Постанова

від 05.06.2024 по справі 902/96/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

05 червня 2024 року Справа № 902/96/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0128"

на рішення Господарського суду Вінницької області від 12.03.2024

(ухвалене о 12:28 у м. Вінниці, повний текст складено 14.03.2024)

у справі № 902/96/24 (суддя Матвійчук В.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0128"

про стягнення 45 625 грн 15 коп.

Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0128" про стягнення суми в якості страхового відшкодування (шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди) у розмірі 45 625 грн 15 коп.

Позов обґрунтований тим, що відповідач, як особа відповідальна за завдану їхнім працівником шкоду, повинен відшкодувати позивачу різницю між сумою виплаченого страхового відшкодування за договором добровільного страхування та сумою страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Господарський суд Вінницької області рішенням від 12.03.2024 у справі № 902/96/24 позов задовольнив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0128" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" 45 625 грн 15 коп. суми страхового відшкодування (шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди) та 3 028 грн витрат на сплату судового збору.

Вказане рішення мотивоване тим, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром нанесеної шкоди і страховою виплатою, оскільки шкода позивачу була заподіяна в результаті ДТП, котре відбулося з вини працівника відповідача, який виконував трудові обов`язки.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 22, 979, 993, 1166, 1172, 1187, 1192 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 6, 9, 16, 20, 27 Закону України "Про страхування".

Не погоджуючись із вказаним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "АТП-0128" із апеляційною скаргою, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Вінницької області від 12.03.2024 у справі № 902/96/24, скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

Суд, з порушенням норм процесуального права, залишив відзив на позовну заяву без розгляду. Від так, суд не взяв до уваги доводи представника відповідача, які викладені у відзиві на позов, які обґрунтовано спростовують позовні вимоги, чим під час розгляду справи, поставив відповідача у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Позивач, як на єдиний аргумент, який на його думку, свідчить про заподіяння йому відповідачем матеріальної шкоди посилається на матеріали провадження по справі №127/7600/21 про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.

Відповідно до рахунку на оплату за технічне обслуговування №123046049 від 17.03.2021, який виставлений ФОП Демидов А.О. ПрАТ "Страхова компанія" ПЗУ Україна", вартість ремонту т/з Skoda, днз. НОМЕР_1 становить 99 698 грн 19 коп., а загальна сума в цьому ж рахунку прописана в розмірі 119 637 грн 83 коп. При цьому, до позову не надано доказів про те, що ФОП Демидов А.О. має право здійснювати технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, чи є ця особа спеціалістом у сфері автотехобслуговування, тощо.

До матеріалів позову надано ремонтну калькуляцію №АА9568РА, в якій не зазначено хто її формував, згідно якої методики встановлені ціни на запчастини та роботи, а крім цього, у зведених даних по розрахунку, вартість ремонту складає 128 086 грн 92 коп. від якої відраховується 10-ти відсоткове зношення встановлених запчастин. Тобто, на транспортний засіб Skoda днз. НОМЕР_1 демонтовані деталі були змінені не на нові, а на бувші у використанні, і відповідно бракує доказів про їх придбання: найменування, кількість, ціну, і у якого продавця.

Отже, з наданого рахунку, ремонтної калькуляції не вбачається за можливе встановити порядок розрахунку позивачем наче б то заподіяної його автомобілю шкоди.

Окрім того, з наданих позивачем до суду матеріалів не вдається встановити які саме пошкодження транспортний засіб Skoda, днз. НОМЕР_1 отримав внаслідок ДТП 10.03.2021. Жодного документу, який би вказував на отримані пошкодження, позивачем не надано (відсутні фотофіксація пошкоджень або перелік пошкоджень в протоколі огляду місця ДТП чи обопільно описаний сторонами дефектний акт тощо).

Позивачем ані під час підготовки до розгляду справи, ані в порядку визначеному ст.77 ГПК України відповідними засобами доказування не доведено, пов`язаність збитків із відповідачем.

В позові та матеріалах до нього, позивач посилається на те, що відповідальність т/з ЗИЛ-130, днз. НОМЕР_2 , який належить ТОВ "АТП-0128" на момент ДТП була застрахована полісом цивільної відповідальності ПрАТ "СК Євроінс Україна" за №АР4505821, за яким, на підставі вимоги в порядку суброгації №836/2021 від 18.10.2021 ПрАТ "СК Євроінс Україна" здійснило виплату у розмірі 74 012 грн., хоча доказів про таку виплату в додатках до позову не надано, є лише довідка про зарахування коштів 67 924 грн 54 коп. та 6 088 13 коп. за страхування ВАТ "ХДІ страхування "ВАТ АЛЬКОНА".

Разом з тим, в додатках до позову міститься документ "перевірки чинності полісу внутрішнього страхування", а саме полісу АР 4505831, у вимозі в порядку суброгації вказаний номер полісу АР/004505831, тобто це вже не той поліс, що зазначений в позові і не той, по якому фактично застрахована відповідальність т/з ЗИЛ-130, днз. НОМЕР_2 , який належить ТОВ "АТП-0128" на момент ДТП, бо його номер АР 4505837.

Саме позивач має довести факт наявності шкоди, і саме які пошкодження отримав транспортний засіб Skoda, днз. НОМЕР_1 в ДТП, яка відбулась 10.03.2021 за участю транспортного засобу ЗИЛ-130, днз. НОМЕР_2 , який належить ТОВ АТП 0128.

Враховуючи вищевикладене, скаржник вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст.236 ГПК України.

Позивач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 15.09.2020 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (позивач) та Підприємством з іноземною інвестицією "Імперіал Тобако Юкрейн" (страхувальник), було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №АМ 157900 (далі - Договір страхування; а. с. 46-51).

Відповідно до п. 47 Додатку до Договору страхування застрахований транспортний засіб: Skoda Octavia A7 - 2016 року випуску, реєстраційний номер - НОМЕР_1 .

Строк дії Договору з 01.10.2020 до 30.09.2021.

10.03.2021 у м. Вінниця відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу ЗИЛ 130 державний номерний знак НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1 , який на праві власності належить ТОВ "АТП-0128" (Відповідач) та транспортного засобу Skoda Octavia A7 державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 .

Згідно Протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №017579 дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП (а. с. 63-64).

Вінницький міський суд Вінницької області постановою у справі №127/7600/21 від 21.04.2021, визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн (а. с. 66-67).

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено транспортний засіб Skoda Octavia A7 державний номерний знак НОМЕР_1 , який на підставі Договору добровільного страхування був застрахований у Позивача.

10.03.2021 представник Підприємства з іноземною інвестицією "Імперіал Тобако Юкрейн" звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" із заявою про настання страхового випадку по договору страхування Авто КАСКО №АМ 157900 (а. с. 58-62).

На підставі страхового акту №UА2021031000001/L45/01 від 19.03.2021, розрахунку суми страхового відшкодування до зазначеного акту від 19.03.2021, з врахуванням рахунку-фактури №123046049 від 17.03.2021, позивач, відповідно до платіжного доручення №52299 від 26.03.2021 із призначенням платежу: "Страх. відшкод. ПІІ Імперіал Тобако Юкрейн за а/м АА9568Р за авт. роботи, згідно рахунку №123046049 від 17.03.21р. без ПДВ, дог. АМ.157900 від 15.09.2020" здійснив виплату страхового відшкодування на рахунок ФОП Демидова А.О. в розмірі 119 637 грн 82 коп. (а. с. 68-77).

Цивільно-правова відповідальність, як власника транспортного засобу автомобіля ЗИЛ 130, державний номерний знак НОМЕР_3 , на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована за полісом ОСЦПВВНТЗ №АР4505831 у Приватному акціонерному товаристві "СК "Євроінс Україна" (а. с. 78-79).

Позивач звернувся до Приватного акціонерного товариства "СК "Євроінс Україна" із вимогою в порядку суброгації №836/2021 від 18.10.2021 про перерахування на рахунок позивача грошових коштів в розмірі 119 637 грн 82 коп. (а. с. 80).

Як зазначає позивач, Приватне акціонерне товариство "СК "Євроінс Україна" в порядку суброгації здійснило виплату в загальному розмірі 74 012 грн 67 коп., що підтвердужється довідкою (а. с. 81).

З метою врегулювання спірних відносин між сторонами, позивачем на адресу відповідача скеровувалась письмова претензія в порядку регресу №2075464 від 23.06.2023 про відшкодування суми 45 625 грн 15 коп. в позасудовому порядку. Визначена претензія позивача залишилась з боку відповідача без належного реагування та виконання (а. с. 87-89).

У зв`язку з тим, що ПрАТ "СК "ПЗУ Україна" зверталося до страховика відповідача, яке виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі 74 012 грн 67 коп., а невідшкодованою залишається різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, позивач просить стягнути із відповідача 45 625 грн 15 коп., як завдавача шкоди.

Позивач зазначає, що до нього перейшло право зворотньої вимоги (суброгації) до відповідача, як до особи, відповідальної за відшкодування заподіяної матеріальної шкоди в межах фактичних затрат, що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків віднесено завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого. Тобто у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні (заміна активного суб`єкта) зі збереженням самого деліктного зобов`язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі №910/3165/17, від 12.08.2019 у справі №910/2351/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №910/2603/17.

У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат переходить від потерпілої особи право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. В таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди. Таким чином, за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов`язанні (зміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов`язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).

Спірні у цій справі правовідносини стосуються відшкодування роботодавцем шкоди, завданої його працівником під час виконання ним трудових обов`язків внаслідок ДТП, та регулюються положеннями статей 1166, 1187, 1188, 1172 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 статті 1166 ЦК України).

За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Зі змісту глави 82 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".

Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 Цивільного кодексу України свідчить про встановлення у цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (у тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у статті 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, зокрема відповідно до частини другої, таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями статті 397 ЦК України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 1 ст. 1172 ЦК України).

Положення ч. 1 ст.1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частини 2 статті 1187 ЦК України).

У такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі (провадження) № 6-108цс13 та в постанові Верховного Суду від 01.11.2021 у справі №920/343/20.

Надаючи оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, суд враховує, що за приписами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Правила щодо оцінки доказів закріплено у статті 86 ГПК України, згідно частини першої якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд апеляційної інстанції вказує, що 10.03.2021 у м. Вінниця відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу ЗИЛ 130 державний номерний знак НОМЕР_3 , який на праві власності належить ТОВ "АТП-0128", під керуванням ОСОБА_1 , який перебував у трудових відносинах із відповідачем, та транспортного засобу Skoda Octavia A7 державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 . Винуватцем такої ДТП був ОСОБА_1 .

При цьому, доказів неправомірності керування ОСОБА_1 транспортним засобом ЗИЛ 130, д.н.з. НОМЕР_3 , на момент скоєння ДТП, матеріали справи не містять.

Як убачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність відповідача за транспортним засобом ЗИЛ 130, д.н.з. НОМЕР_3 , станом на момент скоєння ДТП, застрахована ПрАТ "СК "Євроінс Україна" на підставі Поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземних транспортних засобів № АР4505831.

Доводи відповідача щодо страхування відповідальність відповідача за транспортним засобом ЗИЛ 130, д.н.з. НОМЕР_3 на підставі Поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземних транспортних засобів № АР4505837 (а. с. 124 на звороті), суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки перевіривши такий поліс на офіційному сайті Моторного (транспортного) страхового бюро України (mtsbu.ua), апеляційний господарський суд установив, що за таким полісом був застрахований транспортний засіб ЗИЛ ММЗ, д.н.з. НОМЕР_4 , VIN-код НОМЕР_5 .

Відповідно до статті 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Нормами статті 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

За приписами п. 1.7, 1.8 ст. 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована. Страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору;

Пунктами 9.1 та 9.4 статті 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Підпунктом 12.1 статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Отже, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Матеріалами справи підтверджується, що страховиком відповідача було сплачено позивачу страхове відшкодування у розмірі 74 012 грн 67 коп.

Водночас, як убачається із матеріалів справи, на підставі страхового акту №UА2021031000001/L45/01 від 19.03.2021, розрахунку суми страхового відшкодування до зазначеного акту від 19.03.2021, з врахуванням рахунку-фактури №123046049 від 17.03.2021, позивач, відповідно до платіжного доручення №52299 від 26.03.2021 із призначенням платежу: "Страх. відшкод. ПІІ Імперіал Тобако Юкрейн за а/м АА9568Р за авт. роботи, згідно рахунку №123046049 від 17.03.21р. без ПДВ, дог. АМ.157900 від 15.09.2020" здійснив виплату страхового відшкодування на рахунок ФОП Демидова А.О. в розмірі 119 637 грн 82 коп.

Вказані докази у їх сукупності, на переконання суду апеляційної інстанції підтверджують розмір збитків, завданих транспортному засобу, застрахованому позивачем.

Доводи відповідача, що розмір збитків не підтверджується жодним доказом, спростовується матеріалами господарської справи.

При цьому, відповідач посилаючись на те, що позивачем не доведено, що ФОП Демидов А.О. має право здійснювати технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, чи є ця особа спеціалістом у сфері автотехобслуговування тощо, не надає доказів на підтвердження протилежного.

Одночасно, суд апеляційної інстанції із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що ФОП Демидов А.О. здійснює підприємницьку діяльність, зокрема за такими видами: 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (основний); 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту.

Згідно з положеннями статті 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

За таких обставин, відповідач як власник (володілець) транспортного засобу, водія якого визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, в силу положень статей 1172, 1187, 1188, 1194 ЦК України, зобов`язаний відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, що складає 45 625 грн 15 коп. (119 637 грн 82 коп. - 74 012 грн 67 коп.), а тому позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо посилання відповідача на залишення його відзиву без розгляду, то суд апеляційної інстанції вказує, що відповідач не був позбавлений права подати ще один відзив, з дотриманням норм процесуального законодавства. Крім того, відповідач не оскаржував відповідну ухвалу суду першої інстанції, у встановленому законодавством порядку.

З огляду на вище викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення позову.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Вінницької області від 12.03.2024 у справі № 902/96/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0128" - без задоволення.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається судом апеляційної інстанції без задоволення, а в ухвалі про відкриття апеляційного провадження суд на підставі ч. 5 ст. 262 ГПК України зупинив дію оскаржуваного рішення, то суд дійшов висновку про поновлення дії рішення Господарського суду Вінницької області від 12.03.2024 у справі № 902/96/24.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-0128" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 12.03.2024 у справі №902/96/24 - без змін.

2. Поновити дію рішення Господарського суду Вінницької області від 12.03.2024 у справі №902/96/24.

3. Справу № 902/96/24 надіслати Господарському суду Вінницької області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Саврій В.А.