Рішення

від 05.06.2024 по справі 520/10785/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 червня 2024 року справа № 520/10785/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григоров Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Барвінківського районного суду Харківської області (вул. Б. Хмельницького, буд. 6,м. Барвінкове,Барвінківський район, Харківська область,64701, код ЄДРПОУ02893775) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Барвінківського районного суду Харківської області та просив:

визнати протиправною бездіяльність Барвінківського районного суду Харківської області за запитом від 04 квітня 2024 року, тому що цілісність листа від 08 квітня 2024 року №03-05/М-8/8/2024, яким незаконно відмовлено у розгляді по суті запиту, не підтверджено кваліфікованим електронним підписом в.о голови суду Коптєва Ю.А. або кваліфікованою електронною печаткою, чим порушені права на отримання відповіді у передбачений законом строк.

зобов`язати Барвінківський районний суд Харківської області надати відповідь за запитом від 04 квітня 2024 року, а саме: надати інформацію якими доказами, долучивши їх, підтверджується зміст ухвали Барвінківського районного суду Харківської області від 01 квітня 2024 року у справі №611/335/24 в частині, а саме: при цьому, внесена до суду заява не містить оригінальності підпису позивача. Проте, оскільки направлена копія позовної заяви, яка надійшла на електронну пошту Бар- вінківського районного суду Харківської області не містить електронного цифрового підпису, що дає підстави стверджувати, що позивач використав спосіб звернення до суду із позовною заявою, який не передбачений чинним процесуальним законодавством.

В обґрунтування позову зазначив, що 04 квітня 2024 року ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку подав до відповідача запит на отримання інформації, прохальна частина якого стосувалася надання доказів стосовно мотивів ухвали суду від 01.04.2024р. у судовій справі № 611/335/24.

Позивач вважає, що надана на вказаний запит відповідь є такою, що суперечить приписам чинного законодавства та порушує права позивача, оскільки нею фактично відмовлено у наданні запитуваної інформації.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2024р. відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

До суду надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач зазначає, що діяв в межах своїх повноважень, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 04 квітня 2024 року звернувся до Барвінківського районного суду Харківської області засобами електронного зв`язку із запитом, згідно якого просив надати інформацію якими доказами, долучивши їх, підтверджується зміст ухвали Барвінківського районного суду Харківської області від 01 квітня 2024 року у справі №611/335/24 в частині, а саме: при цьому, внесена до суду заява не містить оригінальності підпису позивача. Проте, оскільки направлена копія позовної заяви, яка надійшла на електронну пошту Барвінківського районного суду Харківської області не містить електронного цифрового підпису, що дає підстави стверджувати, що позивач використав спосіб звернення до суду із позовною заявою, який не передбачений чинним процесуальним законодавством» (копія запиту додана позивачем до позовної заяви).

08 квітня 2024 року в.о. голови Барвінківського районного суду Харківської області Коптєвим Ю.А. позивачу була надана відповідь вих. №03-05/М-8/8/2024 на запит, згідно якої було роз`яснено, що запитувана ОСОБА_1 інформація стосується процесуального документу суду, що був ухвалений суддею в цивільній справі, а тому доступ до інформації в судовій справі регламентовано в даному випадку нормами ЦПК України.

Як слідує з матеріалів справи лист відповідача №03-05/М-8/8/2024 від 08 квітня 2024 року був підписаний в. о. голови Барвінківського районного суду Харківської області, сканований та відповідна фотокопія відправлена з офіційної електронної пошти суду - «inbox@brv.hr.court.gov.ua» на електронну пошту запитувача ОСОБА_1 , зазначену у його запиті на отримання інформації, а саме - « ІНФОРМАЦІЯ_1 », відповідальним працівником суду - керівником апарату суду Земляком Е.М. , з використанням власного кваліфікованого електронного підпису, про що свідчить скріншот з програми Thunderbird про надсилання електронною поштою ОСОБА_1 .

Крім того, відповідь №03-05/М-8/8/2024 від 08 квітня 2024 року була надіслана позивачу засобами поштового зв`язку та отримана позивачем, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого наявна в матеріалах справи.

Наказом голови Барвінківського районного суду Харківської області Коптєва Ю.А. №02-04/15 від 27 грудня 2019 «Про призначення відповідальної особи за здійснення електронного обміну службовими документами», копія якого надана до матеріалів справи, визначено відповідальною за здійснення електронного обміну службовими документами старшого секретаря суду Гайдаш Н.І., а на період її відсутності - керівника апарату суду Земляка Е.М .

Позивач не заперечує факт отримання ним відповіді на його запит, а доводи позовних вимог зведено ним до того, що цілісність відповіді не підтверджено кваліфікованим електронним підписом або кваліфікованою електронною печаткою в.о. голови суду Коптєва Ю.А.

Ці доводи наведені позивачем в аспекті того, що йому було фактично відмовлено у наданні запитуваної інформації, яка стосується ухвали суду у справі, де ОСОБА_1 був позивачем.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 34 Конституції України встановлено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до статті 3 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII), основними напрямами державної інформаційної політики є забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб`єктів владних повноважень; створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного урядування; постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів; забезпечення інформаційної безпеки України; сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України до світового інформаційного простору.

Згідно з положеннями статті 5 Закону № 2657-XII, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2657-XII, право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Згідно зі статтею 20 цього ж Закону, за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації»(далі - Закон № 2939-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Положеннями частин 1, 2 та 5статті 19 Закону № 2939-VI передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Вимогами статті 12 Закону № 2939-VI встановлено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Частиною 1 статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (частина 2 зазначеної статті).

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові по справі № 826/8891/16 від 17.02.2020р., - аналіз положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо конфіденційної інформації дає підстави виокремити такі її ознаки: встановлювати конфіденційність публічної інформації та визначати порядок її поширення можуть лише фізичні та юридичні особи; суб`єкти владних повноважень не наділені правом відносити інформацію до конфіденційної; публічна інформація не може бути віднесена до конфіденційної у випадках, визначених Законом (частини перша, друга статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації»); у випадках, встановлених законодавством, може не бути обмежено доступ до визначеної інформації, в тому числі й конфіденційної (частин п`ята та шоста статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до неї.

Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону.

Ці вимоги називають «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації (постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ публічної інформації»).

Так само згідно п. 42 зазначеної постанови пленуму Вищого адміністративного суду України, яку суд застосовує за відсутності інших правових роз`яснень зі спірного питання, що були надані пізніше, звернення особи стосовно судового розгляду справи, у якій вона бере участь, належить адресувати до суду як суб`єкта процесуальних правовідносин на підставі процесуального законодавства, а не до суду (керівництва суду) як установи, який у разі отримання такого запиту повинен відмовити у його задоволенні, оскільки не володіє і не зобов`язаний володіти запитуваною інформацією (пункт 1 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI).

Як встановлено судом в цій справі ОСОБА_1 звернувся до відповідача з запитом, який стосується мотивів постановлення ухвали суду про повернення позовної заяви від 01.04.2024р. в цивільній справі №611/335/24, де ОСОБА_1 виступав в якості позивача, тобто був стороною у справі.

Таким чином, фактично ОСОБА_1 , висловлюючи свою незгоду з ухвалою суду в цивільній справі, в позапроцесуальному порядку намагався отримати інформацію про мотиви та підстави її ухвалення суддею.

Так само, згідно доводів позовної заяви в цій справі ОСОБА_1 фактично вказував на свою незгоду з ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 01.04.2024р. в цивільній справі №611/335/24.

З урахуванням викладеного запитувана ОСОБА_1 інформація стосовно мотивів ухвалення та «доказів», якими «підтверджується зміст ухвали Барвінківського районного суду Харківської області від 01.04.2024р. в цивільній справі №611/335/24» не підлягала наданню.

В разі незгоди ОСОБА_1 з процесуальним рішенням суду він мав можливість її оскарження згідно вимог процесуального закону.

Що стосується посилань позивача на те, що «цілісність листа, який надійшов на його електронну адресу, не підтверджено кваліфікованим електронним підписом в.о. голови суду Коптєва Ю.А. або кваліфікованою електронною печаткою», слід зазначити, що, обгрунтовуючи вказані позовні вимоги, ОСОБА_1 вказує на порушення відповідачем положень Типової інструкції з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55.

Разом з тим, відповідно до абз. 6,7 п. 1 вказаної Типової інструкції визначено, що ця Інструкція поширюється на всі електронні документи, що створюються, відправляються або одержуються Секретаріатом Кабінету Міністрів України, центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями, що належать до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

З вищевказаного вбачається, що положення Типової інструкції № 55 не поширюється на електронні документи, що створюються, відправляються або одержуються місцевими судами.

Доводами про непідтвердження наданої йому відповіді кваліфікованим електронним підписом в.о. голови Барвінківського районного суду Харківської області або кваліфікованою електронною печаткою ОСОБА_1 обгрунтовує свої позовні вимоги про незаконність фактичної відмови у наданні запитуваної інформації.

Відповідач при цьому посилався на те, що відповідь в електронному вигляді було надано із накладенням КЕП відповідальної особи, визначеної згідно наказу голови суду від 27.12.2019р. № 02-04/15, а також відповідь надано засобами поштового зв`язку та її отримано позивачем, про що свідчить копія повідомлення про вручення поштового відправлення 0600259624697.

Вказані доводи відповідають матеріалам справи. Позивач ОСОБА_1 , як зазначалося вище, отримання відповіді на свій запит, якою фактично відмовлено у наданні запитуваної інформації, не заперечує, вважаючи таку відмову незаконною.

В зв`язку з викладеним суд зауважує, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Судовим розглядом не встановлено порушення прав позивача через оформлення відповіді на його інформаційний запит, а обраний відповідачем спосіб накладення кваліфікованого електронного підпису не призвів до порушення права позивача стосовно отримання інформації за запитом, яка, як встановлено судом в даній справі, не підлягала наданню.

Суд наголошує, що саме відмова у наданні запитуваної інформації складає зміст позовних вимог в цій справі.

З огляду на викладене судом не встановлено необхідності поновлення прав позивача шляхом зобов`язання відповідача надати запитувану інформацію.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 17, 243, 246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.В. Григоров