Рішення

від 31.05.2024 по справі 143/54/23

ПОГРЕБИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 143/54/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2024 року м. Погребище

Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого - судді Сича С.М.,

з участю секретаря Левченко М.О.,

представника позивача адвоката Скалецького О.О.,

представника відповідача адвоката Царківського О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ОСОБА_3 , про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування розпорядження голови райдержадміністрації, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, припинення права власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом,-

Встановив:

У січні2023року ОСОБА_1 звернулася всуд зпозовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування розпорядження голови райдержадміністрації, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, припинення права власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 . До складу спадщини ввійшло право на земельну частку (пай).

Вона прийняла спадщину після смерті своєї матері, що підтверджується рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 30.01.2019 року.

Однак, рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 12.09.2007 року за ОСОБА_2 визнано право на вказану земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

На підставі зазначеного рішення суду відповідач виділив земельну частку (пай) в натурі (на місцевості) та отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, а також зареєстрував право власності на неї в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27.06.2019 року задоволено її апеляційну скаргу, рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 12.09.2007 року скасовано та відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до Плисківської сільської ради Погребищенського району Вінницької області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом.

Не зважаючи на те, що підстава набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку відпала, вона не може оформити спадщину, оскільки сертифікат на право на земельну частку (пай) був втрачений після смерті спадкодавця.

Посилаючись на наведені обставини та положення ст.ст.235, 524-527, 529, 548, 549, 560 ЦК УРСР 1963 року, просить:

- визнати недійсним держаний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0523484200:01:001:0049, виданий на ім`я ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 від 11 грудня 2008 року відповідно до розпорядження Погребищенської райдержадміністрації від 11 грудня 2007 року № 710;

-скасувати розпорядженняПогребищенської райдержадміністрації№710від 11грудня 2007року вчастині видачі ОСОБА_2 державного акта серії ЯБ № 955219 від 11 грудня 2008 року на право власності на земельну ділянку площею 1, 96 га, розташовану на території Плисківської сільської ради, кадастровий номер 0523484200:01:001:0049, та державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,96 га, розташовану на території Плисківської сільської ради, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 серії ЯБ № 955219 від 11 грудня 2008 року, кадастровий номер 0523484200:01:001:0049;

- скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 щодо об`єкта нерухомого майна а саме на земельну ділянку площею 1,96 га, розташовану на території Плисківської сільської ради, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 серії ЯБ № 955219 від 11 грудня 2008 року, кадастровий номер 0523484200:01:001:0049, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстровану держаним реєстратором Погребищенської міської ради Вінницької області Запальською Іриною Євгеніївною, номер запису про право власності 21142721, дата державної реєстрації 22 червня 2017 року, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 859165405234;

- припинити право власності ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку площею 1,96 га, розташовану на території Плисківської сільської ради, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 серії ЯБ № 955219 від 11 грудня 2008 року, кадастровий номер 0523484200:01:001:0049, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстровану держаним реєстратором Погребищенської міської ради Вінницької області Запальською Іриною Євгеніївною, номер запису про право власності 21142721, дата державної реєстрації 22 червня 2017 року, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 859165405234;

- визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на земельну ділянку, кадастровий номер 0523484200:01:001:0049, яка належала ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою судді Бойка А.В. від 20.01.2023 року відкрито провадження у справі та її розгляд постановлено проводити за правилами загального позовного провадження (а.с.36).

Ухвалою суду від 21.09.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.87).

Ухвалою суду від 23.01.2024 року задоволено заяву позивачки ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Бойка А.В. (а.с.113).

Ухвалою судді ОСОБА_5 прийнято справу до провадження, визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, розпочато повторне проведення підготовчого провадження, залучено ОСОБА_3 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (а.с.120-122).

Ухвалою суду від 12.03.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а. с. 142 - 144).

В судовому засіданні представник позивачки адвокат Скалецький О.О. підтримав позов та підтвердив викладені у ньому обставини. Також зазначив, що внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності відповідача на спірну земельну ділянку порушує право позивачки на спадкування. Порушення права власності позивачки на спірну земельну ділянку пов`язане із позбавленням її володіння цим майном.

Представник відповідача адвокат Царківський О.Ю. позов не визнав з підстав обрання позивачкою неефективного способу захисту та вважає, що за обставинами справи остання може захистити свої права лише шляхом пред`явлення позову про витребування майна із незаконного володіння відповідача.

Заслухавши учасників справи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 у віці 77 років померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 02 лютого 1999 року, актовий запис № 16 (а.с. 10).

Відповідно до копії сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ВН № 0226992, виданого ОСОБА_4 27 грудня 1996 року на підставі рішення Погребищенської районної державної адміністрації від 09 жовтня 1996 №237 їй належало право на земельну частку (пай) розміром 2,44 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі із земель колективної власності КСП «Плисківське» (а.с. 11).

ОСОБА_2 є онуком ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження серії НОМЕР_3 , виданого 10 липня 1979 року, актовий запис за № 9, де його батьками зазначено ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , дівоче прізвище якої ОСОБА_7 (а.с. 13), копією свідоцтва про народження ОСОБА_8 серії НОМЕР_4 від 30 грудня 1953 року, актовий запис за № 460 (а.с. 21) та копією свідоцтва про одруження його матері ОСОБА_8 з ОСОБА_9 серії НОМЕР_5 від 06 травня 1962 року, актовий запис за № 8 (а. с. 22).

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 12 вересня 2007 року по справі № 2п-625 визнано за ОСОБА_2 право в порядку спадкування за законом на земельну частку (пай) в розмірі 2,44 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Плисківське» с. Плисків Погребищенського району Вінницької області, яка належала спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), серії ВН № 0226992, виданого Погребищенською районною державною адміністрацією 27 грудня 1996 року (а.с. 14).

На підставі розпорядження голови Погребищенської районної державної адміністрації від 11.12.2007 № 710 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,9675 га на території Плисківської сільської ради та 11 грудня 2008 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 955219, кадастровий номер 0523484200:01:001:0049, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Плисківської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010884200096 (а.с. 15, 18).

З копії архівного Витягу від 19.06.2020 № 61-14/157, виданого архівним сектором Погребищенської районної державної адміністрації Вінницької області за підписом керівника апарату Петра Сайдака та в. о. завідувача архівного сектору Т.А. Безклейної, спадкоємцем ОСОБА_4 на земельну ділянку № НОМЕР_6 , площею 1,9675 га, № сертифікату ВН № 0226992 є ОСОБА_2 (а.с. 17).

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26.11.2021 № 286894555 державним реєстратором Погребищенської міської ради Вінницької області Запальською Іриною Євгеніївною зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,9675 га, кадастровий номер 0523484200:01:001:0049, що розташована на території Плисківської сільської ради Погребищенського району Вінницької області ( а.с. 19 - 20).

ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 в Палаці одруження м. Одеси уклала шлюб з ОСОБА_11 , та після реєстрації шлюбу їй присвоєно прізвище « ОСОБА_12 », що підтверджується копією свідоцтва про укладання шлюбу від 16 грудня 1971 року, актовий запис за № 4315 (а. с. 24).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 30 січня 2019 року по справі № 523/10083/18 встановлено факти того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є донькою померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , яка після смерті останньої прийняла спадщину. Рішення набрало законної сили 04 березня 2019 року (а. с. 25 - 26).

Рішенням Вінницького апеляційного суду від 27 червня 2019 року по справі № 2п-625 скасовано рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 12.09.2007 року та відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до Плисківської сільської ради Погребищенського району Вінницької області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом (а.с. 27 - 29).

