Постанова

від 21.05.2024 по справі 910/15023/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/15023/21 (160/12673/19)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О.В. - головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я.,

за участі секретаря судового засідання Аліференко Т.В.

розглянув касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Поляков Б. М., судді: Отрюх Б. В, Копитова О. С.) від 05.02.2024

та рішення Господарського суду міста Києва (суддя Мандичев Д. В.) від 03.11.2023

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ"

до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровської області

за участі третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні відповідача Дніпровської міської ради

за участі третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні відповідача Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за формою "Р" від 14.09.2019 № 0018031404

в межах справи за заявами Дніпровської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Траст"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ"

про визнання банкрутом.

Учасники справи:

представники позивача - не з`явився,

представники відповідача - Єфіменко О.П. (не приєднався до відеоконференції на початку судового засідання та під час проведення його),

представники третьої особи-1 - Шуліка А.В., адвокат,

представники третьої особи-2 - не з`явився.

1. Короткий зміст вимог

1.1. 12.12.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ" (далі Позивач) подало до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позов про визнання протиправними та скасування прийнятого Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровської області (правонаступник Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровської області, далі - Відповідач) податкового повідомлення-рішення за формою "Р" від 14.09.2019 № 0018031404 (далі - ППР).

1.2. Позов обґрунтований незаконним нарахуванням Позивачу Відповідачем за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки щодо дотримання Позивачем повноти сплати ним орендної плати за земельні ділянки, що перебувають в користуванні Позивача, заборгованості з орендної плати за землю за 2018 рік, оскільки:

- Відповідач провів відповідну перевірку за відсутності для цього підстав (так як Позивач у встановлений термін надав пояснення на запит Відповідача);

- Відповідач не дотримав процедури проведення цієї перевірки, так як отриманий Позивачем наказ Відповідача з повідомлення про перевірку був оскаржений Позивачем, про що він повідомив Відповідача, Відповідач не повідомив Позивача про початок перевірки за 10 календарних днів до її початку;

- сума орендної плати за землю, що підлягає сплаті Позивачем за земельні ділянки, що перебувають в користуванні Позивача, безпідставно збільшена Відповідачем - з порушенням ним правил розрахунку, оскільки Відповідач застосував нормативно-грошову оцінку земельних ділянок (а саме у складі відповідної формули неналежний коефіцієнт, що характеризує функціональне використання земельної ділянки), яка до земельної ділянки Позивача не застосовується.

1.3. 01.11.2021 Господарський суд міста Києва ухвалив порушити провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ" (далі - Боржник) за правилами Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном та призначити розпорядником майна арбітражного керуючого Дерябкіна Олександра Едуардовича тощо.

Справа про банкрутство Боржника перебуває у процедурі розпорядження майном.

1.4. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2022 постановлено матеріали адміністративної справи № 160/12673/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Караван-Дніпропетровськ" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування ППР надіслати на розгляд до Господарського суду міста Києва, в провадженні якого перебуває справа № 910/15023/21 про банкрутство Позивача (Боржник).

1.5. 31.08.2022 Господарський суд міста Києва ухвалив прийняти до провадження справу № 160/12673/19 для розгляду в межах справи № 910/15023/21 про банкрутство Позивача (Боржника).

03.10.2022 Господарський суд міста Києва ухвалив залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні відповідача Дніпровську міську раду (далі - Третя особа-1), а 15.02.2023 - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області (далі - Третя особа-2).

2. Короткий зміст рішень судів першої і апеляційної інстанцій

2.1. 03.11.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024) про задоволення позову та визнання протиправним та скасування ППР.

2.2. Судові рішення мотивовані протиправністю оскаржуваного ППР, виходячи з того, що Відповідач безпідставно нарахував цим рішенням Позивачу суму орендної плати та штрафні санкції, оскільки відповідна плата за земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:03:524:0020, вже була стягнута з Позивача в межах справи № 910/14176/20 на користь Дніпровської міської ради заборгованість, та враховуючи, що належним суб`єктом отримання плати за земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:054:0019 також виступає Дніпровська міська рада.

При цьому суди також виходили з того, що обставини видачі Третьою особою-2 витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок від 08.05.2019, 13.05.2019 із відомостями, що внесені за відсутності на те відповідних повноважень та не в спосіб, передбачений законом, вплинули на обчислення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та призвели до безпідставного збільшення суми орендної плати та податкового зобов`язання за наслідками перевірки Відповідачем повноти нарахування Позивачу плати за землю відповідно до оскаржуваного ППР.

Суди також взяли до уваги при розгляді цієї справи, що Позивач звертався з аналогічними позовними вимогами до суду адміністративного судочинства, яким відповідну справу направлено за підсудністю до господарського суду для розгляду в межах справи про банкрутство, через що дійшов висновку про те, що закриття провадження в цій справі чи направлення матеріалів справи за підсудністю в частині вимог про визнання протиправним та скасування ППР матиме наслідком створення перешкод у реалізації Позивачем права на судовий захист у спірних правовідносинах.

3. Встановлені судами обставини

3.1. На підставі повідомлення про перевірку № 595 від 27.03.2019 ГУ ДФС у Дніпропетровській області, згідно з п.п.191.1.1 п.191.1 ст.191, п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст.75, п.п.78.1.1, п.п.78.1.4 п.78.1, п. 82.2 ст. 82 Податкового Кодексу України та відповідно до наказу ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 27.03.2019 №1911-п проведена документальна позапланова невиїзна перевірка товариства Позивача, з питань повноти нарахування плати за землю (орендна плата та/або земельний податок) за земельні ділянки, що перебувають в користуванні Позивача на підставі укладених договорів оренди землі, площею 20,4710 га (кадастровий номер - 1210100000:03:054:0020) та площею 0,2055 га (кадастровий номер - 1210100000:03:054:0019) за період з 01.01.2018 до 31.12.2018.

3.2. Повідомлення про перевірку № 595 від 27.03.2019 та наказ про призначення перевірки від 27.03.2019 №1911-п направлено засобами поштового зв`язку (відправлення № 4930007879486) на податкову адресу підприємства: 52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район м. Дніпро, смт. Слобожанське, вул. Нижньодніпровська, буд. 17, отримання якого 08.05.2019 підтверджується Позивачем.

3.3. Документальною позаплановою невиїзною перевіркою встановлено порушення: п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16, п.286.1 п.286.2 ст.286, п.289.1 ст.289 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755- УІ (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого встановлено заниження орендної плати за земельні ділянки, розташовані на території Соборного району, за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року всього на суму 15 672 129 грн 02 коп.

3.4. На підставі встановлених результатами перевірки порушень, відображених у акті позапланової невиїзної перевірки №26627/04-36-14-04/33159964 від 15.05.2019 (далі - Акт), ГУ ДФС у Дніпропетровській області сформовано ППР, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 23 508 193 грн 53 коп.. (збільшення податкового зобов`язання 15 672 129 грн 02 коп. та штрафні (фінансові) санкції 7 836 046 грн 51 коп.).

3.5. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2022 вирішено матеріали адміністративної справи № 160/12673/19, провадження в якій за вимогами Позивача до Відповідача про визнання протиправним та скасування ППР було відкрито ухвалою від 20.01.2020, надіслати на розгляд до Господарського суду міста Києва, в провадженні якого перебуває справа № 910/15023/21 про банкрутство Позивача.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. 27.02.2024 Третя особа-1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2023, закрити провадження у справі і передати справу на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми статей 20-23 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 та від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) та у постанові Верховного Суду 16.01.2024 у справі № 905/1965/19 (905/2426/21), а саме допустив порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 ГПК України, що є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги, оскільки суть спору про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень свідчить про публічно-правовий характер такого спору та належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому спір у цій справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

6.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечує вимоги та обґрунтування, наведені в касаційній скарзі, наголошуючи на відсутності підстав для скасування оскаржуваних рішень та закриття провадження у цій справі, оскільки відповідний спір у цій справі правильно був розглянутий за правилами господарського судочинства.

6.2. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу погоджується з вимогами в касаційній скарзі, зазначаючи про скасування оскаржуваних рішень з прийняттям нового рішення - про відмову у позові, та наголошуючи на порушенні норм процесуального права щодо юрисдикції спору у цій справі, а також на заниженні Позивачем суми нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, щодо яких за оспорюваним ППР Відповідач правильно донарахував Позивачу суму орендної плати за землю.

7. Касаційне оскарження

7.1. Суд відхиляє подане Позивачем до Суду 29.04.2024 через систему "Електронний суд" клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Клопотання Позивача про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного мотивоване, зокрема:

- правом Великої Палати Верховного Суду відступати від власних попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності шляхом відмовим від певного висновку або шляхом конкретизації попереднього висновку, застосувавши способи тлумачення юридичних норм;

- наявністю виключної правової проблеми у застосуванні судами приписів пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України при розгляді податкових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство;

- а також необхідністю корегування висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих в пункті 97 постанови від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 щодо необхідності застосування зазначених положень як спеціальних процесуальних норм, що визначають юрисдикцію відповідного спору.

7.2. Між тим, ініціюючи питання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності у справі, яка розглядається, виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, Позивач помиляється у непослідовності висновків Верховного Суду в судових рішеннях, які наведені Позивачем у відповідному клопотанні.

При цьому Суд зауважує, що наводячи судові рішення Верховного Суду із протилежною ніж у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 правовою позицією щодо порушеного Позивачем в клопотанні питання та ініціюючи через це питання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів наявності у справі, яка розглядається, виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник не враховує, що існування протилежної ніж у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 правової позиції щодо порушеного Позивачем в клопотанні питання згідно з судовими рішеннями, що мали місце до ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, було враховано Великою Палатою Верховного Суду при винесенні зазначеної постанови.

Суд також зазначає, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 25.06.2019 у справі № 911/1418/17, від 15.01.2020 у справі № 914/261/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18.

Отже, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої у справі № 320/12137/20 відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

Щодо необхідності корегування висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих в пункті 97 постанови від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, право на що належить Великій Палаті Верховного Суду, то Суд зазначає, такий аргумент зводиться до незгоди Позивача із висновками Великої Палати Верховного Суду в зазначеній постанові.

У зв`язку із викладеним Суд дійшов висновку, що Позивач не зазначив у цій справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, а також не довів необхідність корегування висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, у зв`язку з чим відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з частиною п`ятою статті 302 ГПК України з мотивів, наведених скаржником.

7.3. Суд також відхиляє подане представником Відповідача (Єфіменком О.П) до Суду 21.05.2024 через систему "Електронний суд" клопотання про відкладення розгляду цієї справи в касаційному суді на іншу дату у разі неможливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції, оскільки Суд не встановив обставин неможливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції в касаційному суді 21.05.2024, а представник Відповідача, Єфіменко О.П., не приєднався до відеоконференції на початку судового засідання та під час проведення його, попри запрошення його секретарем судового засідання до участі у відповідному судовому засіданні, про що секретар судового засідання повідомив Суду.

7.4. Крім цього Суд відхиляє подане представником Відповідача (Єфіменком О.П) до Суду 21.05.2024 через систему "Електронний суд" клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень, оскільки аргументи Відповідача, яким він обґрунтував клопотання про зупинення виконання судових рішень, не дають підстав для висновку щодо можливого порушення прав, свобод і законних інтересів учасників справи (зокрема Відповідача) у разі відмови у задоволенні зазначеного клопотання. Отже клопотання не містить передбачених законом підстав для його задоволення у розумінні статті 332 ГПК України.

8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо особливостей визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство

8.1. Предметом спору у цій справі стало оскаржуване Позивачем (Боржником) рішення Відповідача (ППР) про визначення Позивачу заборгованості з орендної плати за землю за 2018 рік та штрафних санкцій.

В ході розгляду справи виник спір не лише щодо законності оскаржуваного ППР, а і щодо юрисдикційної підсудності цього податкового спору (з розмежуванням між господарською та адміністративною) з огляду на те, що Позивач є боржником, щодо якого порушено та здійснюється провадження у справі про банкрутство, а тому Суд вважає за необхідне звернутись до визначених процесуальним законом правил розгляду таких спорів - юрисдикції спору про оскарження рішення податкового органу, яким визначене (донараховане) податкове зобов`язання платнику податків, щодо якого порушено та здійснюється провадження у справі про банкрутство.

8.2. Так, у тлумаченні відповідних положень процесуальних законів, які визначають правила та юрисдикцію вказаного спору, а саме норм статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 20 ГПК України, статей 2, 7 Кодексу України з питань банкрутства (далі - КУзПБ), правова позиція неодноразово зазнавала змін та відступлень з боку Великої Палати Верховного Суду.

8.3. Зокрема згідно з останньою правовою позицією в постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про розгляд за правилами адміністративного судочинства справ за позовними вимогами, що стосуються перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, у спорі щодо суми заборгованості з ПДВ, строку сплати такої заборгованості та тривалості прострочення, оскільки такі спори є спорами публічно-правового характеру.

Ця правова позиція в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) (провадження №12-46 гс23), предметом спору у якій є визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень.

Наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду щодо адміністративної юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство, підлягали врахуванню судами попередніх інстанцій з огляду на дати ухвалення Великою Палатою Верховного Суду відповідних постанов, а саме до постановлення оскаржуваних у цій справі судових рішень, а також з огляду на таке.

8.4. Враховуючи зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду щодо підсудності судам адміністративної юрисдикції спорів, які виникають з податкових правовідносин, Суд зазначає, що оскільки у справі, що розглядається, позовні вимоги стосуються перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, а предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, то цей спір має публічно-правовий характер та належить до юрисдикції адміністративних судів.

А тому Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 та від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) та у постанові Верховного Суду 16.01.2024 у справі № 905/1965/19 (905/2426/21) (пункт 5.1) - щодо адміністративної юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство.

8.5. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Щодо правил застосування наведеної норми та особливостей її застосування, зокрема, у спірних правовідносинах, Суд зазначає про таке.

8.6. Ухвалюючи постанову від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 та формулюючи відповідні висновки, Велика Палата Верховного Суду, відступила від своїх висновків, викладених в постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20): щодо переважного застосування з 21.10.2019 положень статті 7 КУзПБ та концентрації розгляду у межах однієї судової процедури банкрутства в судах господарської юрисдикції спорів у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу.

Отже, до формулювання Великою Палатою Верховного Суду відповідних висновків в постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, існувала протилежна правова позиція - згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).

Тобто протилежна чинній правова позиція щодо юрисдикційної підсудності податкових спорів, стороною в яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство, існувала в період з 21.09.2021 до 13.04.2023.

Протягом зазначеного періоду у справі № 160/12673/19 за вимогами Позивача до Відповідача про оскарження оспорюваного ППР, адміністративний суд, який відкрив провадження в ній за правилами адміністративного судочинства ухвалою від 20.01.2020 (пункт 3.5), вчинив певні процесуальні дії, ухваливши судове рішення, керуючись висновками, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.12.2020 у справі № 904/1693/19, від 15.01.2020 справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі № 289/233/18, від 19.06.2019 у справі № 289/718/18, від 19.06.2019 у справі № 289/2210/17, а також у постановах Верховного Суду від 30.01.2010 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 12.01.2021 у справі № 334/5073/19, які були підтримані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) (пункт 43) з посиланням на зазначені судові рішення.

8.7. Так, ухвалою від 03.08.2022 Дніпропетровський окружний адміністративний суду вирішив матеріали адміністративної справи № 160/12673/19 надіслати на розгляд до Господарського суду міста Києва, в провадженні якого перебуває справа № 910/15023/21 про банкрутство Позивача (пункт 3.5).

8.8. Згідно з положеннями абзацу другого частини другої статті 231 ГПК України у разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи адміністративного судочинства, провадження у справі не може бути закрите з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті.

8.9. Враховуючи викладене, а також:

- чинні та актуальні на дати ухвалення оскаржуваних рішень висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 та від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22), щодо адміністративної юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство;

- обставини надходження цієї справи (за вимогами Позивача до Відповідача про визнання протиправними та скасування оскаржуваного ППР) до господарського суду після ухвалення адміністративним судом першої інстанції рішення про надіслання матеріалів адміністративної справи № 160/12673/19 на розгляд до Господарського суду міста Києва, в провадженні якого перебуває справа № 910/15023/21 про банкрутство Позивача;

- відсутність рішення про закриття провадження у вказаній адміністративній справі;

Суд доходить висновку, що оскільки спір у цій справі за вимогами Позивача до Відповідача про визнання протиправними та скасування оскаржуваного ППР підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, це є підставою для закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, за відсутністю для цього перешкод, про які йдеться в частині другій цієї статті ГПК України (пункт 8.8).

У цьому висновку Суд звертається до висновку Верховного Суду, викладеного у подібних правовідносинах в постанові від 16.01.2024 у справі № 905/1965/19 (905/2426/21).

8.10. Поряд з викладеним Суд зазначає про помилковість висновку судів в оскаржуваних рішеннях, що закриття провадження в цій справі чи направлення матеріалів справи за підсудністю в частині вимог про визнання протиправним та скасування ППР матиме наслідком створення перешкод у реалізації Позивачем права на судовий захист у спірних правовідносинах (пункт 2.2), оскільки такими перешкодами у розумінні пункту 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України та частини другої статті 231 ГПК України можуть бути обставини закриття провадження у справі (за вимогами Позивача до Відповідача про визнання протиправним та скасування оскаржуваного ППР) Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку, зокрема адміністративного судочинства, що не мало місце у спірних правовідносинах (пункт 3.5).

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.01.2024 у справі № 910/15648/18 (826/1579/18).

8.11. Крім цього перешкодою у реалізації Позивачем права на судовий захист у спірних правовідносинах могли б становити також обставини ухвалення рішення про відмову у відкритті в адміністративному судочинстві провадження у справі за вимогами Позивача до Відповідача про визнання протиправним та скасування оскаржуваного ППР (що також не мало місце у спірних правовідносинах, пункт 3.5), оскільки у такому випадку відповідний спір мав би бути розглянутий за правилами господарського судочинства лише тому, що Позивачу слід було забезпечити доступ до правосуддя навіть в іншому судочинстві, ніж це передбачено законом, оскільки перешкоди до розгляду в належному (у спірних правовідносинах адміністративному) судочинстві виникли б у зв`язку із процесуальною діяльністю суду.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.06.2021 у справі № 904/6125/20 (Провадження № 12-27гс21).

8.12. Також Суд зазначає про помилкове застосування, зокрема апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови, положень частини другої статті 31 ГПК України (згідно з якими справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду), оскільки наведені положення, як і безпосередньо стаття 31 ГПК України, в якій вони містяться, та яка розміщена в параграфі 3 глави 2 розділу 1 ГПК України "Територіальна юрисдикція (підсудність)", застосовуються при вирішенні процесуальних питань, пов`язаних з територіальною юрисдикцією (підсудністю) спору, однак не з предметною чи суб`єктною, про які йдеться в статтях 20-23 ГПК України (параграф 1 глави 2 розділу 1 ГПК України) та які визначають справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів.

8.13. Між тим, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та всупереч наведеним процесуальним нормам та без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 та від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) здійснили розгляд по суті заявлених у цій справі позовних вимог з порушенням правил юрисдикції господарських судів, визначених статтею 20 ГПК України, з ухваленням оскаржуваних судових рішень, що є обов`язковою підставою для скасування цих рішень згідно з частиною другою статті 313 ГПК України.

Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника та Відповідача у відзиві на касаційну скаргу (пункти 5.1, 6.2) та відхиляє протилежні аргументи Позивача у відзиві на касаційну скаргу (пункт 6.1).

8.14. Таким чином доводи скаржника про незаконність розгляду судами попередніх інстанцій в порядку господарського судочинства та вирішення по суті спору за вимогами Позивача про визнання протиправним та скасування ППР Відповідача, а також про наявність підстав для закриття провадження у цій справі є обґрунтованим відповідають нормі закону та обставинам справи, а тому відповідні вимоги підлягають задоволенню.

8.15. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 5 частини першої статті 308 та статті 313 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

8.16. Крім цього, враховуючи висновки про те, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду адміністративної юрисдикції (пункт 8.4), Суд звертає увагу Позивача на приписи частини четвертої статті 313 ГПК України, згідно з якими, у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Аналогічні положення містить частина друга статті 231 ГПК України, згідно з положеннями якої: якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи; суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства; заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 231, 300, 301, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2023 у справі № 910/15023/21 (160/12673/19) скасувати.

3. Провадження у справі № 910/15023/21 (160/12673/19) закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.В. Васьковський

Судді В.В. Білоус

В.Я. Погребняк