Постанова

від 03.06.2024 по справі 295/7347/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №295/7347/23 Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М.

Категорія 77 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б., Борисюка Р.М.

з участю секретаря

судового засідання Бузган А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/7347/23запозовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський молочний завод» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський молочний завод»

на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31 серпня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Лєдньова Д.М.

встановив:

У червні 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив поновити його на роботі на посаді апаратника пастеризації та охолодження молочних продуктів, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На обґрунтуванняпозовних вимогзазначав,що із09.01.2023року по09.05.2023року вінпрацював вТОВ «Житомирськиймолочний завод»на посадіапаратника пастеризаціїта охолодженнямолочних продуктів.09 травня 2023 року його звільнено із займаної посади на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків. Передумовою такого звільнення слугувало те, що після нещасного випадку на виробництві, який стався із донькою позивача працівницею того ж підприємства, з боку відповідача почався чинитись тиск. Так, при виході на роботу 01.05.2023 року юристом ОСОБА_2 позивачу було запропоновано отримати на вибір повістку з обов`язком явки до ТЦК або заяву про звільнення за ініціативою працівника. В подальшому, 06.05.2023 року позивач не був допущений до робочого місця. При виході на роботу 09.05.2023 року після повторної пропозиції написати заяву про звільнення за власною ініціативою позивачу видано трудову книжку із записом про звільнення за одноразове грубе порушення трудових обов`язків. Документи про причину звільнення він отримав лише 06.06.2023 року.

Вказував, що він не є суб`єктом, який може бути відповідальним в частині звільнення працівника за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, а наведена у наказі про звільнення нормативна підстава п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, не узгоджена зі змістом самого наказу та є немотивована.

Він не допускав жодного порушення трудової дисципліни та виробничого процесу, причина його звільнення абсолютно надумана та сфальсифікована.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 31 серпня 2023 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на роботі в ТОВ «Житомирський молочний завод» на посаді апаратника пастеризації та охолодження молочних продуктів з 10.05.2023 року. Стягнуто з ТОВ «Житомирський молочний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 26 392,66 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ТОВ «Житомирський молочнийзавод» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд самостійно змінив позовні вимоги, перейняв на себе обов`язки адвоката, без відповідної заяви, яка має бути подана у встановлені терміни, змінив позовні вимоги в частині найменування посади позивача, а саме поновив позивача на посаді апаратника пастеризації та охолодження молочних продуктів.

Вказує, що судом першої інстанції проігнорована пряма норма, яка вказує, що виходячи з положень статті 135-1 КЗпП України обслуговування матеріальних цінностей передбачає здійснення певними працівниками підприємства, установи, організації дій, пов`язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпусканням), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей та не враховано розділ ІІ п.1-5 посадової інструкції апаратника пастеризації та охолодження молочних продуктів.

Задля перевірки процесу приготування сироватки був проведений її аналіз, під час якого було виявлено, що її кислотність більша ніж 40°Т, що в свою чергу впливає на вартість її продажу, оскільки при даних показниках вона знижується. В результаті чого 19 квітня 2023 року було підписано специфікацію про його реалізацію за нижчою вартістю на рівні 1 грн. 50 коп. за 1 кг продукції та підписано протокол погодження ціни.

Тим самим, позивач допустив порушення своєї посадової інструкції не виконав розділ ІІ завдання та обов`язки, в результаті чого продукція зазнала заниження показників якості, що вплинуло на вартість реалізації, тим самим викликав недовіру до нього та завдав збитків відповідачу в розмірі 7 276,80 грн.

Відповідно до посадової інструкції ОСОБА_1 , він відповідає за процес пастеризації молочних продуктів (сироватка), того дня, як стався даний випадок останній жодних дій, які передбачені його посадовою інструкцією не вчиняв задля виявлення або попередження підвищення кислотності сироватки, яка під його наглядом мала бути виготовлена.

Суд проігнорував отримані пояснення позивача в судовому засіданні 31.08.2023 року, який чітко вказав та підтвердив обставину, що він не викликав працівників лабораторії, які проводять змиви обладнання, оскільки в цьому на його думку не було необхідності.

Звертає увагу, що суд першої інстанції самостійно провів розрахунок середнього заробітну за час вимушеного прогулу та не у спосіб передбачений Порядком обчислення середньої заробітної плати за № 100 від 08 лютого 1995 року.

Правом подати відзив на апеляційну скаргу позивач не скористався.

У судовому засіданні позивач та його представник проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечували, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, в черговий раз надіслав до суду заяву про відкладення розгляду справи через його зайнятість в іншому процесі.

За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанціївідкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судовоїповісткиабозайого клопотанням,коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місцерозглядусправи,не перешкоджає розгляду справи.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнає чергову неявку представника відповідача в судове засідання без поважної причини та вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом під розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 працював в ТОВ «Житомирський молочний завод» на посаді апаратника пастеризації та охолодження молочних продуктів у період з 09.01.2023 року по 09.05.2023 року відповідно до записів із трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.5).

Наказом ТОВ «Житомирський молочний завод» №82-К від 09.05.2023 року ОСОБА_1 звільнено із посади апаратника пастеризації та охолодження молочних продуктів за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, а саме: нанесення матеріальної шкоди на суму 7276,80 грн. (а.с.6).

Відповідно до акту №1 службового розслідування від 09.05.2023 року у ході проведеного розслідування комісія встановила, що 18.04.2023 року під час перевірки лабораторією стану фізико-хімічних показників сироватки молочної згущеної демініралізованої на дільниці нанофільтрації у присутності начальника лабораторії ОСОБА_3 зафіксовано, що сироватка має високу кислотність та не відповідає хімічним показникам. Факт зафіксовано в журналі лабораторного контролю якості сироватки за 18.04.2023 року. В акті зауважено, що в порушення п. 2 посадової інструкції апаратника пастеризації та охолодження молочних продуктів ОСОБА_1 виконував роботу з порушенням технологічного процесу, що призвело до відповідної ситуації (а.с.7).

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що під час розгляду справи судом не отримано доказів на підтвердження існування підстав для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, тому звільнення позивача не можна визнати законним та на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

Для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України потрібна наявність таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл та інше); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Звільнення з підстав втрати довір`я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом та інше), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я.

Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суду в кожному конкретному випадку необхідно з`ясувати: чи становить виконання операцій, що пов`язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Такий правовий висновок щодо застосування пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, викладено у постанові Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року № 6-100цс16, а також постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 592/8437/20 та від 18 травня 2020 року у справі № 661/4665/18.

У контексті вказаної вище норми закону матеріальними цінностями є цінності, що прийняті на зберігання, зберігаються на складі, відпускаються зі складу, з торгового залу, іншого сховища.

Безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, зберігання, транспортування, розподіл тощо. Ключові слова, що відображають розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, це «прийняття» і «зберігання». Особи, які безпосередньо їх обслуговують, це переважно особи, які займаються прийманням, зберіганням, транспортуванням і розподілом матеріальних цінностей, наприклад, продавці, касири, завідувачі базами тощо. Під термінами «зберігання», «обслуговування» і «розподіл цінностей» слід розуміти широке коло операцій по експедиції чи по відпусканню цінностей, іноді зовсім не пов`язаних з безпосереднім їх обслуговуванням. За загальними правилом такі працівники в разі нестачі матеріальних цінностей несуть повну матеріальну відповідальність на підставі письмових договорів чи спеціальних законів. Для вирішення питання про те, чи відноситься працівник до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні чи культурні цінності, необхідно докладно ознайомитися з колом його обов`язків, що визначаються відповідними посадовими інструкціями та положеннями. В кожному конкретному випадку необхідно з`ясувати, чи становить виконання операцій, що пов`язані з обслуговуванням цінностей, основний зміст їх трудових обов`язків, чи носить виконання ними вказаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Обов`язок з обслуговування цінностей може бути передбачений тарифно-кваліфікаційними довідниками, посадовими інструкціями та іншими нормативними актами.

Із урахуванням викладеного, можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, це особи, які одержують їх під звіт.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до статті 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Такий нормативно-правовим актом є Перелік посад.

Належність позивача до спеціальних суб`єктів трудових правовідносин, на яких поширюється дія пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, є істотною обставиною, яка підлягала встановленню.

Судом встановлено, що посада апаратника пастеризації та охолодження молочних продуктів, яку обіймав позивач ОСОБА_1 , перебуваючи у трудових відносинах із ТОВ «Житомирський молочний завод», відсутня у вказаному Переліку посад.

Відповідно до посадової інструкції апаратника пастеризації та охолодження молочних продуктів (дільниця нанофільтрації) до обов`язків апаратника пастеризації та охолодження молочних продуктів (дільниця нанофільтрації) відноситься: - ведення процесу пастеризації молочних продуктів (сироватки) у пастеризаційних апаратах, здійснення завантаження та відслідковвання якості сировини, яка надходить в апарати з метою профілактики забруднення обладнання; - проведення візуального огляду резервуарів перед завантаженням сировини на предмет чистоти та залишків миючих речовин та виклик мікробіологічну лабораторію для взяття змивів з обладнання; - проведення термостатної витримки продуктів; - контроль та регулювання тиску, подавання пари, температури за показаннями контрольно-вимірювальних приладів; - вивантаження сироватки і охолодження; - ведення технологічної документації; - знання, розуміння та застосування діючих нормативних документів, що стосується його діяльності; - знання та виконання вимог нормативних актів про охорону праці та навколишнього середовища, дотримання норм, методів і прийомів безпечного виконання робіт.

До посадових обов`язків позивача ОСОБА_1 , який працював у відповідача апаратником пастеризації та охолодження молочних продуктів, не входило безпосереднє обслуговування грошових та товарних цінностей.

Врахувавши те, що до посадових обов`язків позивача ОСОБА_1 , який працював у відповідача апаратником пастеризації та охолодження молочних продуктів, не входило безпосереднє обслуговування грошових або товарних цінностей, а також те, що вказана посада відсутня у Переліку посад, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпустки), перевезення або застосування в процесі виробництва, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що підстави для звільнення позивача з роботи на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України відсутні.

Частина 2 ст. 235 КЗпП України передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обчислення середнього заробітку здійснюється згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про доходи, яка видана ТОВ «Житомирський молочний завод», заробітна плата ОСОБА_1 за березень 2023 року та квітень 2023 року була нарахована у розмірі 6 920,00 грн., кількість робочих днів складає 43, у свою чергу середньоденна заробітна плата становить 321,86 грн. (6 920,00 грн. ? 2 ? 46 = 321,86 грн.).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який охоплює період із дати звільнення по дату винесення рішення про поновлення працівника на посаді, підлягає стягненню у розмірі 26392,52 грн. (82 робочих дні ? 321,86 грн.), що було вірно обраховано судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного визначення розміру середньої заробітної плати у сумі 312,86 грн., є безпідставними та спростовуються змістом рішення суду, який не містить відомостей, на які посилається представник відповідача.

Посилання представника відповідача щодо виходу суду за межі позовних вимог шляхом визначення періоду стягнення та здійснення обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованим огляду на наступне.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд вірно виходив з того, що такий заробіток підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період із наступного дня після звільнення (10.05.2023 року) і по день ухвалення судового рішення.

Отже, з огляду на положення процесуального закону та враховуючи вимоги трудового законодавства, слід дійти висновку, що суд, у випадку поновлення на роботі працівника, самостійно, в силу вимог закону, має обрахувати середній заробіток за час вимушеного прогулу визначивши період стягнення з наступного дня після звільнення по день ухвалення судового рішення про поновлення на роботі.

При цьому, необхідно зазначити, що визначення саме такого періоду не може вважатись виходом за межі позовних вимог відповідно до положень процесуального закону, оскільки нормами трудового законодавства урегульовано, що середній заробіток повинен бути виплачений за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апелянтом не надано.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства зобмеженоювідповідальністю«Житомирський молочнийзавод» залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м.Житомира від 31 серпня 2023 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 червня 2024 року.

Головуючий Судді