Рішення

від 03.06.2024 по справі 336/8022/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

ЄУН: 336/8022/21

Провадження №: 2/336/43/2024

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 червня 2024 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Щасливої О.В.,

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи - державний реєстратор виконавчого комітету Приморської сільської ради Василівського району Запорізької області Дімітрова Владлена Сергіївна, державний реєстратор виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Гопка Юрій Володимирович, виконавчий комітет Приморської сільської ради Василівського району Запорізької області, виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, Міністерство юстиції України, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання договору дійсним, визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора, поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

29 вересня 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 1 листопада 1999 року на товарній біржі «Українська », визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора, поділ майна подружжя.

В позові зазначив, що з відповідачкою ОСОБА_2 28 квітня 1995 року зареєстрував шлюб, під час існування якого, а саме: 1 листопада 1999 року, подружжя набуло квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного на товарній біржі «Українська» між ОСОБА_2 як покупцем та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 як продавцями. Вказаний договір був зареєстрований в Запорізькому міжміському бюро інвентаризації 2 листопада 1999 року, що означає, що на момент реєстрації вказаного договору держава таким чином засвідчила законність набутого відповідачкою права власності на спірну квартиру. Договір укладений у відповідності до законодавства, що діяло на той момент, а саме: згідно із положеннями ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» в редакції, що діяла на момент вчинення правочину, за змістом якого зареєстровані на біржі угоди не підлягають нотаріальному посвідченню. Правові наслідки договору, укладеного та зареєстрованого на товарній біржі, як недійсного у зв`язку з відсутністю нотаріального посвідчення не були встановлені ані Законом «Про товарну біржу», ані іншими актами цивільного законодавства, тому немає підстав для кваліфікації його як нікчемного. Не був він визнаний недійсним і в судовому порядку, що дає підстави для висування вимоги про визнання його дійсним, оскільки він виконаний сторонами повністю, але відповідачі ухиляються від його нотаріального посвідчення. В силу положень сімейного законодавства майно, набуте під час шлюбу, належить на праві спільної сумісної власності дружині та чоловіку чиї частки є рівними, тому на вказану квартиру розповсюджується режим спільного майна подружжя. Проте відповідачка ОСОБА_2 відмовляється від поділу квартири шляхом укладення нотаріально посвідченого договору, тому позивач вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Разом з тим 22 травня 2017 року відбулася державна реєстрація права власності на квартиру за відчужувачами цієї нерухомості, підставою для чого стало надання ними свідоцтва про право спільної власності на житло, яке вже було використано ними під час укладенні біржового договору. Вказана реєстрація є незаконною, так як на момент реєстрації квартира перебувала під арештом (1); біржовий договір купівлі-продажу вказаної квартири від 01.11.1999 року не визнавався недійсним у судовому порядку, тому відсутні підстави для поновлення права власності продавців квартири (2); при здійсненні реєстрації житла державний реєстратор виконавчого комітету Приморської сільської ради Василівського району Запорізької області ОСОБА_5 не перевірила інформації про наявність державної реєстрації квартири, яка була здійснена Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації після укладення правочину і яка не скасована до моменту звернення позивача до суду з цим позовом, хоча у відповідності до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення (3).

На підставі викладеного просить визнати вказаний правочин дійсним; визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Приморської сільської ради Василівського району Запорізької області Дімітрової В.С. від 26.05.2017 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , індексний номер 35390228,; визнати за ним право власності на частину квартири АДРЕСА_1 як на частку в праві спільної власності подружжя.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Савеленко О.А. від 04.10.2021 року позов залишений без руху.

На підставі ухвали судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Савеленко О.А. від 13.10.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження.

9 листопада 2021 року відповідач ОСОБА_4 надав суду відзив на позов, зазначивши в ньому таке.

Відповідно до ст. 45 ЦК УРСР, положення якого в силу пункту 4 Перехідних положень ЦК України підлягають застосуванню при розв`язанні вимоги про визнання біржового договору дійсним, недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначений у законі, а у відповідності до ч. 1 ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу квартири повинен бути нотаріально посвідченим, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. В силу ж ст. 47 ЦК УРСР недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору. Наведене означає, що договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений на товарній біржі, є недійсним і не може бути прийнятим судом як доказ набуття права власності на вказану квартиру. Окрім того, у відповідності до Закону України «Про товарну біржу» угода вважається такою, що укладена на біржі, якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі (1); якщо її учасниками є члени біржі (2); якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. І так як відповідач ОСОБА_4 на момент укладення правочину не досяг віку повної цивільної дієздатності і об`єктивно не міг бути членом біржі, ця обставина також свідчить на користь недійсності договору. Таким чином, де б не було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - на біржі чи поза неї, - дотримання нотаріальної форми договору є обов`язковим для кваліфікації договору як правомірного. Ухвалою Верховного Суду від 25.11.2009 року встановлено недійсність спірного договору з наведених підстав, тому у відповідності до ст. 82 ЦПК України означені обставини не повинні доводитися при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, а преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, що розглядає спір. І так як право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів, ані позивач, ані його дружина на підставі недійсного правочину, обов`язковість форми якого в момент його вчинення не була дотримана, не набули права власності на спірну квартиру. Вимога про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно є такою, що задоволенню не підлягає, оскільки, по-перше, висуваючи її, позивач не залучив до кола відповідачів особу, до якої вона пред`явлена; по-друге, відомості, внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є відкритими, достовірними та такими, що можуть бути використані у спорі з третіми особами.

У зв`язку з викладеним відповідач просить про відмову у задоволенні позову.

В цей же день, а саме 9 листопада 2021 року, до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_4 про застосування позовної давності, з якої слідує таке.

Однією з вимог позову є вимога про визнання дійсним договору, який був укладений 1 листопада 1999 року; звернення позивача до суду з вказаною вимогою співпало з 29 вересня 2021 року, тобто за спливом майже двадцяти двох років після укладення спірного правочину, тоді як цивільним законодавством встановлено строк, протягом якого особа може звернутися за захистом свого права, і він обчислюється трьома роками з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення права. Хоча в силу закону порушене право підлягає захисту, якщо особа доведе, що пропущення давності звернення до суду сталося з поважних причин, проте ОСОБА_1 на поважність причин пропуску давності не посилається.

Що стосується вимоги про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора, вона також висунута через чотири місяці три дні після здійснення цієї реєстрації, тобто за межами давності, на поважність причин пропуску якої позивач не посилається.

Разом з тим у відповідності до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої зазначено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, у зв`язку з чим відповідач просить застосувати наслідки пропуску давності звернення до суду за захистом права та відмовити у задоволенні позову.

20 листопада 2021 року до суду надійшла відповідь представника позивача на відзив, яка містить такі твердження.

Посилання відповідача на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31.03.2010 року є неспроможним, яким ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , оскільки вказане рішення на підставі ухвали Запорізького апеляційного суду від 21.04.2021 року визнане нечинним, а провадження в справі закрите. Що стосується договору купівлі-продажу, спірна біржова угода ніколи не визнавалася недійсною в судовому порядку, а відповідні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.03.2010 року, яка набрала законної сили, залишені без розгляду на підставі заяви позивачів. Разом з тим законодавство, правила якого застосовувалися на момент вчинення спірного правочину, не містило такого поняття, як нікчемність договору, тому його правомірність як такого, що вчинений у відповідності до актів цивільного законодавства, які були чинними на момент укладення, і не визнаний недійсним на підставі рішення суду, презюмується. Наявність реєстрації права власності відповідачів на квартиру АДРЕСА_1 , що проведена незаконно, порушує право позивача як власника. Про вказану реєстрацію він дізнався, отримавши витяг з Державного реєстру речових прав на нерухомість 29 червня 2021 року, а вже 29 вересня 2021 року звернувся до суду з цим позовом, що означає відсутність з його боку посягань на встановлену законом позовну давність, оскільки її перебіг починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права. Володіти інформацією про реєстрацію права власності за відповідачами позивач не міг, оскільки відповідач ОСОБА_4 , який звертався до судів з запереченнями проти апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_1 на рішення суду від 31.03.2010 року, постійно замовчував факт здійснення ще в 2017 році реєстрації права власності на спірне житло за ним та його процесуальною співучасницею. А позивач не міг навіть припустити цього факту за наявності об`єктивних перешкод для прийняття рішення про реєстрацію, таких, як накладений нескасованою ухвалою суду арешт майна та проведена у відповідності до встановлених чинним на момент укладення договору вимог закону реєстрація права власності за ОСОБА_2 , наявність якої виключає можливість проведення реєстрації за іншими особами. У зв`язку з викладеним не є пропущеним давність звернення позивача до суду. Окрім того, за законом позовна давність на вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном не розповсюджується, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та триває правопорушення, що посягає на права власника.

10 січня 2022 року до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_4 про відвід судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Савеленко О.А., в задоволенні якої на підставі ухвали суду від 10.01.2022 року відмовлено.

Цією ж ухвалою задоволено заяву про самовідвід судді Савеленко О.А.

Внаслідок повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа надійшла в провадження судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Щасливої О.В., яка на підставі ухвали від 13.01.2022 року прийняла справу до провадження, призначила в ній підготовче судове засідання.

31 січня 2022 року позов забезпечено накладенням арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі ухвали суду від 16.09.2022 року до участі в справі залучені державний реєстратор виконавчого комітету Приморської сільської ради Василівського району Запорізької області Дімітрова В.С., державний реєстратор виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Гопка Ю.В., виконавчий комітет Приморської сільської ради Василівського району Запорізької області, виконавчий комітет Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, Міністерство юстиції України.

15 листопада 2022 року до суду надійшло письмове звернення Міністерства юстиції України, поіменоване поясненнями, з яких випливає, що після 30 квітня 2016 року у відповідності до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України не є суб`єктом державної реєстрації, яка (реєстрація) є самостійним повноваженням державного реєстратора (нотаріуса), що самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав, і тому Міністерство не має повноважень щодо вчинення будь-яких реєстраційних дій, в тому числі і на підставі рішення суду.

Вказане звернення третьої особи містить клопотання про розгляд справи без участі її представника.

Ухвалою суду від 08.12.2022 року у департамента реєстраційних послуг Запорізької міської ради витребувано належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи державного реєстратора виконавчого комітету Приморської сільської ради Василівського району Запорізької області Дімітрової В. С. щодо рішення від 26 травня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та ОСОБА_3

21 березня 2023 року в справі закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

В судові засідання позивач та його представник не з`являлись, надавши письмове звернення, яке містить прохання про задоволення позову та вирішення справи у їх відсутність позивача.

В судовому засіданні 12 червня 2023 року представник відповідача ОСОБА_4 підтримав викладені у відзиві на позов твердження; просить про відмову у задоволенні позову.

Представник відповідачки ОСОБА_2 в судовому засіданні 12 червня 2023 року позов визнав частково, а саме: в частині вимог про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора, а також про поділ майна подружжя.

В обґрунтування вказаної заяви пояснив, що правочин, про визнання якого дійсним просить позивач, укладений у відповідності до вимог діючого на момент його вчинення законодавства, він не є нікчемним, оскільки такого поняття не було встановлено ЦК УРСР, не був визнаний недійсним, тому при його оцінці належить виходити з міркувань правомірності договору. Його довірителька не оспорює того, що житло набуте нею під час існування шлюбу, належить як їй, так і позивачу, на праві спільної сумісної власності, тому не заперечує проти визнання за ОСОБА_1 права власності на частину спірної квартири. Рішення про державну реєстрацію квартири за відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з наведених в позові підстав є незаконним, тому може бути скасовано в судовому порядку, проти чого не заперечує відповідачка в особі свого представника.

В судове засідання 3 червня 2024 року представники відповідачів не з`явились, надавши суду письмові звернення, які містять прохання про вирішення справи у їх відсутність.

Відповідач ОСОБА_3 , належним чином повідомлена про дату, час та місце вирішення спору, до суду не з`явилась, клопотань про відкладення судового розгляду або про розв`язання спору у її відсутність суду не надала.

Треті особи, представники третіх осіб, належним чином повідомлені про дату, час та місце вирішення справи, до суду не з`явилися з невідомих причин, клопотань про відкладення судових засідань, розгляд справи без їх участі суду не надали.

Означені обставини в силу ст. ст. 211, 223 ЦПК України зумовили проведення судового розгляду у відсутність учасників справи.

З`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд доходить висновку про обґрунтованість позову і необхідність його часткового задоволення, виходячи з наступних міркувань.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 21.11.1999 року, зареєстрованого на товарній біржі «Українська», відповідачка ОСОБА_2 купила, а відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продали квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 43-44 т. 1). На підставі реєстраційного посвідчення, виданого орендним підприємством «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», право власності на означену нерухомість зареєстроване означеним суб`єктом господарювання (а. с. 45-46 т. 1).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Поняття та види правочинів встановлені статтею 202 ЦК України, відповідно до якої правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори), як випливає із змісту частини 2 статті 202 ЦК України.

Договором купівлі-продажу у відповідності до ст. 655 ЦК України є правочин, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар)і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, що означає правомірність правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України.

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону врегульовані параграфом 2 Глави 16 Розділу ІV ЦК України і зводяться до визнання правочину недійсним за позовом однієї із сторін правочину або іншої заінтересованої особи, підставою для чого є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК.

Як випливає із змісту частини 1 статті 203 ЦК, зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, що приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Як випливає з п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

За змістом п. 8 зазначеної постанови відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203, на момент вчинення правочину.

З наведеного випливає, що, оцінюючи правочин крізь призму його відповідності вимогам законодавства, слід виходити з того, чи відповідав він законодавчим актам, що діяли на момент його вчинення,

Правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання.

Саме на момент вчинення правочин (договір) перевіряються на те, чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватись той закон, який був чинний на момент його укладення.

Договір купівлі-продажу, про визнання якого дійсним просить позивач, був укладений в момент, коли діяв УК Української РСР 1963 року.

За змістом ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідченим, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 ЦК УРСР).

Право власності набуте відповідачкою на підставі положень Закону України «Про товарну біржу» № 1956-XII від 10.12.1991 року, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин і відповідно до яких біржовою операцією визнавалася угода, що відповідала сукупності таких умов:

а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі;

б) якщо її учасниками є члени біржі;

в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» в редакції Закону України від 26.01.1993 року № 2392-ХП/2392-12).

Як випливає з преамбули договору купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 , вона укладена між ОСОБА_3 , яка діє від свого імені та від імені неповнолітнього ОСОБА_4 , 1982 року народження, на підставі розпорядження № 1002 голови Шевченківської райадміністрації від 01.04.1999 року, і є членом товарної біржі «Українська» у відповідності до рішення № 75175 від 01.09.1999 року, з одного боку, та ОСОБА_2 , яка прийнята в члени товарної біржі «Українська» на підставі рішення № 75175 від 01.11.1999 року, з іншого боку (а. с. 43 т. 1).

Означена угода в той же день, а саме: 1 листопада 1999 року, зареєстрована у відповідності до вимог статті 15 Закону України «Про товарну біржу» на вказаній біржі за номером 75175 (а. с. 44 т. 1).

Таким чином, за формальними критеріями, що викладені в частині першій статті 15 Закону, вказана угода має бути кваліфікована як біржова операція.

Частиною 4 статті 15 Закону України «Про товарну біржу» визначений момент, з якого біржова угода вважається укладеною, і ним є момент її реєстрації на біржі (угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі).

Як зазначено, угода зареєстрована на біржі 1 листопада 1999 року, і це означає, що з означеного моменту в силу закону, який діяв на момент її вчинення, вона вважається такою, що укладена.

За змістом частини 2 статті 15 Закону угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Таким чином, закон, що внормовував укладення угод на товарній біржі, не містив вимоги щодо нотаріального посвідчення таких угод.

Закон України «Про товарну біржу» в редакції, що діяла на момент вчинення правочину, є спеціальним законом по відношенню правовідносин, що виникли, порівняно з положеннями ст. ст. 227 і 47 ЦК УРСР в редакції 1963 року, які встановлювали обов`язковість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу жилого будинку та наслідки недотримання цієї форми, оскільки він внормовував особливості договору купівлі-продажу, в тому числі нерухомості, про що свідчить застереження про необов`язковість нотаріального посвідчення, укладеного саме на товарній біржі.

Цивільним Кодексом УРСР 1963 року не передбачено пріоритетності його норм над нормами інших законів.

Спеціальна норма (частина 2 статті 15 Закону України «Про товарну біржу в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) має перевагу над загальними нормами (ст. ст. 47, 227 ЦК УРСР 1963 року), тому укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.

Означений правовий висновок про правильне застосування норм права сформульований в постанові Верховного Суду в справі № 336/6023/20 від 25.03.2024 року, і його в силу ст. 263 ЦПК України враховує суд при розв`язанні подібних правовідносин.

Такої кваліфікації договору, як нікчемний, тобто такий, чия недійсність прямо встановлена законом, ЦК УРСР 1963 року не знав, що означає те, що вчинені під час його дії правочини могли бути визнані недійсними лише на підставі рішення суду.

Таким чином, договір купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1 є таким, що відповідає вимогам законодавства, які діяли на момент його укладення, і саме крізь призму його відповідності правилам чинного на той момент законодавства належить оцінювати його дійсність.

Вказаний правочин не визнаний судом недійсним, тому він є правомірним.

У зв`язку з викладеним суд не вбачає підстав для визнання його дійсним як такого, чия правомірність випливає з вимог закону, тому він не потребує визнання його дійсним.

Твердження відповідача ОСОБА_4 про недійсність договору як такого, в укладенні якого брав участь неповнолітній, який всупереч вимог статті 15 Закону «Про товарну біржу» не був членом біржі, суд до уваги не приймає, оскільки: по-перше, інтереси неповнолітнього в цій угоді на підставі належних повноважень представляла законний представник, яким є його мати; по-друге, вказані твердження мали б використовуватися при висуванні вимоги про визнання договору недійсним з вказаних підстав, проте, заперечуючи дійсність правочину, відповідач вимоги про визнання його недійсним не висуває.

У відповідності до ст. 128 ЦК Української РСР, який діяв на момент набуття відповідачкою нерухомого майна, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, за змістом ч. 2 ст. 227 ЦК Української РСР.

На дату укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 діяли Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13.12.1995 року, у відповідності до додатку № 1 до яких документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація об`єктів нерухомого майна, є, зокрема, договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржою (п. 6 Додатку № 1).

У відповідності до пункту 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності та інші речові права на нерухомість, набуті згідно з нормативно-правовими актами, діючими до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

За змістом правової позиції в постанові Верховного Суду в справі № 910/15993/16 від 10.05.2018 року наведене в статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» поняття «державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» означає офіційне визнання державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тобто засвідчення державою вже набутого особою права власності.

Таким чином, реєстрація у встановленому законодавством, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, порядком права власності є актом визнання державою факту набуття права власності на нерухоме майно.

Під час придбання вказаної квартири відповідачка ОСОБА_2 перебувала з позивачем у шлюбі, зареєстрованому 28 квітня 1995 року (а. с. 36).

Статтею 22 КпШС України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, внормована спільна сумісна власність подружжя.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Виходячи з наведених положень законодавства, на набуту одним з подружжя в період існування шлюбу річ розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя.

Право подружжя на поділ майна що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу, врегульоване статтею 69 СК України

Відповідно до ст. 70 СК при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка рівні, якщо інше не визначене домовленістю між ними або шлюбним контрактом.

Зміст цього положення закону узгоджується із змістом ст. 372 ЦК України, яка внормовує поділ майна, що є у спільній сумісній власності, відповідно до якої у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Як витікає з роз`яснення п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК.

З урахуванням наведених положень сімейного законодавства та роз`яснень Пленуму Верховного Суду України суд вважає, що частки подружжя у праві спільної сумісної власності є рівними та кожному з них належить право на частину спірного майна.

Фактичних даних, що за змістом ч. 2 ст. 70 СК України є підставою для відступу від рівності часток подружжя при поділі їхнього сумісного майна, суду не надано.

У разі коли неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності (п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року).

У зв`язку з викладеним суд доходить висновку про можливість застосування обраного позивачем способу захисту цивільного права та поділу майна подружжя шляхом визначення їхніх ідеальних часток в праві спільної сумісної власності та визнання за позивачем права власності на вказану частку як на частку в праві спільного майна подружжя.

Окрім наведених міркувань, суд враховує, що лише визначення розміру ідеальної частки позивача в справі спільної власності подружжя не буде ефективним способом захисту права, оскільки право власності позивача оспорюється відповідачем ОСОБА_4 , тому враховуючи положення статті 392 ЦК України про визнання права власності судом у випадку його невизнання або оспорювання, вважає за необхідне визнати за ним право власності на частину квартири АДРЕСА_1 як на належну йому частку в праві спільної власності подружжя.

Вирішуючи вимогу про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Приморської сільської ради Василівського району Запорізької області Дімітрової В.С. від 26.05.2017 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , суд виходить з такого.

Порядок проведеннядержавної реєстраціїречових правна нерухомемайно внормованийЗаконом України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень»,у відповідностідо преамбулиякого цейЗакон регулюєвідносини,що виникаютьу сферідержавної реєстраціїречових правна нерухомемайно таїх обтяжень,і спрямованийна забезпеченнявизнання тазахисту державоютаких прав.

У відповідності до статті 2 Закону, яка містить визначення термінів, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом частини 3 статті 3 Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

У відповідності до частини 4 статті 3 Закону будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначенихстаттею 28цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, тапорядок державної реєстрації праввизначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, як випливає із змісту частини 2 статті 18 Закону.

26травня 2017року рішеннямдержавного реєстраторавиконавчого комітетуПриморської сільськоїради Василівськогорайону Запорізькоїобласті ДімітровоїВ.С.за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстроване правоспільної сумісної власностіна квартиру АДРЕСА_1 (а.с.107).Запис продержавну реєстраціюправа власностівідповідачів зробленийна підставісвідоцтва проправо власності№ 497від 15.10.1998року, виданогоЗапорізькім машинобудівельнимконструкторським бюро«Прогрес» (а.с.83,106,107).

Згідно ізпунктами 1,2частини 3статті 10Закону,яка міститьобов`язки державногореєстратора, державнийреєстратор встановлюєвідповідність заявленихправ іподаних/отриманихдокументів вимогамзаконодавства,а такожвідсутність суперечностейміж заявленимита вжезареєстрованими речовимиправами нанерухоме майнота їхобтяженнями,зокрема: відповідністьвідомостей проречові правана нерухомемайно таїх обтяження,що містятьсяу Державномуреєстрі прав,відомостям,що містятьсяу поданих/отриманихдокументах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Пунктом 3частини 3статті 10Закону державному реєстратору поставлено в обов`язок під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитувати від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації.

Як свідчитькопія матеріаліввитребуваної судомреєстраційної справи,державний реєстраторпід часвиконання заявина реєстраціюза відповідачамиправа власностіна спірнийоб`єкт нерухомостіне дотрималасьвстановлених статтею10обов`язків щодоздійснення запитівпро наявнуреєстрацію прававласності наквартиру,усунення суперечностейв інформаціїпро зареєстрованеречове правона майноміж заявленимита вжезареєстрованими речовимиправами нанерухомість,не враховалаіснування накладеногона підставіухвали Шевченківськогорайонного судум.Запоріжжя від 15.06.2004року обтяженняу виглядіарешту спірноїквартири (а.с 65-109т.2).

За вказаних обставин, а саме: за наявності зареєстрованого права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 , що була здійснена у відповідності до вимог законодавства, яке діяло до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», а також за наявності зареєстрованого 15 червня 2004 року П`ятою запорізькою державною нотаріальною конторою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно арешту спірної квартири на підставі ухвали суду, рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачами суперечить вимогам наведеної судом статті 10 Закону.

Підстави для відмови в державній реєстрації прав наведені в статті 24 Закону, і до них, зокрема, відносяться наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (пункти 5, 6 частини 1 статті 24).

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (частина 2 ст. 24 Закону).

Незастосування підстав для відмови в державній реєстрації прав з мотивів, зазначених у частині першій цієї статті, перелічені в частинах 3, 4 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», і під них не підпадають встановлені судом обставини.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність передумов для відмови в реєстрації речового права на спірну нерухомість за відповідачами, які не були застосовані державним реєстратором, яка натомість всупереч вказаних перешкод прийняла оскаржуване рішення про державну реєстрацію.

Окрім наведених міркувань про незаконність рішення державного реєстратора від 26.05.2017 року, суд враховує наявність в матеріалах реєстраційної справи біржового договору про купівлю-продаж вказаної нерухомості, при вчиненні якого вже були використані відомості в свідоцтві на право власності № 497 від 15.10.1998 року, на що необхідно було звернути увагу державному реєстратору.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються (частина 3 ст. 26 Закону).

Таким чином, зазначеним нормативно-правовим актом, що є спеціальним законом до правовідносин, які виникли між сторонами, прямо передбачено, що особа, чиї права та інтереси порушені рішенням про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, у разі незгоди з таким рішенням має право оскаржити його в судовому порядку.

Застосування вказаного способу захисту права позивач обґрунтував порушенням його права як учасника спільної сумісної власності рішенням про реєстрацію права на нерухоме майно, що здійснено всупереч внормованого законом порядку, тому, констатуючи невідповідність оспорюваного рішення про реєстрацію вимогам закону, суд знаходить за необхідне застосувати передбачений спеціальним законом спосіб захисту права та визнати незаконним і скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Приморської сільської ради Василівського району Запорізької області Дімітрової В.С. від 26.05.2017 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , ОСОБА_4

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, як витікає із змісту ст. 15 ЦК України, а також має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК).

Давність звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), обчислюється трьома роками (ст. ст. 256, 257 ЦК України), перебіг яких починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 260 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, за змістом частини 4 статті 267 ЦК України.

Порушене право підлягає захисту, якщо причини пропущення позовної давності визнані судом поважними.

Таким чином, системний аналіз наведених положень цивільного законодавства свідчить про те, що початком перебігу позовної давності є момент, пов`язаний з порушенням права, тобто визначені певним часом та датою обставини або події, а обчислення перебігу позовної давності починається або з часом порушення або з часом, коли заінтересована особа дізналася про порушення.

Між тим в позові ОСОБА_1 мова йдеться про порушення, яке виникло, але не припинилося ані на момент його звернення до суду з цим позовом, ані на момент вирішення справи, тому через порушення, що триває, на вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не поширюється, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.

Отже, строк звернення до суду з відповідною позовною вимогою позивачем пропущено не було, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України.

До вимогпро усуненняперешкод уздійсненні правакористування тарозпорядження майномпозовна давністьне застосовується,оскількинегаторний позовможе бутипред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом в постановах № 686/16196/15-ц від 15.01.2020 року, № 469/1044/17 від 15.09.2020 року, № 205/4349/16-ц від 27.01.2021 року, № 922/3166/20 від 02.11.2022 року, № 922/1832/19 від 09.08.2023 року, і їх враховує суд при розв`язанні подібних правовідносин.

У зв`язку з викладеним суд не бере до уваги заяву відповідача ОСОБА_4 про пропущення ОСОБА_1 давності звернення до суду за захистом порушеного права.

Сплачений позивачем судовий збір підлягає стягнення на його користь з відповідачів в рівних частках.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 203, 256-267, 328, 331, 392, 391 ЦК України, 47, 128, 227 ЦК Української РСР, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 77-81, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_3 , до ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_2 , яка зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_3 , яка зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_4 , який зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_2 , задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Приморської сільської ради Василівського району Запорізької області Дімітрової В.С. від 26.05.2017 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , індексний номер 35390228.

Визнати за ОСОБА_1 ним право власності на частину квартири АДРЕСА_1 як на частку в праві спільної власності подружжя.

Решту вимог залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 1055 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення суду складено 5 червня 2024 року.

Суддя О.В.Щаслива