Рішення

від 05.06.2024 по справі 394/4/24

НОВОАРХАНГЕЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У к р а ї н а

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

26100, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави, 26, тел. 2-10-45, E-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

05.06.2024 2/394/128/24

394/4/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2024 року Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

в складі головуючого - судді: Запорожець О.М.

при секретарі: Лясковській О.М.

представника позивача: Олексієнко Л.В.

представника відповідача: Мельник О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Новоархангельськ справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, посилаючись на те, що він є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,9662 га, кадастровий номер 3523655100:02:000:9586, що розташована на території Голованівського (стара назва - Новоархангельського) району Кіровоградської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке посвідчено приватним нотаріусом Степаненко Р.Г. та вказано, що спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що народилася та проживала в смт Новоархангельськ Кіровоградської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та на підставі витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу - 73423553 від 21.11.2016 року.

Мама позивача померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

28 жовтня 2010 року розпорядженням голови Новоархангельської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 574-р йому було надано статус «дитина-сирота» та опікуном над позивачем призначили його рідну тітку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується розпорядженням голови Новоархангельської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 23.11.2010 року № 620-р.

18.11.2016 року (на той час позивачеві було 13 років і 6 місяців) між ним, який іменується в подальшому орендодавець, з одної сторони та ОСОБА_4 , іменується в подальшому орендар, з другої сторони, укладено договір оренди земельної ділянки, строком на 49 років. Предметом спору є те, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування вищезазначену земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Оскільки, позивачеві було 13 років і 6 місяців, і він не мав повної цивільної дієздатності, тому договір підписував його опікун, він договір не підписував.

Договір був зареєстрований 07.11.2016 року державним реєстратором Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області Ніколенко О.В.

Зазначені обставини підтверджуються даними витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексний номер витягу - 72977182 від 15.11.2016 року.

Зазначив, що батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Зазначив, що органом опіки та піклування не надавався дозвіл на укладення вищезазначеного договору.

Як вбачається із вищезазначеного, позивач на момент укладення та державної реєстрації оспорюваного договору оренди був малолітнім, отже, відповідно ч. 2 ст. 203 ЦК України, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності.

На його погляд для забезпечення дотримання майнових прав, сторонам договору необхідно було отримати письмовий дозвіл органу опіки і піклування відповідного органу місцевого самоврядування на укладення оспорюваного договору.

Законодавство вимагає дотримання саме таких вимог, у зворотному випадку, відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки і піклування, є нікчемним.

Зазначений договір укладений з порушенням вимог Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України, у зв`язку з чим він має бути визнаний недійсним, його державну реєстрацію - скасовано, а земельну ділянку - повернуто власнику.

Позивач просить суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між ним та відповідачкою, а також стягнути з останньої на його користь сплачений ним судовий збір /а.с.2-5/.

Відповідачка скористалася своїм правом та через свого представника надіслала суду відзив, в якому зазначила, що не визнає пред`явлений позивачем позов про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди землі, вважає що у його задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

Позивач в позові вказує про те, що при укладенні та реєстрації договору оренди землі, кадастровий номер:3523655100:02:000:9586, площею 5,9662 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області, укладеного 18.11.2016 року (індексний номер витягу 72977182 від 17.11.2016 року) у опікуна ОСОБА_5 не було дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного договору.

Посилалася на позицію Верховного суду України від 20.01.2016 року та зазначила, що сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

ОСОБА_7 діяла в інтересах позивача оскільки, сама в розписці від 21 листопада 2018 року отримала орендну плату за період 2019 по 2020 роки в сумі 26 558 гривень, вказавши у зв`язку з матеріальним становищем (оригінал розписки знаходиться у відповідача та буде наданий на вимогу суду), а отже діяла в інтересах дитини.

Відповідач вчасно здійснювала оплату за оренду земельної ділянки протягом семи років, підтвердженням цього є копії квитанцій про сплату за користування земельною ділянкою.

Крім того, сам позивач після досягнення повноліття отримував орендну плату за період 2021- 2023 роки, про що надавав розписку. Заперечень щодо користування земельною ділянкою не мав.

Відповідач сплачувала податки за користування земельною ділянкою, що підтверджується квитанціями про сплату земельного податку.

Позивач отримував орендну плату вчасно, в повному обсязі, без заперечень, що є доказом того, що він погоджується з укладеним договором оренди земельної ділянки.

Представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог/а.с.35-38/.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що він звертався до відповідача з вимогою про повернення земельної ділянки для ведення сільськогосподарського виробництва, площею 5,9662 га, кадастровий номер 3523655100:02:000:9586, власником якої є він, оскільки має намір обробляти її самостійно. Однак відповідач відмовила повернути йому вказану земельну ділянку, мотивуючи тим, що між ними в письмовій формі укладено договір оренди цієї земельної ділянки від 07 листопада 2016 року терміном на 49 років.

Оскільки, на момент укладення договору оренди позивачеві було 13 років і 6 місяців, і він не мав повної цивільної дієздатності, тому договір від його імені підписував його опікун ( ОСОБА_5 ), позивач договір не підписував, також до договору не долучено згоду органу опіки і піклування, як це передбачено ч. 2 ст. 177 СК України. Спірний договір підписала опікун позивача ( ОСОБА_5 ), однак в договорі відсутня будь-яка інформація про те, що його уклав і підписав опікун позивача в інтересах малолітньої дитини. Договір укладено строком на 49 років і, досягнувши повноліття, позивач позбавлений свого законного права володіти, користуватись і розпоряджатись належною йому земельною ділянкою.

Зазначив, що вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення прав особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо його власного майна.

Договір оренди земельної ділянки від 18.11.2016 року укладено строком на 49 років. Позивач, 26.04.2021 року досяг повноліття, тобто набув повної цивільної дієздатності. З вказаного часу він вправі самостійно володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю.

Проте, укладеним договором від 18.11.2016 року, всупереч ч. 1 ст. 317, ч. 1, 3 ст. 319, ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, строк якого 49 років є значно великим, і позивач протиправно позбавлений права вільно володіти, користуватись та розпоряджання своїм майном впродовж зазначеного строку.

Опікун позивача, яка була його законним представником до досягнення ним повноліття, не наділена правом вирішувати долю його майна після досягнення його повноліття.

Як вбачається із вищезазначеного, позивач на момент укладення та державної реєстрації оспорюваного договору оренди був малолітнім, отже, відповідно ч. 2 ст. 203 ЦК України, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Відтак, для забезпечення дотримання майнових прав, сторонам договору необхідно було отримати письмовий дозвіл органу опіки і піклування відповідного органу місцевого самоврядування на укладення оспорюваного договору.

Законодавство вимагає дотримання саме таких вимог, у зворотному випадку, відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки і піклування, є нікчемним.

Отже, зазначений договір укладений з порушенням вимог Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України, у зв`язку з чим він має бути визнаний недійсним, його державну реєстрацію - скасовано, а земельну ділянку - повернуто власнику.

Позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити з наведених в позовній заяві підстав /а.с.62-64/.

Новоархангельська селищна рада Голованівського району Кіровоградської області надала суду пояснення щодо позову, в якому зазначила, що ОСОБА_3 - особа з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування відповідно до розпорядження голови Новоархангельської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 574-р від 28 жовтня 2010 року виховувався під опікою рідної тітки ОСОБА_5 згідно з розпорядженням голови Новоархангельської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 620-р від 23 листопада 2010 року.

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 5,9662 га з кадастровим номером 3523655100:02:000:9586, що розташована па території Голованівського (на той час Новоархангельського) району, яка була передана в оренду на 49 років, коли йому було 13 років.

18 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки строком на 49 років, який підписала опікун ОСОБА_5 , на що не мала права без дозволу органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування не надавав такий дозвіл на укладення вищезазначеного договору/а.с.33-34/.

Позивач та його представник адвокат Олексієнко Любов Василівна в судовому засіданні позов підтримали повному обсязі та просили його задовольнити.

Представник відповідачки, адвокат Мельник Ольга Олександрівна в судовому засіданні позов не визнала в повному обсязі та просила відмовити в його задоволенні.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області в судовому засіданні вважав, що позов обґрунтований і потрібно його задовольнити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилась, але разом з тим надала суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності та задовольнити позов.

Заслухавши учасників цивільного провадження та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У відповідності до частин 1 та 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Ч. 1 ст. 30 ЦПК України визначено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказує на те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Принципом верховенства права, визнається, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Торговиця Новоархангельського району Кіровоградської області померла матір позивача ОСОБА_6 /а.с.7/.

28 жовтня 2010 року розпорядженням голови Новоархангельської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 574-р ОСОБА_3 було надано статус «дитина-сирота» /а.с.16/.

Після цього, розпорядженням голови Новоархангельської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 23.11.2010 року №620-р опікуном над позивачем призначили його рідну тітку ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 /а.с.17/.

16 серпня 2016 року приватним нотаріусом Новоархангельського районного нотаріального округу було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 , ОСОБА_3 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із сертифіката на право на земельну частку (пай) члена колективного сільськогосподарського підприємства ім. Енгельса смт Новоархангельськ Кіровоградської області, що належало ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії КР № 0064180, виданого Новоархангельською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 26 березня 1997 року, спадкоємцем якої була її дочка ОСОБА_6 , яка фактично прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав /а.с.6/.

18 листопада 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , було укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3523655100:02:000:9586, загальною площею 5,9662 га строком на 49 років до 18 листопада 2065 року. 07.11.2016 року договір зареєстровано державним реєстратором Новоархангельської селищної ради Ніколенко О.В. /а.с.10-13/.

На аркушах справи 39-45 містяться світлокопії розписок про отримання грошових коштів за оренду земельної ділянки /а.с.39-45/.

З інформації, наданої органом опіки та піклування Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області вбачається, що порушення щодо розпорядження та використання майна неповнолітнього ОСОБА_3 опікуном ОСОБА_5 , а саме земельної ділянки площею 5,9662 га за період оренди її ОСОБА_4 з 2016 по 2024 роки виявлені не були. Заяви від фізичних чи юридичних осіб щодо використання коштів (орендної плати за земельну ділянку) ОСОБА_5 не за цільовим призначенням, а саме: не в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до органу опіки та піклування не надходили /а.с.110/.

Вирішуючи виниклий спір, суд застосовує наступні норми матеріального права, в редакції які діяли на момент укладення вищевказаного спірного договору.

Ст. 41 Конституції України вказує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Закріплення права приватної власності в Конституції, як певного правового явища в праві стало можливим з розумінням природи людини в усіх її виявах, з проникненням у потребі людини, її здібності і прагнення. В такому розумінні право власності видається природнім правом, що характеризує особу, як таку що має емоції, бажання, задоволення від наявності у неї власності. Таке становище не означає звуження прагнень лише до матеріального забезпечення людини, а є передумовою вільної особистості, яка сприймає себе через сферу матеріальних благ, що їх належать і забезпечують здійснення всього спектра її прав. Право власності є абсолютним. Непорушність права приватної власності є загальним принципом на підставі якого законами України передбачаються конкретні норми та механізми, що забезпечують дієвість цих гарантій. Непорушність права власності має широкий зміст означає проголошення не втручання будь-кого, в тому числі державних органів, у здійснення власником своїх повноважень, неможливість прояву свавілля відносно приватного власника та його прав, недопустимість будь-яких порушень його влади (панування) над своїм майном, а також дій всупереч інтересам власника, його волі тощо. Конкретніше ця конституційна гарантія втілюється в заборону протиправного позбавлення права власності. За загальним правилом, виходячи з принципу непорушності права приватної власності, лише сам власник може вирішувати питання про припинення свого права на майно. По своїй суті право власності надає необмеженість правового панування над речами (майном), що є його об`єктами, крім випадків обмеження права власності визначених у Законі.

Ст. 1 ЦК України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Ч. 1 ст. 3 ЦК України вказує, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Ст. 11 ЦК України окреслено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою.

Ст. 12 ЦК України визначено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права.

Право на захист цивільних прав та інтересів судом передбачено у ст. ст. 15, 16 ЦК України.

Ст. 24 ЦК України вказує, що людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Ст. 25 ЦК України визначає, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов`язки може пов`язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Згідно ст. 26 ЦК України усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Відповідно до ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття) (ч.1 ст. 34 ЦК України).

У ст. 55 ЦК України вказується, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Згідно ч. 1 ст. 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Відповідно до ст. 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун малолітньої особи зобов`язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток. Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного. Опікун зобов`язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Ст. 71 ЦК України вказує, що опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування: 1) відмовитися від прав на майно підопічного, у тому числі речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації; 2) видавати письмові зобов`язання від імені підопічного; 3) вчиняти правочини щодо: об`єкта житлової нерухомості та/або земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, власником або користувачем яких є підопічний; відчуження (у тому числі шляхом міни або внесення (передачі) до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу), поділу, виділу нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості, іншого цінного майна, зокрема транспортних засобів, власником якого є підопічний. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Піклування припиняється у разі: досягнення фізичною особою повноліття (п.1 ч. 1 ст. 77 ЦК України)

Відповідно до частин 1, 2 та 3 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ст. 203 ЦК УКраїни).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ст. 224 ЦК України вказує, що правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним. На вимогу заінтересованої особи такий правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування (ст. 224 ЦК України).

З аналізу перелічених норм права слідує, що зазначені цивільні норми врегульовують правила поведінки, встановлені, визнані та які підтримуються державою. Вказані цивільні норми, впливають на суспільні відносини шляхом доведення до учасників відповідних правових приписів, які забезпечені у своєму здійсненні державним примусом чи можливістю їх застосування.

Цивільне право регулює майнові та особисті немайнові відносини. Визначальною ознакою методу цивільного-правового регулювання суспільних відносин є юридична рівність сторін. Сторони цивільних правовідносин самостійні і незалежні у вирішенні питань своєї поведінки у власних взаємовідносинах, тому передбачається, що спори і спірні питання між ними вирішуються судом. Для учасників цивільних правовідносин, які не виконують своїх обов`язків, порушують права інших учасників цивільних правовідносин, настає цивільно-правова відповідальність, що полягає у застосуванні до порушників засобів захисту і мір цивільної відповідальності. Такі риси методу цивільно-правового регулювання в сукупності забезпечують вплив цивільного права на майно та особисті немайнові суспільні відносини, які становлять предмет цивільного права.

Регулювання нормами цивільного права суспільних відносин за участю учасників, вони набувають правої форми і стають цивільними правовідношеннями.

Елементами цивільного правовідношення вважаються суб`єкти і об`єкти, а також суб`єктивне цивільне право і суб`єктивний цивільний обов`язок.

Цивільна дієздатність - це здатність мати цивільні права та обов`язки. Вона виникає у момент народження та припиняється у момент смерті громадянина.

Цивільна дієздатність - це здатність своїми діями набувати для себе вільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та відповідати у разі їх невиконання. Обсяг повної цивільної наступає, за загальним правилом у віці 18 років.

Цивільне правовідношення складається з цивільних прав і обов`язків, воно має соціальну цінність тоді, коли воно здійснюється. Можливість здійснення суб`єктивного цивільного права полягає у реалізації тих правомочностей, які за своїм змістом закладені у правовідношенні.

Цивільні права мають здійснюватись відповідно до їх призначення. Цивільні права, що здійснюються всупереч їх призначенню, не мають правового захисту.

Зловживання правом визначається як цивільне правопорушення, що здійснюється управомочною особою при здійсненні свого права, пов`язаного з використанням недозволених засобів його реалізації, але в рамках звичайного типу поведінки, яке визначається змістом даного права.

Зловживання правом може виражатися у рамках належних особі прав, але без наміру спеціально нанести шкоду іншій особі.

Захист суб`єктивних цивільних прав та охоронюваних законом інтересів здійснюється у передбаченому законом порядку із застосуванням певних форм, засобів та способів захисту.

В нашому випадку визнання правочину недійсним та припинення правовідношення (пункти 2 та 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Опіка і піклування є способом забезпечення особистих і майнових прав та інтересів громадян. Метою встановлення опіки та піклування є забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх осіб. Щодо неповнолітніх - є також забезпечення їх виховання, навчання та розвитку.

Разом з тим у ст. 71 ЦК України законодавець обмежив права опікуна і піклувальника стосовно здійснення певних прав щодо нерухомого майна самостійно, це право виникає лише при наявності відповідного дозволу органу опіки піклування.

Правочин є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, за своєю правовою природою він є юридичним фактом (ст. 11 ЦК України), що являє собою дії спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов`язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Правовою ціллю, заради якої учасники уклали договір оренди земельної ділянки є набуття права користування на зазначений об`єкт нерухомого майна /а.с.10-11/.

Правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для його чинності. До вказаних умов можна віднести: законність змісту правочину; здатність суб`єктів правочину на його чинення; вільне волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі; відповідність форми вчинення правочину вимогам закону; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; захист інтересів малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Під недійсним правочином розуміють дії фізичних осіб, які хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам законодавства. Тобто недійсний правочин не в змозі викликати правові наслідки, наступу яких бажають сторони, однак може викликати наслідки, наступу яких сторони не передбачали і не бажали.

У ст. 1 СК України вказано, що Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Згідно ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Ч. 1 ст. 8 СК України вказує, що якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Ч. 2 ст. 177 СК України передбачено, що батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування: 1) відмовитися від прав на майно малолітньої дитини, у тому числі речових прав на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації; 2) видавати письмові зобов`язання від імені малолітньої дитини; 3) вчиняти правочини щодо: об`єкта житлової нерухомості та/або земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, власником або користувачем яких є малолітня дитина; відчуження (у тому числі шляхом міни або внесення (передачі) до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу), поділу, виділу нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості, іншого цінного майна, зокрема транспортних засобів, власником якого є малолітня дитина.

Отже законодавець зобов`язує опікунів малолітньої дитини одержувати дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів, які укладаються щодо таких майнових прав дитини, які вже їй (дитині) належать, ці майнові права дитини вже повинні існувати, є реально існуючими майновими правами, й мова зовсім не йде про ті майнові права, які виникатимуть або виникнуть у майбутньому.

Частина 3 ст. 18 Закону України від 26.04.2001 №2402-111 «Про охорону дитинства» передбачає, що органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до ст. 12 Закону України від 02.06.2005 № 2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав, інших прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Також відповідно до частини 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 4.2, 4.3, 4.4, 4.6, 4.7, 4.9, 4.10 Правил опіки та піклування затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.99 N 34/166/131/88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 р. за N 387/3680 опіка (піклування) є особливою формою державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів. Опіка (піклування) встановлюється для забезпечення виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, хвороби батьків або позбавлення їх батьківських прав чи з інших причин залишились без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей. Опіка (піклування) встановлюється також для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов`язки. Опіка може встановлюватись і над майном у передбачених законом випадках. Установлення опіки (піклування) - опіка установлюється над неповнолітніми, які не досягли п`ятнадцяти років і залишились без піклування батьків, а також над громадянами, визнаними судом недієздатними внаслідок психічних захворювань. Опіка встановлюється над неповнолітніми віком від п`ятнадцяти до вісімнадцяти років та над громадянами, визнаними судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами. Піклування також може бути встановлене над особами, які за станом здоров`я не можуть самостійно захищати свої права. Опіка (піклування) над неповнолітніми дітьми встановлюється, якщо батьки: померли; невідомі; визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими. Опіку (піклування) може бути встановлено і при житті батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки: судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини; визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах); понад шість місяців не можуть займатись вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров`я (інваліди I-II групи) тощо); понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ; відмовились від дітей в установленому законом порядку; виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні; перебувають під слідством. Опікуни (піклувальники) мають право управляти майном підопічних на користь останніх. Опікуни при здійсненні прав і виконанні обов`язків підопічних укладають угоди від імені та в інтересах підопічних, діючи як їх законні представники згідно з чинним законодавством. Опікуни над неповнолітніми дають згоду на укладання тих угод, які згідно з законом ці особи не мають права укладати самостійно. Опікун не має права без дозволу органів опіки та піклування укладати угоди, а піклувальник - давати згоду на їх укладання, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами є договори, що вимагають нотаріального засвідчення та спеціальної реєстрації, про відмову від майнових прав, які належать підопічному, поділ майна, поділ, обмін та продаж житлової площі, а також видача письмових зобов`язань тощо. Органи опіки та піклування мають право, якщо це потрібно для захисту інтересів підопічних, обмежувати право одного з батьків або опікуна (піклувальника) розпоряджатися вкладом, внесеним будь-ким на ім`я підопічного. Суми, які належать підопічним у вигляді пенсій, допомоги

чи аліментів, інших поточних надходжень або прибутків від належного їм майна, переходять у розпорядження опікуна і витрачаються на утримання підопічних. Піклувальник має право одержувати зазначені в пункті 4.9 цих Правил суми і витрачати їх на утримання осіб, що перебувають під піклуванням, якщо цього вимагають інтереси зазначених осіб. Зарплатою, стипендією, винагородою, одержаних у результаті здійснення своїх авторських та винахідницьких прав, неповнолітні у віці від п`ятнадцяти до вісімнадцяти років розпоряджаються самостійно.

Згідно ст. 1 Закону «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Ч. 1 ст. 4 Закону України «Про оренду землі» вказує, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Частинами 1 та 5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Ст. ст. 125, 126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право постійного користування та право оренди підлягають державній реєстрації.

З метою забезпечення найкращих інтересів дитини вищезазначені положення закону декларують засоби контролю з боку держави за належним виконанням опікунами своїх обов`язків, установлюючи заборону для опікунів малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без дозволу органу опіки та піклування.

В нашому випадку правочин вчинено опікуном щодо нерухомого майна (земельної ділянки) малолітньої особи, яка не мала для цього відповідно до закону прав (не отримала згоду органу опіки і піклування). Та в силу віку і розвитку малолітнього опікун не могла вислухати (отримати) згоду самої малолітньої дитини і можливо зробити висновок, що це суперечило інтересам (волі) дитини, на погляд суду наявний правовий дефект, при схваленні правочину який виразився в підписанні договору особою (опікуном) (факт підписання договору опікуном не оспорювався сторонами в судовому засіданні)), яка не отримала згоди від визначеного Законом органу.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, не має значення для визнання правочину недійсним.

Факт отримання опікуном та позивачем від відповідача орендної плати за користування земельною ділянкою, що відбувалось після укладення правочину не може впливати на факт і подію укладення, яке мало раніше в часі та підтвердити законність схваленого договору у минулому.

Сам факт отримання опікуном та позивачем орендної плати за користування відповідачем земельною ділянкою не може стверджувально вказувати про погодження з умовами укладеного договору, не спростовує висновку суду про недійсність договору і не створює для нього (договору) правових наслідків.

Укладання договору між відповідачем та опікуном, на довгостроковий термін (49 років) на переконання суду не може визнатись таким, що відбувалось в інтересах дитини, та відповідало її (дитини) волі, а саме вчинення такої дії (укладання (підписання) договору оренди земельної ділянки) позбавило позивача після досягнення ним повнолітня в повній мірі реалізувати свою цивілістичну тріаду, а саме володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому майном (абсолютне право). Фактично було обмежено право володіння майном позивачем, оскільки за такий тривалий час, як 49 років, можуть відбутись певні природні життєві зміни. Також було позбавлено позивача користуватись земельною ділянкою, а саме використання її (земельної ділянки) за цільовим призначенням та збирання врожаю. Крім того позивача було позбавлено розпоряджатись фактичною і юридичною долею земельної ділянки, а саме відчуження або передачу в користування (володіння) іншим особам.

Тобто з цього можливо зробити висновок, що опікун необґрунтовано всупереч закону наперед вирішив долю нерухомого майна позивача уклавши (підписавши) договір емфітевзису.

На підставі вмотивованого суд приходить до висновку, про задоволення позовних вимог та у безумовному визнанні недійним договору оренди земельної ділянки від 18.11.2016 року з моменту його укладання.

З відповідачки на користь позивача відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню понесені судові витрати.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 8, 41 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», Правилами опіки та піклування затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.99 N 34/166/131/88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 р. за N 387/3680, ст. ст. 1, 3, 11, 12, 15, 16, 24, 25, 26, 30, 34, 58, 67, 71, 77, 202, 203, 204, 215, 224 ЦК України, ст. ст. 1, 6, 8, 177 СК України, 1, 3, 4, 5, 6 Закону України «Про оренду Землі», ст. ст. 125, 126 ЗК України, ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст. 2, 5, 13, 30, 141, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Цивільний позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3523655100:02:000:9586, укладений 18.11.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Зобов`язати ОСОБА_4 негайно, після набранням рішенням законної сили, повернути у користування ОСОБА_3 земельну ділянку площею 5,9662 га, кадастровий номер 3523655100:02:000:9586, яка розташована на території Новоархангельської селищної ради Кіровоградської області.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір у сумі 5368 /п`ять тисяч триста шістдесят вісім/ грн.

Ідентифікаційні дані учасників:

ОСОБА_3 , місце проживання АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_2 .

ОСОБА_4 , місце реєстрації АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , паспорт громадянина України НОМЕР_4 .

Орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Новоархангельської селищної ради Голованівського району Кіровоградської області, місце знаходження вул. Центральна, 31 смт Новоархангельськ Голованівського району Кіровоградської області код юридичної особи в єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 04367217.

ОСОБА_5 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 , паспорт громадянина України № НОМЕР_6 .

Рішення може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду .

Повний текст рішення виготовлено 06 червня 2024 року.

Суддя: