Постанова

від 06.06.2024 по справі 620/17233/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/17233/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Клопот С.Л.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;

за участю секретаря: Чорної К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у залі суду апеляційну скаргу Чернігівської митниці на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року (розглянута у відкритому судовому засіданні, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 24 січня 2024 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоргано» до Чернігівської митниці про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2023 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лоргано» (далі - позивач) звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чернігівської митниці (далі - відповідач) та просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Чернігівської митниці про коригування митної вартості товарів від 05.10.2023 UA102000/2023/000033/2.

2. Визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA 102020/2023/000173.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що при поданні митної декларації № 23UA102020007904U2 від 04.10.2023 до митного оформлення, ТОВ «Лоргано», відповідно до ст. 53 Митного кодексу України (далі МК України), були подані всі необхідні документи на підтвердження митної вартості, які не мали розбіжностей, були достовірними і мали всі необхідні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Від так рішення Чернігівської митниці про коригування митної вартості товарів від 05.10.2023 №UA102000/2023/000033/2, а також Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA 102020/2023/000173 не грунтуються на приписах діючого законодавства, є протиправними та підлягають скасуванню.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року позов задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано рішення Чернігівської митниці про коригування митної вартості товарів від 05.10.2023 UA102000/2023/000033/2.

Визнано протиправною та скасовано Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA 102020/2023/000173.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що оскаржувана постанова суду першої інстанції - зміні з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, що за митною декларацією № 23UA102020007904U2 від 04.10.2023 до митного оформлення від імені ТОВ «ЛОРГАНО» було заявлено «скломати емульсійні Jushi brand EМC450-1250мм-Е20- 12060 кг» з необхідним для митного оформлення пакетом документів.

На адвокатський запит від 30.10.2023 про надання всіх документів, з урахуванням яких здійснювалось митне оформлення вищевказаного транспортного засобу, заявленого за митною декларацією № 23UA102020007904U2 від 04.10.2023, Чернігівською митницею наданий пакет документів.

З метою здійснення митного оформлення вказаного товару та підтвердження митної вартості уповноваженою позивачем особою до Чернігівської митниці було подано: зовнішньоекономічний контракт №124 від 25.05.2023; рахунок-фактуру (інвойс) 20.06.2023 № ВН 20230720-1; рахунок-фактуру (інвойс) від 25.05.2023 № ВН 20230525-1; платіжна інструкція № 91 (банківський SWIFT) від 06.06.2023.

Додатково були надані документи: копія митної декларації країни відправлення №223120230002492376 від 21.07.2023; заявка на перевезення № 410308 від 20.07.2023, виписка з банку від 06.06.2023, коносамент № HYSF2023070072C від 10/08/2023.

25.05.2023 між Guangdong Bohao Composites Co., Ltd (Китай) (постачальник) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЛОРГАНО» (покупець) було укладено зовнішньоекономічний контракт №124, відповідно до умов якого постачальник постачає покупцю емульсійні скломати EМC450-1250мм-Е2 (E glass chopped Strand mat -Jushi brand) вартістю 0,98 доларів США за 1 кг в кількості - 13500 кг.

Пунктом 2.1. контракту, визначено, що 100% оплата вартості товару сплачується перед відправкою.

Відповідно до пункту 2.3. контракту, оплата за товар проводиться за умови надання постачальником наступних документів засобами електронного зв`язку: рахунок-інвойс постачальника.

Відповідно до інвойсів від 25.05.2023 № ВН 20230525-1, від 20.06.2023 № ВН 20230720-1 на виконання умов контракту постачальником було відправлено товар.

Відповідно до інвойсу від 20.06.2023 № ВН 20230720-1 на виконання умов контракту постачальником було відправлено товар загальною вагою 12060 кг загальною вартістю 11 818,80 USD, пори цьому 1 440 кг не помістилась у контейнер, вага товару відповідачем не оспорюється.

Оплата товару покупцем здійснена в повному обсязі згідно платіжної інструкції в іноземній валюті № 91 від 06.06.2023 на суму 13230 USD.

Таким чином, вартість товару, який підлягав митному оформленню, визначена позивачем за ціною договору (контракту) відповідно до статті 57 Митного кодексу України.

05.10.2023 Чернігівською митницею Державної митної служби було прийнято рішення № UA102000/2023/000033/2 про коригування митної вартості. із застосуванням резервного методу визначення митної вартості відповідно до цінової бази даних ЄАІС Держмитслужби за митною декларацією від 21.07.2023 № 23UA902020205239U1, з розрахунку 2,1413 USD/кг на умовах FOB -CNS Shanghai.

У графі 33 вказаного рішення було зазначено підстави його прийняття, а саме: контрактом від 25.05.2023 року №122 передбачено, що кошти за товар сплачуються перед його відправкою. До митного оформлення надано платіжну інструкцію в іноземній валюті в іноземній валюті від 06.06.2023 № 91 на суму 13230 USD. Але цей документ не має жодної відмітки банку (штамп/печатка, підписи або ЕЦП), що підтверджувало б факт здійснення фінансової операції. Крім того, відсутні відмітки банку в таких полях, як «обов`язкові реквізити для НБУ», «відділ клієнтських рахунків», «відділ експортно-імпортного контролю», «сектор переказів», «казначейство» та інші, які свідчили б про зарахування коштів на рахунок отримувача. Крім того, на думку митниці, до митної вартості не включено «комісійні витрати» за переказ коштів, оскільки документу про розмір сплати цих витрат митному органу не надавався. Також відсутні документи, що підтверджують транспортні витрати за морське перевезення.

Коригування митної вартості слугувало підставою для видання картки відмови у прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA102020/2023/000173.

Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість Товарів.

Таким чином, у рішенні митного органу має бути чітко зазначено конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтовано необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначено документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Розділ ІІІ Митного кодексу України регулює питання митної вартості товарів та методи її визначення.

В силу статей 49, 50 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

З урахуванням ч. 1 ст. 51, ч. 1 та ч. 2 ст. 52 Кодексу митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу, а саме: декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, шо піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Так, ч. 3 ст. 53 Кодексу визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов?язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Вказана норма кореспондується з положеннями ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до стандартних правил, встановлених пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребувати додаткові документи підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності нe спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Дана правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду (постанова від 25.01.2019 справі No 815/5398/17, постанова від 06.03.2019 у справі N 809/278/17).

Верховний Суд зауважив на тому, що наявність обґрунтованих сумнівів правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості Товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Вимоги ч. 3 та ч. 4 ст. 53 та ч. 2 ст. 58 Митного кодексу України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Основними документами, які підтверджують митну вартість товару, Верховний Суд вказав, зокрема, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, то банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.

Пунктом 1 ч. 4 ст. 54 Кодексу встановлено, що орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За змістом ст. 57 Кодексу визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється в першу чергу за основним методом, тобто, за ціною договору (вартістю операції).

Відповідач визначив митну вартість товару позивача за шостим (резервним) методом (стаття 64 МК України).

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598 «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору», митницею при визначенні митної вартості товарів у Графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02 березня 2021 року у справі № 380/842/20, від 12 липня 2022 року у справі № 814/2172/16, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Позивачем, при здійсненні імпортування товару на митну територію України, а також на вимогу митного органу, на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною контракту було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого ч.2 ст. 53 Митного кодексу України.

При цьому, показник ціни товару чітко відображений у наданому позивачем інвойсі.

Відповідачем не доведено, що надані позивачем документи містить розбіжності, неповні та/або недостовірні відомості, чи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Надані позивачем документи в цілому узгоджуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), й не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.

Щодо доводів відповідача про неможливість підтвердження оплати на підставі наданих позивачем документів, а саме платіжної інструкції в іноземній валюті № 91 від 06.06.2023 (SWIFT), яке, на думку митного органу, не містить необхідних реквізитів, колегія суддів зазначає наступне.

Постановою Правління Національного Банку України «Про затвердження Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах» від 28.07.2008 № 216 (далі Постанова - № 216) встановлено загальні вимоги Національного банку України до оформлення клієнтами доручень на переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів, їх виконання уповноваженими банками й іншими фінансовими установами, порядку зарахування коштів в іноземній валюті, а також визначає особливості ініціювання банком переказу коштів в іноземній валюті з рахунків умовного зберігання, здійснення уповноваженим банком арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків уповноваженого банку-резидента та нерезидента, відкритих в іншому уповноваженому банку-резиденту.

Відповідно до пункту 1.3 № Постанови №216 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) її вимоги не поширюються на: операції з переказу коштів в іноземній валюті, які здійснюються за допомогою внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем без відкриття рахунку клієнту та які здійснюються за дорученням інших банків; операції з використанням електронних платіжних засобів (п.1.3).

Вимоги до SWIFT-повідомлень встановлені в міжнародному стандарті затвердженому у ДСТУ ISO 15022-2:2004 «Цінні папери. Схема повідомлень. Словник полів даних. Частина 1. Правила та настанови щодо побудови полів даних і повідомлень», затверджені наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 15.11.2004 № 258. Згідно цих стандартів мають бути обов`язково заповнені поля, а також обов`язково має бути зазначений код відправлення.

Платіжний документ SWIFT від 06.06.2023 містить посилання на договір (контракт) № 124 від 25.05.2023, дату операції, суму операції в USD, найменування банку відправника і банку отримувача, розрахункові рахунки сторін, що повною мірою узгоджується з умовами договору № 124 від 25.05.2023 та іншими документами, поданими під час митного оформлення.

Чинним законодавством не передбачено проставлення банківської печатки на Swift повідомленні.

Крім того, митному органу ТОВ «ЛОРГАНО» надались виписка з особового рахунку за 06.06.2023 та виписка з банку з відмітками банку про переказ валюти у розмірі 13230 USD, чим підтверджується оплата по договору № 124 від 25.05.2023.

Про належність та достатність повідомлень системи SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications), як доказів здійснення операції з переведення іноземної валюти зазначив Верховний Суд у постанові від 27 червня 2019 року у справі №826/9719/16.

Щодо посилання відповідача на не включення до митної вартості комісійних за перерахунок коштів та не надання документу про розмір сплати цих витрат, колегі ясуддів зазначає наступне.

Відповідно до правил «Інкотермс 2010» за умов FOB (Free on Board) вільно на борту продавець зобов`язаний нести витрати, пов`язані з діями щодо перевірки товару (такими як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості), необхідними для здійснення поставки товару у відповідності зі статтею А.4. Продавець зобов`язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відвантажувати товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки). Пакування здійснюється в тій мірі, в якій обставини, що стосуються транспортування (наприклад, засоби перевезення, місце призначення), були повідомлені продавцю до укладення договору купівлі-продажу. Упаковка повинна містити належне маркування. Продавець вважається тим, хто виконав своє зобов`язання по поставці, з моменту переходу товару через поручні судна в порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту покупець має нести усі витрати і ризики загибелі або пошкодження товару.

Тобто, за умовами поставки FOB контрактна (інвойсна або митна) ціна за товар включає в себе суму вартості самого товару, експортного митного оформлення цього товару з оплатою експортних мит та інших зборів, а також вартості доставки в порт відвантаження і завантаження вантажу на борт судна без вартості перевезення (фрахту) в порт призначення.

За таких обставин, відповідачем не доведено необхідність віднесення комісії банку за переказ коштів до митної вартості товару.

Щодо недотримання строків поставки товару, яка, на думку митного органу, мала місце, не надання додатку до контракту, згідно п. 3 «Терміни поставки» контракту від 25.05.2023 № 124 та інших неточностей, то відповідачем не доведено жодними доказами впливу вказаних обставин на митну вартість заявленого до митного оформлення товару.

Щодо твердження відповідача про невідповідність номеру коносаменту в експортній декларації з коносаментом у довідці про транспортні витрати, колегі суддів зазначає наступне.

Коносаммент - товаророзпорядчий документ, цінний папір, що видається морським перевізником вантажу його відправнику, що засвідчує прийняття вантажу до перевезення і містить зобов`язання доставити вантаж до пункту призначення і передати його одержувачу.

Згідно з пунктами 6,7 Порядку заповнення митної експортно-імпортної декларації та правил митниці КНР по оформленню вантажної митної декларації при імпорті та експорті товарів, затвердженого Маніфестом №52 від 2008 року, дата експорту означає дату оформлення документів виїзду транспортного засобу, що перевозить експортний товар через кордон та не вказується під час подачі декларації. При заявлені митної експортної декларації до митного органу КНР, в ній має бути зазначена дата подачі заявки декларації та в подальшому дата експортної операції.

Оскільки дата (час) оформлення декларації завжди передує даті фактичного отримання документу про прийняття вантажу до перевезення морським транспортом (коносаменту), а тому в митній декларації країни відправника і не може бути зазначено номер коносаменту.

Копія коносаменту HYSF2023070072C, відповідно до якого перевозився товар, надавалась позивачем митному органу.

Саме даний коносамент було зазначено в Довідці про транспортні витрати № 410308 від 29.09.2023.

Разом з тим, у митній декларації країни відправлення та коносаменті назва товару, його вага та кількість, номер контейнеру співпадає, тобто оцінюваний товар можливо ідентифікувати, а підстави для сумніву у достовірності числових значень складових митної вартості товару у даному випадку відсутні.

Отже, митним органом не доведено наявності підстав для неможливості прийняття поданих позивачем документів на підтвердження митної вартості таких операцій та/або неможливості визначення за ними ціни імпорту за основним методом.

Відповідно до матеріалів справи та доводів відповідача, митну вартість спірного товару скориговано за резервним методом, яка ґрунтується на раніше визначених митними органами митних вартостях, а саме відповідно до наявної у митного органу цінової інформації ЄАІС Держмитслужби на аналогічні товари, митне оформлення яких вже здійснено. Митну вартість скориговано відповідно до ст. 64 Митного кодексу України за резервним методом, а саме відповідного наявної у митного органу цінової інформації.

Верховний Суд з цього питання сформував правову позицію, яка викладена у постановах від 21.02.2018 у справі №820/17417/14, від 04.09.2018 у справі №818/1186/17, відповідно до якої рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Також слід урахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Верховний Суд у постанові від 29.09.2020 у справі №520/7041/19 звернув увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм п. 2, 4 ч. 2ст. 55 Митного кодексу якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервним методом.

У свою чергу формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення, не може розцінюватися як заниження митної вартості, не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Зважаючи на наведене, суд дійшов переконання, що декларантом, під час проходження процедури митного оформлення товару, було надано до органу доходів і зборів документально підтверджені дані про ціну договору.

Ці дані містилися у документах, поданих за переліком, передбаченим п.п. 1-3 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, та не мали розбіжностей у числових значеннях, що підтверджують складові митної вартості товару.

Вказане свідчить про недоведеність відповідачем обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару, не встановлено, тобто основні документи містили всі необхідні числові дані для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Від так колегія суддів огоджується із висновком суду першої інстанції щодо доведеності безпідставності прийняття відповідачем рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA102020/2023/000173.

Проте, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції в частині щодо визначення розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу стягнених на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідаяа, у розмірі 12 000,00 грн., та зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частина 5 ст. 134 КАС України визначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.04.2022, справа № 727/4597/19 зробив висновок, що з вимог статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У матеріалах справи міститься: ордер на надання правничої допомоги Серія СВ №1068319 від 30.10.2023 р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧН №001132 від 04.02.2022 р., копія договору про надання правничої допомоги від 25.10.2023 р.,квитанції серія ААЛ №053662 від 26.10.2023 р., Акт прийняття - передачі надання правової (правничої) допомоги за договором про надання правничої допомоги від 25.10.2023 р. від 15.11.2023 р., копія рекомендацій щодо застосуваня мінімальних ставок адвокатського гонорару, рішення РА Чернігівської обл. від 17.03.2023 р.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Колегія суддів звертаєє увагу на те, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Таким чином колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції невірно визначено суму стягнення понесених витрат на правничу допомогу, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви до суду першої інстанції та зазначає наступне.

Так, предметом розгляду справи по суті було визнання протиправним та скасування рішення Чернігівської митниці про коригування митної вартості товарів від 05.10.2023 UA102000/2023/000033/2 та визнання протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA 102020/2023/000173.

Представником позивача до суду першої інстанції у позовній заяві викладено вимоги щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу, у загальному розмірі 12 000,00 грн.

Колегія суддів повторно звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься: ордер на надання правничої допомоги Серія СВ №1068319 від 30.10.2023 р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧН №001132 від 04.02.2022 р., копія договору про надання правничої допомоги від 25.10.2023 р.,квитанції серія ААЛ №053662 від 26.10.2023 р., Акт прийняття - передачі надання правової (правничої) допомоги за договором про надання правничої допомоги від 25.10.2023 р. від 15.11.2023 р., копія рекомендацій щодо застосуваня мінімальних ставок адвокатського гонорару, рішення РА Чернігівської обл. від 17.03.2023 р.

На підставі вище зазначеного, приходить до висновку, що під час прийняття рішення в даній справі в частині стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, серед усього іншого, судом першої інстанції не враховано складність предмета спору (доказування), тривалість витраченого часу на опрацювання всіх матеріалів справи, кількість судових засідань у яких брав участь адвокат, затрачений час в ході розгляду справи в судовому засіданні, а також враховує інший витрачений адвокатом час під час надання позивачу правничої допомоги та приходить до висновку, що вказана сума витрат у розмірі 12 00, 00 грн. є неспівмірною із складністю справи та з наданою позивачу правничою допомогою, оскільки вартість наданих позивачу відповідно до рахунку послуг є завищеною.

Окрім зазначеного, колегія суддів враховує заперечення викладені відповідачем в апеляційній скарзі, а саме те, що вказана справа є справою незначної складності, оскільки предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним. Також зазначає, що вказана справа є справою незначної складності, оскільки предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним

Таким чином, вартість правничої допомоги - 12 000, 00 грн., що не є співрозмірним із складністю справи, також зазначає, що заявник має право на відшкодування судових витрат та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обгрунтованим та у зв`язку з недотриманням ч. 5 ст. 134 КАС України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшення суми витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню на користь позивача до суми 5 000, 00 грн.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоргано» підлягає стягненню судові витрати в розмірі 7 684,00 грн. (2 684,00 грн. - судовий збір + 5 000,00 грн. правнича допомога).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, щодо задоволення заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу проте належним чином не досліджено вартістість понесених витрат, які підлягають відшкодуванню, а тому мотивувальна частина підлягає зміні.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Так, право на правову допомогу гарантовано ст.ст.8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.

У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно з ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

За змістом ст.134 КАСУ, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, з огляду на принципи диспозитивності та змагальності, суд не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (висновок Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі №922/445/19, викладений у постанові від 03.10.2019).

Так, відповідно до ч.7 та ч.9 ст.139 КАСУ розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд зазначає, що у позовній заяві позивач просить стягнути 20000,00 грн витрат на правову допомогу.

Так, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується постановами Верховного суду, наприклад у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18.

Так, в питанні надання доказів суд звертає увагу на позиції Верховного Суду в постанові від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності. Також, Верховний Суд у постанові від 05.05.2018 у справі №821/1594/17 наголосив на необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним. Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 у справі №803/1032/18 (касаційне провадження №К/9901/69188/18) підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.

З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу надано:

Ордер серія СВ №1084662 від 10.04.2024 р.

Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧН №001132 від 04.02.2022 р.

Копію договору про надання правничої допомоги від 20.03.2024 р.

Квитанції серія ААЛ №053667 від 20.03.2024 р.

Акт прийняття - передачі надання правової (правничої) допомоги за договором про надання правничої допомоги від 20.03.2024 р. від 10.04.2024 р.

Копія рекомендацій щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару, рішення РА Чернігівської обл. від 17.03.2023 р.

Відповідачем подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в яких останній не погоджується з розміром витрат на правову допомогу та просить їх зменшити. На думку представника відповідача вказана справа є справою незначної складності, оскільки предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним, що на його думку підтверджується рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.01.2024.

Також зазначає, що вказана справа є справою незначної складності, оскільки предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним

По друге, для написання відзиву на апеляційну скаргу представником позивача не витрачено багато часу, оскільки текст відзиву на апеляційну скаргу було скопійовано з відповіді на відзив, яка була подана до суду І інстанції.

Отже, враховуючи вищезазначене, сума витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 3 000,00 грн.

Суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 (справа №810/3806/18).

Враховуючи наведене, визначаючись із обґрунтованістю заявлених витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить із того, що предмет спору в цій справі дійсно не є складним.

Суд, оцінюючи обсяг наданої позивачу правової допомоги, враховуючи складність справи з урахуванням її фактичних обставин та предмету спору, змісту порушення, предмету доказування, аналізу наведених доказів, приходить до висновку про необґрунтованість заявленого клопотання відповідача про зменшення судових витрат, а отже відсутності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини першої та третьої статті 139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути витрат на правову допомоги 3 000,00 грн.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, але помилкове застосування норм матеріального права призвели до неправильного вирішення питання, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні на піставі ст. 317 КАС України.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 195, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Чернігівської митниці - задоволити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року змінити, виклавши четвертий абзац її резолютивної частини в такій редакції:

«Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоргано» (адреса: 14000, місто Чернігів, вулиця І. Мазепи, будинок 78, код ЄДРПОУ 40034810) за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівської митниці (адреса: 14017, місто Чернігів, проспект Перемоги, будинок 6, код ЄДРПОУ 39482156) сплачений судовий збор, у розмірі 2 684 (двох тисяч шістсот вісімдесяти чотирьох), гривень 00 копійок та витрат на професійну правничу допомогу понесені у суді першої інстанції, у розмірі 5 000 (п`яти тисяч), гривень 00 грн.».

У іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року - залишити без змін.

«Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоргано» (адреса: 14000, місто Чернігів, вулиця І. Мазепи, будинок 78, код ЄДРПОУ 40034810) за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівської митниці (адреса: 14017, місто Чернігів, проспект Перемоги, будинок 6, код ЄДРПОУ 39482156) витрат на професійну правничу допомогу понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 3 000 (трьох тисяч), гривень 00 грн.».

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 06 червня 2024 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак

М.І. Кобаль