Постанова

від 23.05.2024 по справі 460/1484/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 460/1484/19 Головуючий у 1 інстанції: Колтун Ю.М

Провадження № 22-ц/811/560/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання Марко О.Р.,

з участю представника апелянта адвоката Саницького А.І. представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача мисливсько-рибальського господарства «Майдан» - Бутинець І.І., представника третьої особи Міністерства оборони України Шведи О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скарга ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 10 січня 2024 року (повний текст рішення складно 22 січня 2024 року), у справі за позовом Яворівської квартино-експлуатаційної частини району до ОСОБА_2 , Мисливсько-рибальського господарства «Майдан», третя особа: Міністерство оборони України про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

у березні 2019 року Яворівська квартино-експлуатаційна частина району (далі Яворівська КЕЧ) звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 , Мисливсько-рибальського господарства «Майдан» (далі МРГ «Майдан»), в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила витребувати від відповідача на користь позивача 24/100 частини 4-х квартирного житлового будинку літери Г-2 площею 287,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 військового містечка № НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що об`єкти нерухомого військового майна, що знаходяться у військовому містечку № НОМЕР_1 у межах Яворівського навчального центру (Міжнародного центру миротворчості та безпеки) за адресою: Львівська область, Яворівський район, с.Верещиця є державною власністю. Повноваження власника в даному випадку виконує Міністерство оборони України в особі Яворівської КЕЧ району. Зазначає, що земельна ділянка площею 107,2 га, яка розташована в Яворівському навчальному центрі Збройних Сил України (Міжнародному центрі миротворчості та безпеки), у с. Верещиця увійшла до складу госпрозрахункового військового містечка № НОМЕР_1 Старицького гарнізону. На вказаній земельній ділянці збудовані приміщення та будівлі за рахунок коштів Міністерства оборони України. Однак, тривалий період часу нерухомим майном, яке знаходилось у військовому містечку № НОМЕР_1 та було в оперативному управлінні Яворівської КЕЧ району, користувалось МРГ «Майдан» за відсутності щодо цього правових підстав, оскільки вказана земельна ділянка відноситься до категорії земель оборони. З інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно Яворівській КЕЧ району стало відомо, що власником нерухомого майна, що знаходиться у військовому містечку № НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , а саме житлова площа розміром 24/100 частки у будівлі літери Г-2 - 4-х квартирного житлового будинку площею 255,7 кв.м. (реєстраційний номер майна: 26468110) по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності. Дана частка вказаної будівлі була отримана ним на підставі договору дарування № 579 від 13 липня 2010 року. Дарування даної частки будівлі було здійснено МРГ «Майдан». Зазначає, що Міністерство оборони України в особі Яворівської КЕЧ не давало свого волевиявлення на відчуження вказаного спірного нерухомого майна. Оскільки спірне майно вибуло з володіння державної власності поза волі власника - держави Україна, в особі Міністерства оборони України, із покликанням на статті 387, 388 ЦК України, просить таке витребувати. Вважає, що неповернення нерухомого майна у власність держави в подальшому породжуватиме порушення її прав та інтересів щодо володіння, а також призведе до існуючої загрози подальшого відчуження спірного нерухомого майна.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 10 січня 2024 року позов Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району до ОСОБА_2 , Мисливсько-рибальського господарства «Майдан», третя особа: Міністерство оборони України про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено повністю.

Витребувано від ОСОБА_2 на користь Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) 24/100 частини 4-х квартирного житлового будинку літери Г-2 загальною площею 287, 3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 військового містечка № НОМЕР_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) сплачений судовий збір в розмірі 2 003 грн 24 коп.

Стягнуто з Мисливсько-рибальського господарства «Майдан» на користь Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) сплачений судовий збір в розмірі 2 003 грн 24 коп.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2 , подавши в лютому 2024 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій просить скасувати рішення Яворівського районного суду Львівської області від 10 січня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції за відсутності належного повідомлення відповідача та його представника про дату та час розгляду справи. Представник відповідача подавав клопотання про розгляд справи у його відсутність лише на 16 жовтня 2023 року, а не на дату, коли ухвалено оскаржуване рішення (10 січня 2024 року). Внаслідок цього, відповідач не зміг подати докази, зокрема ті, які додаються до апеляційної скарги.