В подальшому ОСОБА_1 звернулась до Погребищенської державної нотаріальної контори із заявою та документами для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , проте постановою державного нотаріуса Погребищенської державної нотаріальної контори Вінницької області О.В. Швеця від 05.06.2020 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай), яка перебуває в колективнй власності КСП «Плисківське», що знаходиться в с. Плисків Погребищенського району Вінницької області після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що заявницею не було пред`явлено правовстановлюючий документ, який би посвідчував право спадкодавця на земельну частку (пай) (а. с. 8).

В газеті «Колос» № 12 (11012) від 14 лютого 2020 року в рубриці «Втрачено» опубліковано оголошення наступного змісту: сертифікат на право на земельну частку (пай) серія ВН № 0226992, виданий на ім`я ОСОБА_4 , вважати недійсним (а с. 30).

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відтак до спірних відносин, пов`язаних із часом, місцем відкриття спадщини, колом спадкоємців, умовами прийняття спадщини, підлягають застосуванню норми матеріального закону, чинного на час відкриття спадщини, а саме ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

За змістом ст. 525 ЦК УРСР 1963 року часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця або день, з якого вона оголошується померлою.

За ст. 548 ЦК УРСР 1963 року для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду від 22.03.2023 року у справі №463/6829/21 зазначено, зо згідно із нормоюстатті 1216ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені устатті 1219 ЦК України(статті1218,1231 ЦК України).

Відповідно до частини другоїстатті 1220ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першоюстатті 1268ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першоїстатті 1296ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ятастатті 1268 ЦК України).

Частиною першоюстатті 1297ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третястатті 1296 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майноє свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно доЗакону України«Про реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначенихглавою 29 ЦК України.

Положення ЦК УРСР 1963 року та чинного ЦК України містять однаковий підхід до правового регулювання відносин щодо належності спадкоємцеві прийнятої спадщини з моменту її відкриття, а отже висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22.03.2023 року у справі №463/6829/21, є релевантним і до спадкових правовідносин, що регламентуються приписами ЦК УРСР 1963 року.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що спадкоємець, який у порядку, визначеному ЦК УРСР 1963 року прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, та може захищати свої порушені права володіння, користування та розпорядження спадковим майном, в тому числі з використанням речово правових способів захисту.

Суд звертає увагу на ту обставину, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 до складу спадкової маси входило право на земельну частку (пай), яке в подальшому було трансформовано відповідачем у виділену в натурі (на місцевості) земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до пунктів 16, 17Перехідних положень ЗК України громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Законом України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»визначені організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Відповідно до вимогстатті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), також є свідоцтво про право на спадщину (стаття 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»).

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) (стаття 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»).

За частиною 3 статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності.

Відповідно до частини 1 ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

У постановахВерховного Судувід 26лютого 2020року усправі №576/2742/18та від16лютого 2022року усправі №136/1124/19 зазначено, що чинне земельне законодавство не містить чіткого визначення поняття земельна частка (пай). Разом з тим у сфері земельних відносинзагальноприйнятим є використання поняття «земельний пай» не тільки як земельна ділянка, яка не виділена в натурі, а і як земельна ділянка, яка отримана в результаті розпаювання землі (виділення в натурі).

Із наведеного випливає, що об`єктом спадкування можуть бути сформовані земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва безвідносно до того, чи входили вони на час відкриття спадщини до складу спадкової маси як виділені в натурі (на місцевості) земельні ділянки, чи як не виділені в натурі земельні частки (паї).

З огляду на викладене слід дійти висновку, що предметом спору між сторонами є земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка була сформована унаслідок виділення в натурі (на місцевості) належної спадкодавцеві земельної частки (паю).

Звертаючись із позовом до суду, ОСОБА_1 посилалася на те, що внаслідок здійснення відповідачем реєстрації права власності на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду, яке згодом було скасоване, порушується її право на оформлення спадщини.

Суд погоджується із такими доводами позивачки, позаяк наявність запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про зареєстроване право власності відповідача на земельну ділянку вочевидь створює перешкоди позивачці в оформленні її спадкових прав та реалізації правомочностей щодо розпорядження належним їй майном.

Разом із цим, вирішуючи питання про належність та ефективність обраних нею способів захисту, суд виходить із того, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другоюстатті 10 ЦПК Українисуд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертоюстатті 10 ЦПК Україниі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції Українинаголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

За матеріалами справи постановою Вінницького апеляційного суду від 27.06.2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 12.09.2007 року скасовано та відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до Плисківської сільської ради Погребищенського району Вінницької області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом.

Отже, саме з 27.06.2019 року у позивачки виникло право на пред`явлення позову до ОСОБА_2 з метою захисту її порушеного права власності на спадкове майно.

З огляду на викладене до спірних правовідносин, пов`язаних із захистом порушеного відповідачем права власності позивачки на спірне майно, слід застосовувати приписи чинного ЦК України.

Згідно з частиною першою статті15, частиною першою статті16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першоїстатті 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першоюстатті 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та другастатті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина першастатті 321 ЦК України).

Частинами першою та другоюстатті 78 ЗК Українивизначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України).

Відповідно достатті 388 ЦК Українивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положеннястатті 388 ЦК Українизастосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Згідно з частиною першоюстатті 388 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першійстатті 388 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №522/7636/14-ц вказано, що за змістомстатті 388 ЦК Українимайно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

У постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 761/11593/13-ц, від 11 січня 2023 року у справі №354/738/14 сформульовано правовий висновок про те, що власник з дотриманням положень статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 обумовлено, що оскільки вимога про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власностіне є ефективним способом захисту, так як задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідним нерухомим майном,то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність відповідного рішення без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямовано.

У пункті 94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 виснувано, що для витребування із чужого незаконного володіння земельної ділянки визнання недійсним державного акта не є необхідним.

У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі №461/1980/17 зазначено, що при пред`явленні віндикаційного позову такий спосіб захисту прав, як скасування державної реєстрації права, також не є належним способом захисту прав позивача.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17.

У постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18, від 24 листопада 2021 року у справі № 761/11593/13-ц, від 11 січня 2023 року у справі №354/738/14 Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування положень статей 387 і 388 ЦК України, тобто є неефективними.

Суд також зазначає, що відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19).

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду(постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня вересня 2022 року у справі910/14224/20).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц).

Позивачкою заявлено позовні вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я відповідача; скасування розпорядження голови райдержадміністрації, на підставі якого видано оспорюваний державний акт; скасування державної реєстрації земельної ділянки; скасування державної реєстрації права власності відповідача на земельну ділянку; припинення права власності на земельну ділянку відповідача, за яким зареєстровано право власності та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, а отже обрано неефективні способи захисту порушених прав, оскількивони не призводять до їх поновлення.

В той же час, зважаючи на ті обставини, що спірне майно вибуло із володіння позивачки на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, а отже поза її волею, право власності на нього зареєстровано за відповідачем, то єдиним належним та ефективним способом захисту її порушених прав є пред`явлення вимоги про витребування земельної ділянки із незаконного володіння відповідача.

Однак, з таким позовом вона не зверталася, що є самостійною та безумовною підставою для відмови у задоволенні її позовних вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування розпорядження голови райдержадміністрації, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, припинення права власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Оскільки у задоволенні позову слід відмовити, то судові витрати на підставі ч.1 ст.141, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України необхідно залишити за позивачкою.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 12, 13, 200, 206, 247, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд, -

Ухвалив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування розпорядження голови райдержадміністрації, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, припинення права власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скаргана рішеннясуду можебути поданадо Вінницькогоапеляційного судупротягом тридцятиднів здня складенняповного судовогорішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_7 , проживає АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП невідомий, проживає: с. Плисків Вінницький район Вінницька область, 22252;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП невідомий, проживає с. Плисків Вінницький район Вінницька область, 22252.

Повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня закінчення розгляду справи.

Повний текст рішення складено 05.06.2024 року.

Суддя