Ухвала

від 31.05.2024 по справі 752/11524/24

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/11524/24

Провадження № 2-з/752/180/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді- Машкевич К.В.

за участю секретаря- Гненик К.П.

розглянувши заяву представника позивача - адвоката Зінкевич Дмитра про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особа: Міністерство юстиції України, Служба у справа дітей та сімї Глосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання незаконним утримання малолітньої дитини в Україні, повернення дитини до місця її постійного проживання, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом і просить визнати незаконним утримання ОСОБА_2 свого сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Україні; повернути малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до місця його постійного проживання в АДРЕСА_1 ).

Разом з позовною заявою до суду представника позивача подано заяву про забезпечення позову, в якому просить вжити заходи забезпечення позову шляхом зобов`язання відповідача надати можливість позивачу проводити зустрічі із сином згідно графіку та умов:

-щовівторка тп щоп`ятниці в з 14:00 до 16:00 год., в приміщенні Голосіївського районного у місті Києв центрі соціальних служб, за участі, психолога, без присутності матері;

- щочетверга з 12:00 до 14:00 год., у приміщенні закладу освіти, де навчається син за участі шкільного психолога та узгодженням із директором, без присутності матері.

Посилається на те, що 29.12.2018 року відповідачка з сином останній раз виїхали з США в Україну, та по домовленості із позивачем повинні були повернутися в США через 3-4 місяці.

Позивач підтримував із відповідачкою контакт та цікавився питанням їх поверненням із сином до США. Відповідачка повідомляла позивача проте, що вона ще трохи затримається в Україні для вирішення особистих питань, а потім вони разом із сином повернуться до США.

Зважаючи на ту обставину, що відповідачка так і не повернулася із сином до США, а при телефонних розмовах не давала фактично спілкуватися із сином, позивач почав усвідомлювати можливий обман із її сторони щодо обіцянки повернутися в США.

13.02.2020 року позивач дізнався про відкриття провадження у справі №752/2454/20 за позовом ОСОБА_2 про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька.

Враховуючи зазначені обставини, позивач у АДРЕСА_1, 19.02.2020 року оформив заяву, якою скасував свою згоду на виїзд за межі території України/США свого сина, який був наданий 05.06.2018 року.

В межах розгляду вказаної цивільної справи, позивачем на адресу суду були направлені заперечення щодо задоволення позову, оскільки позивачкою були порушенні його права як батька відносно сина, які зокрема полягали у незаконному вивезенні (викраденні) сина та його ізоляції від спілкування із батьком.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29.04.2020 року було задоволено позов та надано дозвіл на реєстрацію сина без згоди батька за адресою: АДРЕСА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 07.10.2020 року було скасовано рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29.04.2020 року у справі №752/2454/20.

Посилається, що в рішенні Голосіївського районного суду міста Києва від 03.11.2023 року у справі №752/28834/21 та в межах розгляду справи №752/2454/20 було встановлено, що відповідачка в порушення Конвенції, без згоди батька дитини здійснила викрадення сина, чим позбавила батька права на доступ та на піклування відносно сина.

Зазначає, що позивач отримав розпорядження Голосіївської районної в місті Києві Державної адміністрації №562 від 21.11.2023 року, згідно якого йому було встановлено способи участі у вихованні та спілкуванні з сином, а саме у період перебування в Україні:

- щовівторка та щоп`ятниці з 14:00 до 16:00 год, у приміщенні Голосіївського районного у місті Києві центрі соціальних служб, за участі психолога, без присутності матері (відповідачки);

- щочетверга з 12:00 до 14:00 год, у приміщенні закладу освіти, де навчається син за участі шкільного психолога та узгодженням із директором.

Зазначає, що дане розпорядження не було виконано через неправомірні дії відповідачки, яка усіляко сприяла недопущенню спілкування позивача із сином, свідченням чого, в тому числі є відповідні звернення Голосіївського управління поліції (талон-повідомлення єдиного обліку №10493), які також не змогли допомогти у вирішенні даного питання.

Згідно вказаного розпорядження за участі Служби у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації в Гімназії №236 міста Києва проводилися психологічні сеанси із сином, наслідком яких було покращено психологічний та емоційний стан дитини, що могло б не тільки бути продовженням покращення стану дитини, але створило можливість провести зустрічі із позивачем.

Однак, відповідачкою всупереч тому, що дитині стає краще від таких психологічних занять, які тривали 6 місяців, з березня 2024 року, категорично забороняє подальше їх проведення та спілкування із сином будь- яких осіб уповноважених на те органів. Отже, ОСОБА_2 не тільки перешкоджала виконати розпорядження №562 від 21.11.2023 року, але й не дає сину відновити свій психологічний та емоційний стан, тобто створює загрозу його життю і здоров`ю.

Вважає, що відповідачка може чинити значний вплив на психологічний та емоційний стан дитини та впливати на його волю, думку відносно батька, що призведе до негативних наслідків та унеможливить або ускладнить виконання рішення в частині його повернення в США.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України сторони в судове засідання не викликалися.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення заяви про забезпечення позову, виходячи з наступного.

Підстави забезпечення позову врегульовано ст.149 ЦПК України.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову застосовується, якщо їх невжиття може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

При цьому закон не вимагає надання будь-яких доказів існування можливості утруднення чи неможливості виконання рішення суду, а лише вимагає подання відповідної заяви про це у вигляді, передбаченому ч.1 ст.151 ЦПК України.

З точки зору закону значення цих заходів полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову.

Зокрема, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується шляхом встановлення обов`язку вчинити певні дії.

За даною нормою закону однією з причин, в зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущення особи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Частиною 10 ст.150 ЦПК України встановлено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Співмірність при цьому передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

З точки зору закону заходи забезпечення позову визначаються виходячи із засад розумності, співмірності та враховуючи конкретні обставини конкретної справи.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25 травня 2016 року забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

В обґрунтування обраного виду забезпечення позову позивач посилається на необхідність забезпечення контакту батька з малолітнім сином на час розгляду справи.

Вбачається, що між сторонами існує спір щодо встановлення постійного місця проживання малолітньої дитини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Судом встановлено, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача спілкуватися з дитиною.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а митір не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Суд звертає увагу на те, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із батьком. А тому з метою запобігання втрати емоційного контакту батька з малолітнім сином ОСОБА_3 - Назаром, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.

Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.

Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сiмейного життя.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20).

Відповідно до розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про порядок зустрічей з ОСОБА_3 №562 від 21.11.2023 року, встановлено ОСОБА_1 наступні способи участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_3 , 2014 року народження, а саме у період перебування в Україні:

- щовівторка та щоп`ятниці з 14:00 до 16:00 год., у приміщенні Голосіївського районного у місті Києві центрі соціальних служб, за адресою: АДРЕСА_3 , за участі психолога, без присутності матері дитини;

- щочетверга з 12:00 до 14:00 год., у приміщенні закладу освіти, де навчається дитина за участі шкільного психолога та узгодженням із директором.

Виходячи з викладеного та враховуючи вимоги ч.10 ст.150 ЦПК України суд приходить до висновку, що заявлений вид забезпечення позову не є тотожним за змістом заявлених позовних вимог, а є співмірним заходом забезпечення позову заявленим позивачем вимогам.

Також, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься розпорядження Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про порядок зустрічей з ОСОБА_3 №562 від 21.11.2023 року, суд вважає за можливе задовольнити заяву про забезпечення позову.

У зв`язку з наведеним та враховуючи викладене вище, предмет спору, співмірність вимог позивача з заявленими ним заходами забезпечення позову, суд приходить до висновку про задоволення клопотання.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 149-154 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву про забезпечення позову задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 не здійснювати перешкоди ОСОБА_1 проводити зустрічі із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно графіку та умов:

- щовівторка та щоп`ятниці в з 14:00 до 16:00 год., в приміщенні Голосіївського районного у місті Києв центрі соціальних служб, за участі психолога, без присутності матері дитини;

- щочетверга з 12:00 до 14:00 год., у приміщенні закладу освіти, де навчається дитина, за участі шкільного психолога та за узгодженням із директором, без присутності матері дитини.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин США, адреса проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Міністерство юстиції України, код ЄДРПОУ: 00015622, місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Архітектора Голодецького, 13.

Третя особа: Служба у справа дітей та сім`ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, код ЄДРПОУ 37413735, адреса: м.Київ, вул.Велика Васильківська, 58.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Строк пред`явлення до виконання ухвали суду про забезпечення позову три роки.

Суддя: К.В.Машкевич