Ухвала

від 06.06.2024 по справі 916/2073/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"06" червня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2073/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г., розглядаючи заяву про забезпечення позову Акціонерного товариства БАНК КРЕДИТ ДНІПРО від 05.06.2024р. вх. № ГСОО 2-958/24, подану по справі №916/2073/24

За позовом: Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 32; код ЄДРПОУ 14352406)

До відповідачів: Фермерського господарства Сім-Агроюг (68752, Одеська обл., Болградський р-н, с. Василівка, вул. Гагаріна, буд. 91; код ЄДРПОУ 4197164), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 2410822,24 грн.

Заява Акціонерного товариства БАНК КРЕДИТ ДНІПРО від 05.06.2024р. вх. №ГСОО 2-958/24, розглядається судом відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України без повідомлення учасників справи.

Встановив: В провадженні господарського суду Одеської області перебуває справа за позовом Акціонерного товариства Банк Кредит Дніпро до Фермерського господарства Сім-Агроюг, ОСОБА_1 про стягнення 2410822,24 грн.

05.06.2024р. до суду від Акціонерного товариства БАНК КРЕДИТ ДНІПРО було подано заву про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить суд накласти арешт на майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в межах суми позовної заяви у розмірі 2410822,24 грн. до виконання рішення суду у цій справі, а саме на земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_1 , кадастровий номер 5120484200:01:002:0883, загальною площею 2 га; домоволодіння, що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер майна 1978276; розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; загальна площа (кв.м): 277,50, житлова площа (кв.м): 30,50, площа земельної ділянки (кв.м): 1125, загальна вартість нерухомого майна (грн): 104850; нежитлову будівлю, що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер майна 17436089, розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; загальна площа (кв.м): 1411,20, площа земельної ділянки (кв.м): 1736, загальна вартість нерухомого майна (грн): 80227; нежитлову будівлю, що належить на праві власності ОСОБА_1 у розмірі 20/100, реєстраційний номер майна 482401151204, розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; загальна площа (кв.м): 798.1, опис: склад, А, загальна площа 279,6 кв.м.; сіносховище, Б, загальна площа 518,5 кв.м.; дворові споруди, 1; інші споруди, І; земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_2 , кадастровий номер 5120410100:03:001:0302, загальною площею 0.06 га; земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_2 , кадастровий номер 5120482100:01:003:0029, загальною площею 0.12 га; земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_2 у розмірі 1/2, кадастровий номер 5120485900:01:001:0251, загальною площею 5.26 га; земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_2 , кадастровий номер 5120485900:01:001:0664, загальною площею 2.632 га; житловий будинокк, що належить на праві власності ОСОБА_2 , реєстраційний номер майна 2640354951060, розташований за адресою: АДРЕСА_4 ; загальна площа (кв.м): 255, житлова площа (кв.м): 102.1.

В обґрунтування поданої заяви було зазначено суду, що 17 лютого 2022 року між позивачем та Фермерським господарством Сім-Агроюг було укладено Кредитний договір 170222-АТ на підставі якого Банк зобов`язувався надати Позичальнику Кредит одним або кількома Траншами, а Фермерське господарствоо Сім-Агроюг зобов`язувався належним чином прийняти, використовувати та повернути Кредитні кошти, а також сплатити відповідну плату проценти та комісії за Кредит у порядку та на умовах даного Договору.

Крім цього, між Фермерським господарством Сім-Агроюг та Банком 17 лютого 2022 року було укладено Додаткову угоду №1 до Кредитного Договору 170222-АТ від 17.01.2022 року про Умови кредитування в рамках Програми «Доступні кредити 5-7-9%», яка закріплювала за Відповідачем-1 вищезгадане право компенсації сплачених відсотків за кредитом.

Позивачем було зазначено суду, що Банк та Позичальник домовились про забезпечення Кредитного договору шляхом укладення договору поруки. Поручителем виступав ОСОБА_1 голова Фермерського господарства Сім-Агроюг. За умовами договору поруки, Поручитель поручався і солідарно відповідав перед Банком за виконання з Фермерського господарства Сім-Агроюг у повному обсязі усіх його основних зобов`язань за кредитними договорами та додатковими договорами до них, які укладені чи можуть бути укладені в майбутньому, відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. Договори Поруки мали діяти до повного виконання основних зобов`язань Фермерського господарства Сім-Агроюг за кредитними договорами.

Однак, як вказує позивач, Фермерське господарство Сім-Агроюг, як Позичальник за кредитом, почав порушувало його умови, протягом тривалого часу ухилявся від виконання своїх обов`язків погашення заборгованості.

Враховуючи значну суму боргу та тривалість порушення умов кредитування, позивач, неодноразово намагався поліпшити умови кредитування для Позичальника, зокрема провівши реструктуризацію боргу за Кредитним договором.

Як вказує позивач, 23 квітня 2024 року, Банк направив Позичальнику та Поручителю ще одну вимогу про дострокове повернення заборгованості за кредитом, в ній позивач акцентував увагу відповідачів на тому, що: Банк вважає датою погашення кредиту, що вже настала, 25 квітня 2024 року; вимагає від Позичальника сплатити кредит до 25 квітня 2024 року, сплатити проценти та виконати всі інші зобов`язання передбачені кредитним договором. В обумовлену вимогою дату і в наступні дні після цього, зобов`язання ані Позичальником ані Поручителем виконані не були.

За посиланням позивача, в результаті, після спливу строку погашення кредиту, заборгованість Фермерського господарства Сім-Агроюг сумарно становила 2410822,24грн.

З огляду на викладене, процесуальне законодавство дозволяє забезпечити виконання майбутнього рішення суду шляхом накладання арешту на майно.

Щодо арешту спільного майна подружжя, посилаючись на ч. 3 ст. 368 ЦК України, ст.60, ст. 63 СК України, позивачем було зазначено суду, що під час укладення з Банком кредитних договорів, договорів поруки з ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_2 (свідоцтво про шлюб Серії НОМЕР_2 від 28.04.2007 року) надавала Банку власні письмові згоди на укладення її чоловіком договорів поруки та в даних документах вона зазначила, що подає їх та підписує з власної волі, розуміючи значення своїх дій та наслідки укладення договору поруки, не перебуваючи під помилкою, тиском осіб чи обставин.

Згоди визначались дійсними протягом 3 років з моменту їх підписання (09 лютого 2022 року), та є безвідкличними. Беручи до уваги, що ОСОБА_1 , з 28.04.2007 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , а отже є співвласником майна, яке ОСОБА_2 набула після укладання шлюбу.

Позивачем було зазначено суду, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна суб`єкта, станом на 30 квітня 2024 року встановлено, що ОСОБА_2 володіє на праві власності чотирма земельними ділянками та житловим будинком. Оскільки, ОСОБА_2 набула зазначене майно перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , а саме, з 2015 по теперішній час, то ОСОБА_2 автоматично набув право власності на частку цього майна в силу ч. 3 ст. 368 ЦК України, ст. 60, 63 СК України майно не залежно від того, що це майно зареєстровано за його дружиною. Майно набуте у шлюбі та зареєстровано за дружиною Поручителя /Засновника Фермерського господарства Сім-Агроюг, то за таких обставин, нею також можуть бути вчинені відповідні дії, спрямовані на відчудження зазначеного майна, що призведе до ухилення від виконання майбутнього рішення суду.

За посиланням позивача, маючи у власності дані об`єкти нерухомості, вона може вільно розпорядитись ними на свій розсуд відчужити, перереєструвати на інших осіб, що унеможливить виконання рішення суду по справі так само, як і у випадку відчуження чи інших дій, вчинених ОСОБА_1 по відношенню до належного йому майна, у зв`язку з чим позивач вважає, що накладення арешту на нерухоме майно, належного ОСОБА_2 , в даному випадку, є так само необхідною мірою забезпечення виконання рішення суду.

Позивач зазначав, що поручитель Фермерського господарства Сім-Агроюг- ОСОБА_1 володіє на праві власності нерухомим майном, а саме Домоволодінням, двома нежитловими будівлями та земельною ділянкою. Враховуючи інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна суб`єкта, наявної станом на 30 квітня 2024 року, та згадану вище поведінку поручителя, ними можуть бути вчинені певні недобросовісні дії стосовно вказаних об`єктів нерухомості саме з метою ухилення від виконання рішення суду.

За ґрунтуванням позивача, маючи можливість безперешкодного розпорядження коштами та майном, які знаходяться у беззаперечній власності (такій, що не потребує доведення) ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_2 , вони мають можливість відчужити їх, перереєструвати на споріднених осіб та в результаті стане неможливим виконання рішення суду про стягнення заборгованості, якщо воно буде прийняте на користь позивача.

Розглянувши заяву Акціонерного товариства БАНК КРЕДИТ ДНІПРО від 05.06.2024р. вх. № ГСОО 2-958/24, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Так, забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду; забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

За положеннями ч. 1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 ГПК України, заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Відповідно до ч.1 ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. (ч. 6 ст. 140 ГПК України).

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Також заходи забезпечення позову не є додатковим засобом відповідальності або стимулювання відповідача до виконання певних дій, а діють виключно як засіб забезпечення ефективного вирішення існуючого спору та реального виконання рішення суду.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч.2,5,6,7 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарського процесуального кодексу України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Вищевикладене відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

За приписами абзацу 3 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №16 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу.

Також застосовуючи у вирішенні питання забезпечення позову практику Європейського суду з прав людини суд зазначає що у рішенні ЄСПЛ від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" наголошено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

На думку суду, запропоновані позивачем заходи забезпечення позову співвідносяться з предметом позову.

Так, виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт рухомого і нерухомого майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. Вказаного висновку дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21.09.2023 у справі № 922/1856/23.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу / іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав вжиття заходів забезпечення позову, суд враховує, зокрема, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23.03.2020 року по справі №910/7338/19, згідно якого невжиття наведених позивачем у заяві про забезпечення позову заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у справі (у разі задоволення позову), ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, оскільки у разі, якщо до закінчення розгляду цієї справи відповідач здійснить розпорядження своїм майном або частиною майна у будь-який спосіб, зокрема відчужить своє майно (частину майна) на користь інших осіб (у тому числі шляхом продажу, дарування, передачі в управління або оренду, поділу, виділу, внесення до статутного капіталу, передачі у володіння та користування третім особам, найм, передачі в іпотеку та/або заставу, будь-якого іншого обтяження), то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить ефективний захист та поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся з позовом у цій справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд зазначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).

Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

З урахуванням надання позивачем доказів, які підтверджують, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно, що належить відповідачу, є обґрунтованими, адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами, а також наявністю конкретного зв`язку між відповідним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, дозволяє суду зробити висновок про наявність правових підстав для задоволення поданої заяви шляхом накладення арешту на майно відповідача, у межах ціни позову.

Так, вжиті судом заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Одночасно, суд вважає, що у даному випадку вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу, мають суто процесуальний забезпечувальний характер та їх вчинення жодним чином не впливає на вирішення справи по суті.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Право на ефективний засіб юридичного захисту встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії, було зазначено що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Окремо суд звертає увагу учасників справи на те, що в ч.6 ст.140 ГПК України передбачена можливість вирішення судом питання щодо зустрічного забезпечення.

Частинами 1 та 4 ст.141 ГПК України встановлено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

Оскільки на теперішній час у суду відсутня інформація з приводу можливих збитків відповідача та їх розміру, правові передумови для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Разом з тим, відповідач не позбавлений права подати до суду відповідне клопотання, яке підлягає розгляду протягом строків, встановлених ст.141 ГПК України.

Суд вважає за необхідне зазначити, що як вже було зазначено судом, приписами ч. 1 ст.137 ГПК України визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Як з`ясовано судом, ОСОБА_2 , арешт майна якої є також предметом поданої заяви про забезпечення позову, не визначена співвідповідачем за заявленими Акціонерним товариством БАНК КРЕДИТ ДНІПРО вимогами у даній справі, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача в даній частині.

Ґрунтування та посилання позивача щодо необхідності накладення арешту на майно ОСОБА_2 не приймаються судом до уваги, оскільки ч. 1 ст. 137 ГПК України чітко визначені правові підстави, за якими у суду є підстави задля арешту майна, іншого ніж належного відповідачу.

Керуючись ст.ст.136-138,140,234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Заяву Акціонерного товариства БАНК КРЕДИТ ДНІПРО від 05.06.2024р. вх. №ГСОО 2-958/24 задовольнити частково.

2.Накласти арешт на нерухоме майно в межах суми позову у розмірі 2410822 (два мільйони чотириста десять тисяч вісімсот двадцять дві) грн. 24 коп., а саме:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ):

-Земельну ділянку, що належить на праві власності ОСОБА_1 , кадастровий номер 5120484200:01:002:0883, загальною площею 2 га;

-Домоволодіння, що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер майна 1978276; розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; Загальна площа (кв.м): 277,50, Житлова площа (кв.м): 30,50, Площа земельної ділянки (кв.м): 1125, Загальна вартість нерухомого майна (грн): 104850;

-Нежитлову будівлю, що належить на праві власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер майна 17436089, розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; Загальна площа (кв.м): 1411,20, Площа земельної ділянки (кв.м): 1736, Загальна вартість нерухомого майна (грн): 80227;

-Нежитлову будівлю, що належить на праві власності ОСОБА_1 у розмірі 20/100, реєстраційний номер майна 482401151204, розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; Загальна площа (кв.м): 798.1, Опис: склад, А, загальна площа 279,6 кв.м; сіносховище, Б, загальна площа 518,5 кв.м; дворові споруди, 1; інші споруди, І.

3.В іншій частині заяви відмовити.

Стягувач за ухвалою: Акціонерне товариство БАНК КРЕДИТ ДНІПРО (01033, м. Київ, вул. Жилянська 32 ЄДРПОУ 14352406)

Боржник за ухвалою: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ):

Ухвала набрала законної сили 06.06.2024р. та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвала може бути пред`явлена до виконання в порядку Закону України "Про виконавче провадження".

Суддя Д`яченко Тетяна Геннадіївна