Рішення

від 05.06.2024 по справі 380/5234/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2024 рокусправа № 380/5234/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рава-Руської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення,-

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; номер та серія паспорта НОМЕР_1 ) до Рава-Руської міської ради (80316, м. Рава-Руська, вул. Ярослава Мудрого, 3; код ЄДРПОУ 04056256) з вимогами:

- визнати незаконним та нікчемним рішення від 23.08.2023 №72 «Про демонтаж об`єктів, знятих з державного обліку пам`яток історії та культури Львівської області»;

- скасувати рішення від 23.08.2023 №72 «Про демонтаж об`єктів, знятих з державного обліку пам`яток історії та культури Львівської області».

В обгартування позовних вимоги позивач зазначив, що не погоджується з оскаржуваним рішенням Рава-Руської міської ради, оскільки у поняття символіка комуністичного тоталітарного режиму, що вказане у п. 1 ст. 4 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» не входять пам`ятники та пам`ятні знаки, що пов`язані з опором і вигнанням нацистських окупантів з України. Крім цього, зазначив, що у листі Львівської районної військової адміністрації вх.№923 від 27.04.2022 «Щодо ліквідації символів комуністичного тоталітарного режиму» та рішенні Львівської обласної ради №407 від 20.09.2022 «Про завершення декомунізації та деколонізації на території Львівської області», які були одними з підстав прийняття оскаржуваного рішення, відсутні будь-які імперативні приписи, конкретні рекомендації, а також конкретний перелік пам`ятників та пам`ятних знаків, які підлягають демонтажу відповідно до статей 3, 4, Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Вказав, що у юридичної особи Рава-Руської міської ради відсутні правоустановчі документи на пам`ятники та пам`ятні знаки, що вказані у рішення №72. На переконання позивача, Закон України «Про місцеве самоврядування» не надає достатніх повноважень щодо прийняття рішень щодо демонтажу пам`ятних знаків і пам`ятників, які належать всьому народу України. При прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано результати громадських слухань. Позивач вважає, що відповідач не забезпечив умов для належного виконання власного рішення, а саме не було розроблено та затверджено порядок та документацію, відповідальність осіб, у разі пошкодження пам`ятних знаків і пам`ятників при їх демонтажу. З огляду на наведене, просить суд позовні вимоги задовільнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 15.03.2024 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.

Ухвалою суду від 02.04.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання.

17.04.2024 за вх.№29456 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, позовні вимоги заперечив, просив суд у задоволенні позову відмовити. Вважає, що звертаючись з позовом до суду, позивач не навів жодного обґрунтування негативного впливу прийнятого рішення сесії № 72 від 23.08.2023 на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Також позивачем не вказано, з якими конкретними матеріальними або нематеріальним благами пов`язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме йому. Це свідчить про відсутність предмету захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку. Позивач не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов`язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме йому. Позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, а покликається на порушення інтересу всього суспільства. Також звертає увагу суду, що відповідно до матеріалів справи, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Участі у громадських слуханнях позивач не брав. Також вказане рішення не пов`язане з прийняттям індивідуального акта, який б стосувався прав, свобод та інтересів позивача. Оскільки позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, які виникли в процесі прийняття рішення, то і відповідно не породжує для позивача і права на захист. Таким чином, з огляду на те, що обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом з боку відповідача його діями, то вважаємо, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог - визнання протиправними та нікчемним і скасування оспорюваного рішення сесії Рава-Руської міської ради.

Також зазначив, що на момент подання позовної заяви вже було реалізовано оскаржуваний акт. Рішення вже виконано, а тому воно вичерпало свою дію та жодним чином не може впливати на правове становище позивача. Оскаржуване рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, та станом на теперішній час є виконаним. Вважає, що встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості Позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

25.04.2024 за вх.№32094 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Зазначив, що оскаржуване рішення відповідач прийняв щодо демонтажу (а по факту руйнування або знищення) історичних цінностей народу, співвласником яких, відповідно до Конституції, законів України та Декларації про державний суверенітет України, є позивач. Вважає, що рішення прийняте всупереч законодавству та за межам повноважень міської ради, що визначені, зокрема, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Просить позовні вимоги задовільнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 29.04.2024 витребувано у ОСОБА_1 додаткові докази.

Ухвалою суду від 29.04.2024 заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють позовних вимог щодо предмета спору на стороні позивача повернуто заявникам без розгляду.

09.05.2024 за вх.№35567 від позивача надійшла заява позивача про долучення доказів.

Ухвалою суду від 15.05.2024 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ).

Ухвалою суду від 27.05.2024 витребувано у відповідача додаткові докази.

04.06.2024 за вх.№42157 представник відповідача на виконання вимог ухвали суду долучив до матеріалів протоколи громадських слухань по селах перелічених у рішенні від 23.08.2023 №72 «Про демонтаж об`єктів, знятих з державного обліку пам`яток історії та культури Львівської області».

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Листом від 27.04.2022 №130-731/0/2-22 «Щодо ліквідації символів комуністичного тоталітарного режиму», Львівська районна військова адміністрації, враховуючи військову агресію російської федерації проти України, на виконання ст. 3, 4 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» повідомила про необхідність до 5 травня 2022 року в територіальних громадах провести інвентаризацію об`єктів, символів комуністичного тоталітарного режиму та надати графі їх демонтажу у районну військову адміністрацію, у місячний термін від дати подання інформації, провести демонтаж об`єктів, символів комуністичного тоталітарного режиму та проінформувати районну військову адміністрацію.

20.09.2022 Львівською обласною радою XIV чергової сесії VIII скликання прийнято рішення №407 «Про завершення декомунізації та деколонізації на території Львівської області», яким відповідно до пункту 16 частин першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи висновок постійної комісії з питань культури, інформаційної політики та промоції, обласна рада вирішила:

1. Завершити декомунізацію та деколонізацію на території Львівської області до 31 грудня 2023 року, зокрема рекомендувати органам місцевого самоврядування:

1.1. Інвентаризувати об?єкти, меморіали і пам?ятники, які підлягають під визначення радянської, комуністичної, тоталітарної і колонізаційної символіки.

1.2. Демонтувати пам?ятники, пам?ятні знаки, меморіали, які символізують тоталітарний окупаційний комуністичний режим, у населених пунктах.

1.3. Перенести місця поховань загиблих у воєнний та післявоєнний періоди

1939 - 1954 років із територій населених пунктів на кладовища.

1.4. Перейменувати населені пункти, сквери, бульвари, вулиці, провулки, проїзди, проспекти, площі, майдани, набережні, мости та інші об?єкти топоніміки населених пунктів, назви яких пов?язані з країною-агресором.

2. Львівській обласній військовій адміністрації (М. Козицький) до 15 жовтня 2022 року звернутися до Міністерства культури та інформаційної політики України щодо надання дозволів на зняття з обліку та перенесення пам?яток історії, які символізують тоталітарний окупаційний комуністичний режим.

3. Контроль за виконанням рішення покласти на постійну комісію з питань культури, інформаційної політики та промоції (С. Шеремета).

23.08.2023 Рава-Руською міською радою Львівського району Львівської області ХХХVII сесія VIII демократичного скликання прийнято рішення №72 «Про демонтаж об`єктів, знятих з державного обліку пам`яток історії та культури Львівської області», розглянувши лист Львівської районної військової адміністрації вх.№923 від 27.04.2022р. «Щодо ліквідації символів комуністичного тоталітарного режиму», Рішення Львівської обласної ради №407 від 20.09.2022 р. «Про завершення декомунізації та деколонізації на території Львівської області», відповідно до пункту 1 статті 4 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Рава-Руська, а також враховуючи результати громадських слухань Рава-Руська міська рада вирішила:

1. Демонтувати пам?ятники та пам?ятні знаки, розташовані на території Рава-Руської міської територіальної громади, а саме:

1.1. «Пам?ятний знак односельчанам, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної Війни» у с. Старе Село. (Знятий з державного обліку пам?яток історії та культури Львівської області згідно рішення №279 від 17.03.1992р.).

1.2. «Пам?ятний знак односельчанам, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни» у с. Забір?я. (Знятий з державного обліку пам?яток історії та культури Львівської області згідно рішення №279 від 17.03.1992р.).

1.3. «Пам?ятний знак односельчанам, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни» у с. Гійче. (Знятий з державного обліку пам?яток історії та культури Львівської області згідно рішення №279 від 17.03, 1992р.).

1.4. «Пам?ятний знак односельчанам, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни» у с. Волиця. (Знятий з державного обліку пам?яток історії та культури Львівської області згідно рішення №279 від 17.03, 1992р.).

1.5. «Пам?ятного знаку прикордонникам» у с.Річки. (Знятий з державного обліку пам?яток історії та культури Львівської області згідно рішення №279 від 17.03.1992р.).

1.6. Пам?ятник односельчанам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни (пам?ятник «Борцям за волю України») під горою у с. Потелич.

2. Виконання робіт, зазначених у пункті 1 цього рішення доручити Комунальному підприємству «Рава-Руське будинкоуправління №2 при Рава-Руській міській раді Львівського району Львівської області».

3. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну депутатську комісію з питань комунальної власності, житлово-комунального господарства, енергозбереження, транспорту та благоустрою.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, дослідивши подані матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності, суд зазначає таке.

Позивач не погодившись з оскаржуваним рішенням, звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору, суд виходить з такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Слід зазначити, що завданням адміністративного судочинства, за змістом частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що публічно-правовим спором є, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Юрисдикція адміністративних судів, у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Суд зазначає, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, зокрема, однією із сторін в ньому є суб`єкт владних повноважень. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, однак, спір набуває ознак публічно-правового не лише за наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи його посадової особи, а й за умови здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Водночас, за змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Правова позиція щодо тлумачення поняття "законний інтерес" викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 по справі № 522/3665/17.

У цій постанові Суд звернув увагу на те, що заінтересованість позивача повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Проаналізувавши правові норми, Верховний Суд у згаданій постанові визначив, що законний інтерес має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її"); (д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист, передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд акцентує увагу на тому, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Саме по собі порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведення позивачем наявності порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими рішенням чи діями.

У рішенні від 20 лютого 2019 року по справі № 522/3665/17 Верховний Суд зазначив, що у разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження. Якщо ж очевидних ознак відсутності матеріально-правової зацікавленості на стадії відкриття провадження не встановлено, суд, за наявності інших законних передумов, відкриває провадження. Якщо очевидні ознаки відсутності матеріально-правової зацікавленості виявлені після відкриття провадження, суд має право закрити провадження. При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Це питання повинно вирішуватися, насамперед, судом першої інстанції, який має широку дискрецію.

Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

В свою чергу, варто зазначити, що у рішеннях Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року по справі № 731/216/17, від 13 листопада 2019 року по справі № 687/1539/16-а, від 04 лютого 2020 року по справі № 320/7969/17 та, зокрема, від 17 лютого 2020 року по справі № 697/835/17, сформовано висновок, згідно з яким адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Разом з цим, Верховний Суд зазначив, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

На виконання частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування цих норм, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховним Судом у постановах від 20.02.2019 по справі № 522/3665/17, від 05.08.2019 по справі № 522/18588/17, від 11.07.2019 по справі № 826/14642/15 сформовано висновок про те, що заінтересованість особи повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Отже, у справі, що розглядається, суду необхідно з`ясувати, чи має позивач матеріально-правову зацікавленість (інтерес) в оскарженні спірного рішення Рава-Руської міської ради та чи є заявлене позивачем порушення прав реальним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що оскаржуване рішення порушує його право як співвласника національних багатств народу України.

Суд зазначає, що звертаючись з позовом до суду, позивач не навів жодного обґрунтування негативного впливу прийнятого рішення сесії № 72 від 23.08.2023 на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача.

Суд зазначає, що доводи позивача є абстрактними, не містять обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Це свідчить про відсутність предмету захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.

Суд наголошує, що позивач не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов`язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме позивачеві. Позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес.

Також варто звернути увагу, що відповідно до матеріалів справи, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 участі у громадських слуханнях не брав, що підтверджується наданими відповідачем, на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, копіями протоколів громадських слухань від 01.07.2023, від 05.07.2023, від 06.07.2023, від 10.07.2023, від 14.07.2023, від 16.07.2023.

Також вказане рішення не пов`язане з прийняттям індивідуального акта, який б стосувався прав, свобод та інтересів позивача.

Оскільки позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, які виникли в процесі прийняття рішення, то і відповідно не породжує для позивача і права на захист.

Суд зауважує, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, що оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.

Суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав лише за позовом належного позивача. Оцінка рішень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 31 березня 2021 року у справі №640/21611/19, від 27.02.2023 року у справі № 600/3900/21-а.

Таким чином, судом встановлено, що оскаржуване рішення Рава-Руської міської ради не застосоване до позивача, останній не є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано це акт, що свідчить про відсутність порушених прав позивача спірним рішенням, законний інтерес у позивача відсутній, безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваного рішення.

Суд зауважує, що право особи на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав у задоволенні позовних вимог.

Також суд бере до уваги висновки Верховного Суду про те, що суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав лише за позовом належного позивача.

Тому суд не надає оцінки решті доводів учасників справи через відсутність порушеного права та законного інтересу позивача.

При цьому, суд наголошує, що в ході розгляду справи не встановлено обставин порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Беручи до уваги наведене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Рава-Руської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

СуддяСподарик Наталія Іванівна