Рішення

від 22.05.2024 по справі 461/267/19

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа №461/267/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2024 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рожко Ю.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представник позивача Дмитренка В.П. ,

представника відповідача Головацької І.Б. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )

представник позивача - адвокат Дмитренко Володимир Павлович

(79013, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 42/5; РНОКПП: НОМЕР_2 )

до

Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області

(82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Шевченка, 21;

ЄДРПОУ: 02144660; e-mail: drogobych_vo@ukr.net);

представник відповідача - Головацька Ірина Броніславівна;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -

Начальник відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області

Сушко Петро Ярославович

(82170, Львівська область, Дрогобицький район, с. Болехівці, вул. Шевченка, 1;

РНОКПП: НОМЕР_3 )

про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

I. Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

ОСОБА_1 звернулася до Галицького районного суду м. Львова з позовом до Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. У прохальній частині позовної заяви, просила: визнати протиправним та скасувати наказ Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області № 05-2/208 від 07.12.2018 про її звільнення ОСОБА_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області № 05-2/2 від 08.01.2019 «Про виправлення технічної помилки»; поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача дошкільного навчального закладу № 26 «Калинка» комбінованого типу розташованого у місті Стебник з 07.12.2018; стягнути з Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 9337,57 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, покликається на те, що наказом Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області № 05-2/208 від 07.12.2018, ОСОБА_1 було звільнено з посади завідувача ДНЗ № 26 «Калинка» з 07.12.2017, у зв`язку з втратою довір`я уповноваженого органу власника, вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи, відповідно до п.2, п.3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

05.02.2019 ОСОБА_1 отримала наказ Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради № 05-2/2 від 08.01.2019 «Про виправлення технічної помилки», котрий є за своїм змістом наказом про зміну дати звільнення ОСОБА_1 з 07.12.2017 на 07.12.2018, тобто попередньою датою. Рішення Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради про звільнення ОСОБА_1 було прийняте відповідачем на підставі: акту про виявлення готівкових коштів від 12.12.2017, актів про відсутність книг наказів, витягів з ЄРДР, колективної заяви батьків дітей ДНЗ №26 «Калинка» від 17.07.2017, звернення батьків дітей, акту службового розслідування від 05.12.2018.

ОСОБА_1 стверджує, що нею не вчинялося жодних аморальних проступків та вважає накази про її звільнення незаконними та такими, що підлягають скасуванню. Вказує, що наказом Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області № 05-21207 від 07.12.2018, ОСОБА_1 було поновлено на посаді завідувача ДНЗ № 26 «Калинка», згідно рішення Галицького районного суду м. Львова від 10.09.2018 у справі № 461/303/2018. У цей ж день 07.12.2018 відповідачем було видано наказ № 05-2/208, котрим ОСОБА_1 знову було звільнено за невідомий останній аморальний проступок. Позивач також стверджує, що прийняття наказів про поновлення на роботі та звільнення з роботи в один день свідчить про намір відповідача у будь-який спосіб не допустити ОСОБА_1 до роботи.

Таким чином, позивач змушена звертатись до суду з даним позовом, оскільки вважає, що зазначені у спірних наказах обставини не свідчать про наявність вчинення нею аморального проступку, а також даних про те, у чому саме полягав такий проступок. Отже, такі накази є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28.02.2019 відкрито провадження у справі, ухвалено рішення про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

05.03.2019 адвокат ОСОБА_5., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог. Так, до попередньо заявлених вимог, позивач просила додатково стягнути з Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на її користь 500000 грн. - шкоди заподіяної здоров`ю, 500000 грн. - моральної шкоди заподіяної внаслідок фізичних страждань, 500000 грн. - моральної шкоди заподіяної внаслідок незаконного звільнення з роботи.

Ухвалою суду від 22.03.2019 задоволено заяву головуючого судді про самовідвід у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

26.03.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач просить відмовити у задоволенні заявлених вимог позивача у повному обсязі, через їх безпідставність. Вказує, що звільнення позивача відбулось на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП, а саме за вчинення останньою аморального проступку, несумісного з продовженням здійсненням нею свої повноважень на займаній посаді. Стверджує, що ОСОБА_1 була звільнена з займаної нею посади через втрату довір`я з боку уповноваженого органу. Вказаному висновку слугувало ряд підстав, зокрема такі, як виявлення у позивача готівкових коштів у сумі 6619 грн. у сейфі, який знаходився у кабінеті завідувача ДНЗ №26. Згадані кошти ОСОБА_1 збирала у примусовому порядку з батьків дітей та працівників закладу, такі кошти не були акумульовані на спеціальному рахунку в органах казначейства з відображенням у бухгалтерському обліку, а також позивач жодного разу не звітувала про їх використання, що дало усі підстави вважати, що зловживаючи своїм службовим становищем остання використовувала такі кошти у власних корисливих цілях. Окрім того, позивач під час передачі дошкільної документації ДНЗ№ 26 до в.о. ОСОБА_4 , яка здійснювала згідно наказу «Про проведення передачі документації у ДНЗ № 26 «Калинка» від 12.12.2017 №352, не передала комісії дві книги наказів з основної діяльності з 2009-2016 рр. Також, представник відповідача вказує, що за час перебування ОСОБА_1 на посаді завідувача було відкрито кримінальне провадження внесене 15.07.2017 до ЄРДР за №12017140110001381 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України та за № 12018140110000959 від 03.05.2018, за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Стосовно вимог про відшкодування шкоди заподіяної здоров`ю, моральної шкоди заподіяної внаслідок фізичних страждань та моральної шкоди заподіяної внаслідок незаконного звільнення з роботи, то за твердженням представника відповідача такі вимоги не підтверджуються жодними належними доказами, є необґрунтованими та безпідставними.

27.03.2019 розпорядженням керівника апарату суду №48, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2019, визначено новий склад суду та передано справу для розгляду.

Ухвалою суду постановленою у судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати від 23.04.2019, змінено порядок здійснення провадження у справі та постановлено про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду постановленою у судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати від 20.05.2019, залучено до розгляду справи в якості третьої особи начальника відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області Сушко П.Я.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 20.05.2019 позов ОСОБА_1 до Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області, третя особа - начальник відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області Сушко П.Я. про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишено без розгляду.

Постановою Львівського апеляційного суду від 03.10.2019 ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 20.05.2019 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду.

07.11.2019 від адвоката Дмитренка В.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшла заява про збільшення позовних вимог. Відповідно до наведеної заяви, позивач просить стягнути з Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу останньої з 08.12.2018 до дня поновлення її на роботі без врахування податків, які з нього стягуються, що станом на 06.11.2019 складає 99092,31 грн.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 17.12.2019, за клопотанням представника позивача, зобов`язано Відділ освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області подати до Галицького районного суду міста Львова, в строк до 17 січня 2020 року, належним чином завірені копії наказів Відділу освіти про призначені у ДНЗ №26 протягом 2016 -2017 років, всі без винятку акти перевірок, витяги з актів про результати проведення кожної з перевірок в частині висновків, книг за 2016 - 2017 роки про реєстрацію у Відділі освіти наказів про перевірки та витяги з книг за 2016 - 2017 роки про реєстрацію у Відділі освіти актів перевірок. Зобов`язано Комунальне некомерційне підприємство «3-я міська клінічна лікарня м. Львова» подати до Галицького районного суду міста Львова, в строк до 17 січня 2020 року, оригінал амбулаторної картки, заведеної 07.12.2018 року у Комунальному некомерційному підприємстві «3-я міська клінічна лікарня м. Львова» на ОСОБА_1 . Зобов`язано Галицьку міжрайонну МСЕК КЗ ЛОР «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» подати до Галицького районного суду міста Львова, в строк до 17 січня 2020 року, оригінали медичних документів Галицької міжрайонної МСЕК КЗ ЛОР «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи», на підставі яких ОСОБА_1 було видано довідку серії 12 ААА №846095 від 08.01.2019 року.

На виконання ухвали суду про витребування доказів, такі надійшли до суду та їх долучено до матеріалів справи 16.01.2020, 17.01.2020 та 24.01.2020.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 17.03.2021 клопотання представника позивача про призначення експертизи для визначення розміру шкоди у грошовому вираженні, яку заподіяно здоров`ю ОСОБА_1 її звільненням 07.12.2018 року, задоволено. Призначено по справі судово-медичну експертизу, проведення якої доручено експертам КЗ ЛОР «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи. На вирішення експерту поставлено наступне питання: 1.Який розмір шкоди у грошовому вираженні заподіяно здоров`ю ОСОБА_1 її звільненням 07.12.2018 року?

Матеріали справи №461/367/19 за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди надано в розпорядження експерта. Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 20.04.2021 поновлено провадження у справі, у зв`язку з її повернення з експертної установи без проведення експертизи.

03.06.2021 ухвалою суду за клопотанням представника позивача призначено по справі судово-медичну експертизу, проведення якої доручено експертам КЗ ЛОР «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи». На вирішення експерту поставити наступне питання: 1.Чи мало місце 07 грудня 2018 року істотне погіршення здоров`я у ОСОБА_1 на момент її звернення за медичною допомогою до комунального некомерційного підприємства «3-я міська клінічна лікарня м. Львова?

Призначено по справі судово-психологічну експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення експерту поставлено наступне питання: 1.Чи мали місце у ОСОБА_1 зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджали активному соціальному функціонуванню її як особистості та виникли внаслідок повторного звільнення 07.12.2018 року ОСОБА_1 з роботи? 2.Чи є ситуація, що досліджується психотравмувальною для ОСОБА_1 .? Якщо так, то чи завдані ОСОБА_1 страждання (моральна шкода)? 3.Який розмір грошової компенсації за завдані моральні страждання?

Провадження у справі на час проведення експертиз зупинено.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21.09.2021 поновлено провадження у справі, у зв`язку з її повернення з експертної установи без проведення експертизи.

06.10.2021 ухвалою суду за клопотанням представника позивача призначено по справі судово-психологічну експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення експерту поставлено наступні питання: 1.Чи мали місце у ОСОБА_1 зміни в емоційному стані, індивідуально психологічних проявах, які перешкоджали активному соціальному функціонуванню її як особистості та виникли внаслідок повторного звільнення 07.12.2018 року ОСОБА_1 з роботи? 2.Чи є ситуація, що досліджується психотравмувальною для ОСОБА_1 .? Якщо так, то чи завдані ОСОБА_1 страждання (моральна шкода)? 3.Який розмір грошової компенсації за завдані моральні страждання?

Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

24.03.2022 ухвалою суду поновлено провадження у справі, у зв`язку з її повернення з експертної установи без проведення експертизи.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 06.07.2024 призначено по справі судово-психологічну експертизу, проведення якої доручено експертам Рівненського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення експерту поставлено наступне питання: 1.Чи мали місце у ОСОБА_1 зміни в емоційному стані, індивідуально психологічних проявах, які перешкоджали активному соціальному функціонуванню її як особистості та виникли внаслідок повторного звільнення 07.12.2018 року ОСОБА_1 з роботи? 2.Чи є ситуація, що досліджується психотравмувальною для ОСОБА_1 .? Якщо так, то чи завдані ОСОБА_1 страждання (моральна шкода)? 3.Який розмір грошової компенсації за завдані моральні страждання?

Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

19.10.2022 ухвалою суду поновлено провадження у справі, у зв`язку з її повернення з експертної установи без проведення експертизи.

Ухвалою суду від 07.12.2022 призначено по справі судово-психологічну експертизу, проведення якої доручено експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса. На вирішення експерту поставлено наступні питання: 1.Чи мали місце у ОСОБА_1 зміни в емоційному стані, індивідуально психологічних проявах, які перешкоджали активному соціальному функціонуванню її як особистості та виникли внаслідок повторного звільнення 07.12.2018 року ОСОБА_1 з роботи? 2.Чи є ситуація, що досліджується у справі, а саме звільнення 07.12.2018 року ОСОБА_1 з роботи, психотравмувальною для ОСОБА_1 .? Якщо так, то чи завдані ОСОБА_1 моральні страждання (моральна шкода), внаслідок її звільнення 07.12.2018 року ОСОБА_1 з роботи? 3.Який можливий розмір грошової компенсації за завдані моральні страждання? Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

21.03.2023 року справу повернуто до Галицького районного суду м. Львова з експертної установи без проведення експертизи. Разом з матеріалами справи до суду скеровано клопотання експерта про надання додаткових матеріалів (вихідних даних), необхідних для проведення експертизи № 7654.

З метою розгляду вищезазначеного клопотання, ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 22.03.2023 року, поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 19.04.2023 клопотання судового експерта О.А. Михайлової від 07.03.2023 року задоволено. Долучено до матеріалів судової справи копії атестаційного листа педагогічного працівника від 06.04.2016 та від 28.03.2013 року, у яких міститься характеристика ОСОБА_1 за попереднім місцем роботи, копію трудової книжки ОСОБА_1 , а також письмові матеріали із зазначенням доводів сторін щодо питань порушених експертом. Повторно скеровано матеріали справи №461/267/19 за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - начальник відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області Сушко П.Я. про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди до Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса», для проведення судово-психологічної експертизи призначеної ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 07.12.2022 року.

Провадження у справі на час проведення експертизи зупинено.

12.12.2023 року справу повернуто до Галицького районного суду м. Львова з експертної установи після проведення експертного дослідження.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15.12.2023, поновлено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - начальник відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області Сушко П.Я. про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Адвокат Дмитренко В.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , сформувавши документи у системі «Електронний суд» звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог. Останній просить зменшити розмір раніше заявлених позовних вимог, виклавши їх у наступній редакції:

1) визнати незаконним та скасувати наказ №05-2/208 від 07 грудня 2018 року Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області «Про звільнення ОСОБА_1 »;

2) поновити ОСОБА_1 з 08 грудня 2018 року на посаді завідувача закладу дошкільної освіти № 26 «Калинка» Дрогобицької міської ради Львівської області;

3) стягнути з Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час її вимушеного прогулу з 08.12.2018 до дня поновлення її на роботі без врахування податків, допустивши до негайного виконання рішення суду в частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати за один місяці у розмірі 9337 грн 57 коп.;

4) стягнути з стягнути з Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 1000 грн шкоди заподіяної її здоров`ю;

5) стягнути з стягнути з Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 1000 грн моральної шкоди, заподіяної внаслідок її фізичних страждань;

6) стягнути з Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 255600 грн моральної шкоди, заподіяної їй внаслідок незаконного звільнення з роботи.

Ухвалою суду від 12.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача та позивач, кожен окремо, просили заявлені вимоги задовольнити у повному обсязі, з мотивів наведених у позовні заяві, а також інших заявах та поясненнях наданих суду.

Представник відповідача - Головацька І.Ю. , посилаючись на мотиви наведені у відзиві, просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає такі є безпідставними та необґрунтованими.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

З врахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Суд приходить до переконання про наявність законних підстав для вирішення спору по суті. При цьому, суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасника справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, з врахуванням тривалості провадження, з метою забезпечення розумних строків розгляду у справі, суд вважає, що розгляд справи у відсутності осіб які не прибули у судове засідання є можливим, а законні підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

II. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 07.12.2018 наказом №05-21207 від 07.12.2018 «Про поновлення ОСОБА_1 », позивача було поновлено Відділом освіти на посаді завідувача ДНЗ № 26, відповідно до рішення Галицького районного суду м. Львова від 10.09.2018, ухваленим за результатами розгляду цивільної справи № 461/303/18 за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

07.12.2018, тобто у день поновлення на роботі, Відділом освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області видано наказ від 07.12.2018, яким ОСОБА_1 , завідувача ДНЗ № 26 «Калинка», звільнено із займаної посади 07.12.2017, у зв`язку із втратою довір`я з боку уповноваженого власника, вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, відповідно до п.2, п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії вищезазначеного наказу, підставою для звільнення позивача із займаної посади став акт про виявлення готівкових коштів від 12.12.2017, акти про відсутність книг наказів, витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань, колективна заява батьків дітей ДНЗ № 26 «Калинка» від 17.07.2017 звернення батьків дітей, акт службового розслідування від 05.12.2018.

08.01.2019 Відділом освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області видано наказ «Про виправлення технічної помилки». Відповідно до даного наказу, абзац перший наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » від 07.12.2018 №05-2/208, викладено у наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_1 , завідувача ДНЗ № 26 «Калинка», із займаної посади 07.12.2018 у зв`язку із втратою довір`я з боку уповноваженого власника, вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, відповідно до п.2, п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.»

Відповідно до п. 2 та п. 3 ст. 41 КЗпП України, серед додаткових підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов , крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках: винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку роботодавця; вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

До працівників, які можуть бути звільнені за вищезазначеною підставою, належать учасники освітнього процесу. Поряд з цим, статтею 52 Закону України «Про освіту», встановлено, що до таких суб`єктів належать: здобувачі освіти , педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники , батьки здобувачів освіти , фізичні особи, які провадять освітню діяльність , інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.

Виходячи з положень вищезазначених норм права, позивач належить до категорії працівників, які можуть бути звільнені на підставі пункту 3 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України.

У свою чергу, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов:

1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами;

2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (наприклад вчинення такого проступку у громадських місцях або у побуті).

Поряд з тим, слід відзначити, що трудове законодавство не визначає поняття аморального проступку, а отже такий термін є оціночним судженням, оскільки не конкретизований законодавцем. Отже, суд, як орган, що здійснює правосуддя, на підставі встановлених обставин конкретної справи, наділений можливістю на свій розсуд надавати оцінку тій чи іншій дії, яка може свідчити про порушення загальноприйнятих норм і правил, моральних засад суспільства, моральних цінностей, які склалися у суспільстві, і суперечать змісту трудової функції, дискредитуючи виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.

Однак, як вбачається зі змісту спірних наказів Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області, роботодавець звільняючи ОСОБА_1 із займаної посади відповідно до п.2, п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, не конкретизує які саме дії останньої свідчать про вчинення нею аморального проступку.

Надаючи оцінку аргументам викладеним у відзиві, а також документам, які згідно спірних наказів були підставою для звільнення позивача з роботи, а саме: акту про виявлення готівкових коштів від 12.12.2017, акту про відсутність книг наказів, витягам з Єдиного реєстру досудових розслідувань, колективної заяви батьків дітей ДНЗ № 26 «Калинка» від 17.07.2017 звернення батьків дітей, акту службового розслідування від 05.12.2018, суд приходить до переконання, що трудові права позивача було порушено, а наказ про звільнення не відповідає нормам чинного законодавства, зокрема у ньому не конкретизовано причину звільнення, яка відповідає фактичним обставинам.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 роз`яснено, що звільнення з підстав втрати довір`я (п.2ст.41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір`я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов`язані з їх роботою.

Розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає обов`язкового настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей слідує, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які, зокрема, одержують їх під звіт. Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Зазначене цілком узгоджується з висновком Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №320/7595/17 (провадження №61-47571св18).

Матеріали справи містять копію Посадової інструкції завідувача ДНЗ № 26 «Калинка» ? ОСОБА_1 , затвердженої начальником відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Сушко П. Я. 02.09.2013. Зі змісту посадових обов`язків ОСОБА_1 не встановлено, що остання була особою уповноваженою на виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, їх обліком, контролем за рухом і зберіганням, а відтак у відповідача були відсутні належні підстави для звільнення ОСОБА_1 за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Під час судового розгляду було допитано свідків, які повідомили таке.

Свідок ОСОБА_5. , який здійснював представництво інтересів ОСОБА_1 як адвокат під час судового розгляду справи № 461/303/2018 про поновлено останньої на посаді завідувача ДНЗ № 26 «Калинка», повідомив, що наприкінці листопада поїхав разом з позивачем у м. Стебник виконувати рішення суду за результатами розгляду означеної справи. Прибувши на її місце праці, там був керівник відділу освіти, заступник, ще один працівник з відділу освіти, і відбувалося поновлення ОСОБА_1 на роботі. В другій половині дня керівник відділу освіти вручив пані ОСОБА_1 повідомлення про те, що вона звільнена, з підстав втрати довіри і за вчинення аморального поступку. Почалася передача документів, позивач була трохи зхвильована. Були запрошені батьки ті, які негативно відносилися до позивачки. Вони почали голосно говорити, кричати, почалися сварки та звинувачення ОСОБА_1 , що вона скоїла злочини. Потім частково позивач передала документи, частково не змогла передати, оскільки була сильно збуджена. Вийшовши з садка, вона попросила довезти її додому. У дорозі їй стало зле. Також, свідок вважає, що до своєї роботи ОСОБА_1 відноситься дуже добре, що підтверджується грамотами, якими останню було неодноразово нагороджено. Крім того, підтвердженням цього є і те, що вона тридцять років проробила на одному місці і не мала жодних стягнень. Вона переживала і за колектив, тому що частина колективу її підтримувала, зокрема у зв`язку з тим, що над нею так знущалися. Вона могла і розплакатися, коли вона починала говорити про те, що вона працювала там стільки років, що фактично їй були і діти вдячні, і батьки, і ніколи до її роботи, коли вона працювала, не було ніяких зауважень. І зараз її фактично ганьблять, звинувачують у якихось злочинах, яких вона не скоювала.

Під час допиту ОСОБА_9 остання повідомила, що ОСОБА_1 була завідуючою садочку, який відвідували її двоє дітей. Старша донька відвідувала садок у 2011 рік і на той час збиралися гроші щомісяця для того, щоб замінити дах у садочку, однак дах так і не замінили. Коли позивача поновили на роботі вона приходила щодня з восьмої до шостої, знімала батьків та дітей. Не зважала ні на кого, поводила себе так, як наче це її приватна власність. Свідок вказала, що поведінка ОСОБА_1 була негативною.

Допитана у якості свідка ОСОБА_10 повідомила, що спілкування з ОСОБА_1 супроводжувалось постійними криками, погрозами конкретно і до неї, і до інших працівників, педагогів. Вчиняла тиск та принижувала працівників у словесній формі.

Свідок ОСОБА_11 , яка є працівником ДНЗ № 26 «Калинка» зазначила, що вона була присутня під час другого звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача та розповіла, що в день звільнення, остання була схвильована. Поведінка останньої, за твердженнями свідка, була неприйнятною. ОСОБА_1 фотографувала і погрожувала звільненням. Поведінка позивача була ненормальною ні для керівника, ні тим більше для особи, яка ще не є поновлена на посаді.

Під час допиту свідка ОСОБА_12 вона вказала, що працювала методистом методкабінету Дрогобицького Відділу освіти. ОСОБА_1 працювала завідуючою дошкільним закладом, свідок безпосередньо працювала з нею. Повідомила, що знає позивача з часів, коли вона працювала вихователем, до виконання своїх обов`язків відносилась відповідально. Колектив обрав її завідуючою. ОСОБА_1 викликала довіру, тому що вона надзвичайно фаховий працівник. Вона, як завідуюча - найкраща завідуюча. У неї весь облік, документація у порядку, вона уміє спілкуватися з людьми, зуміла за той період, який вона попрацювала, згуртувати колектив і вивести його у ряди найкращих. Свідок зауважила, що з ОСОБА_1 ніколи не мала конфліктів, але коли приходили до неї на наради, атестаційні комісії, то бачила, що позивач вміє відстояти свою думку.

Свідок ОСОБА_13 вказала, що здійснювала представництво інтересів ОСОБА_1 , як адвокат, під час судового розгляду. Вона зауважила, що знає позивача з кінця 2017 року. ОСОБА_1 є спокійною та врівноваженою людиною.

Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 5-1 Кодексу законів про працю України, серед гарантій забезпечення права громадян на працю є, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідач згідно відзиву, вказує, серед іншого, що однією з підстав звільнення ОСОБА_1 за п. 2 ч. 1 ст. 41. КЗпПУ, стало те, що Відділ освіти 17.07.2017 отримав колективну заяву батьків дітей, які виховуються у ДНЗ № 26 , за підписом 22 осіб, з повідомленням про наступне: « 14.07.2017 о 15 год. 20 хв. на території ДНЗ №26 вчинено кримінальне правопорушення - комірник садочка ОСОБА_14 виносила продукти з кухні та грузила їх в машину рідного брата ОСОБА_1 , а коли батьки прибігли біля машини, то продукти вже були погружено, батьки почали їх витягувати, ОСОБА_14 з ящиком з-під бананів (не пустим) втекла на кухню та зачинила двері з середини, а брат сів за кермо машини та втік».

Водночас, дане твердження відповідача суд відхиляє, оскільки встановлено, що ОСОБА_1 з 15.07.2017 перебувала на лікарняному, а з 17.07.2017 у відпустці, запланованій відповідачем згідно наказу №7 від 07.07.2017. Більше того, жодних даних про те, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку притягнута до відповідальності, у тому числі за дії наведені у відповідному зверненні, в ході розгляду справи не встановлено.

Відповідно положень частини 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, факт перебування ОСОБА_1 в означений період на лікарняному та відпустці є встановленим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10.09.2018 у справі № 461/303/2018, яке набрало законної сили, а отже повторному доказуванню не підлягає.

Окрім того, відповідач вказує, про ряд існування кримінальних проваджень. Зокрема, кримінального провадження №12017140110001381 від 15.07.2017, досудове розслідування в якому здійснювалось Дрогобицьким ВП ГУ НП у Львівській області за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України. Однак, як встановлено судом дане кримінальне провадження було закрито органом досудового розслідування без повідомлення про підозру будь-яких осіб.

Також, із наявної у матеріалах справи копії наказу №181 від 19.07.2017 Відділу освіти «Про проведення службового розслідування у ДНЗ № 26 », згідно якого було створено комісію, яка разом із представниками правоохоронних органів, за твердженням Відділу освіти, проводила розслідування події, яка мала місце 14.07.2017 на території ДНЗ № 26 , та складених за результатами службового розслідування документів: акта від 19.07.2017 про встановлення до використання продуктів харчування, вилучених 14.07.2017 у ДНЗ №26, акта від 19.07.2017 про встановлення відповідності продуктів, вилучених 14.07.2017 у ДНЗ №26, акта від 19.07.2017 щодо пояснень ОСОБА_14 про події 14.07.2017 у ДНЗ №26, та акта від ,19.07.2017 про встановлення маси та вартості продуктів вилучених 14.07.201.7 у ДНЗ № 26 , не вбачається, що у ДНЗ № 26 взагалі мав місце замах на крадіжку продуктів харчування.

Твердження відповідача про те, що зі сторони ОСОБА_1 мало місце правопорушення, за яким відкрито 03.05.2018 кримінальне провадженню №12018140110000959 за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, суд відхиляє. Під час розгляду справи не встановлено, що органом досудового розслідування на адресу ОСОБА_1 скеровувались повістки про виклик для допиту, а також у межах даного кримінального провадження останній було повідомлено про підозру.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 77, 79, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З наведеного вбачається, що, незважаючи на те, що причетність ОСОБА_1 до крадіжки стверджується відповідачем як встановлений факт, відповідачем не доведено визначеними законом засобами доказування причетності позивача до крадіжки продуктів харчування з ДНЗ № 26 «Калинка». Досудове розслідування за фактом крадіжки було закрито органом досудового розслідування без повідомлення про підозру. Саме винні дії працівника дають підстави для його звільнення на підставі ч.2ст.41 КЗпП України, а тому, звільнення ОСОБА_1 за цією статтею не може вважатись законним.

Окрім того, суд враховує положенняст.43КЗпП України про те, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Також, на переконання суду, відсутні підстави для звільнення позивача відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 41КЗпП, оскільки підставою для звільнення за означеним пунктом є не будь-який аморальний проступок, а такий, що несумісний із продовженням цієї роботи. Оскільки законодавцем не визначено критеріїв визначення межі між проступками, сумісними і не сумісними з продовженням роботи, тому суд зобов`язаний з метою виконання завдання цивільного судочинства самостійно надати оцінку і встановити, чи є аморальний проступок, за який звільнено працівника, таким, що сумісний із продовженням роботи з урахуванням конкретних обставин справи. Під час судового розгляду не було встановлено, які саме дії ОСОБА_1 було розцінені відповідачем як аморальний вчинок, а усі аргументи викладені у відзиві зводяться до припущень.

За таких обставин суд приходить до висновку, що наказ Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області № 05-2/208 від 07.12.2018 про звільнення ОСОБА_1 та наказ Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області № 05-2/2 від 08.01.2019 «Про виправлення технічної помилки» слід визнати протиправними та скасувати, а ОСОБА_1 поновити на посаді завідувача дошкільного навчального закладу № 26 «Калинка» комбінованого типу розташованого у місті Стебник з 07.12.2018.

Разом з тим, встановлено, що відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про освіту» у тексті Закону України «Про дошкільну освіту» слова «директор (завідуючий)» в усіх відмінках і числах змінено словом «директор» у відповідному відмінку і числі. Тобто, за час судового розгляду справи було змінено назву посади з якої було звільнено ОСОБА_1 . Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Тому позивач підлягає поновленню на тій посаді, з якої її було звільнено, а саме на завідувача ДНЗ № 26 «Калинка» (або рівнозначній їй посаді). Водночас, закон не забороняє роботодавцю вчинити дії на виконання рішення суду, шляхом погодження даного питання з позивачем (зокрема поновлення на рівнозначній посаді) або внесення змін до штатного розпису тощо.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

При розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд керується постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». (надалі по тексту Порядок)

Підпунктом «з» пункту1 розділу1 вказаного порядку визначено, що цей порядок застосовується для розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Пунктом 2 розділу 2 Порядку передбачається, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Частинами 3,4 пункту 3 розділу 3 Порядку вказується, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Частинами 2,3 пункту 3 розділу 3 Порядку вказується, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога узв`язку з тимчасовою непрацездатністю. В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Пунктом 5 розділу 4 Порядку зазначається, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної(годинної) заробітної плати.

Пунктом 7 розділу 4 Порядку вказується, що нарахування виплат за час щорічної відпустки тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної платина середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства установи організації згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Встановлено, що позивач була звільнена з роботи у день її поновлення за рішенням Галицького районного суду м. Львова від 10.09.2018, ухваленим за результатами розгляду цивільної справи №461/303/18 за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Таким чином, вирішуючи питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд бере до уваги розрахунок встановлений даним рішенням. Тобто, середньомісячний заробіток позивачки за час відпустки в 2017 році становить: (142402,68 грн. (сума нарахованої оплати праці за 2017 рік) -14445,59 грн.-10825,24грн.-10825,24грн.-8387,48грн.-9603,03грн.-9316,83грн.-33799,07 грн. (сума нарахованої оплати праці за час перебування на лікарняному за липень-грудень 2017 року): 6 місяців= 9337,57 грн.

Заробіток позивачки за червень 2017 рік за фактично відпрацьований час становить 8996,82 грн.

Середньоденний заробіток позивачки становить: (9337,57 грн. (оплата праці за час відпустки в липні)+ 8996,82 грн.(оплата праці за червень) : (21 робочий день в червні+21 робочий день в липні) = 436,53 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (стаття 23 ЦК України).

Крім того, у частині 1 статті 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

За пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Крім того, судом враховуються висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 682/1892/15-ц, відповідно до яких підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення підприємством трудових прав працівника, а саме невиплата всіх належних сум, що змусило докладати додаткових зусиль для відновлення порушеного права, внаслідок чого в житті працівника відбулися вимушені зміни негативного характеру.

Отже, суд виходить з того, що сам факт порушення прав позивача при її звільненні, свідчить про перенесені останньою моральних страждань, оскільки позивач об`єктивно була вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Також, суд враховує висновок експерта №7654 за результатами судово-психологічної експертизи за матеріалами цивільної справи № 461/267/19.

При цьому, суд дотримується вимог ст. 110 ЦПК України, відповідно до яких висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Отже, суд погоджується з доводами експерта щодо спричинення позивачу моральної шкоди. Натомість, визначаючи розмір компенсації за спричинену моральну шкоду, суд враховує фактичні обставини справи, зокрема те, що позивач була звільнена у день її поновлення та була змушена повторно докладати зусиль для поновлення на роботі, а також характер моральної шкоди спричиненої позивачу. Зокрема, суд виходить з того рівня страждань, заподіяних позивачу внаслідок незаконних дій відповідача, що призвело до негативних наслідків морального характеру заподіяних ОСОБА_1 , внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Отже, при визначенні грошової компенсації моральної шкоди, суд враховує та дотримується засади розумності та справедливості, характеру правопорушення, глибини душевних страждань, пропорційності, а також принципу співмірності.

Так, суд приймає до уваги те, що позивач була незаконно звільнена з посади у день її поновлення, тобто після того, як їй знадобилось докласти значних зусиль та досягнути свого поновлення на роботі у судовому порядку, її фактично було звільнено за дії, яким передувало попереднє визнане судом незаконне звільнення. Такі події мали місце на робочому місці у присутності членів колективу та змусили позивача повторно докладати зусиль для поновлення порушених трудових прав протягом тривалого проміжку часу, що очевидно спричинило їй моральних страждань.

У свою чергу, доводи представника відповідача про те, що тривалість процесу відновлення порушених прав позивача не пов`язана із діями відповідача, адже така тривалість є наслідком тривалого судового процесу, суд виходить з наступного.

Позивач своєчасно звернулась до суду, а тривалість провадження, насамперед пов`язана виключно із неодноразовими поверненнями справи з експертних установ без проведення експертизи. Неможливо не відзначити, що декілька засідань у справі відкладались у зв`язку із неявкою представника сторони відповідача, у тому числі за відповідним клопотанням, а також у зв`язку із тим, що відповідач надавав суду докази, які перебували саме у його володінні і які сторона позивача надати суду не могла з об`єктивних причин.

Водночас, ключовим аспектом при оцінці даного питання є те, що сам процес судового провадження і звернення до суду позивача, є прямим наслідком неправомірних дій відповідача, пов`язаних із незаконним звільненням позивача з роботи.

Відтак, виходячи з наведених вище обставини справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, зокрема тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, приймаючи до уваги наведений вище висновок експерта, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості суд вважає, що належним розміром грошового відшкодування моральної шкоди необхідним, достатнім, розумним і справедливим за наведених обставин, є 20000 гривень, а тому позовні вимоги слід в даній частині задовольнити частково.

Разом з тим, суд відзначає, що належних доказів спричинення шкоди саме здоров`ю відповідача, а також спричинення їй фізичних страждань в ході розгляду справи не здобуто. Так, дійсно матеріали справи містять дані про наявність у позивача ряду захворювань, які очевидно можуть свідчити про наявність даних про погіршення її здоров`я або отримання фізичних страждань. Водночас, належних та допустимих доказів про те, що така шкода здоров`ю чи їй фізичні страждання є наслідком саме дій відповідача в процесі розгляду справи не здобуто.

Виходячи з наведеного, суд відхиляє вимоги позивача про відшкодування шкоди заподіяної її здоров`ю та спричинення їй фізичних страждань.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову ? на відповідача; уразі відмовив позові ? на позивача; у разі часткового задоволення позову ? на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 2 ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Встановлено, що позивачем було понесено витрати за проведення експертного дослідження у розмірі 23898 гривень.

Також, відповідно до п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу

Згідно ч.ч.1, 2 ст.15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний

представник.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктом 4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ч.1 ст.26, вказаного Закону, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

Згідно ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Наведене також відповідає правовому висновку зробленому Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Наведене також відповідає правовому висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц.

Відповідно до роз`яснення в п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 10 від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 року по справі №462/9002/14-ц (провадження №61-9880св18), прийшов до наступних висновків: «свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес).

Також, діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Судом встановлено, що між адвокатським об`єднанням «Дмитренко та Партнери» та позивачем ОСОБА_1 укладено Договір про надання правничої допомоги № 19.01-02.01 від 02.01.2019. Відповідно до детального опису робіт, поданого представником позивача, вартість юридичних послуг становить 27200 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнена від сплати судового збору. ОСОБА_1 було заявлено шість позовних вимог (т. 4 а.с. 48-53), дві з яких немайнового характеру, інші чотири майнового. Розмір судового збору, який підлягав сплаті за шість позовних вимог становить - 4610 грн 40 коп.

Оскільки, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме задоволення двох вимог майнового та двох немайнового характеру, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3073 грн 60 коп. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме витрати на правову допомогу та проведення експертиз, також підлягають до пропорційного розподілу, з врахуванням наведеного розміру та обсягу задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України,

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №05-2/208 від 07 грудня 2018 року Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 з 08 грудня 2018 року на посаді завідувача закладу дошкільної освіти № 26 «Калинка» Дрогобицької міської ради Львівської області.

Стягнути з Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи із розміру середньомісячного заробітку 9337 грн 57 коп., з 08 грудня 2018 року до дня поновлення на роботі.

Стягнути з Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 20 000 (двадцять тисяч) гривень ? компенсації моральної шкоди.

Стягнути з Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 15932 грн 00 коп. - компенсації витрат на проведення експертного дослідження.

Стягнути з Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь ОСОБА_1 18133 грн 33 коп. - компенсації судових витрат понесених у зв`язку з отриманням професійної правничої допомоги.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області на користь держави судовий збір у розмірі 3073 грн 60 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 08 грудня 2018 року на посаді завідувача закладу дошкільної освіти № 26 «Калинка» Дрогобицької міської ради Львівської області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ? ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )

представник позивача - адвокат Дмитренко Володимир Павлович

(79013, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 42/5; РНОКПП: НОМЕР_2 );

відповідач ? Відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області

(82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Шевченка, 21;

ЄДРПОУ: 02144660; e-mail: drogobych_vo@ukr.net);

представник відповідача - Головацька Ірина Броніславівна;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -

Начальник відділу освіти виконавчих органів Дрогобицької міської ради Львівської області

Сушко Петро Ярославович

(82170, Львівська область, Дрогобицький район, с. Болехівці, вул. Шевченка, 1;

РНОКПП: НОМЕР_3 )

Повний текст рішення складено 03 червня 2024 року.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький