Ухвала

від 29.05.2024 по справі 523/16862/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

29 травня 2024 року

м. Київ

справа № 523/16862/17

провадження № 61-6848ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу Одеської міської ради на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 травня 2019 року у складі судді: Шепітка І. Г., та постанову Одеського апеляційного суду від 07 березня 2024 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., у справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступником якої є ОСОБА_3 ), треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , про витребування майна із чужого володіння,

ВСТАНОВИВ:

20 листопада 2017 року Одеська міська рада звернулась до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про витребування майна із чужого володіння, а саме: земельної ділянки, площею 0,0806 га, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0046, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 288243951101, земельної ділянки, площею 0,0923 га, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0047, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 287342251101, земельної ділянки, площею 0,0825 га, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0048, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 287876551101, земельної ділянки, площею 0,0936 га, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0049, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 287302451101.

04 грудня 2017 року позивач звернувся з позовом про витребування від відповідачів на свою користь наступні земельні ділянки: земельну ділянку, площею 0,0964 га, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0040, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 299456351101, земельну ділянку, площею 0,0996 га, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0033, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 291579051101, земельну ділянку, площею 0,0943 га, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0041, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 281912251101, земельну ділянку, площею 0,0985 га, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0037, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 428144151101, земельну ділянку, площею 0,0995 га, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0038, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 299028751101, земельну ділянку площею 0,0995 га, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0034, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 299858551101, земельну ділянку, площею 0,0536 га, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0036, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 274710551101.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2018 року об`єднано в одне провадження справу № 523/16862/17 за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння та справу № 523/16173/17 за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування майна з незаконного володіння.

Позовні заяви мотивовано тим, що оскільки Одеська міська рада рішення щодо передачі чи відмови у передачі вказаних земельних ділянок у власність або користування не приймала, відтак оформлення права приватної власності на користь фізичних осіб відбувалось з порушенням прав територіальної громади м. Одеси.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 28 травня 2019 року у задоволенні позовівОдеської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

позивач, звертаючись до суду із позовом, обмежився лише формальними посиланнями щодо того, що рішень щодо передачі чи відмови у передачі вказаних земельних ділянок у власність або користування Одеська міська рада не приймала, відтак оформлення права приватної власності на користь фізичних осіб відбувалось з порушенням прав територіальної громади м. Одеси;

позивачем не надано до суду жодного документального підтвердження факту розмежування спірних земель, або будь-яких інших відомостей, зокрема витягів з Державного земельного кадастру на земельні ділянки, які свідчили б про віднесення спірних земель саме до власності територіальної громади міста Одеса;

за таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що сам по собі факт розташування спірних земель у межах населеного пункту міста Одеса не може беззаперечно свідчити про їх віднесення до комунальної власності територіальної громади м. Одеси станом на момент, на який позивач вказує як на момент вибуття з їх законного володіння, а будь-яких належних та допустимих доказів, зокрема розмежування земель та віднесення їх до комунальної власності територіальної громади м. Одеси позивачем надано не було.

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 березня 2024 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 травня 2019 року - змінено в частині мотивування. В іншій частині рішення - залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

зробивши правильний висновок по суті спору, суд першої інстанції допустив невірне застосування норм матеріального права, надавши помилкову оцінку обставинам справи, в тому числі встановленим самим судом;

земельні ділянки, щодо яких заявлений віндикаційний позов, знаходяться в межах населеного пункту - м. Одеса, а тому у суду першої інстанції не було підстав для констатації факту недоведеності підстав заявленого позову. Разом з тим, вирішуючи питання про наслідки пред`явленого позову слід було виходити з того, що власнику було відомо про вибуття речі з його володіння, про що свідчать фактичні обставини справи, в тому числі встановлені судом першої інстанції. Зокрема, на виконання заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 травня 2007 року у справі № 2-3109/07 про визнання права власності на земельні ділянки ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 оформили на своє ім`я державні акти на право власності на землю, а на виконання заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 травня 2007 року у справі № 2-3108/07 про визнання права власності на земельні ділянки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 оформили на своє ім`я державні акти на право власності на землю;

у листопаді 2007 року, відповідно до посвідчених приватним нотаріусом ОМНО Куценко В. Д. договорів купівлі-продажу ОСОБА_1 та ОСОБА_15 у рівних частках придбали у третіх осіб спірні земельні ділянки, так і будівлі нерухомості, розташовані на них та на підставі укладених договорів на ім`я відповідачів було оформлено та видано державні акти;

апеляційний суд зробив висновок про те, що вибуття майна (юридично) відбулось з моменту оформлення перших державних актів. Виходячи з того, що вони були оформлені на підставі рішення суду, то строк на віндикацію починає перебіг з моменту скасування відповідного рішення суду. При цьому заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 травня 2007 року по справі № 2-3108/07 та заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 травня 2007 року по справі № 2-3109/07 були скасовані саме за заявами Одеської міської ради, із якими вона звернулась після укладання договорів купівлі-продажу, відповідно до яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право власності на спірні земельні ділянки. Фактично, позовні вимоги про віндикацію повинні були заявлені саме в межах об`єднаної справи № 2-89/11, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 травня 2011 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 20 березня 2012 року були залишені без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року справа № 6-18237св12;

апеляційний суд зазначив, що виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). З огляду на положення статті 261 ЦК України суди повинні з`ясовувати, з якого моменту починається перебіг позовної давності до заявлених позовних вимог. Це право пов`язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого він вважає порушеним, стало відомо про таке порушення;

таким чином, враховуючи, що позивач вважає свої права порушеними внаслідок реалізації скасованих судових рішень, то й перебіг позовної давності розпочинається з моменту такого скасування, а саме з 18 квітня 2008 року як моменту, з якого позивач об`єктивно міг довідатися про дії та події, які пов`язує із порушенням своїх прав і законних інтересів;

апеляційний суд вказав, що судом першої інстанції правильно звернена увага на те, що в матеріалах справи наявні інші докази, які беззаперечно свідчать про обізнаність позивача про належність спірних земельних ділянок відповідачам;

на підставі викладеного, апеляційний суд зробив висновок про те, що на віндикаційні позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли рада довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Такий правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15. Проте віндикаційний позов був поданий лише 04 грудня 2017 року, тобто зі значним пропуском позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові.

08 травня 2024 року Одеська міська рада засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 березня 2024 року (повне судове рішення складено 29 березня 2024 року), у якій просить скасувати постанову апеляційного суду і рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

У клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі, Одеська міська рада просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що постанова апеляційного суду надійшла до Одеської міської ради за її заявою лише 08 квітня 2024 року, а також вручена уповноваженій особі 09 квітня 2024 року. На підтвердження указаних обставин суду надано: копію заяви Одеської міської ради, поданої 04 квітня 2024 року до апеляційного суду про видачу копії постанови; роздруківка сторінки електронного суду представника ОСОБА_16 про відсутність документів у справі № 523/16862/17; копія постанови Одеського апеляційного суду від 07 березня 2024 року з відміткою про її отримання Одеською міською радою 08 квітня 2024 року; довідка Одеського апеляційного суду «підтвердження про вручення документа» копії постанови Одеського апеляційного суду від 07 березня 2024 року 09 квітня 2024 року представником Одеської міської ради.

Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України).

Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.

Підставою касаційного оскарження судового рішення Одеська міська рада у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16; від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16; від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18; від 17 березня 2023 року у справі № 910/16997/21; від 23 лютого 2023 року у справі № 911/3025/21.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

Одеська міська рада рішення щодо передачі чи відмови у передачі указаних земельних ділянок у власність або користування не приймала, відтак оформлення права приватної власності на користь фізичних осіб відбувалось з порушенням прав територіальної громади м. Одеси;

спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності територіальної громади в особі Одеської міської ради не з її волі, а іншим незаконним шляхом. Подаючи цей позов, Одеська міська рада мала на меті тільки відновити своє порушене право на спірні земельні ділянки та витребувати незаконно придбане подружжям ОСОБА_17 майно на користь законного власника, Одеської міської ради, спірні земельні ділянки;

ураховуючи відсутність належних доказів обізнаності Одеської міської ради про те, що відповідачі стали власниками спірних земельних ділянок ще у 2008 році, то момент, з якого саме починається відлік для звернення Одеської міської ради з позовом про витребування майна з чужого володіння слід відраховувати з 07 листопада 2017 року, тобто коли Одеська міська рада достовірно дізналась про нових власників та негайно (20 листопада 2017 року та 04 грудня 2017 року) подала позови до Павлових;

Одеська міська рада, починаючи з 2007 року та по цей час фактично не припиняла вживати дії щодо відновлення порушених прав та інтересів територіальної громади м. Одеси відносно спірних земельних ділянок, а отримання у 2017 році інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо порушення прав та інтересів територіальної громади м. Одеси саме подружжям Павлових щонайменше початком відліку строку на пред`явлення позову про витребування майна з чужого володіння, який мав закінчитись у грудні 2020 року;

для вирішення можливості застосування статті 257 ЦК України у даному конкретному випадку, апеляційний суд мав урахувати як об`єктивні, так і суб`єктивні моменти, з якого саме часу Одеська міська рада мала об`єктивну можливість звернутись до суду з даним позовом до належних відповідачів, чого так і не було зроблено;

апеляційний суд не указав, у який саме спосіб він дійшов висновку про те, що строк для пред`явлення даного позову у Одеської міської ради розпочався саме 18 квітня 2008 року. Окрім цього, апеляційний суд не надав оцінку тому, що Одеська міська рада безупинно намагалась у судовому порядку повернути незаконно вилучене майно та проігнорував, що Одеська міська рада об`єктивно могла отримати доступ до відомостей про зареєстровані права відповідачів тільки з 2016 року з урахуванням внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» та фактично з 2017 року - з моменту отримання доступу до реєстру та об`єктивної можливості зробити витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За таких обставин, висновок Одеського апеляційного суду щодо наявності підстав для застосування статті 257 ЦК України зроблено без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 березня 2023 року у справі № 910/16997/21 та від 23 лютого 2023 року у справі № 911/3025/21 про необхідність врахування суб`єктивних моментів при застосуванні статті 257, частини першої статті 261 ЦК України;

апеляційний суд зробив необ`єктивний висновок про те, що ймовірне направлення у 2012-2014 роках на адресу Одеської міської ради та її виконавчих органів рішень різних судів, у яких Одеська міська рада не брала участі, може свідчити про початок відліку строку на пред`явлення даного позову саме у 2008 році, що є неприпустимим;

апеляційний суд проігнорував, що правовідносини у справі № 6-68цс15 не є аналогічними правовідносинам, які склалися у даній справі, а тому цей висновок не може бути застосований у справі;

принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна, в тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло з власності держави у незаконний спосіб. Ураховуючи, що спірні земельні ділянки вибули з володіння територіальної громади м. Одеси у незаконний спосіб, а також ураховуючи практику ЄСПЛ, Одеська міська рада має безумовне право на витребування земельних ділянок;

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що на виконання заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 травня 2007 року у справі № 2-3109/07 про визнання права власності на земельні ділянки, ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 оформили на своє ім`я державні акти на право власності на землю, а саме:

ОСОБА_4 - серія ЯЕ № 112119 від 26 червня 2007 року, цільове призначення земельної ділянки для дачного будівництва, земельна ділянка площею 0,0806 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137600:31:009:0046;

ОСОБА_9 - серія ЯЕ № 112120 від 26 червня 2007 року, цільове призначення земельної ділянки для дачного будівництва, земельна ділянка площею 0,0923 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137600:31:009:0047;

ОСОБА_6 - серія ЯЕ № 112121 від 26 червня 2007 року, цільове призначення земельної ділянки для дачного будівництва, земельна ділянка площею 0,0825 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137600:31:009:0048;

ОСОБА_8 - серія ЯЕ № 112117 від 26 червня 2007 року, цільове призначення земельної ділянки для дачного будівництва, земельна ділянка площею 0,0936 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137600:31:009:0049.

На виконання заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 травня 2007 року у справі № 2-3108/07 про визнання права власності на земельні ділянки, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 оформили на своє ім`я державні акти на право власності на землю, а саме:

ОСОБА_10 - серія ЯЕ № 112128 від 26 червня 2007 року, цільове призначення земельної ділянки для дачного будівництва, земельна ділянка площею 0,0964 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137600:31:009:0040;

ОСОБА_11 - серія ЯЕ № 112123 від 26 червня 2007 року, цільове призначення земельної ділянки для дачного будівництва, земельна ділянка площею 0,0996 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137600:31:009:0033;

ОСОБА_5 - серія ЯЕ № 112124 від 26 червня 2007 року, цільове призначення земельної ділянки для дачного будівництва, земельна ділянка площею 0,0536 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137600:31:009:0036;

ОСОБА_14 - серія ЯЕ № 112129 від 26 червня 2007 року, цільове призначення земельної ділянки для дачного будівництва, земельна ділянка площею 0,0943 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137600:31:009:0041;

ОСОБА_7 - серія ЯЕ № 112125 від 26 червня 2007 року, цільове призначення земельної ділянки для дачного будівництва, земельна ділянка площею 0,0985 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137600:31:009:0037;

ОСОБА_12 - серія ЯЕ № 112131 від 26 червня 2007 року, цільове призначення земельної ділянки для дачного будівництва, земельна ділянка площею 0,0995 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137600:31:009:0034;

ОСОБА_13 - серія ЯЕ № 112126 від 26 червня 2007 року, цільове призначення земельної ділянки для дачного будівництва, земельна ділянка площею 0,0995 га по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110137600:31:009:0038.

У листопаді 2007 року, відповідно до посвідчених приватним нотаріусом ОМНО Куценко В. Д. договорів купівлі-продажу ОСОБА_1 та ОСОБА_15 у рівних частках придбали у ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 як вищевказані земельні ділянки, так і будівлі нерухомості, розташовані на них.

НА підставі укладених договорів на ім`я відповідачів було оформлено та видано наступні державні акти на наступні земельні ділянки: серія ЯД №910625 на земельну ділянку, кадастровий номер 5110137600:31:009:0046; серія ЯД №910626 на земельну ділянку, кадастровий номер 5110137600:31:009:0047; серія ЯД №910627 на земельну ділянку, кадастровий номер 5110137600:31:009:0049; серія ЯД №910622 на земельну ділянку, кадастровий номер 5110137600:31:009:0040; серія ЯД №910628 на земельну ділянку, кадастровий номер 5110137600:31:009:0048; серія ЯД №910623 на земельну ділянку, кадастровий номер 5110137600:31:009:0037; серія ЯД №910630 на земельну ділянку, кадастровий номер 5110137600:31:009:0034; серія ЯД №910621 на земельну ділянку, кадастровий номер 5110137600:31:009:0033; серія ЯД №910629 на земельну ділянку, кадастровий номер 5110137600:31:009:0036; серія ЯД №910631 на земельну ділянку, кадастровий номер 5110137600:31:009:0041; серія ЯД №910624 на земельну ділянку, кадастровий номер 5110137600:31:009:0038

Відповідно до наданих відповідачами описів вкладення у цінні листи та квитанцій про їх надіслання, протягом січня-лютого 2014 року на адресу Одеської міської ради були надіслані численні цінні листи із вкладанням копій державних актів про право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки.

07 листопада 2011 року юридичним департаментом Одеської міської ради було зареєстровано заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із долученням копії рішення Суворовського районного суду м. Одеси по справі №2-5564/10 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_18 , ОСОБА_19 про усунення перешкод у здійснені права власності та зобов`язанні не перешкоджати у користуванні власності. Відповідно до вказаного рішення ОСОБА_18 зобов`язано не перешкоджати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в користуванні та розпорядженні земельними ділянками за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно опису вкладення у цінний лист у квітні 2012 року на адресу Одеської міської ради було надіслано копію рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 березня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_20 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії. Зі змісту якого, на думку позивача ОСОБА_20 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нібито порушували її права як власники спірних земельних ділянок.

12 червня 2013 року юридичним департаментом Одеської міської ради було зареєстровано заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із долученням копії рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 травня 2013 року по справі №522/9294/13ц, відповідно до якого визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право використовувати земельні ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 для ведення господарської діяльності у сфері рекреації.

Згідно з листом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 18 червня 2013 року №01-19/1265,1264-06 ОСОБА_1 повідомлено про результати перевірки по факту нецільового призначення земельних ділянок по АДРЕСА_2 .

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_21 показав, що в період 2012-2013 років працював на посаді юриста в Одеській міській раді, мав довіреності як від виконавчого комітету Одеської міської ради, так і від Одеської міської ради. По суті позову пояснив, що станом на той час керівництву м. Одеси було відомо, що спірні земельні ділянки оформлені на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було близько 11 справ, у деяких з яких він приймав участь в якості представника територіальної громади. Крім того, свідок вказав, що йому відомо, що у 2011 році була виїзна комісія, внаслідок чого питання перебувало на контролі у міського голови, однак із позовами про витребування від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 міська рада не зверталась, очікували спочатку скасування попередніх рішень.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України). (б) опосередковано (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 641/76/17 (провадження № 61-12138св18)).

Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України. Так, у частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, не згадуються вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Опосередковано межі застосування позовної давності визначаються з урахуванням сутності пред`явленої вимоги. (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).

У постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 зазначено, що «формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача. Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що «сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Апеляційний суд встановив, що: заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 травня 2007 року в справі № 2-3108/07 та заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 травня 2007 року в справі № 2-3109/07 скасовано 18 квітня 2008 року за заявами Одеської міської ради, з якими вона звернулась після укладання договорів купівлі-продажу, відповідно до яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право власності на спірні земельні ділянки; саме з квітня 2008 року позивач об`єктивно міг довідатися про дії та події, які пов`язує із порушенням своїх прав і законних інтересів; представниками відповідачів заявлено про застосування позовної давності; з позовами позивач звернувся 20 листопада 2017 року і 04 грудня 2017 року.

Встановивши, що при зверненні з позовами до суду позивачем пропущена позовна давність, апеляційний суд обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.

Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16; від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16; від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18; від 17 березня 2023 року у справі № 910/16997/21; від 23 лютого 2023 року у справі № 911/3025/21 необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) (пункт 5 частини другої статті 394 ЦПК України).

Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити Одеській міській раді строк на касаційне оскарження рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 травня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 07 березня 2024 року.

Відмовити Одеській міській раді у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 травня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 березня 2024 року у справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (правонаступником якої є ОСОБА_3 ), треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , про витребування майна із чужого володіння.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков