Постанова

від 23.10.2024 по справі 760/4375/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а,inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 760/4375/22 Головуючий у суді першої інстанції - Ішуніна Л. М.

Номер провадження № 22-ц/824/13865/2024 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря судового засідання Русан А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» подану директором Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Наталією Носач на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень», в якому просила визнати незаконним і скасувати наказ від 09 грудня 2021 року № ЄРЦ-147 «Про відсторонення від роботи працівників Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Українська залізниця» в частині її відсторонення від роботи; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 грудня 2021 року по день ухвалення судового рішення у справі або допущення до роботи.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 24 листопада 2021 року її було попереджено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та необхідність надати відомості/медичну інформацію щодо наявності профілактичного щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 або медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19.

08 грудня 2021 року першим заступником директора Філії було видано наказ № ЄРЦ-147 «Про відсторонення від роботи працівників Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень АТ «Українська залізниця», яким її відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення без збереження заробітної плати.

Позивач вважає вказаний наказ незаконним та таким, що грубо порушує її трудові права, оскільки у відповідача була відсутня законна підстава для її відсторонення від роботи. Зокрема, вона не порушувала законодавства про працю, яке б стало підставою для її відсторонення, а така підстава для відсторонення як відмова виконувати розпорядження державного органу нормами статті 46 КЗпП України не передбачена. Водночас, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 КЗпП України не є виключним, однак його розширення можливе лише актами законодавства України.

Крім того, виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень, яким не передбачено щеплення проти гострої респіраторної хвороби «COVІD-19», а МОЗ України відповідно до частини другої статті 12 цього ж Закону може встановити лише перелік професій та виробництв, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням.

До того ж, листом-ознайомленням її було попереджено про відсторонення, обґрунтованого Наказом МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», однак зазначений наказ не передбачає можливості відсторонення невакцинованих працівників.

Також, рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на території України головним державним санітарним лікарем не приймалося, а було лише прийнято рішення про затвердження переліку професій. Водночас, згідно з постановами Головного санітарного лікаря COVІD-19 визнається вакцино керованою хворобою, а не особливо небезпечною інфекційною хворобою або масово поширеною небезпечною інфекційною хворобою.

Крім того, у оспорюваному наказі відсутнє посилання на зафіксований у порядку встановленому Законом, факт її відмови від профілактичного щеплення, зокрема, на відмову від щеплень, оформлену за формою № 063-2/о, письмове підтвердження, акт присутності свідків або подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Окрім того, позивач вважає, що про можливість відсторонення від роботи її повинні були повідомити за два місяці, оскільки це є істотною зміною умов праці, однак про це її було повідомлено 24 листопада 2021 року, а відсторонено 09 грудня 2021 року.

Також, зазначає, що вимога відповідача надати відомості, що стосуються наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання є порушенням її права на конфіденційність та повагу до її приватного життя. Водночас, вакцинуватися чи ні вирішує сам пацієнт.

З огляду на викладене, вищевказаний наказ порушує її право на працю та є дискримінаційним, а тому підлягає скасуванню.

Крім того, враховуючи, що її було відсторонено від роботи без законних на те підстав, позивач зазначила про необхідність стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому позивач звернулася до суду з указаним позовом для захисту порушених прав.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 03 червня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 08 грудня 2021 року № ЄРЦ-147 «Про відсторонення від роботи працівників Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Українська залізниця» в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 , провідного економіста відділу прорахунків за міжнародні пасажирські перевезення.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 61 185,04 гривень, та на користь держави судовий збір в розмірі 1 984,80 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач АТ «Українська залізниця» в особі керівника філія «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Наталії Носач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, присудити на користь АТ «Українська залізниця» в особі Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Українська залізниця» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 977, 20 грн.

В обґрунтування вимог наголошує, що саме по собі посилання на те, що робота позивача пов`язана із взаємодією в колективі не доводить той факт, що вона не могла виконувати свої трудові обов`язки без особистих контактів з іншими людьми. Судом не встановлено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи, а також те, що, обіймаючи посаду економіста відділу розрахунків за міжнародні пасажирські перевезення, позивач могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Українська залізниця».

Зазначає, що приміщення, де розташована філія ЄРЦ, це п`ятиповерхова офісна будівля, де постійно знаходиться близько 150 працівників, які взаємодіють між собою, контактують фізично. Вільні кабінети, які б не були зайняті працівниками, у будівлі відсутні. Вхід до будівлі лише один через пропускну систему, де постійно щоранку/щовечора йде скупчення працівників, які прибувають на роботу та залишають її. На підставі цього, позивач своїми діями наражала на небезпеку оточуючих та могла нанести великі збитки АТ «Укрзалізниця».

Вказує, що спірний наказ видано в межах чинного законодавства, з дотриманням способу та порядку відсторонення, тому суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що спірний наказ є незаконним, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Наголошує, що в матеріалах справи відсутні як підтверджуючі документи про наявність профілактичного щеплення від СОVID-19, так і довідки про протипоказання щодо проведення профілактичних щеплень. Тобто, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

30 серпня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від позивачки ОСОБА_1 , у якому остання не погоджується із викладеними в апеляційній скарзі доводами відповідача.

Свої заперечення мотивує тим, що щеплення від «COVID-19» не є обов`язковим та не внесено до календаря щеплень. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Обов`язкової вакцинації від COVID-19 в цьому переліку немає, та законодавством не встановлено.

Наголошує, що стосується нараження працівників на небезпеку, надає лабораторний аналіз крові на антитіла до вірусу SARS-CoV-2, який було проведено 12 листопад 2021 року в лабораторії invivo, про що було повідомлено начальника відділу і працівників в якому працювала позивач.

При апеляційному розгляді справи позивач у справі ОСОБА_1 заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції просила залишити без змін, оскільки доводи на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених у рішенні суду. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства.

Апелянт у справі будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 159,161) до суду апеляційної інстанції не з`явився. Заяв про відкладення розгляду справи із підстав, які б могли бути визнанні поважними не подавав.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що позивач працювала в Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаді провідного економіста відділу розрахунків за міжнародні пасажирські перевезення.

24 листопада 2021 року листом-ознайомленням позивача було попереджено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та необхідність надати відомості/медичну інформацію щодо наявності профілактичного щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 або медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, а також роз`яснено, що внаслідок відмови або ухилення від обов`язкового проведення профілактичного щеплення її може бути відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року. Факт ознайомлення позивачем з цим листом підтверджується її особистим підписом.

08 грудня 2021 року відповідачем було складено Акт № 1 про те, що ОСОБА_1 відмовилася від проходження обов`язкового профілактичного щеплення.

Наказом першого заступника директора Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Караванової К. від 08 грудня 2021 року № ЄРЦ-147 «Про відсторонення від роботи працівників Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Акціонерного товариства «Українська залізниця» відсторонено позивача від роботи з 09 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення, без збереження заробітної плати.

Підставою відсторонення зазначено: стаття 46 КЗпП України, частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153 зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2021 року № 2393, пункт 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 12 36.

Наказом від 20 лютого 2023 року звільнено ОСОБА_1 з 21 лютого 2023 року на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивача.

Даючи оцінку правомірності видачі наказу, суд виходив із того, що відповідач посилався на те, що діяльність філії направлена на організацію здійснення розрахунків за перевезення, а специфіка роботи позивача не передбачала можливості дистанційної чи надомної роботи, оскільки пов`язана з роботою безпосередньо з фізичними документами і з взаємодією в колективі.

Однак такі твердження відповідача суд першої інстанції оцінив критично, зазначивши, що при видачі оспорюваного наказу відповідачем не було надано жодної індивідуальної оцінки виконуваних позивачем трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Саме по собі посилання на те, що робота позивача пов`язана з взаємодією в колективі не доводить той факт, що вона не могла виконувати свої трудові обов`язки без особистих контактів з іншими людьми.

Також судом першої інстанції не встановлено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи, а також, що, обіймаючи посаду економіста відділу розрахунків за міжнародні пасажирські перевезення, позивач могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Українська залізниця».

Крім того, після ознайомлення із зазначеним листом, позивач 07 грудня 2021 року подала директору відповідача заяву про те, що вона тимчасово утримається від щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, оскільки вакцини ще не пройшли повний цикл клінічних випробувань, тому просила забезпечити її безкоштовним проходженням ПЛР-тестування кожні 72 години або в разі відсутності відповідного фінансування на підприємстві по відшкодуванню ПЛР-тестування, перевести її на дистанційний режим роботи чи оплатити їй час простою не з вини працівника.

Цього ж дня також подала заперечення на лист-ознайомлення, яким її було попереджено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, вказавши, що щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 відсутнє в переліку обов`язкових щеплень, а її права, в тому числі, право на працю можуть бути обмежені лише в умовах військового чи надзвичайного стану.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним).

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про задоволення позову відповідає з огляду на наступне.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ «Укрзалізниця».

Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Наказом МОЗ від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України № 66 від 14 квітня 1995 року (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

Судом першої інстанції не встановлено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду економіста, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Фактично її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

За таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок про визнання незаконним та скасування наказу в частині відсторонення провідного економіста відділу розрахунків за міжнародні пасажирські перевезення від роботи без оплати періоду відсторонення.

З матеріалів справи вбачається, що з урахуванням необхідності для проходження у встановленому законодавством порядку вакцинації достатнього розумного часу з дня набрання чинності підзаконним нормативно-правовим актом про обов`язковість щеплення від COVID-19, в тому числі і часу для проходження медичного огляду перед щепленням, відповідач не надав доказів того, які заходи, спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівників, зокрема, і позивача, були ним здійснені, поряд з іншим, і у взаємодії з відповідними установами та пунктами щеплень проти COVID-19 (закладами охорони здоров`я) та з органами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Суд апеляційної інстанції враховує, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження об`єктивної необхідності під час виконання відповідних обов`язків позивача особисто контактувати з іншими людьми, кількості соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих), а також умов праці, в яких перебуває працівник, які збільшують вірогідність зараження COVID-19 та інших факторів, що впливали на рішення роботодавця відсторонити позивача від роботи за відсутності у неї відповідного щеплення.

Відповідачем в оспорюваному наказі не наведено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач своїми діями (ухиленням від обов`язкової вакцинації) наражала на небезпеку оточуючих та могла нанести великі збитки АТ «Укрзалізниця», колегія суддів відхиляє, оскільки відповідачем не було подано до суду першої інстанції доказів того, що саме такими діями позивача нанесені збитки.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованістьрішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» директором Філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Наталією Носач, залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 червня 2024 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 24 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв