Ухвала

від 05.06.2024 по справі 908/3023/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/3023/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючої), Булгакової І. В., Жайворонок Т. Є,

розглянувши матеріали касаційної скарги Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (далі - Департамент, скаржник)

на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.11.2023

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.05.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний інститут «Укрекопроект»

до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації

про стягнення 232 400, 00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Представник Департаменту - Немченко Григорій Олександрович, який представляв інтереси Департаменту в суді першої інстанції та підписав й подавав апеляційну скаргу, 27.05.2024 та 31.05.2024 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернувся до Верховного Суду з підписаними ним касаційними скаргами, які є тотожними і розглядаються Судом як одна та у якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду в Запорізькій області у частині стягнення з Департаменту на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний інститут «Укрекопроект» (далі - ТОВ «Укрекопроект») 136 657, 95 грн основного боргу, 460, 52 грн 3 % річних та відмовити повністю ТОВ «Укрекопроект», а також скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі № 908/3023/23 повністю та ухвалити нове судове рішення на користь Департаменту. Крім того, до поданої касаційної скарги 31.05.2024 скаржником додано клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 908/3023/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуюча, Булгакової І. В., Жайворонок Т. Є.

З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ТОВ «Укрекопроект» звернулося до суду з позовом про стягнення з Департаменту 231 685, 35 грн основного боргу за невиконання зобов`язання щодо оплати послуг, 714, 65 грн 3% річних, а всього 232 400, 00 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.11.2023 у справі №908/3023/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Департаменту на користь ТОВ «Укрекопроект» 136 657, 95 грн основного боргу та 460, 52 грн 3% річних. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з Департаменту на користь ТОВ «Науково-дослідний інститут «Укрекопроект» 2 056, 78 грн витрат зі сплати судового збору.

Зі змісту судового рішення вбачається, що місцевий суд:

задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми 136 657, 95 грн заборгованості за надані послуги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню, а нараховані позивачем у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних, за період прострочення з 17.08.2023 до 26.09.2023, включно, в розмірі 460, 52 грн правомірними;

відмовляючи у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення суми заборгованості у розмірі 95 027, 40 грн, за надані послуги з утилізації відходів (ламп розжарювання у кількості 48 732 одиниць) згідно з актом приймання-передачі наданих послуг, який датовано 20.07.2023 дійшов до висновку, що відповідач обґрунтовано скористався своїм правом на відмову від приймання наданих послуг за актом приймання-передачі наданих послуг від 20.07.2023, на суму 95 027, 40 грн, як то визначено пп. 5.2.2 договору, оскільки, зважаючи на встановлені обставини, такі послуги не відповідають умовам договору. При цьому, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача 254, 13 грн 3% річних, нарахованих на суму 95 027, 40 грн.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі № 908/3023/23 апеляційну скаргу Департаменту залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ТОВ «Укрекопроект» задоволено. Рішення Господарського суду Запорізької області від 30.11.2023 у справі № 908/3023/23 в частині відмови у задоволенні позову скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення позову, викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції:

« Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-дослідний інститут Укрекопроект 231 685 грн. 35 коп. основного боргу, 714 грн. 65 коп. 3% річних, 3 486 грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору, про що видати наказ».

Зі змісту постанови апеляційного суду вбачається, що суд виходив з того, що:

судом першої інстанції вірно встановлено, що скаржник, отримавши 11.07.2023 акт приймання-передачі наданих послуг від 10.07.2023, на суму 136 657, 95 грн, в листі від 14.07.2023 вих. № 02.1-15/05-3/420 «Про контроль надання виконавцем послуг», в якому з посиланням на п. 5.2.1 Договору, просив позивача, у період з 17.07 до 21.07.2023 забезпечити та організувати безпечну присутність представників департаменту під час проведення процесу утилізації побутових ламп розжарювання, з можливістю фото та відео фіксації, забезпечити доступ до ресурсоцінних компонентів вилучених під час утилізації побутових ламп розжарювання та можливість огляду та фото фіксацію побутових ламп розжарювання, що зберігаються та очікують процесу утилізації. Зважаючи на дату листа (14.07.2023) виконання зазначених вимог замовника було об`єктивно неможливим, оскільки очевидним є те, що станом на цю дату позивач вже фактично здійснив утилізацію ламп розжарювання за актом приймання-передачі наданих послуг від 10.07.2023, про що позивачем було зазначено в листі від 17.07.2023р. з вих. № 17/07/23-1;

за відсутності доказів на підтвердження належного попереднього повідомлення відповідачем позивача про намір здійснення представниками Департаменту контролю за наданням послуг в процесі утилізації відходів (ламп розжарювання у кількості 70 081 одиниць) за заявкою від 29.05.2023, з вартістю послуг 136 657, 95 грн, відсутні правомірні підстави для не підписання відповідачем акта приймання-передачі наданих послуг від 10.07.2023, на суму 136 657, 95 грн та нездійснення оплати за фактично надані послуги. У порядку, визначеному п. 4.7 договору, а саме: протягом п`яти календарних днів з моменту отримання вказаного акта (11.07.2023), тобто до 17.07.2023 (з урахуванням положень ч. 5 ст. 254 ЦК України) замовник обґрунтованої відмови від його підписання не надав, позивач правомірно підписав зазначений акт в односторонньому порядку 17.07.2023. З урахуванням умов п. 3.1 договору, кінцевим терміном оплати наданих послуг за актом приймання-передачі наданих послуг від 10.07.2023, на суму 136 657, 95 грн, є 16.08.2023. За порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг на суму 136 657, 95 грн. позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних, за період прострочення з 17.08.2023 до 26.09.2023, включно в розмірі 460, 52 грн; скаржником, на виконання умов договору на надання послуг № 5 від 03.03.2023 надано відповідачу для підписання акт приймання-передачі наданих послуг від 20.07.2023, на суму 95 027, 40 грн (отриманий відповідачем 20.07.2023). Підписаний акт приймання-передачі наданих послуг від 20.07.2023 або обґрунтовану відмову від приймання наданих послуг відповідач повинен був надати у строк до 25.07.2023, включно. Відповідач вказаний акт приймання-передачі наданих послуг від 20.07.2023, у строк, визначений у п. 4.8 (замовник протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання від виконавця актів проводить перевірку наданих послуг та зобов`язаний направити виконавцю підписаний та скріплений печаткою акт або обґрунтовану відмову від приймання наданих послуг) договору позивачу не направив та обґрунтованої відмови від приймання наданих послуг у цей строк відповідач також не надав. ТОВ «Укрекопроект» у відповідності до положень ч. 1 ст. 8, ч. 4 ст. 882 ЦК України акт приймання-передачі від 20.07.2023 підписало одноособово 25.07.2023. Суд першої інстанції цього не врахував та дійшов помилкового висновку, про відмову у стягненні з відповідача вартості наданих послуг, у розмірі 95 027, 40 грн. За порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг на суму 95 027, 40 грн позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних, за період прострочення з 25.08.2023 до 26.09.2023, включно, у розмірі 254, 13 грн якій підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги Департаменту в контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 684 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі № 908/3023/23 є стягнення з Департаменту 231 685, 35 грн основного боргу за невиконання зобов`язання щодо оплати послуг, 714, 65 грн 3% річних, а всього 232 400, 00 грн, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 2 684, 00 грн = 268 400, 00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Департамент у поданій касаційній скарзі зазначає, що відповідна касаційна скарга подається на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України у зв`язку з тим, що відсутній висновок «Верховного суду України» з наступних питань: якими документами вважається підтвердження надання послуг за договором. Адже надання Відповідачем актів здавання-приймання робіт - не підтверджують факту виконання робіт, а виключно створюють підстави Замовнику провести фінансові операції відповідно первинних документів; висновки, що зазначені у постанові апеляційної інстанції, зокрема у Постановах суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.07.2021 за справами № 911/1981/20; від 20.04.2021 № 905/411/17; від 17.03.2021 № 910/11592/19; від 18.08.2021 № 910/18384/20; від 01.09.2023 № 906/386/21 - не корелюються з цією справою; відсутній правовий висновок з подібних правовідносин, адже крім спору щодо не підписання актів прийому-передачі наданих послуг за Договором, у судах розглядалося умисне не бажання та/або неспроможність з незрозумілих причин позивача допустити до виробничого майданчику представників замовника за договором; висновки, що зазначені у подібних справах не враховують значимість відповідальності органів державної влади на виконання угоди між Україною і Європейським союзом, що виступає у ролі донора і грантодавця щодо підвищення енергонезалежності та/або зменшення споживання електрики в Україні.

Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник не зазначив обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, які передбачають випадки як виключення із загального правила, з огляду на те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Скаржником у касаційній скарзі не наведено жодних аргументів та доводів, які б відповідали вказаним вище критеріям, та не наведено жодних доказів якісного і кількісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Верховний Суд вказує, що скаржником у касаційній скарзі не наведено випадків щодо оскарження рішення місцевого суду та постанови апеляційного суду у справі № 908/3023/23.

Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Касаційна скарга Департаменту не містить обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес та є винятковою для скаржника, а зводиться лише до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями попередніх судових інстанцій.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Наведені доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанції та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів у справі, а також встановлення інших обставин у справі, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, касаційна скарга Департаменту у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дає підстав для висновку про те, що вона (касаційна скарга) стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа малозначна, а відтак застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не навів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже випадків, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.11.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі № 908/3023/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відтак заявлене Департаментом клопотання про відстрочення сплати судового збору не розглядається.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.11.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.05.2024 у справі № 908/3023/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок