Постанова

від 19.11.2024 по справі 320/13783/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/13783/21 Суддя (судді) першої інстанції: Діска А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.,

суддів: Карпушової О.В.,

Мєзєнцева Є.І.,

При секретарі: Масловській К.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№ 35)" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№ 35)" про визнання бездіяльності протиправною, стягнення заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№ 35)" (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заробітної плати з 03.08.2020 по час винесення рішення у розмірі 135000,00 грн (орієнтовно);

- стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату в сумі 135000,00 грн (орієнтовно).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що з 11.05.2016 проходить службу в Державній установі «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)». В подальшому він уклав контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України. Вважає, що відповідач протиправно не виплачує йому середній заробіток, передбачений статтею 119 КЗпП України, відповідно до якої за ним повинно зберігатись місце роботи, посада і середній заробіток, як за військовослужбовцем, призваним на військову службу за контрактом на особливий період.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Білоцерківська виправна колонія № 35" щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за період з 03.08.2020 по 21.10.2021, у зв`язку з проходженням ним військової служби в Збройних Силах України за контрактом, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Зобов`язано "Білоцерківську виправну колонію № 35" (09109, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Василя Симоненка, 16, код ЄДРПОУ 08563665) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за період з 03.08.2020 по 21.10.2021, у зв`язку з проходженням ним військової служби в Збройних Силах України за контрактом, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

У задоволенні інших вимог - відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що положення п. 29 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України суперечать положенням ст. 119 КЗпП України, а тому до спірних правовідносин мають застосовуватись положення ст. 119 КЗпП України.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обгрунтування апеляційноїї скарги відповідач наполягає, що підстави для нарахування та виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України відсутні, оскільки на позивача як особу рядового і начальницького складу кримінально - виконавчої служби не поширюються норми трудового законодавства, натомість діє спеціальне законодавство.

Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач з 11.05.2016 проходить службу в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді молодшого інспектора відділу охорони Державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» на підставі наказу начальника установи від 11.05.2016 року № 43/ос-пр (а.с. 7).

Наказом командира в/ч НОМЕР_2 від 03.08.2020 № 189 солдата ОСОБА_1 з 04.08.2020 прийнятого на військову службу за контрактом на три роки та призначеного наказом командира в/ч НОМЕР_2 (по особовому складу) № 170-рс від 03.08.2020 на посаду водія батареї управління та артилерійської розвідки, зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення (а.с.16).

У зв`язку із укладенням контракту, згідно із Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» було видано наказ в.о. начальника державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» від 07.08.2020 № 107/ОС-20, згідно якого ОСОБА_1 було увільнено від виконання своїх службових обов`язків на період проходження військової служби із збереженням займаної посади (а.с. 9).

Згідно довідки про доходи № 22-42-21/Б-59 від 20.08.2021, виданої ДУ «БЦ виправна колонія (№ 35)», за період з 01.08.2021 по 31.07.2021 позивачу було нараховано та виплачено 2063,26 грн. грошового забезпечення.

24.05.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою щодо виплати йому середнього заробітку за час проходження військової служби за контрактом відповідно до ст. 119 КЗпП (а.с. 11).

Листом від 09.07.2021 відповідач відмовив позивачу у виплаті середнього заробітку, посилаючись на те, що він не є працівником та для осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу зі спеціальним званням у ДКВС і які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту, такі виплати не передбачені (а.с. 13).

Відповідно до довідки т.в.о. командира в/ч НОМЕР_2 № 1131 від 31.08.2021 солдат ОСОБА_1 в період з 16.11.2020 по 13.07.2021 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів (а.с. 26а).

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України середнього заробітку (грошового забезпечення) з 03.08.2020, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів входить з такого.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 8 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-IV трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

Статтею 3 цього Закону визначено, що правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону № 2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 39 цього Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України у редакції, що діяла до 18.07.2022, було передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, в яких вони працювали на час призову/прийняття на військову службу.

Виплата середнього заробітку вказаним особам здійснюється підприємствами, установами, організаціями, на яких збереглося місце роботи такої особи.

При цьому, як встановлено судом, згідно п. 2 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року № 925/5, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - особи рядового і начальницького складу).

Згідно п. 29 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, за особами рядового і начальницького складу, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення грошове забезпечення не зберігається.

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зауважує, що згідно ч. 3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, суд дійшов вірного висновку про те, що положення п. 29 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України суперечать положенням ст. 119 КЗпП України, а тому до спірних правовідносин мають застосовуватись положення ст. 119 КЗпП України.

При цьому, статус Державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» та умови проходження служби в останній, не впливають на обов`язок установи з виплати позивачу середнього заробітку, так як обов`язок з виплати таким працівникам середнього заробітку поширювався на усі установи та організації незалежно від підпорядкування та форми власності.

Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 16.01.2020 у справі № 814/1905/17.

Відповідно до ч.5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, бездіяльність державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку під час проходження військової служби за контрактом у відповідності до частини 3 статті 119 КЗпП України з 03.08.2020 по 21.10.21 року не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача, в даному випадку є зобов`язання "Білоцерківської виправної колонії № 35" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за період з 03.08.2020 по 21.10.2021, у зв`язку з проходженням ним військової служби в Збройних Силах України за контрактом, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

З наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно ч.1 статті 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

За п.2 ч.5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державної установи "Білоцерківська виправна колонія (№ 35)" - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 19 листопада 2024 року.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: О.В. Карпушова

Є.І. Мєзєнцев