Рішення

від 03.06.2024 по справі 760/4375/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/4375/22 2/760/4448/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.

за участю секретаря судового засідання Отруби В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому просить: визнати незаконним і скасувати наказ від 09 грудня 2021 року № ЄРЦ-147 «Про відсторонення від роботи працівників Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Українська залізниця» в частині її відсторонення від роботи; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 грудня 2021 року по день ухвалення судового рішення у справі або допущення до роботи.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 24 листопада 2021 року її було попереджено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та необхідність надати відомості/медичну інформацію щодо наявності профілактичного щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 або медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19.

08 грудня 2021 року було видано наказ від 08 грудня 2021 року № ЄРЦ-147 «Про відсторонення від роботи працівників Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень АТ «Українська залізниця», яким її відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення без збереження заробітної плати.

Позивач вважає вказаний наказ незаконним та таким, що грубо порушує її трудові права, оскільки у відповідача була відсутня законна підстава для її відсторонення від роботи. Зокрема, вона не порушувала законодавства про працю, яке б стало підставою для її відсторонення, а така підстава для відсторонення як відмова виконувати розпорядження державного органу нормами статті 46 КЗпП України не передбачена. Водночас, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 КЗпП України не є виключним, однак його розширення можливе лише актами законодавства України.

Крім того, виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень, яким не передбачено щеплення проти гострої респіраторної хвороби «COVІD-19», а МОЗ України відповідно до частини другої статті 12 цього ж Закону може встановити лише перелік професій та виробництв, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням.

До того ж, листом-ознайомленням її було попереджено про відсторонення, обґрунтованого Наказом МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», однак зазначений наказ не передбачає можливості відсторонення невакцинованих працівників.

Також, рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на території України головним державним санітарним лікарем не приймалося, а було лише прийнято рішення про затвердження переліку професій. Водночас, згідно з постановами Головного санітарного лікаря COVІD-19 визнається вакцино керованою хворобою, а не особливо небезпечною інфекційною хворобою або масово поширеною небезпечною інфекційною хворобою.

Крім того, у оспорюваному наказі відсутнє посилання на зафіксований у порядку встановленому Законом, факт її відмови від профілактичного щеплення, зокрема, на відмову від щеплень, оформлену за формою № 063-2/о, письмове підтвердження, акт присутності свідків або подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Окрім того, позивач вважає, що про можливість відсторонення від роботи її повинні були повідомити за два місяці, оскільки це є істотною зміною умов праці, однак про це її було повідомлено 24 листопада 2021 року, а відсторонено 09 грудня 2021 року.

Також, зазначає, що вимога відповідача надати відомості, що стосуються наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання є порушенням її права на конфіденційність та повагу до її приватного життя. Водночас, вакцинуватися чи ні вирішує сам пацієнт.

З огляду на викладене, вищевказаний наказ порушує її право на працю та є дискримінаційним, а тому підлягає скасуванню.

Крім того, враховуючи, що її було відсторонено від роботи без законних на те підстав, позивач зазначила про необхідність стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому позивач звернулася до суду з указаним позовом для захисту порушених прав.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2022 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 19 квітня 2022 року вказану позовну заяву залишено без руху.

На виконання зазначеної ухвали 14 листопада 2022 року позивачем надано до суду заяву про поновлення пропущеного процесуального строку, надавши докази поважності причин пропуску строку.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 15 листопада 2022 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін та надано відповідачеві 15?денний термін для надання відзиву.

28 липня 2023 року до суду надійшов відзив відповідача, в якому він заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивач працювала у філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаді провідного економіста відділу розрахунків за міжнародні пасажирські перевезення. Діяльністю філії є: організація здійснення розрахунків за перевезення у міжнародному та внутрішньому сполученнях і пов`язані з ними роботи і послуги, за єдиною технологією з використанням уніфікованого програмного забезпечення, у найбільш сприятливих умовах для користувачів послуг залізничного транспорту; організація здійснення взаєморозрахунків за міжнародні залізничні перевезення та надані послуги з іноземними залізницями, юридичними особами по статтях розрахунків, передбачених Правилами міжнародних транспортних організацій; організація проведення розрахунків з користувачами послуг залізничного транспорту на підставі договорів, укладених користувачами послуг з Товариством, за перевезення вантажів та пов`язані з ними послуги у внутрішньому та міжнародному сполученнях.

На початку 2021 року в Україні почали запроваджувати заходи щодо запобігання, профілактики та лікування COVID-19, серед яких є обов`язкове профілактичне щеплення.

У зв`язку з викладеним, АТ «Укрзалізниця» було забезпечено наявність вакцини для щеплення працівників. У першу чергу вакцинації підлягали працівники, які працюють у стратегічно важливих підрозділах Товариства, зокрема і філії ЄРЦ. З серпня 2021 року в АТ «Укрзалізниця», у тому числі, філії ЄРЦ розпочалось проведення безкоштовної для працівників вакцинації для уникнення можливості розповсюдження хвороби серед працівників, що може призвести до зупинки діяльності ЄРЦ.

Позивач декілька місяців категорично відмовлялася вакцинуватись, довідку про наявність протипоказань не надала, тому 08 грудня 2021 року було складено Акт, що підтверджує факт відмови у вакцинації позивачем, та надано роз`яснення про правові наслідки відмови. Вказаний Акт підписаний позивачем.

Того ж дня було видано оспорюваний наказ № ЄРЦ-147 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 з 09 грудня 2021 року і до моменту усунення причин відсторонення, з яким позивач ознайомлена.

З 01 березня 2022 року наказом по філії було запроваджено режим простою з причин, що не залежать від працівників. Стосовно ОСОБА_1 також запроваджено такий режим з оплатою часу простою з розрахунку 2/3 (66,67%) тарифної ставки, встановленої їй.

01 квітня 2022 року було видано наказ «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » у зв`язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв`язку з втратою можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства через військову агресію РФ проти України, запровадження відповідно до Указу Президента України воєнного стану, а також керуючись статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів. Накази про призупинення були видані відносно більшої частини працівників філії ЄРЦ.

21 лютого 2023 року, на підставі заяви позивача, вона була звільнена з роботи за угодою сторін.

Відповідач зазначає, що специфіка роботи позивача не передбачає можливості дистанційної чи надомної роботи, оскільки пов`язана з роботою безпосередньо з фізичними документами і з взаємодією в колективі. Приміщення, де розташована філія ЄРЦ - офісне приміщення, де постійно знаходиться півтори сотні працівників, які взаємодіють між собою, контактують фізично. Спалах інфекційної хвороби міг би за лічений час зупинити роботу філії, що призвело б до неможливості проведення своєчасних розрахунків за залізничні перевезення, що б мало великі збитки. Таким чином, позивач своїми діями наражала на небезпеку оточуючих та могла нанести великі збитки АТ «Укрзалізниця».

Враховуючи викладене, вважає, що відсторонення позивача від роботи було законним і без жодних порушень, тому просив відмовити в задоволенні позову.

04 серпня 2024 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якій вона наполягала на тому, що оспорюваний наказ є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки вакцинація від COVID-19 відсутня в переліку обов`язкових щеплень. Крім того, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 24 грудня 2020 року № 3018 затверджена Дорожня карта з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 і проведення масової вакцинації, положеннями якої закріплено, що вакцинація коронавірусної хвороби в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Крім того, 07 грудня 2021 року позивачем на ім`я директора відповідача були подані заява та заперечення на лист-ознайомлення, які були ним не взяті до відома.

Оскільки розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторони в судове засідання не викликались.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази в їх сукупності, суд виходить з наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Судом установлено, що позивач працювала в Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаді провідного економіста відділу розрахунків за міжнародні пасажирські перевезення.

24 листопада 2021 року листом-ознайомленням позивача було попереджено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та необхідність надати відомості/медичну інформацію щодо наявності профілактичного щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 або медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, а також роз`яснено, що внаслідок відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення її може бути відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року. Факт ознайомлення позивачем з цим листом підтверджується її особистим підписом.

08 грудня 2021 року відповідачем було складено Акт № 1 про те, що ОСОБА_1 відмовилася від проходження обов`язкового профілактичного щеплення.

Наказом першого заступника директора Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Караванової К. від 08 грудня 2021 року № ЄРЦ-147 «Про відсторонення від роботи працівників Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Акціонерного товариства «Українська залізниця» відсторонено позивача від роботи з 09 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення, без збереження заробітної плати.

Підставою відсторонення зазначено: стаття 46 КЗпП України, частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153 зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2021 року № 2393, пункт 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 12 36.

Наказом від 20 лютого 2023 року звільнено ОСОБА_1 з 21 лютого 2023 року на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV Перехідних положень Конституції України). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частини четверта - шоста статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Укрзалізниця».

Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Наказом МОЗ від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти «COVID-19» працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти «COVID-19» яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти «COVID-19» відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти «COVID-19» та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти «COVID-19», виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану: фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню «COVID-19»; фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від «COVID-19» вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи «COVID-19» в умовах воєнного стану; пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від «COVID-19».

Водночас, відповідачем застосовано до позивача відсторонення від роботи до набрання чинності вказаними нормативно-правовими актами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією «COVID-19» керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти «COVID-19», було передбачене законом.

Положення законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти «COVID-19», і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження «COVID-19», зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Зазначені правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи правомірність видачі судового наказу, відповідач посилався на те, що діяльність філії направлена на організацію здійснення розрахунків за перевезення, а специфіка роботи позивача не передбачала можливості дистанційної чи надомної роботи, оскільки пов`язана з роботою безпосередньо з фізичними документами і з взаємодією в колективі.

Разом з тим, такі твердження відповідача оцінюються судом критично, оскільки при видачі оспорюваного наказу ним не було надано жодної індивідуальної оцінки виконуваних позивачем трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Саме по собі посилання на те, що робота позивача пов`язана з взаємодією в колективі не доводить той факт, що вона не могла виконувати свої трудові обов`язки без особистих контактів з іншими людьми.

Також судом не встановлено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи, а також, що, обіймаючи посаду економіста відділу розрахунків за міжнародні пасажирські перевезення, позивач могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Українська залізниця».

Крім того, після ознайомлення із зазначеним листом, позивач 07 грудня 2021 року подала директору відповідача заяву про те, що вона тимчасово утримається від щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, оскільки вакцини ще не пройшли повний цикл клінічних випробувань, тому просила забезпечити її безкоштовним проходженням ПЛР-тестування кожні 72 години або в разі відсутності відповідного фінансування на підприємстві по відшкодуванню ПЛР-тестування, перевести її на дистанційний режим роботи чи оплатити їй час простою не з вини працівника.

Цього ж дня також подала заперечення на лист-ознайомлення, яким її було попереджено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, вказавши, що щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 відсутнє в переліку обов`язкових щеплень, а її права, в тому числі, право на працю можуть бути обмежені лише в умовах військового чи надзвичайного стану.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним).

Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку про визнання незаконним та скасування наказу в частині відсторонення економіста відділу розрахунків за міжнародні пасажирські перевезення ОСОБА_1 , оскільки відповідач не обґрунтував необхідність відсторонення позивача тим, що вона, працюючи на вищевказаній посаді, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.

Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд зазначає наступне.

Якщо встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відповідно до статті 235 КЗпП України.

Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19.)

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. […] У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Так, судом установлено, що позивач була незаконно відсторонена від виконання її посадових обов`язків із зупиненням виплати їй заробітної плати, тому наявні всі правові підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Водночас, при здійсненні розрахунку суд вважає за необхідне врахувати, що наказом відповідача від 14 березня 2022 року № ЄРЦ-32 «Про запровадження простою» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 встановлено режим простою з причин, що не залежать від працівника з 01 березня 2022 року до відміни для працівників філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця», які не мають можливостей перебувати на робочому місці безпосередньо. Відповідно до вказаного наказу оплата часу простою проводиться з розрахунку 2/3 (66,67%) тарифної ставки (посадового окладу), встановленої працівнику.

01 квітня 2022 року відповідно до наказу відповідача № 42/ОС «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 », у зв`язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв`язку з втратою можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства через військову агресію РФ проти України, запровадження відповідно до Указу Президента України воєнного стану, а також керуючись статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів, з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні, призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 .

Доказів того, що накази від 14 березня 2022 року № ЄРЦ-32 «Про запровадження простою» та від 01 квітня 2022 року № 42/ОС «Про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » визнано незаконними та скасовно матеріали справи не містять тобто вони є чинними.

Частиною четвертою статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Враховуючи вищевикладене, суд установив, що позивач була незаконно відсторонена від роботи в період з 09 грудня 2021 до 31 березня 2022 року.

Відповідно до положень пунктів 2, 8 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Згідно з наявної у матеріалах справи довідки про доходи позивача № 113, останніми повними місяцями роботи позивача були жовтень 2021 року та листопад 2021 року, в яких позивач отримала зарплату в розмірі - 17 342,49 грн за жовтень та 19 194,27 грн за листопад.

Загальна кількість відпрацьованих робочих днів у жовтні та листопаді 2021 року становить 42 дні. Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 869,92 грн (36 536,76/42=869,92).

З огляду на викладене, з дня відсторонення позивача 09 грудня 2021 року по день призупинення дії трудового договору з позивачем - 31 березня 2021 року розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить:

за період з 09 грудня 2021 року по 28 лютого 2022 року: 869,92 грн х 55 робочих днів = 47 845,60 грн;

за березень 2022 року: 869,92 х 23 робочих дні = 20 008,16 грн, водночас, суд вважає за необхідне врахувати, що відповідно до наказу про запровадженням простою, з 01 березня 2022 року оплата простою здійснювалась з розрахунку 2/3 (66,67%) тарифної ставки (посадового окладу) працівника, тому за березень підлягає виплати розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 13 339,44 грн (20 008,16х66,67%/100%=13 339,44).

Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 61 185,04 грн, який підлягає виплаті позивачу без урахування податків і зборів.

Відповідно до частин першої-другої статті 80 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов до висновків, що в ході судового розгляду доведено факт порушення відповідачем норм чинного трудового законодавства по відношенню до позивача та наявності підстав для визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення її від роботи, а також встановлено підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Ураховуючи положення статті 141 ЦПК України, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання цього позову до суду, її позов задоволений, суд вважає необхідним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 984,80 грн стягнути з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись статтею 46 КЗпП України, Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, статтями 2, 10, 12, 13, 15, 141, 76?81, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 08 грудня 2021 року № ЄРЦ-147 «Про відсторонення від роботи працівників Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Українська залізниця» в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 , провідного економіста відділу прорахунків за міжнародні пасажирські перевезення.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 61 185,04 (шістдесят одна тисяча сто вісімдесят п`ять гривень 4 коп.) гривень.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 1 984,80 грн.

Рішення суду в частині присудження виплати середнього заробітку за час вимушеного прогул підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ: 40081279, місцезнаходження: м. Київ, вул. Уманська, 5.

Суддя Л. М. Ішуніна