Рішення

від 06.06.2024 по справі 320/13783/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2024 року № 320/13783/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№ 35)" про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заробітної плати,

в с т а н о в и в:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№ 35)" в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заробітної плати з 03.08.2020 по час винесення рішення у розмірі 135000,00 грн (орієнтовно);

- стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату в сумі 135000,00 грн (орієнтовно).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 11.05.2016 проходить службу в Державній установі «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)». В подальшому він уклав контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України. Вважає, що відповідач протиправно не виплачує йому середній заробіток, передбачений статтею 119 КЗпП України, відповідно до якої за ним повинно зберігатись місце роботи, посада і середній заробіток, як за військовослужбовцем, призваним на військову службу за контрактом на особливий період.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні позову, оскільки підстави для нарахування та виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України відсутні, оскільки на позивача як особу рядового і начальницького складу кримінально - виконавчої служби не поширюються норми трудового законодавства, натомість діє спеціальне законодавство. Вважає, що оскільки на даний час позивач проходить службу у ЗСУ, обов`язок нарахування і виплати йому середнього заробітку (ще одного грошового забезпечення) у відповідача відсутній.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що обов`язок щодо забезпечення збереження місця роботи, посади і середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення покладений без виключення на всі підприємства, установи та організації, незалежно від підпорядкування та форми власності.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Відповідно до п. 29 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового та начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, за особами рядового і начальницького складу, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення грошове забезпечення не зберігається. Відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки норми трудового законодавства з оплати праці не розповсюджуються на осіб рядового і начальницького складу ДКВСУ, проходження якими служби та виплата грошового забезпечення визначаються спеціальними нормативно-правовими актами. Враховуючи викладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду Діски А.Б. від 06.03.2024 прийнято справу до свого провадження та ухвалено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження).

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що позивач з 11.05.2016 проходить службу в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді молодшого інспектора відділу охорони Державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» на підставі наказу начальника установи від 11.05.2016 року № 43/ос-пр (а.с. 7).

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 03.08.2020 № 189 солдата ОСОБА_1 з 04.08.2020 прийнятого на військову службу за контрактом на три роки та призначеного наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) № 170-рс від 03.08.2020 на посаду водія батареї управління та артилерійської розвідки, зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення (а.с.16).

У зв`язку із укладенням контракту, згідно із Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» було видано наказ в.о. начальника державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» від 07.08.2020 № 107/ОС-20, згідно якого ОСОБА_1 було увільнено від виконання своїх службових обов`язків на період проходження військової служби із збереженням займаної посади (а.с. 9).

Згідно довідки про доходи № 22-42-21/Б-59 від 20.08.2021, виданої ДУ «БЦ виправна колонія (№ 35)», за період з 01.08.2021 по 31.07.2021 позивачу було нараховано та виплачено 2063,26 грн. грошового забезпечення.

24.05.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою щодо виплати йому середнього заробітку за час проходження військової служби за контрактом відповідно до ст. 119 КЗпП (а.с. 11).

Листом від 09.07.2021 відповідач відмовив позивачу у виплаті середнього заробітку, посилаючись на те, що він не є працівником та для осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу зі спеціальним званням у ДКВС і які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту, такі виплати не передбачені (а.с. 13).

Відповідно до довідки т.в.о. командира в/ч НОМЕР_1 № 1131 від 31.08.2021 солдат ОСОБА_1 в період з 16.11.2020 по 13.07.2021 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів (а.с. 26а).

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України середнього заробітку (грошового забезпечення) з 03.08.2020, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 8 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-IV трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

Статтею 3 цього Закону визначено, що правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону № 2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 цього Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України у редакції, що діяла до 18.07.2022, було передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

При цьому, згідно п. 2 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року № 925/5, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - особи рядового і начальницького складу).

Згідно п. 29 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, за особами рядового і начальницького складу, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення грошове забезпечення не зберігається.

Між тим, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. У зв`язку з чим суд дійшов висновку про те, що положення п. 29 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України суперечать положенням ст. 119 КЗпП України, а тому до спірних правовідносин мають застосовуватись положення ст. 119 КЗпП України.

При цьому, статус Державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» та умови проходження служби в останній, не впливають на обов`язок установи з виплати позивачу середнього заробітку, так як обов`язок з виплати таким працівникам середнього заробітку поширювався на усі установи та організації незалежно від підпорядкування та форми власності.

Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 16.01.2020 у справі № 814/1905/17 та постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.03.2023 у справі № 420/11463/22.

Враховуючи зазначене, бездіяльність державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку під час проходження військової служби за контрактом у відповідності до частини 3 статті 119 КЗпП України з 03.08.2020 не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим суд доходить висновку про визнання такої бездіяльності відповідача протиправною.

При цьому, суд надає оцінку спірним правовідносинам, які виникли до звернення позивача до суду з цим позовом, а тому досліджуваний період невиплати середнього заробітку позивачу обмежений судом датою подання позову у даній справі (по 21.10.2021), оскільки КАС України не передбачає можливості звернення з вимогами на майбутнє.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середньої заробітної плати в розмірі 135000 грн (орієнтовно) суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи те, що позивачем у позовній заяві не вказана конкретна сума середнього грошового забезпечення, яка підлягає стягненню з відповідача та позивачем не надано до суду розрахунку суми заборгованості, а відповідачем взагалі заперечується право на отримання позивачем середнього заробітку за час проходження служби за контрактом, спору про стягнення конкретної суми грошового забезпечення на даний час не існує, а тому належним та достатнім способом захисту прав позивача є зобов`язання "Білоцерківської виправної колонії № 35" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за період з 03.08.2020 по 21.10.2021, у зв`язку з проходженням ним військової служби в Збройних Силах України за контрактом, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України. Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки судовий збір не сплачувався позивачем, відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№ 35)" про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заробітної плати - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Білоцерківська виправна колонія № 35" щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за період з 03.08.2020 по 21.10.2021, у зв`язку з проходженням ним військової служби в Збройних Силах України за контрактом, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Зобов`язати "Білоцерківську виправну колонію № 35" (09109, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Василя Симоненка, 16, код ЄДРПОУ 08563665) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за період з 03.08.2020 по 21.10.2021, у зв`язку з проходженням ним військової служби в Збройних Силах України за контрактом, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Діска А.Б.