Вказує, що Яворівська КЕЧ є неналежним позивачем, адже є лише балансоутримувачем спірного майна, а з позовом про витребування майна може звернутися лише його власник. Тобто, позивачем не доведено, яке його право порушено, щоб звертатися з даним позовом. При цьому, місцевим судом проігноровано обставини, встановлені у справі № 2а-23/11, 2а/60/6/2013, які мають преюдиційне значення для справи, що переглядається, а саме те, що відсутні правові підстави для визнання права власності за Міністерством оборони України на спірне майно, а за Яворівською КЕЧ - права оперативного управління на нього. Відтак, суд першої інстанції витребував спірне майно на користь особи, якій таке в оперативне управління не передавалось.

Також поза увагою суду залишились обставини, встановлені судами під час розгляду справи № 6/76 (6/159), а саме щодо неналежності позивачу земельної ділянки, на якій розташоване спірне майно. Наведене, на думку особи, яка подала апеляційну скаргу є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки такий подано неналежним позивачем.

Апеляційна скаргане міститьдоводів щодопідстав тамотивів відмовисудом першої інстанції у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності.

Рішення суду МРГ «Майдан» в апеляційному порядку не оскаржується.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо повідомлення учасників справи про дату, часу і місце засідання суду.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зістаттею 128ЦПК Українисуд викликаєучасників справиу судовезасідання абодля участіу вчиненніпроцесуальної дії,якщо визнаєїх явкуобов`язковою. Судповідомляє учасниківсправи продату,час імісце судовогозасідання чивчинення відповідноїпроцесуальної дії,якщо їхявка єне обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик .Судові повідомленняздійснюються судовимиповістками-повідомленнями. Судоваповістка провиклик повиннабути врученаз такимрозрахунком,щоб особи,які викликаються,мали достатньочасу дляявки всуд іпідготовки доучасті всудовому розглядісправи,але непізніше ніжза п`ятьднів досудового засідання,а судоваповістка-повідомлення завчасно. Судоваповістка надсилаєтьсяразом ізрозпискою рекомендованимлистом зповідомленням провручення заадресою,зазначеною стороноючи іншимучасником справи. Уразі ненаданняучасниками справиінформації щодоїх адресисудова повістканадсилається фізичнимособам,які немають статусупідприємців, заадресою їхмісця проживаннячи місцяперебування,зареєстрованою увстановленому закономпорядку. Днемвручення судовоїповістки є: 1)день врученнясудової повісткипід розписку; 2)день отриманнясудом повідомленняпро доставленнясудової повісткина офіційнуелектронну адресуособи; 3)день проставленняу поштовомуповідомленні відміткипро відмовуотримати судовуповістку чивідмітки провідсутність особиза адресоюмісцезнаходження,місця проживаннячи перебуванняособи,повідомленою цієюособою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Статтею 130 ЦПК України передбачено, що у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки .Розписка проодержання судовоїповістки зпоміткою продату врученняв тойсамий деньособами,які їївручали,повертається досуду.Якщо особу,якій адресованосудову повістку,не виявленов місціпроживання,повістку підрозписку вручаютьбудь-комуз повнолітніхчленів сім`ї,які проживаютьразом знею.У такомувипадку особа,якій адресованоповістку,вважається належнимчином повідомленоюпро час,дату імісце судовогозасідання,вчинення іншоїпроцесуальної дії. Уразі відсутностіадресата (будь-когоз повнолітніхчленів йогосім`ї)особа,яка доставляєсудову повістку,негайно повертаєїї досуду зпоміткою пропричини невручення. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про її відкриття та про місце, дату і час судового засідання, якщо судове засідання проводиться є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим як про наявність в суді справи, так і про місце, дату і час судового засідання, якщо таке проводиться але й основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Розгляд справи за відсутності проінформованості учасника процесу щодо цього є порушенням статті 6 Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 240 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 223 цього Кодексу.

Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі (частина друга статті 240 ЦПК України).

Згідно зі частино третьою цієї статті Кодексу про відкладення розгляду справи або перерву в судовому засіданні, місце, дату і час нового судового засідання або продовження судового засідання суд повідомляє під розписку учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судовому засіданні. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не прибули або яких суд вперше залучає до участі в судовому процесі, повідомляються про судове засідання в порядку, визначеному цим Кодексом.

Частиною другою статті 223 ЦПК України визначено, що суд відкладаєрозгляд справив судовомузасіданні вмежах встановленогоцим Кодексомстроку зтаких підстав: 1)неявка всудове засіданняучасника справи,щодо якоговідсутні відомостіпро врученняйому повідомленняпро дату,час імісце судовогозасідання; 2)перша неявкав судовезасідання учасникасправи,якого повідомленопро дату,час імісце судовогозасідання,якщо вінповідомив пропричини неявки,які судомвизнано поважними; 3)виникнення технічнихпроблем,що унеможливлюютьучасть особиу судовомузасіданні врежимі відеоконференції,крім випадків,коли відповіднодо цьогоКодексу судовезасідання можевідбутися безучасті такоїособи; 4)необхідність витребуваннянових доказів,у випадкуколи учасниксправи обґрунтувавнеможливість заявленнявідповідного клопотанняв межахпідготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Якщо учасниксправи абойого представникбули належнимчином повідомленіпро судовезасідання,суд розглядаєсправу завідсутності такогоучасника справиу разі: 1)неявки всудове засіданняучасника справи(йогопредставника)без поважнихпричин абобез повідомленняпричин неявки; 2)повторної неявкив судовезасідання учасникасправи (йогопредставника),крім відповідача,незалежно відпричин неявки; 3)неявки представникав судовезасідання,якщо всудове засіданняз`явилася особа,яку вінпредставляє,або іншийїї представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою (частина третя статті 223 ЦПК України).

У справі, що переглядається ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 10 листопада 2023 року закрито підготовче провадження у справі. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство оборони України. Зобов`язано Міністерство оборони України надати пояснення щодо позову або відзиву. Призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні у приміщенні Яворівського районного суду Львівської області на 12 годину 00 хвилин 08 грудня 2023 року. Про дату, час і місце проведення судового засідання повідомити учасників справи (т. 1 а.с. 206, 207).

Ухвала суду від 10 листопада 2023 року надсилалась ОСОБА_2 , проте повернулась без вручення, з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 1 а.с. 210, 211).

Матеріали справи не містять відомостей щодо судового засідання, призначеного на 08 грудня 2023 року, відкладення розгляду справи на 10 січня 2024 року, а також повідомлення учасників справи про дату та час цього судового засідання.

Порушення нормпроцесуального праває обов`язковоюпідставою дляскасування судовогорішення судупершої інстанціїта ухваленнянового судовогорішення,якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) зроблено висновок, що: «обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.[…] У ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України). Тлумачення частини другої статті 410 ЦПК України свідчить, що: правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення; оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції; правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства».

З огляду на встановленні обставини справи, що ґрунтуються на вивченні матеріалів справи, оскаржуване рішення з цієї підстави підлягає скасуванню.

Щодо вирішення спору по суті.

Судом встановлено, що власником єдиного майнового комплексу, військового містечка № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , до складу якого входить житловий будинок АДРЕСА_2 , а балансоутримувачем зазначеного майна є Яворівська КЕЧ району.

24/100 частини будівлі Майдану літ. Г-2 4-х квартирного житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_2 , набуті ним на підставі договору дарування № 573 від 13 липня 2010, посвідченого приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Тіхоновим В.А

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно з володіння добросовісного набувача (тобто того, який не знав і не міг знати про те, що набуває майно, яке особа не мала права йому відчужувати) згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі (оплатно, безвідплатно) добросовісний набувач набув це майно у власність. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

Тобто, у частині третій статті 388 ЦК України передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) зроблено висновок, що «за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи».

У пункті 114 постанови від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. У пунктах 83-86 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) погодилася із цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 20249 року у справі № 520/8065/19 (провадження № 14-150цс23) зазначено таке: «Відповідачка ОСОБА_1 одержала спірне нерухоме майно за безвідплатними договорами - договорами дарування. Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Отже, в разі безвідплатного набуття майна в особи, яка не мала права його відчужувати, власник на підставі статті 387 ЦК України має право витребувати його від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від добросовісності останньої. Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Частинами першою, другою статті 388 ЦК України встановлений перелік випадків, коли власник має право на витребування майна від добросовісного набувача за відплатним договором. Водночас з огляду на висновок про безвідплатність набуття майна зазначені норми не підлягають застосуванню у цій справі. Натомість застосовується стаття 387 та частина третя статті 388 ЦК України, відповідно до яких власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним за безвідплатними договорами. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову про витребування спірного майна із чужого незаконного володіння».

Аналогічний висновок було викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 205/6645/19 (провадження № 61-17021св20) зазначено, що «у разі безвідплатного набуття майна в особи, яка не мала права його відчужувати, власник на підставі статті 387 ЦК України має право витребувати його від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від добросовісності останньої».

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2023 року у справі № 756/5565/21 (провадження № 61-2923св22) зазначено, що «на останню набувачку квартири не буде покладено індивідуальний та надмірний тягар з огляду на безоплатність набуття нею права власності на спірну квартиру, яка вибула з власності територіальної громади у незаконний спосіб». Верховний Суд у зазначеній справі вважав, що «витребування квартири в ОСОБА_3 не порушує принцип пропорційності втручання у її право власності».

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 травня 2023 року постанову Західного апеляційного господарського суду від 30 січня 2023 року та рішення Господарського суду Львівської області від 25 жовтня 2022 року у справі № 2а-23/11, 2а/460/6/2013 у частині задоволення позовної вимоги про скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області від 26 січня 2009 року № 12 «Про оформлення права власності» скасовано та прийнято в цій частині нове рішення. У задоволенні позову відмовлено. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 30 січня 2023 року та рішення Господарського суду Львівської області від 25 жовтня 2022 року в частині відмови у позові змінено, викладено їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В решті постанову Західного апеляційного господарського суду від 30 січня 2023 року залишено без змін.

В межах розгляд цієї справи встановлено, що:

«4.1. Як було встановлено судами, будівлі, право власності на які оформлено спірним Рішенням, збудовані протягом 1960-1990 років Всеармійським військовим мисливським товариством Прикарпатського військового округу на земельних ділянках, які належать до земель оборони та перебувають на обліку Яворівської КЕЧ району.

4.2. Суди також встановили, що до 1991 року на території військового містечка НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 існувало Всеармійське військово-мисливське товариство Збройних Сил СРСР.

4.3. У 1992 році ради військово-мисливських товариств військових округів вийшли зі складу Всеармійського військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, а у березні того ж року створено Товариство військових Мисливців та рибалок Збройних Сил України, яке відповідно до пункту 1.5 статуту є правонаступником майна і фінансових ресурсів (прав і обов`язків) Військово-мисливського товариства збройних сил СРСР.

4.4. Пунктом 1 постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 №3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР» встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

4.5. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 18 від 13.01.1995 «Про визначення органів управління майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР» Міністерство оборони України визначено органом управління підприємств, організацій та об`єктів колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР: виробниче мисливсько-риболовецьке об`єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

4.6. Отже, на позивача-1 покладено повноваження органу управління щодо розташованих на території України об`єктів власності Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, зі складу якого у 1992 році вийшли ради військово-мисливських товариств (далі - ВМТ) військових округів, проте, грошові кошти, матеріальні цінності, залишені після ліквідації ВМТ, в розпорядження Міністерства оборони України не перейшли, а перейшли в користування створеного в березні того ж року Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, до складу якого увійшла третя особа-1.

4.7. Суди встановили, що державними органами, яким на праві оперативного управління належить спірне майно, є позивачі та в матеріалах справи відсутні докази про прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо відчуження спірного майна.

4.8. При цьому встановлено, що будівлі, зокрема, будівля літ.З-1, житловий будинок, площею 53,3 кв.м, право власності на які Рішенням оформлено за мисливсько-рибальським господарством «Майдан», збудовані протягом 1960-1990 років Всеармійським військовим мисливським товариством Прикарпатського військового округу на земельних ділянках, які належать до земель оборони та перебувають на обліку позивача-2.

4.9. Відповідно до Інформаційної довідки № 138302622 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованої 19.09.2018, житловий будинок, будівля «Майдану» літ.З-1, площею 53,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної часткової власності третій особі-3, на підставі договору купівлі-продажу, від 29.07.2010 №773, посвідченого Тіхоновим В.А., приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області».

Під час розгляду цієї справи судами також встановлено:

«У даній справі судами встановлено, що спірне майно фактично є державною власністю, а відповідач не є особою, яка має право розпоряджатися цим майном (пункт 4.15).

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що майно вибуло із державної власності поза волею особи, яка вправі розпоряджатися ним (пункт 4.16).

Право державної власності на спірне нерухоме майно не було зареєстровано у встановленому законом порядку, однак спірне майно фактично є державною власністю, а позивач-1 не є уповноваженим органом із розпорядження ним (пункт 4.21).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановивши, що спірне майно є державним та таким що має статус військового майна, перебуває на балансі Яворівської КЕЧ, а уповноваженим органом, а саме Кабінетом Міністрів України рішення щодо відчуження спірного майна не приймалось, і таке останнім власником безвідплатно набуто в особи, яка не мала права його відчужувати, вимоги про витребування у нього цього майна є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому на останнього набувача не буде покладено індивідуальний та надмірний тягар з огляду на безоплатність набуття ним права власності на спірне майно, яке вибуло з власності позивачів у незаконний спосіб.

З огляду на преюдиційність встановлених по справі № 2а-23/11, 2а/460/6/2013 обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неналежності позивача, адже такі зводяться до помилкового тлумачення заявником змісту судових рішень у цій справі, та спростовуються обставинами, встановлених по справі, що переглядається.

Також колегія суддів вважає, що за обставинами даної справи Яворівська КЕЧ як особа, на балансі якої перебуває спірне майно є належним суб`єктом, в розумінні положень статті 388 ЦК України, котрий має право звернення з вказаним позовом.

Щодо аргументів апеляційної скарги про те, що поза увагою суду залишились обставини, встановлені судами під час розгляду справи № 6/76 (6/159), а саме щодо неналежності позивачу земельної ділянки, на якій розташоване спірне майно, які на думку особи, яка подала апеляційну скаргу є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки такий подано неналежним позивачем, колегія суддів такі відхиляє, адже предметом позову є витребування майна, а не усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, на якій воно розташоване.

Щодо позовних вимог Яворівської квартино-експлуатаційної частини району до Мисливсько-рибальського господарства «Майдан» про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (Провадження № 12-31гс22).

Усталеним у судовій практиці є висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно саме від особи, яка є останнім його набувачем (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

У справі, що переглядається встановлено, що останнім набувачем та власником витребуваного майна є лише ОСОБА_2 , а не МРГ «Майдан». Тобто, останній не є належним відповідачем за пред`явленим позовом.

Враховуючи наведене, в задоволенні позовних вимог, пред`явлених до МРГ «Майдан» слід відмовити з цих підстав.

Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду, оскаржуване рішення слід скасувати, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, з належного відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 2 003 грн 24 коп. за розгляд справи судом першої інстанції

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 10 січня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги Яворівської квартино-експлуатаційної частини району до ОСОБА_2 , третя особа: Міністерство оборони України про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_2 на користь Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) 24/100 частини 4-х квартирного житлового будинку літери Г-2 загальною площею 287,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 військового містечка № НОМЕР_1 .

В задоволенні позовних вимог Яворівської квартино-експлуатаційної частини району до Мисливсько-рибальського господарства «Майдан», третя особа: Міністерство оборони України про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Яворівської квартирно-експлуатаційної частини (району) сплачений судовий збір в розмірі 2 003 грн 24 коп. за розгляд справи судом першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 28 травня 2024 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич