Постанова

від 05.06.2024 по справі 160/9340/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 червня 2024 року м. Дніпросправа № 160/9340/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року в адміністративній справі №160/9340/23 (головуючий суддя 1-ї інстанції - Захарчук-Борисенко Н.В.) за позовом Громадської організації «Люстраційна Антикорупційна рада Придніпров`я» до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України; (третя особа - ОСОБА_1 ) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 26.04.2022 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, яка полягає у відмові надати інформацію на запит про доступ до публічної інформації від 08.02.2023 року №02/08/01;

- зобов`язати відповідача надати Громадській організації «Люстраційна антикорупційна рада Придніпров`я» наступну публічну інформацію в письмовому вигляді, шляхом надсилання на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_2: відомості, коли/де перетинав кордон України, із зазначенням дат перетину кордону, депутат Дніпропетровської обласної ради (до 25.11.2022 року займав посаду першого заступника голови Дніпропетровської обласної ради) ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 року по 08.02.2023 року;

- зобов`язати відповідача у місячний строк з дня набрання рішення законної сили подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у даній справі.

В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що відмова відповідача надати запитувану інформацію є протиправною, безпідставною та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства України. Так, відмовляючи у наданні запитуваної інформації, відповідач виходив із того, що така інформація є з обмеженим доступом, проте не вказав її категорію (конфіденційна, таємна чи службова). Окрім того, з посиланням на частину 2 статті 5 Закону України «Про захист персональних даних», вказує, що не є конфіденційною інформацією персональні дані, які стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових чи службових повноважень. Вважає, що запитувана інформація є суспільно необхідною, оскільки її отримання буде сприяти підзвітності посадової особи - ОСОБА_1 під час виконання ним своїх посадових обов`язків. Звертає увагу, що у своєму запиті не просив надати інформацію, передбачену частиною 2 статті 11 Закону України «Про інформацію», а відомості щодо перетину державного кордону України не є такою інформацією. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Тому, оскільки позивач запитував інформацію не про пересічну фізичну особу, а про посадову особу суб`єкта владних повноважень, то норми, які захищають фізичну особу не поширюються на посадову особу суб`єкта владних повноважень, а отже, інформація є відкритою.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, яка полягає у відмові надати інформацію Громадській організації «Люстраційна антикорупційна рада Придніпров`я» на запит про доступ до публічної інформації від 08.02.2023 року №02/08/01.

Зобов`язано Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надати Громадській організації «Люстраційна антикорупційна рада Придніпров`я» наступну публічну інформацію в письмовому вигляді, шляхом надсилання на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_2: відомості, коли/де перетинав кордон України, із зазначенням дат перетину кордону, депутат Дніпропетровської обласної ради (до 25.11.2022 року займав посаду першого заступника голови Дніпропетровської обласної ради) ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 року по 08.02.2023 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з не повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини у справі, оскільки режим «конфіденційності» інформації про перетинання державного кордону України особою встановлений на законодавчому рівні, а саме пунктом 13 Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», затвердженого наказом МВС України від 27.09.2022 року №614, зареєстрованого у МЮ України 26.10.2022 року за №1319/38655, визначено, що інформація (відомості) про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території, що обробляється в Базі даних, є інформацією з обмеженим доступом, а саме конфіденційною інформацією (персональними даними). При цьому обмеження доступу до інформації є належним заходом для досягнення мети - захистити відповідний інтерес особи. Вважає, що у запиті позивача на публічну інформацію відсутні будь-які докази про те, що дана інформація є суспільно необхідною та не зазначено мети її отримання, окрім посилання на приписи частини другої статті 29 Закону України «Про інформацію».

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - ГО «Люстраційна Антикорупційна рада Придніпров`я» є юридичною особою, зареєстрований в ЄДРПОУ (39344758) з 11.08.2014 року.

08.02.2023 року позивач звернувся до Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України із запитом №02/08/01, в якому просив надати відомості, коли/де перетинав кордон України, із зазначенням дат перетину кордону, депутат Дніпропетровської обласної ради (до 25.11.2022 року займав посаду Першого заступника голови Дніпропетровської обласної ради VIII): ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , - за період з 01.01.2022 року по 08.02.2023 року.

Відповідач листом №91/ЗПІ-197-201 від 09.02.2023 року повідомив позивача, що центр обробки спеціальної інформації не має правових підстав для надання запитуваної інформації, оскільки така інформація є з обмеженим доступом та стосується приватного життя особи, про яку запитується, і її захист від неналежного поширення забезпечується Конституцією України, Законом України «Про інформацію», «Про захист персональних даних», а тому може поширюватися лише за згодою особи або в інших, передбачених законом, випадках. Повідомлено, що наявна запитувана інформація стосовно ОСОБА_2 без його особистої письмової згоди, буде надана на виконання відповідного судового рішення про витребування зазначеної інформації з усіма обов`язковими реквізитами про особу, згідно чинного законодавства. Також, запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом, а саме: конфіденційною інформацією (персональними даними), тобто відомостями чи сукупністю відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована».

Не погодившись із бездіяльністю відповідача, яка полягає у відмові в наданні інформації на запит, позивач оскаржив таку відмову до суду.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що законних підстав для обмеження доступу до інформації відносно особи, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень, немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Натомість, здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Положення статті 40 Конституції України гарантують кожній особі право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових чи службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, відповідно до якої право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини 1 статті 5 цього Закону).

Відповідно пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

В силу частини четвертої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону «Про доступ до публічної інформації» (далі по тексту - Закон №2939) публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Такі випадки встановлені частиною першою статті 6 Закону №2939, згідно з якою публічною інформацією з обмеженим доступом, є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

Згідно із частиною другою статті 6 Закону №2939 обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

При цьому законодавством України чітко встановлено обов`язок розпорядника інформації надати мотивовану відповідь на запит у визначений Законом строк.

Зокрема, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону (п.2 ч.1 статті 22 Закону №2939).

Згідно із частиною четвертою статті 22 Закону №2939 у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.

Щодо відмови відповідача у надати інформації Громадській організації «Люстраційна антикорупційна рада Придніпров`я» на запит про доступ до публічної інформації від 08.02.2023 року №02/08/01, апеляційний суд зазначає наступне.

Пунктом 5.2. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 29.09.2016 року №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» (далі по тексту - №10) передбачено, що згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» конфіденційна інформація - це інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Водночас, відмінне за обсягом визначення конфіденційної інформації закріплено у частині другій статті 21 Закону України «Про Інформацію», за якою конфіденційною є інформація про фізичну особу незалежно від відповідного її волевиявлення.

З метою усунення наведеної колізії суди повинні застосовувати положення частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою у разі встановлення невідповідності закону Конституції України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто Конституцію України, а саме положення про те, що інформація про особу є конфіденційною, крім окремо визначених випадків (Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012).

Виходячи з положень частини першої статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» , частини другої статті 21 Закону України «Про інформацію» та статті 32 Конституції України конфіденційна інформація може поширюватись у таких випадках:

- особа самостійно встановила випадки (порядок, умови), коли ця інформація може поширюватись (наприклад, у договорі про використання прав на комерційну таємницю);

- коли особа у відповідь на прохання/пропозицію дає згоду на використання своїх конфіденційних даних. При цьому використання таких даних третьою особою здійснюється відповідно до умов наданої особою згоди;

- коли закон дозволяє певним суб`єктам отримувати та використовувати конфіденційну інформацію без згоди особи. У таких випадках суб`єкт діє на виконання установлених повноважень та для досягнення визначеної мети (наприклад, отримання конфіденційної інформації в ході оперативно-розшукової діяльності або в ході проведення досудового слідства) і поширення конфіденційної інформації обмежується положеннями закону;

- коли розголошення конфіденційної інформації відповідає суспільному інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду, яку може бути завдано особі поширенням її конфіденційної інформації. Таке поширення здійснюється відповідно до статті 29 Закону України «Про інформацію» після застосування «трискладового тесту».

Статтею 29 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Відповідно до пункту 6.2 Постанови №10 з відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися:

1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інтересів (далі - правомірні інтереси) відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам);

2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» );

3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункт 3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» )

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав «трискладового тесту» означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Тому якщо під час розгляду справи в суді буде з`ясовано, що відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію розпорядник не застосовував «трискладового тесту» або застосував його лише частково, то це є підставою для визнання такої відмови розпорядника протиправною.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач у відмові вказує, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом, а саме: конфіденційною інформацією (персональними даними), тобто відомостями чи сукупністю відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про захист персональних даних» не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, повязану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

У Рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України зазначено: «Вирішуючи питання щодо конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім`ї, Конституційний Суд України виходить з такого, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку. Перебування особи на посаді, пов`язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів-суб`єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві».

Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року №1165 (1998) (далі - Резолюція №1165) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6). Згідно із законодавством України не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону (частина шоста статті 6 Закону №2939); персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (частина третя статті 5 Закону України від 1 червня 2010 року №2297-VI «Про захист персональних даних») (пункт 3.3 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України).

Пунктом 6.4 Постанови №10 передбачено, що при визначенні того, чи є суспільний інтерес в отриманні інформації, суди повинні враховувати таке.

З урахуванням положень частини другої статті 29 Закону України «Про інформацію» предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.

З огляду на характер суспільно необхідної інформації законодавство не надає вичерпного визначення цього поняття. Гнучкість законодавства в цьому аспекті виправдано надає судам можливість визначати, чи є конкретна інформація суспільно необхідною, з врахуванням індивідуальних обставин справи.

Таким чином, оцінюючи конкретну інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, суди повинні застосовувати певні критерії.

Так, наприклад, інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє:

1) дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз`яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії;

2) з`ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа;

3) посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень;

4) дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ;

5) запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців;

6) захисту навколишнього середовища, виявленню завданої або можливої шкоди екології, обізнаності суспільства про дійсний стан довкілля та чинники, які на нього впливають;

7) виявленню ризиків для здоров`я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам;

8) виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб;

9) інформуванню про діяльність органів публічної влади (державних органів, органів місцевого самоврядування), про їхні внутрішні правила, організацію роботи тощо;

10) інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері;

11) викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників;

12) виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов`язків, дискримінації за будь-якою ознакою;

13) інноваціям, науковим дослідженням;

14) економічному розвитку, підприємницькій діяльності, інвестиціям;

15) виявленню фактів введення громадськості в оману.

Крім того, визначаючи те, чи є інформація суспільно необхідною, необхідно враховувати:

- особу запитувача. Якщо інформацію запитує журналіст або особа, яка, користуючись сучасними засобами комунікації, створює площадку для суспільного обговорення важливих питань, систематично інформує суспільство про суспільні події, представник громадської організації, це є додатковим аргументом на користь наявності суспільного інтересу запитуваної інформації;

- якщо інформація стосується публічного діяча або особи, яка претендує на зайняття публічної посади, то це додатковий аргумент на користь розкриття інформації. Така інформація може бути обмежена в доступі лише через серйозні обставини та високу ймовірність завдання істотної шкоди. Публічними діячами у цьому контексті можуть вважатись особи, які обіймають посади публічної служби (посади в державних органах, органах місцевого самоврядування) або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Чим вищою є посада публічної служби, яку займає особа або на яку претендує особа, тим меншою є можливість обмеження доступу до інформації про неї.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання розпорядника інформації надати запитувану інформацію відносно особи, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови зобов`язання відповідача подати до суду першої інстанції звіт про виконання судового рішення сторонами не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції в цій частині рішення суду не переглядається.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірності своїх дій (рішення) у спірних правовідносинах.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 294, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року в адміністративній справі №160/9340/23 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2023 року в адміністративній справі №160/9340/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко