Постанова

від 05.06.2024 по справі 140/34261/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/34261/23 пров. № А/857/9506/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи Ковельська виховна колонія на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року в справі №140/34261/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи Ковельська виховна колонія про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції Смокович В.І.,

час ухвалення рішення 12 березня 2024 року,

місце ухвалення рішення м.Луцьк,

дата складання повного тексту рішення 12 березня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної установи Ковельська виховна колонія (далі - ДУ Ковельська виховна колонія, відповідач) про визнання дій/бездіяльності відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану (зі змінами) протиправними; зобов`язати відповідача провести нарахування і виплату позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану (зі змінами) в розмірі 30000 гривень щомісячно за період з 24 лютого 2022 року по 31 серпня 2022 року.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Державної установи Ковельська виховна колонія щодо не проведення нарахування і виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року №168 за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року включно.

Зобов`язано Державну установу Ковельська виховна колонія здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року №168, в розмірі 30000 грн. на місяць, за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року включно.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач не був залучений до виконання бойових спеціальних завдань, бойових розпоряджень та бойових наказів, безпосередньої участі у бойових діях (або у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії) не приймав. Разом з тим, державна установа «Ковельська виховна колонія» додаткові кошти та кошторисні асигнування на виплати, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, не отримувала.

Також твердить скаржник про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 01.03.2011 по 12.01.2023 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме в Державній установі Ковельська виховна колонія, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (арк. спр. 9-13 зворот).

12.01.2023 наказом №1/ОС-23 від 09.01.2023 майор внутрішньої служби ОСОБА_1 , старший інспектор по роботі з персоналом установи, звільнений зі служби на підставі пункту 7 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) (арк. спр. 14).

Позивач 08.11.2023 звернувся до ДУ Ковельська виховна колонія із заявою, у якій просив надати довідку про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні згідно статті 116 Кодексу законів про працю України та повідомити причини невиплати додаткової винагороди в розмірі 30000 грн (арк. спр. 15).

Відповідач листом від 10.11.2023 №ВК/132 повідомив ОСОБА_1 про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, та про відсутність додаткових коштів та кошторисних асигнувань для виплати додаткової винагороди в сумі 30000 грн (арк. спр. 16).

ОСОБА_1 , уважаючи дії/бездіяльність відповідача щодо невиплати щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 в розмірі 30 000 грн протиправними, за захистом своїх соціальних прав звернувся до суду з даним позовом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Щодо питання строку звернення до суду з даним адміністративним позовом

Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

А згідно з пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, 06 квітня 2023 року Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22 за позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Служби судової охорони, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Предметом спору у зразковій справі № 260/3564/22 були дії Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та зобов`язання ТУ ССО у Закарпатській області здійснити нарахування і виплату йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, починаючи з 24 лютого 2022 року.

У рішенні від 06 квітня 2023 року предметом дослідження Верховним Судом було, зокрема питання строку звернення до суду з таким позовом, по суті якого сформований наступні висновки:

«Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, Суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновкупро поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Однак приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, апеляційний суд звертає увагу на те, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).

Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

У Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.».

Отже, у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо питання застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у правовідносинах про виплату співробітнику ССО передбаченої Постановою № 168 додаткової грошової винагороди, яка полягає у тому, що вказана норма процесуального закону не підлягає застосуванню при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовами цієї категорії, якщо спірні правовідносини виникли до 19 липня 2022 року.

Рішення Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі набрало законної сили 20 вересня 2023 року на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду, якою це рішення залишено без змін.

Колегія суддів зауважує, що незважаючи на те, що справа № 140/34261/23 не відповідає усім ознакам типової справи, визначених Верховним Судом у рішенні 06 квітня 2023 року, вищенаведені висновки щодо застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168, підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на їх подібність.

Окрім того, принагідно зауважити, що згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

27 червня 2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», пунктом 1 якої встановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що із заявою про вирішення трудового спору працівник має право звернутися до суду в справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Матеріалами справи стверджується, що позивач 08.11.2023 звернувся до ДУ Ковельська виховна колонія із заявою, у якій просив надати довідку про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні згідно статті 116 Кодексу законів про працю України та повідомити причини невиплати додаткової винагороди в розмірі 30000 грн.

Відповідач листом від 10.11.2023 №ВК/132 повідомив ОСОБА_1 про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (а.с. 16).

Отже позивач, звертаючись 21 листопада 2023 року до адміністративного суду з позовом до ДУ «Ковельська виховна колонія» щодо нарахування та виплату додаткової винагороди за період з 24 лютого по 31 травня 2022 року, не пропустив строк звернення до суду з цими позовними вимогами.

Підсумовуючи наведене можна зробити висновок, що доводи апеляційної скарги про помилкове застосування судом першої інстанції частини другої статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин, які охоплюються періодом з 24 лютого по 31 травня 2022 року, не знайшли свого підтвердження.

Щодо права позивача на додаткову винагороду.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Частиною першою статті 24 Закону № 2713-IV передбачено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.

Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року № 925/5 (далі - Порядок №925/5).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку № 925/5 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров`я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому було продовжено та триває до теперішнього часу.

На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, пунктом 1 якої (у первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

У подальшому, до пункту 1 Постанови № 168 вносилися зміни, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350 абзац перший пункту 1 Постанови №168 після слів «та поліцейським» доповнено словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 року № 350 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06 березня 2022 року № 204-р затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка» згідно з додатком, у якому значиться Волинська область.

З наведеного вбачається, що Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно, зокрема особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Як уже ОСОБА_2 з 01.03.2011 по 12.01.2023 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме в Державній установі Ковельська виховна колонія, яка розташована на території Волинської області.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду попередньої інстанцій про наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 у період з 24 лютого по 31 травня 2022 року в розмірі 30 000,00 грн щомісячно.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 18 січня 2024 року в справі № 200/297/23.

Також Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2023 року у справі № 160/11851/22 (правовідносини у якій також стосувалися бездіяльності ДУ «Центр пробації» щодо ненарахування і невиплати позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 у редакції від 24 березня 2022 року за період з квітня 2022 по травень 2022 року) сформував висновок щодо застосування пункту 1 Постанови № 168 у подібних правовідносинах, який узгоджується з вищенаведеними висновками.

Окрім того, у вказаній постанові Верховний Суд надав оцінку доводам скаржника про те, що право на отримання додаткової винагороди мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які саме несуть службу в органах та установах зазначеної Служби, суд зазначає таке.

Суд дійшов висновку, що у цьому випадку поняття «несення служби», яке зазначено у пункті 1 Постанови № 168, тотожні поняттю «проходження служби». Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому відзначив, що положення пункту 1 Постанови №168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо.

Тобто, Постанова № 168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, як про це вказує відповідач.

Оскільки аналогічні доводи містяться в апеляційній скарзі відповідача в цій справі, то колегія суддів визнає їх необґрунтованими з огляду на вищевикладену позицію Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2023 року у справі № 160/11851/22.

У свою чергу, доводи відповідача про те, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), а отже, за відсутності таких, підстави для нарахування та виплати такої винагороди відсутні, свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.

На основі зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати на користь позивача додаткової винагороди за період з 24 лютого по 31 травня 2022 року у розмірі 30 000,00 грн щомісячно відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у редакції постанови від 22 березня 2022 року), а відтак наявності підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку винагороду.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно дост. 316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Державної установи Ковельська виховна колонія залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи Ковельська виховна колонія залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року в справі №140/34261/23 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 05 червня 2024 року.