Постанова

від 16.05.2024 по справі 925/1258/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2024 р. Справа№ 925/1258/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 16.05.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нубілон» на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2023 (повний текст складено 18.07.2023)

у справі № 925/1258/21 (суддя Довгань К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нубілон»

до 1) Чигиринської міської ради Чигиринського району Черкаської області

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фішгруп»

за участю Черкаської обласної прокуратури

про визнання права власності, визнання дій протиправними та зобов`язання повернути майно

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство (далі - ТОВ) «Нібулон» звернувся до Господарського суду Черкаської області із позовною заявою до відповідача-1 - Чигиринської міської ради та до відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фішгруп», в якій просив:

- визнати за ТОВ СП «НІБУЛОН» право власності на зерно пшениці (м`яка) 4 класу урожаю 2021, фізичною вагою 133460 кг, яке перебуває на зберіганні ТОВ «РІКОН-ЛАЙН» за адресою: Черкаська область, Чигиринський район, с. Трушівці, вул. Черкаська, буд. 90, на умовах укладеного Договору складського зберігання зерна № 1407.01 від 14.07.2021;

- визнати протиправними дії Чигиринської міської ради щодо складення актів опису і попередньої оцінки безхазяйного майна №1, №2, №3 від 09.07.2021, № 4 від 10.07.2021, актів опису, оцінки та передачі безхазяйного майна №1 від 09.07.2021 та №2 від 10.07.2021, та передачі вказаного майна на збирання та реалізацію ТОВ «ФІШГРУП», як безхазяйного;

- зобов`язати ТОВ «ФІШГРУП» повернути ТОВ СП «НІБУЛОН» зерно пшениці (м`яка) 4 класу урожаю 2021, фізичною вагою 133460 кг, яке перебуває на зберіганні ТОВ «РІКОН-ЛАЙН» за адресою: Черкаська область, Чигиринський район, с. Трушівці, вул. Черкаська, буд. 90, на умовах укладеного Договору складського зберігання зерна № 1407.01 від 14.07.2021.

Позов обґрунтований тим, що позивач є сільськогосподарським виробником, який реалізує свою господарську діяльність на території Черкаської області, де орендує 11 260 га земель сільськогосподарського призначення приватної, державної та комунальної власності, водночас ним здійснюється фактичний догляд за земельними ділянками сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Вершацької та Іванівської сільських рад Чигиринського району Черкаської області, загальною площею близько 90 га, які не оброблялися, знаходилися в незадовільному санітарному стані, що призводило до росту амброзій, бур`янів та інших карантиних рослин, які негативно впливали на екологічний стан земель. Позивач вказує, що ним на вказаних земельних ділянках було вирощено пшеницю, яку незаконно зібрали інші особи та яка підлягає поверненню.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.07.2023 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки позивач не довів правомірності користування земельними ділянками то він не довів наявності права на урожай вирощений на таких ділянках.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нубілон» 02.08.2023 згідно поштового трекера на конверті) звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2023 у справі № 925/1258/21 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим при неповному дослідженні обставин, що мають значення для вирішення спору, а також судом було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Позивач зазначає, що спірне майно, не є за своєю правовою природою безхазяйним, і у відповідачів були відсутні будь-які правові підстави претендувати на належне позивачу майно.

Крім того, позивач вказує, що дії відповідача-1 щодо складання актів опису безхазяйного майна були зроблені з порушеннями процедури.

Також апелянт вказує, що він відкрито протягом тривалого часу користувався земельними ділянками на яких було зібрано урожай відповідачами, сплачував за користування такими земельними ділянками, а сам урожай є плодом його праці, оскільки обробіток землі здійснювався позивачем, а насіння яке було посаджене на відповідних земельних ділянках належало позивачу.

При цьому, позивач вказує, що оскільки земельні ділянки не були сформованими, то плата за користування ними здійснювалась в сукупності з оплатою за користування земельними ділянками, якими позивач користувався на підставі чинних договорів без виокремлення.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 925/1258/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 витребувано у Господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/1258/21. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нубілон» на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2023 у справі № 925/1258/21.

21.08.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 925/1258/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нубілон» Господарського суду Черкаської області від 05.07.2023, розгляд справи призначено на 28.09.2023.

18.09.2023 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшли пояснення від представника Черкаської обласної прокуратури.

У своїх поясненнях прокурор вказує, що оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме за користування спірними земельними ділянками здійснювалась оплата позивачем, а тому позивач незаконно користувався земельними ділянками та не набув права на плоди, вирощені на земельній ділянці належній територіальній громаді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2023 розгляд справи відкладено на 16.11.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нібулон» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2023 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів, розгляд справи відкладено на 25.01.2024.

05.12.2023 від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що спірні правовідносини є предметом розгляду в межах кримінального провадження, а спірне майно арештоване відповідно до ухвали слідчого судді.

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці з 15.01.2024 по 26.01.2024, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 25.01.2024 у справі №925/1258/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2024 прийнято справу №925/1258/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2023 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В. Розгляд справи №925/1258/21 призначено на 21.03.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 визнано заяву Чигиринської міської ради про відвід колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В. від розгляду справи №925/1258/21 необґрунтованою. Матеріали справи №925/1258/21 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою щодо розгляду заяви про відвід судді, відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2024 (головуючий суддя - Козир Т.П., судді: Кравчук Г.А., Мальченко А.О.) відмовлено у задоволенні заяви Чигиринської міської ради про відвід колегії суддів у складі: головуючого судді Тищенко О.В., суддів: Шаптали Є.Ю., Тарасенко К.В. від розгляду справи №925/1258/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2024 розгляд справи призначено на 25.04.2024.

25.04.2024 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Чигиринської міської ради надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника та клопотання про призначення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Враховуючи оголошення повітряної тривоги, з метою недопущення створення загрози життю та здоров`ю учасників справи, суддів та працівників апарату Північного апеляційного господарського суду, розгляд справи призначеної на 25.04.2024 не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 розгляд справи № 925/1258/21 призначено на 06.05.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 розгляд справи № 925/1258/21 призначено на 16.05.2024.

У судове засідання 16.05.2024 з`явились представники прокуратури, позивача (в режимі відеоконференції), відповідача-1 які надали пояснення по суті спору.

Представник позивача у судовому засіданні 16.05.2024 надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі, в яких підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити апеляційну скаргу, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Представники відповідача-1 та прокуратури у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечили, просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача-2 у судове засідання не з`явився, однак з огляду на подане ним клопотання про розгляд справи за його відсутності, колегія суддів дійшла висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду спору по суті, і розгляд спору можливий за відсутності представника відповідача-2.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що у липні 2021 року Чигиринською міською радою відповідно до вимог ст. 189 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та ст. 90 Земельного кодексу (далі - ЗК) України, із залученням ТОВ «Фішгруп» проведено збір, як безхазяйного майна, пшениці загальною масою 134 т із земельних ділянок в адміністративних межах Вершацької та Іванківської сільських рад Чигиринського району, які використовувалися позивачем без правовстановлюючих документів.

Позивач стверджував, що зерно пшениці (м`яка) 4 класу урожаю 2021, фізичною вагою 133460 кг, яке вибуло з його законного володіння, бо було незаконно зібрано та вивезено відповідачем-2, є його власністю, оскільки останнім були понесені витрати на його вирощування, тобто вчинено комплекс дій щодо створення його, як об`єкту цивільних прав.

Як зазначив позивач, до складу його витрат по засіву земельних ділянок в межах полів № ТГ-001, № ТГ-005, № ВЕР-003 та № ВЕР-005, з яких відповідачем-2 було скошено посіви пшениці (м`яка) 4 класу урожаю 2021, входили прямі витрати:

- на оплату праці та відрахування на соціальні заходи,

- на насіння та посадковий матеріал,

- на пальне і мастильні матеріали,

- загальновиробничі витрати, які розподіляються в кінці облікового періоду на витрати понесені на виробництво продукції рослинництва.

На підтвердження вище зазначених позивачем витрат, надав суду докази, а саме:

- розрахунки прямих витрат на вирощування сільськогосподарських культур,

- витяги з бухгалтерських довідок про списання паливно-мастильних матеріалів,

- витяги з бухгалтерських довідок з розподілу орендної плати за землю,

- витяги з бухгалтерських довідок про нарахування заробітної плати,

- акти на списання товарно-матеріальних цінностей добрив, насіння, засобів захисту рослин,

- розрахунки розподілу загальновиробничих витрат на вирощування сільськогосподарських культур.

Як вказував позивач, земельні ділянки в межах полів № ТГ-001, № ТГ-005, № ВЕР-003 та № ВЕР-005, які лише з 27.05.2021 набули статусу земель комунальної власності, входять до складу цілісних земельних масивів разом з земельними ділянками орендованими позивачем у інших власників, а відтак оброблялися ним не відокремлено, а як цілісні масиви (окремі поля), і тому інформація в документах, що були надані до суду, відображена в загальному вигляді, з прив`язкою до відповідних полів, без виокремлення витрат на проведення сільськогосподарських робіт саме на спірних земельних ділянках.

На думку позивача, вищевказані земельні ділянки лише з 27.05.2021 набули статусу земель комунальної власності, проте зважаючи на положення ст. 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому, як стверджував позивач, відповідач-1 не мав жодних майнових прав на рухоме майно - сільськогосподарську продукцію, раніше створену позивачем як об`єкт цивільних прав, а також не мав жодних правових підстав визнавати його безхазяйним майном, оскільки достеменно знав, що його власником є позивач, адже починаючи з грудня 2020 одержував орендну плату за обробіток земель загальною площею 89,21 га, який проводився нашим товариством цілий рік прозоро та відкрито, а вирішувати долю нібито безхазяйного майна відповідачем-1 розпочав лише, як прийшов час збирати врожай.

Відповідно до положень ст. 13 Конституції України земля є об`єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування.

Зокрема, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ст. 93 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

В силу ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди землі.

Позивачем заявлено вимогу про визнання права власності на зерно пшениці, вагою 134 т зібраної із земельних ділянок в адміністративних межах Вершацької та Іванківської сільських рад Чигиринського району, визнання неправомірними дій Чигиринської міської ради та зобов`язання повернути ТОВ СП «Нібулон» вказане майно.

Водночас, дослідивши матеріали справи колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не надано належних та допустимих доказів законності користування вказаними земельними ділянками з кадастровими номерами (визначеними в натурі) комунальної форми власності та витрачання саме на конкретні земельні ділянки при їх обробітку власних ресурсів (коштів га зерна), в матеріалах справи відсутні.

Доводи позивача щодо усних прохань про догляд за земельними ділянками та фактичної домовленості щодо обробітку земель колегія суддів відхиляє, оскільки користування земельними ділянками мало бути належно оформлене, що не було в даному випадку зроблено, і навіть факт затягування компетентними органами пропозицій щодо надання земельних ділянок у користування (оренду) не надавало позивачу права самовільно користуватись майном, яке позивачу не належить.

Доводи позивача про те, що за земельні ділянки сплачувалася орендна плата, правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки договори оренди на вказані землі не укладалися, у податковій декларації зазначена 41 земельна ділянка, з якої ідентифікувати саме ті ділянки, про які позивач вказує в позові, не є можливим.

Із досліджених судом платіжних доручень вбачається, що у розділі «призначення платежу», за які саме земельні ділянки заплачена певна сума, інформація відсутня, тобто за яку саме земельну ділянку позивачем сплачено (за 10, 20 чи 41), встановити з наданих доказів неможливо.

Таким чином, подані позивачем документи підтверджують сплату за певну кількість ним орендованих земель, але належних доказів на підтвердження сплати саме за спірні земельні ділянки позивачем не надано. Крім того, суд бере до уваги, що сплата коштів без договору оренди, зареєстрованого в установленому порядку, не вважатись орендною платою та не надає права користування такою земельною ділянкою.

Посилання позивача на лист голови Чигиринської районної державної адміністрації від 22.08.2008 № 592/01/01-12 з наданням рекомендацій позивачу щодо приведення земель у належний фітосанітарний стан, шляхом знищення шкідливих карантинних рослин, як на належний і допустимий доказ не є рішенням в контексті ст.ст. 122, 124 ЗК України про передачу в користування земельних ділянок.

За приписами ст.ст. 125, 126 ЗК України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Визначення терміну «самовільне зайняття земельних ділянок» наведене у ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», згідно з якою самовільне зайняття земельних ділянок - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач використовував земельні ділянки без відповідного рішення органу, визначеного ст. 122 ЗК України та договорів оренди земельних ділянок, чим порушував приписи земельного законодавства. Тобто такі дії позивача мають ознаки самовільного зайняття вказаних земельних ділянок.

За змістом ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

За приписами ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Підприємства, установи, організації та громадяни, винні у самовільному зайнятті земель, зобов`язані самостійно (за власний рахунок) привести ділянку до стану, придатного для використання, відновити порушені межові знаки, знести самовільно зведені будівлі. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно з ст.ст. 1212-1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, а вразі неможливості цього відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Наведена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

За загальними правилами, встановленими ст. 189 ЦК України, продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 90 ЗК України право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію належить власникам земельних ділянок. Аналогічне право, якщо інше не передбачено законом або договором, згідно зі ст. 95 цього Кодексу мають землекористувачі.

Суд бере до уваги, що самовільно зайняті земельні ділянки повертаються їх власникам або землекористувачам з передачею їм незібраного врожаю без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Отже, як правильно вказав суд першої інстанції, право власності на урожай може виникнути тільки у випадку користування земельною ділянкою на належних правових підставах, тобто право власності на врожай набуває лише власник земельної ділянки або землекористувач. Інші особи можуть набувати право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та Інших культур, на вироблену продукцію, лише якщо таке право передбачено договором з власником земельної ділянки (землекористувачем).

Відтак, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що застосування до спірних правовідносин способу захисту, передбаченого ст. 1212 ЦК України є неможливим за відсутності доказів підтверджуючих законність користування вказаними земельними ділянками.

При цьому, колегія суддів зазначає, що оскільки позивач не мав законного права користуватись земельними ділянками на яких було зібрано урожай відповідачами, то він не набув права на урожай, а отже збирання урожаю та складення актів опису безхазяйного майна не призвело до порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача, а отже, з огляду на відсутність порушеного права позивача, у суду відсутні правові підстави досліджувати дотримання відповідачем-1 процедури складання актів щодо майна вирощеного на його земельній ділянці.

Суд також вважає, що відкрите користування позивачем земельними ділянками протягом тривалого часу також не звільняє позивача від обов`язку довести правомірність такого користування, при тому, що матеріали справи не містять доказів, що позивач набув права на земельні ділянки за набувальною давністю.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимоги позивача не підлягають задоволенню у зв`язку з необґрунтованістю.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачем не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження обґрунтованості заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2023 прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нубілон» в межах зазначених в ній доводів слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2023 - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нубілон» на рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2023 у справі № 925/1258/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 05.07.2023 у справі № 925/1258/21 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нубілон».

4. Матеріали справи № 925/1258/21 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання повного тексту постанови 27.05.2024.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Є.Ю. Шаптала

К.В. Тарасенко