Постанова

від 04.06.2024 по справі 624/914/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«04» червня 2024 року

м. Харків

справа № 624/914/21

провадження № 22ц/818/2023/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.

за участю секретаря Волобуєва О.О.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 , представник позивачки ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 01 березня 2024 року в складі судді Богачової Т.В.

в с т а н о в и в:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Кегичівська об`єднана територіальна громада, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями та спорудами.

14 листопада 2018 року вона замовила складання технічної документації із землеустрою за договором на виконання робіт № К 141105, кінцевим результатом яких є встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, що й було зроблено. На сесії сільської ради затверджено технічну документацію і встановлені межові знаки.

Також вона надавала акти обстеження меж земельної ділянки від 03 травня 2018 року та 01 грудня 2016 року, відповідно до яких встановлено, що сусід ОСОБА_3 відмовляється узгоджувати межі згідно проекту відведення земельної ділянки, мотивуючи тим, що вона під час встановлення меж не врахувала його зауваження. З акту обстеження земельної ділянки від 31 липня 2019 року вбачається, що комісія провела обстеження її приватизованого двору, кадастровий номер 6323181300:02:000:0256. Згідно її документів межі двору винесені правильно. Проте ОСОБА_3 з межами двору не погоджується, тому члени комісії запропонували в місячний строк приватизувати земельну ділянку та двір. Але, вказаного ОСОБА_3 не зробив, так як не є власником всієї квартири АДРЕСА_2 .

Як вбачається з акту відповідачу було надано припис щодо утворення вхідних дверей на горище зі сторони вікон квартири, в якій він проживає, що зроблено не було. Вказане вище підтверджено рішенням Кегичівського районного суду від 28 грудня 2020 року та постановою Харківського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року.

Зазначила, що після вказаних рішень судів нею в червні 2021 року в черговий раз встановлено паркан згідно межових знаків відповідно до технічної документації та права власності на земельну ділянку, але ОСОБА_3 в черговий раз поламав паркан та встановив свій паркан так як йому захотілося, не враховуючи її права власності на землю в тих межах, які встановлені законно, а в теперішній час ще поламав та пробив вхід на горище з боку її вікон та на землі, яка є її власністю.

Вказала, що на усні вимоги виправити вказані порушення відповідач не реагує. Також, під час ламання паркану їй відповідачем завдано матеріальних збитків, вартості пошкоджених матеріалів (шиферу, труб та іншого) на суму 7 837,60 грн, витрачено на придбання ліків 7 013,53 грн, а також моральної шкоди - 70 000,00 грн та витрати на правову допомогу - 10 000,00 грн, а всього -94 851,00 грн.

Просила зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні прибудинковою земельною ділянкою, кадастровий номер 6323181300:02:000:0256 за адресою АДРЕСА_3 шляхом не втручання на роботи проведені на її земельній ділянці; стягнути з ОСОБА_3 на її користь матеріальні збитки за матеріали 7 837,60 грн,за ліки 7 013, 53 грн, моральну шкоду - 70000,00 грн, а також витрат на правову допомогу - 10000,00 грн та судовий збір.

Рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 01 березня 2024 року у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 - відмовлено.

На вказане рішення суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не надав належної оцінки доказам у справі. Так, не звернув увагу на те, що відповідач перешкоджає їй в користуванні її прибудинковою земельною ділянкою, що підтверджується технічною документацією Приватного підприємства «Землестройпроект» щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_4 , якою встановлено порушення меж земельної ділянки збоку ОСОБА_3 та поясненнями всіх свідків, допитаних у суді, які стверджували, що відповідач під час встановлення паркану для неї наголошував, що так паркан стояти не буде і що він зробить все, щоб так не було. В подальшому він так і зробив. На фотокартках, наданих до суду чітко видно, що пошкодження паркану відбувається збоку відповідача. Без нього самого та без його відома ніхто не ламав би чужий паркан. Відповідач не повідомляв працівників поліції про незаконне проникнення до домоволодіння, яким він користується. Свідки,які демонтували її паркан, разом з відповідачем встановлювали паркан в тих межах, на які вказував відповідач. Не можливо погодитися з висновком суду про те, що саме органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку. Зазначила, що з вказаних питань зверталась до органу місцевого самоврядування, як вона, так і відповідач. Вказані документи досліджувалися у суді: копія листа сільського голови від 16 липня 2020 року про розгляд звернення ОСОБА_1 та розгляд звернення ОСОБА_3 . Вказала, що пошкодження її забору саме відповідачем та з його боку підтверджується поясненнями свідків, які допитані в суді, працівниками поліції, а також висновками ВП №1 Красноградського ВП ГУ НП в Харківській області, в яких чітко вказано, що матеріальна шкода спричинена саме відповідачем, поясненнями самого ж відповідача, який вказував, що нею дійсно було встановлено паркан згідно технічної документації. Акцентувала увагу суду на тому, що для неї збоку ОСОБА_3 завдано матеріальних збитків на суму 7837,6 грн., на придбання ліків 7013,53 грн., завдано моральної шкоди в сумі 70 000,00 грн., витрати на проведення робіт збоку Приватного підприємства «Землестройпроект» у сумі 5500, 00 грн та витрати на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн. що підтверджується наданими до суду доказами у вигляді накладних та квитанцій, які були оглянуті у суді.

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Акцентували увагу суду на тому, що доказом порушення меж земельної ділянки відповідачем є дані у технічній документації Приватного підприємства «Землестройпроект», які є достатніми, на їх думку, для вирішення спору. Клопотань щодо проведення відповідної судової експертизи щодо вирішення цього спору сторони не заявляли.

В свою чергу ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги та вважав її необґрунтованою. Посилався на те, що саме ОСОБА_1 порушує межі земельної ділянки, що підтверджується наданими в суді першої інстанції доказами.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не довела порушення відповідачем її прав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки, кадастровий номер 6323181301:01:002:0017, розташованої за цією адресою площею 0,2306 га (а.с.261,262 том 2).

З витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земель смт. Кегичівка за № 1838 від 21 вересня 2018 року, виданого відділом у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки, кадастровий номер 6323181301:01:002:0017, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 становить 274414,00 грн, площею 2306 кв м (а.с.7 том 1).

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6306166692018 від 22 червня 2018 року з додатком до витягу кадастровим планом земельної ділянки вбачається, що земельна ділянка площею 0,2306 га, кадастровий номер 6323181301:01:002:0017, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстрована у відділі у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 06 грудня 2017 року, виготовленої приватним підприємством «Регіонземпроект» (а.с.89 том 1).

З копії акту обстеження домоволодіння ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 29 липня 2010 року вбачається, що комісією проводилося обстеження домоволодіння, розташованого за цією адресою. В ході обстеження виявлено, що будинок складається з двох приватизованих квартир, які належать на праві власності на житло ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Межі подвір`я та господарського двору фактично встановлені. Рекомендовано ОСОБА_3 створити вхід на горище зі своєї сторони, розширювальний бак встановити над своєю квартирою. Доступ до вікон ОСОБА_1 , що знаходяться на території господарського двору ОСОБА_3 відмежувати огорожею на відстані 1 м від стіни будинку (а.с.10 том 1).

Рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 28 грудня 2020 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року, у справі № 624/907/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Красненська сільська рада Кегичівського району Харківської області, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с.12-15,204-205,206-210 том 1).

ОСОБА_1 неодноразово зверталася до правоохоронних органів щодо того, що ОСОБА_3 розбирає її паркан та пошкоджує його, що підтверджується висновком начальника СРПП Кегичівського ВП Сахновщинського ВП ГУНП в Харківській області № 1775 від 11 грудня 2018 року, довідкою інспектора ГРПП СПД № 1 ВП № 1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області № 587 від 24 червня 2021 року щодо проведення перевірки за повідомленням ОСОБА_1 ;довідкою інспектора ГРПП СПД № 1 ВП № 1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області № 630 від 02 липня 2021 року щодо проведення перевірки за повідомленням ОСОБА_1 ;довідкою інспектора ГРПП СПД № 1 ВП № 1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області № 706 від 10 серпня 2021 року щодо проведення перевірки за повідомленням ОСОБА_1 ;довідкою інспектора ГРПП СПД № 1 ВП № 1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області № 636 від 05 липня 2021 року щодо проведення перевірки за повідомленням ОСОБА_1 ;довідкою інспектора ГРПП СПД № 1 ВП № 1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області № 649 від 05 липня 2021 року щодо проведення перевірки за повідомленням ОСОБА_1 ; довідкою інспектора ГРПП СПД № 1 ВП № 1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області № 648 від 05 липня 2021 року щодо проведення перевірки за повідомленням ОСОБА_1 ; довідкою інспектора ГРПП СПД № 1 ВП № 1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області № 693 від 16 липня 2021 року щодо проведення перевірки за повідомленням ОСОБА_1 ;довідкою інспектора ГРПП СПД № 1 ВП № 1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області № 829 від 20 серпня 2021 року щодо проведення перевірки за повідомленням ОСОБА_1 ;довідкою інспектора ГРПП СПД № 1 ВП № 1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області № 879 від 27 липня 2021 року щодо проведення перевірки за повідомленням ОСОБА_1 (а.с.16-30 том 1).

ОСОБА_1 звернулася до Кегичівської ОТГ Красноградського району Харківської області з заявою від 26 червня 2021 року щодо створення комісії та вирішення питання щодо поновлення законного права власності. Як вбачається з листа сільського голови від 16 липня 2020 року про розгляд звернення ОСОБА_1 він рекомендував діяти їй за правилами добросусідства, не порушувати законні права один одного та досягти згоди у вирішенні конфлікту (а.с.31-32 том 1).

Матеріали справи містять копії товарних чеків щодо придбання шиферу та труб за № 882 від 12 вересня 2020 року, № 164 від 16 серпня 2020 року, № 218 від 23 серпня 2020 року, № 311 від 26 серпня 2020 року, № 196 від 21 серпня 2020 року, б/н від 04 грудня 2018 року на загальну суму 7837,60 грн (а.с.33-34 том 1).

Як вбачається з довідки № 512 від 26 липня 2021 року ОСОБА_1 30 червня 2021 року та 22 липня 2021 року була на амбулаторному прийомі у лікаря-невропатолога Комунального некомерційного підприємства КСРП «Кегичівська центральна районна лікарня» з приводу: ДЕП 2 ст. з лікворною гіпертензією. Проводилося амбулаторне лікування (а.с.35 том 1).

Матеріали справи містять копії чеків на придбання ліків (а.с.37-39 том 1).

Також матеріали справи містять копії фотознімків зруйнованого паркану (а.с.42-47 том 1).

За свідоцтвом про право власності на житло від 08 грудня 1995 року, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду при Кегичівській селищній раді народних депутатів квартира, розташована за адресою: с. Красне Кегичівського району Харківської області на праві спільної часткової власності належить ДикануВ.Н., ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с.40 том 1).

За свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29 січня 2002 року, виданого державним нотаріусом Кегичівської державної нотаріальної контори Харківської області Барибін В.О., згідно якого спадкоємцем 1/3 частки квартири ОСОБА_5 є його син ОСОБА_3 (а.с.41 том 1).

З акту обстеження меж земельної ділянки від 03 травня 2018 року вбачається, що комісія в складі голови постійної комісії з питань регулювання земельних відносин та комунальної власності ОСОБА_6 , членів комісії ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та за присутності спеціаліста ІІ категорії землевпорядника ОСОБА_9 провели обстеження меж земельної ділянки ОСОБА_1 . Сусід ОСОБА_3 не з`явився в встановлений час, не надав ніяких заперечень, у нього відсутні документи права власності на земельну ділянку та ця земельна ділянка належить до комунальної власності. Акт погодження меж земельної ділянки підписаний головою Красненської сільської ради (а.с.203 том 1).

З пояснень ОСОБА_3 від 21 червня 2021 року вбачається, що він звернувся до поліції з проханням вирішити питання щодо незаконного будівництва паркану ОСОБА_1 , яка не надала документи, щодо виділення меж земельної ділянки (а.с.212 том 1).

Із листа сільського голови на ім`я ОСОБА_3 від 09 вересня 2020 року щодо розгляду звернення вбачається, що акт винесення меж в натурі земельної ділянки та правовстановлюючі документи на земельну ділянку в сільській раді відсутній, оскільки дані документи знаходяться у власника земельної ділянки ОСОБА_1 (а.с.213 том 1).

За актом обстеження двоквартирного житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 від 16 червня 2010 року, встановлено факт ліквідації ОСОБА_1 (однією з співвласників будинку) входу на горище, що унеможливлює для ОСОБА_3 (другого співвласника будинку) доступ до розширювального баку опалювальної системи. Було рекомендовано встановити можливість доступності до розширювального баку ОСОБА_3 , що знаходиться на горищі будинку (а.с.215 том 1).

Як вбачається з акту обстеження домоволодінь ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 07 червня 2011 року при обстеженні вказаного вище будинку встановлено, що ОСОБА_1 самовільно збудувала паркан в господарчому дворі ОСОБА_3 на відстані 5 метрів від стіни будинку, та на захопленій території посадила фруктове дерево і кущ смородини. В результаті чого зменшився господарчий двір ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 має вільний доступ у сусіднє домоволодіння. В зв`язку з чим ОСОБА_1 рекомендовано зняти самовільно збудовану огорожу та дотримуватися правил добросусідства (а.с.217 том 1).

З технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) адресою: АДРЕСА_4 від 02 травня 2023 року, виготовленої Приватним підприємством «Земстройпроект» на замовлення позивачки ОСОБА_1 вбачається, що на кадастровому плані пунктиром вказана існуюча огорожа, яка проходить не по межі земельної ділянки. Проміри: 6,91; 1,09; 3,03 та 4,00 метри вказують на яку відстань потрібно перенести огорожу в бік земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.241-257 том 2).

Судом встановлено, що між сторонами існує тривалий спір щодо меж земельних ділянок.

ОСОБА_1 зазначає, що 20 червня 2021 року нею встановлений шиферний паркан між її домоволодінням та домоволодінням ОСОБА_3 21 червня 2021 року встановлений паркан був пошкоджений, що підтверджується наданими в судовому засіданні поясненнями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 .

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами другою, третьою статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з частинами першою, другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Згідно з частинами першою-третьою статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Відповідно до частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок таземлекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Статтею 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам таюридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 81ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У цій справі встановлено, що між сторонами існує тривалий спір щодо меж земельних ділянок. Межі суміжних земельних ділянок неодноразово перевірялися компетентними органами.

Останньою перевіркою, яка проводилася у листопаді 2011 року встановлено, що саме ОСОБА_1 самовільно збудувала паркан в господарчому дворі ОСОБА_3 на відстані 5 метрів від стіни будинку, та на захопленій території посадила фруктове дерево і кущ смородини. В результаті чого зменшився господарчий двір ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 має вільний доступ у сусіднє домоволодіння. В зв`язку з чим ОСОБА_1 рекомендовано зняти самовільно збудовану огорожу та дотримуватися правил добросусідства.

Звертаючись з цим позовом до суду, ОСОБА_1 зазначала пропорушення відповідачем меж земельних ділянок з посиланням на технічну документацію, яка розроблена Приватним підприємством «Земстройпроект» на її замовлення.

Перевіривши надані позивачкою докази, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що такі докази неєдостатніми на підтвердження порушення відповідачем меж земельних ділянок. Для з`ясування цих обставин необхідні спеціальні знання усфері іншій, ніж право. Проте позивачка ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції клопотання про призначення відповідної експертизи не заявляла.

З огляду на викладене, оскільки ОСОБА_1 не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що відповідач самочинно зайняв частину її земельної ділянки та чинить їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою порушення її прав та відсутність підстав для задоволення позову.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 577/5154/19 (провадження № 61-7811св22).

Звернення позивачки до СПД № 1 ВП № 1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області з неодноразовими заявами про конфлікт з ОСОБА_3 не є беззаперечним доказом того, що відповідач перешкоджає їй у користуванні земельною ділянкою відповідно до встановлених у землевпорядній документації меж.

Також судова колегія погоджується з правильним зауваженням суду першої інстанції на те, що позовна вимога про усунення перешкод в користуванні прибудинковою земельною ділянкою шляхом не втручання на роботи, проведені на її земельній ділянці є не конкретизованою позовною вимогою, а зазначення її представником про проведення відповідачем демонтажу паркану в судових дебатах є неприпустимим.

Що стосується вимог про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 11ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Відповідно до статті 22ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з частиною першою статті 1166ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Статтею 1192 ЦК України передбачено, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ, тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути:(1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди;(2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_3 в черговий раз зруйнував її паркан, чим завдав їй як майнової, так і моральної шкоди, однак позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що по перше, що відповідач самочинно зайняв частину її земельної ділянки та чинить їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою, по друге, що паркан пошкоджено саме на її земельній ділянці та відповідачем, у зв`язку з чим суд першої інстанції зробив вірний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення матеріальних збитків за придбання матеріалів у розмірі 7 837,60 грн, ліків 7 013,53 грн та моральної шкоди в сумі 70000,00 грн.

Звернення позивачки до СПД № 1 ВП № 1 Красноградського РВП ГУНП в Харківській області з неодноразовими заявами про конфлікт з ОСОБА_3 та свідчення свідків, які є суперечливими та з яких достеменно не вбачається спричинення відповідачем шкоди саме позивачці, не є беззаперечним доказом.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився зхарактером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно достатті 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно достатті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційну скаргу залишено без задоволення, тому підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381, 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 01 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді Ю.М. Мальований

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 06 червня 2024 року.