Постанова

від 28.05.2024 по справі 910/16931/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2024 р. Справа№ 910/16931/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Муковоз В.І.;

За участю представників сторін:

від позивача: Бонтлаб В.В.; Яцкевич І.І.;

від відповідача 1: Юзефович А.О.;

від відповідача 2: Безвинюк В.В.;

розглянувши у закритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 (повний текст рішення складено 20.03.2024)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 (повний текст рішення складено 26.03.2024)

у справі № 910/16931/23 (суддя Щербаков С.О.)

за позовом ОСОБА_1

до

1) Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "БВ Констракшн"

про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "БВ Констракшн" про визнання недійсним договору купівлі-продажу єдиного майнового комплексу загальною площею 2095, 4 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2417610480000) за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного в місті Києві 13.10.2021 між ПрАТ "НДІМЕХМОНТАЖ" та ТОВ "БВ Констракшн", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Любов`ю Анатоліївною 13.10.2021.

Позивач зазначає, що договір купівлі-продажу єдиного майнового комплексу, укладений 13.10.2021 між ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» та ТОВ «БВ Констракшн» суперечить принципу добросовісності, спрямований на завдання позивачу, як акціонеру ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» шкоди, є фраудаторним правочином, а тому підлягає визнанню недійсним.

05.03.2024 до суду першої інстанції надійшла заява Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" про ухвалення додаткового рішення, в якій відповідач-1 просив суд ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з позивача понесені відповідачем-1 витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 70 000,00 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що для укладення договору купівлі-продажу та визначення ринкової вартості майнового комплексу, що складає ціну договору, відповідачем-1 був замовлений і сторонами оспорюваного правочину брався до уваги звіт з незалежної оцінки вартості цілісного майнового комплексу загальною площею 2095,4 кв.м.

Суд першої інстанції також вказав, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що саме внаслідок укладення договору купівлі-продажу обсяг її прав, як акціонера відповідача-1, зменшився, порівняно з тим, якими вони були до укладення оспорюваного правочину.

Також, за висновками суду першої інстанції, укладення сторонами договору купівлі-продажу не мало на меті спричинення майнової шкоди інтересам позивачу, за наслідками вчинення такого правочину відповідач-1 не втратив платоспроможності, оскільки вказаний договір є оплатним та не спричинив негативних наслідків для ПрАТ "НДІМЕХМОНТАЖ".

Також суд вказав, що у даному випадку позивачем при зверненні до суду з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13.10.2021 не заявлено вимогу про застосування наслідків недійсності такого правочину, з метою повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, що свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 задоволено частково заяву Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" про ухвалення додаткового рішення.

Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" 50 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.

Постановляючи оскаржуване додаткове рішення, суд першої інстанції вказав, що виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору, обсяг поданих відповідачем-1 заяв по суті справи, а також часу витраченого у судових засіданнях, суд вважає за можливе покласти на позивача витрати понесені відповідачем-1 на професійну правничу допомогу в сумі 50 000, 00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/16931/23 від 29.02.2024 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- звіт з незалежної оцінки, на який послався суд першої інстанції, не містить ані переліку додатків, ані самих додатків, які є невід`ємною частиною звіту, що вказує на його недостовірність як доказу;

- суд першої інстанції не врахував висновок експерта № СЕ-19/1111-23/7638-ОБ, виготовленого 10.05.2023 за результатами проведення судової експертизи в межах кримінального провадження;

- при виготовленні висновку в межах кримінального провадження експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, тоді як оцінювачі при складені звіту, наданого відповідачем, про таку відповідальність попереджені не були;

- позивачем доведено належними та допустимими доказами зменшення вартості належного позивачеві пакету простих іменних бездокументарних акцій після втрати акціонерним товариством права власності на майновий комплекс внаслідок укладення оспорюваного договору;

- позивач не заявляв додаткові наслідки недійсності правочину, адже це його право, а не обов`язок;

- визнання оспорюваного договору недійсним є належним та ефективним способом захисту порушеного права;

- дії відповідачів під час укладення договору суперечать принципам добросовісності та розумності з метою завдати шкоди акціонерам Товариства.

Не погоджуючись із прийнятим додатковим рішенням, ОСОБА_1 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі № 910/16931/23, та відмовити у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування апеляційної скарги на додаткове рішення позивач посилається на те, що відповідач-1 не виконав вимоги процесуального закону щодо врахування витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування, адже до закінчення судових дебатів у справі відповідач-1 не подав розрахунку таких витрат, а також не довів поважність причин неможливості подати цей розрахунок, що призвело до зловживання Відповідачем-1 правом на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2024, апеляційні скарги у справі № 910/16931/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою суду від 15.04.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16931/23.

25.04.2024 на адресу суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою суду від 30.04.2024 заяву суддів Іоннікової І.А., Тищенко А.І.. та Михальської Ю.Б. про самовідвід від розгляду справи № 910/16931/23 задоволено. Справу №910/16931/23 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст. 32 ГПК України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі №910/16931/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Барсук М.А., судді: Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В.

Ухвалами суду від 06.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі № 910/16931/23 та призначено справу до розгляду на 28.05.2024.

Ухвалою суду від 14.05.2024 клопотання представника Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" - Юзефовича А.О. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.

Ухвалою суду від 24.05.2024 Клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "БВ Констракшн" - Безвенюка В.В. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.

Позиції учасників справи

14.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача-1 надійшли відзиви на апеляційні скарги, в яких останній заперечив проти доводів та вимог апеляційних скарг та просив відмовити у їх задоволенні.

24.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу на рішення, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

ОСОБА_1 є акціонером Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" та володіє 417 акціями, що складає 38, 972 % у статутному капіталі товариства, на підтвердження чого додано до позовної заяви перелік акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах ПрАТ "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" станом на 24.04.2020, складений ПАТ «НДУ» 27.04.2020 № 14862; виписку про залишки на рахунку в цінних паперах № НОМЕР_1 станом на 03.03.2020, депонент ОСОБА_1 .

Позивач вказує, що 01.09.2021 відбулися позачергові загальні збори акціонерів ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ», за результатами проведення яких було прийнято рішення, зокрема про:

- продаж єдиного майнового комплексу Товариства, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (протокол лічильної комісії про підсумки голосувань позачергових зборів ПрАт «НІМЕХМОНТАЖ» № 4);

- надання згоди на вчинення значних правочинів щодо продажу зазначеного єдиного майнового комплексу (протокол лічильної комісії про підсумки голосувань позачергових зборів ПрАт «НДІМЕХМОНТАЖ» № 5);

- уповноваження Наглядової ради Товариства визначати умови відповідних правочинів з продажу єдиного майнового комплексу (протокол лічильної комісії про підсумки голосувань позачергових зборів ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» № 5);

- уповноваження Генерального директора Товариства на підписання будь-яких договорів та/або інших необхідних документів (в т. ч. отримання будь-яких дозволів та погоджень з приватними та державними установами) щодо вчинення зазначених вище правочинів з правом передоручення (протокол лічильної комісії про підсумки голосувань позачергових зборів ПрАТ «НІМЕХМОНТАЖ» № 5).

Проте, як вказує ОСОБА_1 вона, як акціонер не мала можливості взяти участь у роботі позачергових загальних зборів та у голосуванні щодо ухвалених на зборах рішень, оскільки повідомлення із запрошенням та порядком денним позачергових зборів не отримувала.

13.10.2021 між Приватним акціонерним товариством "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БВ Констракшн" (далі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, відповідно до якого за цим договором продавець зобов`язується передати (продати) у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти (купити) наступне нерухоме майно (далі - нерухоме майно) і сплатити за нього ціну обумовлені у пункті 2.1. цього договору, а саме:

Цілісний майновий комплекс, загальною площею 2095, 4 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , який належить продавцю на праві власності, на підставі договору купівлі-продажу державного майна. Державну реєстрацію права власності за продавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності проведено державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради Набокою В.М., право власності зареєстровано 24.06.2021, номер запису про право власності: 43164004, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2417610480000. Цілісний майновий комплекс розташований на земельній ділянці за кадастровим номером 8000000000:79:289:003, площею 0, 402 га, яка перебуває в користуванні продавця на підставі договору оренди земельної ділянки, посвідченого Щербаковим В.З., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 09.06.2000 року за реєстровим № 1850 із змінами та доповненнями до нього. Речове право оренди зареєстровано в ДРРПНМ 30.12.2014 за номером запису 8323479.

Відповідно до п. 2.1. договору, продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчиняється за 8 200 000, 00 грн, без ПДВ. Покупець зобов`язується провести оплату ціни цього договору протягом п`яти років з дати його підписання сторонами до 13.10.2026.

Згідно п. 2.3. договору, ринкова вартість нерухомого майна згідно висновку про вартість майна на дату оцінки 12.08.2021 року, здійсненої ТОВ «КК «Острів», що діє на підставі сертифікату суб`єкта оціночної діяльності ФДМУ № 548/21 від 20.07.2021 року, складає без урахування ПДВ 8 146 145, 00 грн.

Проте, як вказує позивач, згідно Висновку експерта № CE-19/1111-23/7638-ОБ, виготовленого 10.05.2023 головним судовим експертом відділу будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності лабораторії товарознавчих, геологічних, економічних, будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності Київського НДЕЦ МВС Кравченком Сергієм Анатолійовичем, за результатами проведення судової експертизи в межах кримінального провадження № 12021111100001291 від 20.10.2021, ринкова вартість нерухомого майна (єдиного майнового комплексу), розташованого на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:79:289:0003, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, станом на 01.09.2021 складала без урахування вартості земельної ділянки 24 116 185,00 грн без ПДВ.

Позивач зазначає, що проведена за рішенням відповідачів оцінка не врахувала права оренди земельної ділянки, площею 0,4020 га з правом передачі в суборенду, на строк до 01.04.2029.

Тож, на думку позивача, продаж єдиного майнового комплексу як єдиного і найціннішого інвестиційного активу ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» з відстроченням оплати за договором купівлі-продажу призвело до втрати активу ринковою вартістю 24 116 185, 00 грн. Відтак, продаж майнового комплексу за ціною нижчою за ринкову на 15 916 185, 00 грн призвело до завдання позивачу шкоди у розмірі 9 398 559, 62 грн: 24 116 185, 00 грн х 38, 972 % (акції позивача).

Позивач вказує, що за спірним договором передано право власності на єдиний майновий комплекс, а також передано право оренди земельної ділянки, на якій він розташований, з відстроченням платежу на п?ять років, при цьому на ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ», як продавця покладено усю відповідальність щодо відшкодування збитків та сплати штрафу у розмірі ціни договору на користь покупця, у випадку порушення ним умов договору.

У позовній заяві ОСОБА_1 також зазначає, що у разі прийняття нею участі у зборах 01.09.2021 та проголосувавши проти рішення загальних зборів щодо продажу єдиного майнового комплексу, то належний їй пакет акцій - 417 штук, що складає 38, 972 % у статутному капіталі товариства, вона змогла би продати за 3 325 158, 00 грн.

Отже, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що договір купівлі-продажу єдиного майнового комплексу, укладений 13.10.2021 між ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» та ТОВ "БВ Констракшн" суперечить принципу добросовісності, спрямований на завдання позивачу, як акціонеру ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» шкоди, є фраудаторним правочином, а тому підлягає визнанню недійсним.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зазначив, що для укладення договору купівлі-продажу та визначення ринкової вартості майнового комплексу, що складає ціну договору, відповідачем-1 був замовлений і сторонами оспорюваного правочину брався до уваги звіт з незалежної оцінки вартості цілісного майнового комплексу загальною площею 2095,4 кв.м.

Суд першої інстанції також вказав, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що саме внаслідок укладення договору купівлі-продажу обсяг її прав, як акціонера відповідача-1, зменшився, порівняно з тим, якими вони були до укладення оспорюваного правочину.

Також, за висновками суду першої інстанції, укладення сторонами договору купівлі-продажу не мало на меті спричинення майнової шкоди інтересам позивачу, за наслідками вчинення такого правочину відповідач-1 не втратив платоспроможності, оскільки вказаний договір є оплатним та не спричинив негативних наслідків для ПрАТ "НДІМЕХМОНТАЖ".

Однак, колегія суддів не погоджується із відповідними висновками суду першої інстанції, які стали підставою для відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України).

Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Звертаючись із позовною заявою у даній справі, позивач як підставу позову вказав, що спірний договір має бути визнаний недійсним, оскільки він суперечить принципу добросовісності, спрямований на завдання позивачу, як акціонеру ПрАТ «НДІМЕХМОНТАЖ» шкоди, є фраудаторним правочином.

За змістом статей 92, 97 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Відповідно до частини першої статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

За змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 Цивільного кодексу України, частини першої статті 89 Господарського кодексу України, пункту 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» орган юридичної особи має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 Цивільного кодексу України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19, пункт 6.18).

Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Отже, підписання від імені товариства договору чи іншого правочину без передбаченого статутом попереднього погодження загальними зборами цього товариства або з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на вчинення правочину може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки виконавчий орган діє саме від імені товариства, а не його учасників.

Колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95, пункти 46-52; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30).

При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, ЄСПЛ розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участі у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05).

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19), від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19).

Таким чином, належним заявником є той, хто звертається за захистом саме свого права.

Національне законодавство України також наголошує на наявності в особи права на звернення за захистом свого особистого права. Зокрема, стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Так само і частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України містить положення, відповідно до яких юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник (акціонер). (Аналогічна правова позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в наступних постановах: 10 травня 2023 року у cправі № 904/691/21, 28 квітня 2023 року у cправі № 904/5121/19, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року справі № 522/22473/15-ц).

Сучасний підхід до використання теорії «проникнення за корпоративну завісу» сформувався в ЄСПЛ починаючи з рішення 1995 року у справіand Others v. Greece.

Застосовуючи зазначений підхід, ЄСПЛ відтворив правову позицію Міжнародного суду ООН, що була висловлена ним у рішенні у справіTraction, Light and Power Company Limited від 05.02.1970.

У пункті 56 вказаного вище рішення відзначено, що незалежність юридичної особи не можна вважати абсолютною. У цьому контексті «проникнення за корпоративну завісу» або «ігнорування статусу юридичної особи» визнається адекватним та справедливим у певних обставинах або для досягнення певної мети.

Ця теза була відображена, розвинена та конкретизована на рівні практики ЄСПЛ.

ЄСПЛ проводить різницю між скаргами, поданими акціонерами про заходи, що зачіпають їх права як акціонерів, та про дії, що зачіпають права компанії, у яких вони володіють акціями (Agrotexim and Others v. Greece, пункти 65-66;and Others v. Hungary [GC], пункт 122).

В одній групі справ самі акціонери можуть вважатися потерпілими в розумінні статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) (Olczak v. Poland, пункти 57-62;and Others v. Hungary [GC], пункти 126-134, та цитовані в них посилання;Trade d.o.o. v. Croatia, пункти 44-47).

В іншій групі справ загальний принцип такий, що акціонери компаній не можуть розглядатися як потерпілі у розумінні Конвенції, щодо дій та заходів, що стосуються їхньої компанії. Однак при цьому ЄСПЛ у низці справ передбачає можливість для відступу від указаного в цьому пункті загального принципу.

Так, у пункті 66 рішення від 24 жовтня 1995 року у справі Agrotexim and Others v. Greece, № 14807/89) ЄСПЛ зазначив, що підходи «проникнення за корпоративну завісу» або «ігнорування статусу юридичної особи» можуть застосуватись тільки у виняткових випадках, наприклад коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості безпосередньо звернутись до інституцій Конвенції через органи управління юридичної особи або через ліквідаторів.

У рішенні від 26 жовтня 2000 року у справі G. J. v. Luxembourg (№ 21156/93) суд встановив, що підприємство було ліквідовано, а подана до суду скарга стосувалася діяльності ліквідаторів. За цих обставин ЄСПЛ вважав, що компанія як юридична особа на той час не могла подати скаргу до Комісії.

У справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic) (№ 29010/95, рішення від 21 жовтня 2003 року) заявником був банк (через свого колишнього голову-акціонера, який володів контрольним пакетом акцій), у якому Чеським Національним Банком було запроваджено тимчасову (примусову) адміністрацію через незадовільний фінансовий стан банку та його ліквідацію. Суть скарги заявника до ЄСПЛ полягала в тому, що банк був позбавлений доступу до суду, де банк хотів виступити з протестом проти запровадження тимчасової адміністрації.

У рішенні від 07 липня 2020 року у справіMM5 AD v. Bulgaria (№ 50357/99) ЄСПЛ вважав, що через конфлікт інтересів між компанією (банком) та її спеціальною адміністрацією і довіреними особами сам банк не міг подати справу до ЄСПЛ.

У пункті 26 рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України» ЄСПЛ зазначив, що проникнення за «корпоративну завісу» або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації - через її ліквідаторів.

У рішенні від 07 липня 2020 рокуand Others v. Hungary (пункти 133 та 134) ЄСПЛ зазначив, що у справахand Others v. Greece таv. Poland встановлені загальні принципи того, що заходи, які направлені або націлені на права акціонерів, необхідно відрізняти від втручання в право компанії на мирне володіння майном. Дії, що зачіпають права акціонерів, відрізняються від заходів та процедур, що стосуються компанії, тим, що їх характер та імовірний ефект прямо та особисто зачіпає права акціонерів і виходить за межі простого втручання в інтереси компанії, порушуючи положення акціонерів у структурі управління компанії.

ЄСПЛ у вказаному рішенні також звертає увагу, що, для того аби акціонери компанії могли довести, що їх звернення з питань, які стосуються компанії, були виправдані винятковими обставинами (exceptional circumstances), такі акціонери повинні навести вагомі та переконливі причини, що доводять відсутність у самої компанії практичної та ефективної можливості звернутися до суду через органи, створені відповідно до її статуту.

За змістом рішенням ЄСПЛ у справіand Others v. Hungary, такими винятковими обставинами можуть бути, зокрема, запровадження відносно компанії зовнішнього нагляду або контролю у зв`язку з її фінансовими або іншими труднощами, або якщо особа, до завдання якої відносився захист інтересів компанії, не була здатна або не хотіла звертатися до суду, або якщо виникли розбіжності між акціонерами та тимчасовим керуючим (наприклад, відсторонення від посади керуючого та призначення тимчасового керуючого).

Таким чином, допускається проникнення за «корпоративну завісу» та звернення учасників (акціонерів) товариства з позовом в інтересах самого товариства, але за виняткових обставин.

Такими винятковими обставинами можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).

Колегія суддів встановила, що відносно Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" не була відкрита ліквідаційна процедура та його не було визнано банкрутом.

Тобто, в цій справі немає виняткових обставин, визначених у практиці ЄСПЛ, які надають можливість учаснику (акціонеру) товариства звернутися з позовом на захист інтересів товариства від його імені чи від власного імені.

Отже, укладення між Приватним акціонерним товариством "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БВ Констракшн" оспорюваного договору може порушувати права та інтереси цього Товариства, а не корпоративні права позивача.

Вказане вище узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц.

У даній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до практики ЄСПЛ якщо встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації - через її ліквідаторів, то звернення учасника (акціонера) компанії до суду розглядається як звернення самої компанії, а не як звернення такого учасника (акціонера) від власного імені.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

Доводи позивача, що визнання спірного договору недійсним призведе до повернення у власність Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт майнового комплексу, а отже ринкова вартість належного позивачеві пакету акцій повернеться до обґрунтованого розміру, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Відповідно до вимог ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції станом на момент вчинення оспорюваного договору) дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів.

Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу.

Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.

Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати емісії яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку.

Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Указані положення цивільного законодавства означають, що учасник (акціонер) товариства уповноважений брати участь у вищому органі товариства при вирішенні ним питання про розподіл прибутку, в тому числі при вирішенні питання про виплату за рахунок прибутку дивідендів учасникам.

Зазначене повноваження не є суб`єктивним правом на одержання дивідендів, і таке повноваження належить учаснику в силу закону, тобто незалежно від вирішення спору у справі, що переглядається.

Лише у разі прийняття товариством (в особі вищого органу) рішення про виплату учасникам дивідендів у певному розмірі, яке є одностороннім правочином товариства, спрямованим на виникнення прав учасників товариства, в учасників виникає суб`єктивне право вимоги до товариства щодо сплати сум дивідендів у визначеному рішенням товариства розмірі.

Чітке відмежування особистості компанії від особистості учасника, в тому числі мажоритарного, є загальновизнаним.

Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц зазначила, що необхідно розмежовувати звернення учасника до суду від свого імені і звернення від імені товариства.

Оскільки товариство та його учасники є різними суб`єктами права, кожний з яких має власне відокремлене майно, то виведення майна з товариства без справедливої компенсації, позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов`язань чи іншого майнового тягаря спричиняє негативні наслідки саме для товариства, а не для його учасників.

Із цих же причин учасник товариства та товариство не можуть мати права на позов (у матеріальному значенні) з одним і тим самим предметом. Тому в цих випадках звернення учасника товариства з позовом від власного імені не допускається.

За протилежного підходу було б можливим ініціювання різних судових процесів щодо одного і того ж предмета, зокрема з метою поставити учасником товариства (або товариством) під сумнів остаточність та правову визначеність постановленого в межах справи за участю товариства (або його учасника) судового рішення, яким вирішений спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.48).

Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що майновий стан товариства не є байдужим для його учасників. Так, від такого стану може залежати як вартість частки учасника товариства, так і можливість прийняття товариством рішення про виплату учасникам дивідендів у тому чи іншому розмірі. Таким чином, хоча порушення прав товариства не є порушенням прав чи прямого (безпосереднього) інтересу учасника, але учасник може мати похідний інтерес у захисті прав товариства.

Необхідно також зазначити, що особа може мати похідний інтерес у захисті прав іншої особи не тільки у випадку, коли особа є учасником товариства. Похідний інтерес можуть мати, наприклад, кредитори боржника в захисті прав боржника у процедурі банкрутства, у виконавчому провадженні, у процедурі ліквідації банків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункти 72, 77, 78, 101, 105).

Похідний інтерес задовольняється через різні правові інститути.

Зокрема, до них належить інститут так званого похідного позову. Відповідно до частини першої статті 54 Господарського процесуального кодексу України власник (власники), учасник (учасники), акціонер (акціонери) юридичної особи, якому (яким) сукупно належить 5 і більше відсотків статутного капіталу товариства (голосуючих акцій) або частка у власності юридичної особи якого (яких) сукупно становить 5 і більше відсотків, може (можуть) подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.

Відповідно до частин другої, третьої статті 54 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов`язки без згоди власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів), який (які) подав (подали) позов. Посадова особа, до якої пред`явлений позов, не вправі представляти юридичну особу та призначати іншу особу для представництва юридичної особи в даній справі. До закінчення підготовчого засідання у справі інший співвласник (співвласники), учасник (учасники), акціонер (акціонери) цієї юридичної особи має (мають) право приєднатися до поданого позову шляхом подання до суду відповідної заяви, після чого він (вони) набуває (набувають) таких самих процесуальних прав та обов`язків, як і власник (учасник, акціонер), який подав позов.

Отже, за похідним позовом учасник, член, акціонер набуває статусу процесуального представника юридичної особи, якій завдано збитків, але не має власного права на позов (у матеріальному значенні) до порушника.

Як уже раніше зазначалося, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункти 73-76).

А тому, враховуючи відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції припустився помилкової оцінки законності спірного договору, оскільки вона може надаватися в іншій справі за позовом належного позивача із застосуванням належного способу захисту.

А тому, саме з підстав, викладених вище, колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні вимог.

Стосовно додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" 50 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, актів наданих послуг тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, заява відповідача про стягнення судових витрат подана 05.03.2024, тобто у строк, встановлений законом.

У п. 6 відзиву на позовну заяву відповідач-1 навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат та повідомив суд, що остаточний розрахунок судових витрат сторона має намір подати протягом 5 днів після ухвалення судового рішення, чим виконав вимоги закону щодо зазначення свого наміру подати докази після ухвалення судового рішення.

Доводи позивача, що відповідач-1 не зазначив жодного критерію визначення вартості витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до ст. 123, п.8 ч.3 ст. 165 ГПК України сторона має навести орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, а не його критерії.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження заявленого розміру витрат на правову допомогу відповідач-1 додав до матеріалів справи копію договору про надання правової допомоги № 205/07-2023 від 27.07.2023, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Ю.Т.С. Лойерс Груп» (об`єднання) умовами якого передбачено, що за цим договором об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво та інші, передбачені цим договором види правової допомоги клієнту, на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору, надання послуг за цим Договором здійснюється Об`єднанням з моменту отримання від Клієнта усного або письмового замовлення, укладення додаткової угоди чи іншого відповідного правочину, а також одержання всіх документів, які необхідні для виконання відповідного замовлення.

Згідно п 3.6 договору, на час укладення цього Договору, для надання правничої допомоги за цим Договором Об`єднання, за погодженням із Клієнтом, призначає адвоката Юзефовича Артема Олексійовича, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2953/10, видане на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 20 жовтня 2005 р. № 130.

Пунктом 4.1. договору визначено, що за надання правової допомоги за цим Договором, Клієнт зобов`язується сплачувати Об`єднанню обумовлену сторонами плату, розмір якої встановлюється Об`єднанням у вигляді фіксованої плати чи визначається погодинно, із урахуванням складності справи/доручення Клієнта та витраченого Об`єднанням часу.

Остаточна ціна послуг зазначається у додаткових угодах до цього Договору та/або в рахунках на оплату (в цьому разі вона вважається узгодженою Сторонами з моменту здійснення її повної чи часткової оплати Клієнтом). При погодинній оплаті, вартість першої хвилини кожної години надання послуг дорівнює повній вартості години, а вартість всіх наступних хвилин зазначеної години включена до вартості такої першої хвилини надання послуг.

17.12.2023 укладено додаткову угоду № 3-12, відповідно до якої Клієнт замовляє/доручає, а Об`єднання приймає на себе обов`язок надати правничу (правову) допомогу Клієнту в Господарському суді м. Києва та Північному апеляційному господарському суді під час розгляду господарської справи № 910/16931/23 за позовом акціонера ОСОБА_1 до ПрАТ "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт "НДІМЕХМОНТАЖ", ТОВ "БВ Констракшн" про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Згідно п. 3 додаткової угоди, сторони домовились встановити погодинну оплату надання Правничої допомоги, виходячи з того, що вартість однієї години складає 2500,00 грн. При цьому, вартість першої хвилини кожної години надання послуг дорівнює повній вартості години, а вартість всіх наступних хвилин зазначеної години включена до вартості такої першої хвилини надання послуг.

04.03.2024 між Приватним акціонерним товариством "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Ю.Т.С. Лойерс Груп» (об`єднання) складено та підписано акт № 0000137 про приймання виконаних робіт (наданих послуг) до договору № 205/07-2023 від 27.07.2023.

Також, 04.03.2024 між сторонами складено звіт про надану правову (правничу) допомогу за договором про надання правової допомоги № 205/07-2023 від 27.07.2023 (з урахуванням додаткової угоди № 3-12 від 17.12.2023 і договору про внесення змін та доповнень від 31.12.2023), відповідно до якого у період з 17 грудня 2023 до 01 березня 2024 адвокатським об`єднанням надана правнича (правова) допомога, а саме:

- формування правової позиції, складання відзиву на позовну заяву, формування пакету документів для подання - 10 год.;

- складання і подання заперечення на відповідь на відзив - 6 год.;

- представництво інтересів у судовому засіданні в Господарському суді м. Києва (підготовка до засідання, поїздка до суду, час очікування засідання, участь у судовому засіданні) - 2 год.;

- складання і подання заперечення щодо клопотання про прийняття звіту про оцінку пакету акцій - 5 год.;

- представництво інтересів у судовому засіданні в Господарському суді м. Києва (підготовка до засідання, поїздка до суду, час очікування засідання, участь у судовому засіданні) - 1 год.;

- представництво інтересів у судовому засіданні в Господарському суді м. Києва (підготовка до засідання, поїздка до суду, час очікування засідання, участь у судовому засіданні) - 4 год.

Узгоджена ціна послуг за 1 (одну) годину: 2500,00 грн. Кількість годин надання правничої допомоги: 28 год. Загальна сума: 70 000, 00 грн. (28 год. х 2500, 00 год.).

04.03.2024 Адвокатським об`єднанням «Ю.Т.С. Лойерс Груп» було виставлено Приватному акціонерному товариству "Науково-дослідний інститут з технології і механізації монтажних робіт" рахунок-фактуру № 0000137 на суму 70 000, 00 грн.

Відповідно до ст.26 Закону "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За змістом ч.3 ст.27 Закону "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Стаття 30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та / або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, від 21.03.2019 у справі №914/359/18, від 07.09.2020 у справі №910/4201/19, від 23.03.2021 у справі № 903/330/20, від 18.11.2021 у справі № 918/370/21, від 19.11.2021 у справі №910/4317/21, від 30.11.2021 у справі №925/331/20, від 19.01.2022 у справі №910/1344/19, від 03.02.2022 у справі №910/17183/20.

За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Водночас, об`єднана палата Верховного Суду у справі № 922/445/19 (постанова від 03.10.2019) зробила висновок, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

У таких випадках суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Як зауважила Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Верховний Суд у справі № 905/1795/18, у справі № 922/2685/19, нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат такі, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу в цій справі суд також враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Крім того Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

А тому, з огляду на предмет позову та підстави позовних вимог, оцінюючи фактичні витрати відповідача-1 з урахуванням всіх аспектів і складності справи, беручи до уваги, що запропонований позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу у суді першої інстанції у даному випадку не повністю відповідає критеріям обґрунтованості, співмірності та пропорційності, а їх стягнення з позивача становитиме надмірний тягар для останнього, а також керуючись принципом розумності судових витрат, з урахуванням усіх встановлених вище обставин, колегія суддів погоджується із обґрунтованим висновком суду першої інстанції про покладення на позивача лише 50 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які відповідач-1 поніс під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Дослідивши матеріали, наявні у справі, колегія суддів вважає, що апелянт не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог його апеляційної скарги не має.

В той же час, оскільки судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 підлягає зміні в його мотивувальній частині, тоді як резолютивна підлягає залишенню без змін.

В той же час, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі № 910/11314/22 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення суду покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі № 910/16931/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі № 910/16931/23 змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції даної постанови.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі № 910/16931/23 залишити без змін.

4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 у справі № 910/16931/23 залишити без змін.

5. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

6. Матеріали справи № 910/16931/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 05.06.2024

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді Л.В. Кропивна

Є.Ю. Пономаренко