Рішення

від 28.05.2024 по справі 902/39/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" травня 2024 р.Cправа № 902/39/24

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю секретаря судового засідання Данелюк Х.О.,

прокурора - Кавун О.І.,

у відсутності інших учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом: Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050) в інтересах держави в особі Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області (вул. Коцюбинського, 23, с. Мурафа, Жмеринський район, Вінницька область, 23530)

до: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Приватного підприємства "Зето" (вул. Коцюбинського, 194/а, с. Мурафа, Жмеринський район, Вінницька область, 25525)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Жмеринська районна державна адміністрація (вул. Б.Хмельницького, 14, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100)

про зобов`язання повернути земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В :

Першим заступником керівника Вінницької обласної прокуратури подано позов в інтересах держави в особі Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області до ОСОБА_1 та Приватного підприємства "Зето" про зобов`язання повернути земельну ділянку.

У відповідності до вимог ч.ч. 6, 7 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України Господарським судом Вінницької області здійснено запит до Відділу надання адміністративних послуг Липовецької міської ради щодо реєстрації місця проживання та інших персональних даних, що містяться в картотеці реєстраційного обліку про гр. ОСОБА_1 .

20.02.2024 до суду надійшла відповідь на запит, за змістом якої надано інформацію щодо місця проживання відповідача 1.

Ухвалою суду від 21.02.2024 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/39/24 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.03.2024 о 10:00 год.

Під час підготовчого провадження у справі, строк якого протокольною ухвалою від 04.04.2024 продовжено на 30 днів в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України, вчинено ряд процесуальних дій:

- протокольною ухвалою від 19.03.2024 залучено до участі у справі Жмеринську районну державну адміністрацію як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача;

- учасники справи скористалися правом на подання заяв по суті спору: відповідачами подано відзиви на позовну заяву (а.с. 133-140, 169-175, т. 1); ОСОБА_1 - заперечення на відповідь на відзив прокурора (а.с. 3-10, т. 2); ПП "Зето" - заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с. 141-146, т. 1) та додаткові пояснення щодо такої заяви (а.с. 1-2, т. 2); прокурором - відповіді на відзиви відповідачів (а.с. 193-213, 218-242, т. 1), відповідь на процесуальні документи позивача (а.с. 179-192, т. 1), а також заперечення на заяву відповідача 1 про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с. 243-246, т. 1); позивачем - пояснення (відзив) по суті спору (а.с. 147-152, т. 1) та клопотання про залишення позову без розгляду (а.с. 153-155, т. 1).

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито таку стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 28.05.2024, про що 25.04.2024 постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.

27.05.2024 в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" надійшло клопотання представника позивача, а також клопотання представниці відповідачів про відкладення розгляду справи на іншу дату.

На визначений час у судове засідання 28.05.2024 з`явилася прокурор, решта повідомлених належним чином учасників справи правом участі у судовому засіданні не скористалися. Водночас ОСОБА_1 про призначене судове засідання повідомлено ухвалою від 29.04.2024, вручення якої підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим поштовим повідомленням, решту учасників справи повідомлено шляхом доставки вказаної ухвали до Електронних кабінетів ЄСІТС, що підтверджується наявними у матеріалах справи довідками.

Дослідивши такі клопотання, з урахуванням позиції прокурора, суд дійшов висновку про їх відхилення з підстав необґрунтованості, оскільки в клопотанні Мурафської сільської ради причина неявки представника взагалі не вказана. Водночас клопотання представниці відповідачів підтверджені зайнятістю в іншому судовому засіданні, однак відповідачам з моменту відкриття провадження у справі надано достатньо часу для вчинення процесуальних дій, а укладення напередодні розгляду справи договору про надання професійної правничої допомоги в даному випадку не сприяють розгляду справи в розумні строки, що містить ознаки недобросовісності. Про таке відхилення постановлено відповідні ухвали у протокольній формі.

В обґрунтування заявленого позову прокурор зазначає, що розпорядженням Шаргородської районної державної адміністрації від 03.09.2012 №405 ОСОБА_2 передано в оренду земельні ділянки загальною площею 196,3595 га, з них 145,4313 га ріллі та 34,5687 га пасовищ із земель резервного фонду Клекотинської сільської ради, а також 16,3595 га пасовищ із земель запасу Мурафської сільської ради для створення фермерського господарства.

На підставі зазначеного розпорядження між Шаргородською районною державною адміністрацією та ОСОБА_2 30.12.2012 укладено договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території Клекотинської сільської ради строком на 25 років, відповідно до якого в оренду ОСОБА_2 передано земельну ділянку загальною площею 180 га, в тому числі: рілля - 145,4313 га та пасовище - 34,5687 га за межами населеного пункту, з кадастровим номером 0525383000:03:002:0209. При цьому отриману земельну ділянку останній передав в суборенду Приватному підприємству "Зето" за договором від 07.12.2013.

Після смерті ОСОБА_2 право користування вищезазначеною земельною ділянкою в порядку спадкування визнано за ОСОБА_1 , однак ані ОСОБА_2 , ані ОСОБА_1 фермерське господарство не було створено.

Так, за твердженням прокурора, ОСОБА_2 використав спрощений порядок одержання земельної ділянки в оренду для використання її іншим суб`єктом господарювання (суборендарем ПП "Зето") поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - проведення земельних торгів, тому договори оренди та суборенди земельної ділянки є нікчемними та така земельна ділянка підлягає поверненню територіальній громаді в особі Мурафської сільської ради.

Позиція позивача - Мурафської сільської ради у даному спорі зводиться до того, що заборгованість з орендної плати за користування земельною ділянкою, яка є предметом спору, відсутня, тому права та законні інтереси Мурафської сільської громади не порушуються, отже прокуратурою не підтверджено наявність реальних підстав представництва у цій справі.

Окрім того, за твердженням позивача, на момент звернення прокуратури до суду (січень 2024 року), враховуючи, що розпорядження Шаргородської РДА №405 видане 03.09.2012 року, а договір оренди укладено 30.12.2012 року, сплив трирічний строк позовної давності, що унеможливлює задоволення позову згідно із ст. 267 ЦК України.

З підстави, що належним позивачем у справі є Держгеокадастр, Мурафська сільська рада просить залишити позов без розгляду.

Суть заперечень відповідача 1 - ПП "Зето", викладених у відзиві на позовну заяву, зводиться до того, що прокурор не підтвердив наявність законних підстав представництва у цій справі, оскільки не довів порушення інтересів держави внаслідок укладення додаткової угоди від 25.04.2022 року між Мурафською сільською радою Жмеринського району Вінницької області і ОСОБА_1 до договору оренди землі від 30.12.2012 року.

Окрім того, відповідач 1 вказує, що законодавством України (на час виникнення спірних відносин) було передбачено, що фізичні особи мають право отримувати земельні ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, у порядку, передбаченому ст. 123 (ч. 2 ст. 134) Земельного кодексу України, що спростовує доводи прокурора щодо незаконності передачі земельної ділянки в оренду.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 викладено позицію в заперечення позову з посиланням на висновки Верховного Суду щодо дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини.

У відповідях на відзиви відповідачів прокурор акцентує увагу, що дії ОСОБА_2 були спрямовані на отримання іншими суб`єктами (в даному випадку ПП "Зето") в користування земельної ділянки за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.ст. 123, 134 ЗК України, а сам ОСОБА_2 не мав намірів на створення фермерського господарства та використання наданої йому земельної ділянки за призначенням.

Підстави представництва інтересів Мурафської сільської ради прокурор обґрунтовує тим, що сам факт не звернення до суду уповноваженого органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави.

Водночас, за твердженням прокурора, у даному випадку порушення інтересу держави (національного, суспільного інтересу) відбулося внаслідок ігнорування сторонами договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельною ділянкою в силу прагнення отримати земельну ділянку за спрощеною, пільговою процедурою без проведення земельних торгів та у не створенні фермерського господарства, для роботи якого виділялася земельна ділянка.

Щодо застосування наслідків спливу позовної давності прокурор вказує на звернення до суду із негаторним позовом за яким порушення є триваючим, тому строки позовної давності у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню.

Третя особа у своєму поясненні по суті спору, з посиланням на зміни чинного законодавства в частині розподілу повноважень щодо передачі та використання земель сільськогосподарського призначення вважає, що рішення суду не вплине на права та обов`язки Жмеринської районної військової (державної) адміністрації як правонаступника Шаргородської районної державної адміністрації, тому вирішення справи залишає на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Згідно із розпорядженням Шаргородської районної державної адміністрації від 03.09.2012 № 405 ОСОБА_2 передано в оренду земельні ділянки загальною площею 196,3595 га, з них 145,4313 га ріллі та 34,5687 га пасовищ із земель резервного фонду Клекотинської сільської ради та 16,3595 га пасовищ із земель запасу Мурафської сільської ради для створення фермерського господарства.

На підставі зазначеного розпорядження між Шаргородською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та ОСОБА_2 (Орендар) 30.12.2012 укладено Договір оренди землі згідно предмету якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства із земель запасу та резервного фонду Клекотинської сільської ради (Договір).

Відповідно до п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 180 га в тому числі: рілля - 145,4313 га та пасовище - 34,5687 га за межами населеного пункту, кадастровий номер 0525383000:03:002:0209.

Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 2408347 грн.

Згідно із п. 8 Договору його укладено на 25 років.

Земельна ділянка передається в оренду для вирощування сільськогосподарської продукції, цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства (пункти 15, 16 Договору).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди за ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку зареєстровано 06.12.2013.

07.12.2013 між ОСОБА_2 (Орендар) та Приватним підприємством "Зето" (Суборендар) укладено Договір суборенди землі, відповідно до предмету якого Орендар надає, а Суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Клекотинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, за межами населеного пункту (Договір суборенди).

Відповідно до пункту 2 Договору суборенди в суборенду передається земельна ділянка загальною площею 180 га, у тому числі: рілля - 145,4313 га, пасовище - 34,5687 га, для ведення фермерського господарства із земель резервного фонду, яка розташована на території Клекотинської сільської ради за межами населеного пункту.

Кадастровий номер земельної ділянки 0525383000:03:002:0209.

Згідно із п. 6 Договору суборенди в редакції додаткової угоди від 12.02.2014 Договір суборенди укладено на 24 роки 11 місяців.

За інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право суборенди земельної ділянки ПП "Зето" зареєстровано 07.12.2013.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 27.09.2018 № 2-12704/15-18-сг зазначену земельну ділянку передано у комунальну власність Мурафської сільської об`єднаної територіальної громади. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідне право зареєстровано 08.11.2018.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 14.02.2022 у справі № 152/58/22 задоволено позов в інтересах ОСОБА_1 (спадкоємиці ОСОБА_2 ) до Мурафської сільської ради Жмеринського району про визнання в порядку спадкування права користування земельною ділянкою. Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом після смерті 03.06.2017 року ОСОБА_2 право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0525383000:03:002:0209 (цільове призначення - для ведення фермерського господарства), площею 180 га, що розташована на території Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, орендарем якої був ОСОБА_2 відповідно до договору оренди землі від 30.12.2012, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис про речове право (оренду) № 3729163).

25.04.2022 між Мурафською сільською радою та спадкоємцем ОСОБА_2 - ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до Договору оренди землі від 30.12.2012, якою змінено сторони договору та розмір орендної плати.

Прокурор, вважаючи, що ОСОБА_2 використав спрощений порядок одержання земельної ділянки в оренду для використання її іншим суб`єктом господарювання (суборендарем ПП "Зето") поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - проведення земельних торгів, тому договори оренди та суборенди земельної ділянки є нікчемними звернувся із відповідним позовом до суду про зобов`язання повернути земельну ділянку територіальній громаді в особі Мурафської сільської ради.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

За правилом статті 124 Земельного кодексу України (ЗК України) (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин - укладення Договору оренди землі від 30.12.2012) передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Частинами другою та третьою статті 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Частиною третьою статті 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом із тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України. У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону).

Згідно із абзацом 1 частини першої статті 7 цього Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Частинами другою та четвертою статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону (частина 2 статті 16 вищевказаного Закону).

За приписами статті 774 Цивільного кодексу України передання наймачем (орендарем) речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця (орендодавця), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно із частинами 1 і 2 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 05.10.2022 по справі № 922/1830/19 (п. 9.26.) акцентувала увагу, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентній) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19 виклав висновок (п. 4.20), що якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентній) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентній) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним.

Матеріалами справи підтверджується та учасниками справи не спростовується, що спірна земельна ділянка отримана ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства та 07.12.2013 після укладення Договору оренди землі була передана в суборенду Приватному підприємству "Зето".

Тобто, вбачається отримання земельної ділянки в цілях її фактичного використання іншою юридичною особою, позаяк ані ОСОБА_2 , ані його спадкоємицею ОСОБА_1 фермерське господарство протягом більше ніж 10 років не було створено, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Оскільки ОСОБА_2 використав спрощений порядок одержання земельної ділянки в оренду для використання її іншим суб`єктом господарювання (суборендарем ПП "Зето") поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - проведення земельних торгів, тому укладені договори оренди та суборенди земельної ділянки є нікчемними в силу приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України і такі висновки узгоджуються із зазначеною вище правовою позицією Верховного Суду.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, у якій, у свою чергу, врахований висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц) серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

З наведеного слідує, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження.

При цьому на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 серпня 2023 року у справі № 922/1832/19).

З урахуванням наведеного, обраний прокурором спосіб захисту в межах спірних правовідносин є належним та не потребуватиме вжиття додаткових засобів захисту. Водночас, при звернення до суду із негаторним позовом, за яким порушення є триваючим, строки позовної давності у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню, що спростовує доводи Мурафської сільської ради та Приватного підприємства "Зето" про сплив строку позовної давності.

Щодо доводів ОСОБА_1 про втручання у її право на мирне володіння майном та покладення на зазначену відповідачку надмірного тягаря, з посиланням, зокрема, на приписи статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція), то суд враховує таке.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції зазначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати па предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

В межах спірних правовідносин такі критерії дотримано, оскільки має місце втручання на умовах, визначених законом. Повернення спірної земельної ділянки переслідує задоволення публічного інтересу, позаяк майно вибуло із державної власності та підлягає поверненню територіальній громаді, враховуючи зміни щодо власника землі за відповідним цільовим призначенням.

Окрім того, відновлення законності при вирішенні питання вибуття з користування спірної земельної ділянки підтверджує пропорційність втручання, водночас відповідачкою 2 отримана земельна ділянка фактично не використовується за призначенням, позаяк перебуває в суборенді.

Щодо застосування судом принципу належного урядування, то слушними є доводи прокурора, що воля держави та територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу державної влади чи місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави і територіальної громади.

З огляду на викладене, підлягає до задоволення вимога прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку.

Оскільки фактичним користувачем спірної земельної ділянки є ПП "Зето", тому в останнього існує безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, а його дії з утримання земельної ділянки призводять до порушення майнових прав держави, суд вважає правомірними вимоги прокурора щодо витребування земельної ділянки в обох відповідачів.

Визначаючись щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Мурафської сільської ради, суд враховує таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначила, що сам факт незвернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з цим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці європейського суду з прав людини.

У висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, зазначено зокрема про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З метою здійснення представництва інтересів держави у суді Вінницькою обласною прокуратурою у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлено Мурафську сільську раду про намір звернутися із відповідним позовом до суду (лист вих. №15/3-803вих-23 від 26.12.2023).

Такому повідомленню передував ряд запитів Вінницької обласної прокуратури на отримання інформації з метою з`ясування наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.

Доказів реагування Мурафської сільської ради на повідомлення прокуратури в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" матеріали справи не містять.

Суд враховує, що обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у пункті 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Отже, наявні підстави вважати, що прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Поряд з цим позиція Мурафської сільської ради, що заборгованість з орендної плати за користування земельною ділянкою, яка є предметом спору, відсутня, тому права та законні інтереси Мурафської сільської громади не порушуються, не можуть братися судом до уваги, оскільки наявність чи відсутність заборгованості з орендної плати не є предметом дослідження у даному спорі з урахуванням обраного прокурором способу захисту (мова не йде про розірвання договору оренди, оскільки в межах саме такого спору предметом дослідження виступала б систематичність невнесення орендних платежів).

Щодо твердження Мурафської сільської ради, що прокурором неправильно визначено позивача у справі, то таке твердження спростовується Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 27.09.2018 № 2-12704/15-18-сг, відповідно до якого спірну земельну ділянку передано у комунальну власність Мурафської сільської об`єднаної територіальної громади. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідне право зареєстровано 08.11.2018.

Отже, суд приходить до висновку про відхилення клопотання Мурафської сільської ради про залишення позову без розгляду з підстав обрання прокурором неналежного позивача у справі.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із оцінки наявних у справі доказів, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку задоволення позову у повному обсязі з вищенаведених мотивів.

Поряд з цим викладені відповідачами заперечення по суті спору жодним чином не спростовують обґрунтованості позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, у зв`язку із задоволенням позову повністю витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в розмірі 6056 грн покладаються на кожного з відповідачів в сумі 3028 грн.

Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) повернути територіальній громаді в особі Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області (вул. Коцюбинського, 23, с. Мурафа, Жмеринський район, Вінницька область, 23530, код ЄДРПОУ 04325495) земельну ділянку з кадастровим номером 0525383000:03:002:0209 площею 180 га, в тому числі: рілля 145,4313 га та пасовище 34,5687 га.

3. Зобов`язати Приватне підприємство "Зето" (вул. Коцюбинського, 194/а, с. Мурафа, Жмеринський район, Вінницька область, 25525, код ЄДРПОУ 31222981) повернути територіальній громаді в особі Мурафської сільської ради Жмеринського району Вінницької області (вул. Коцюбинського, 23, с. Мурафа, Жмеринський район, Вінницька область, 23530, код ЄДРПОУ 04325495) земельну ділянку з кадастровим номером 0525383000:03:002:0209 площею 180 га, в тому числі: рілля 145,4313 га та пасовище 34,5687 га.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 02909909) 3028 грн - витрат зі сплати судового збору.

5. Стягнути з Приватного підприємства "Зето" (вул. Коцюбинського, 194/а, с. Мурафа, Жмеринський район, Вінницька область, 25525, код ЄДРПОУ 31222981) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 02909909) 3028 грн - витрат зі сплати судового збору.

6. Згідно із приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

7. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Примірник повного судового рішення надіслати ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, решті учасникам справи - до Електронних кабінетів ЄСІТС.

Повне рішення складено 07 червня 2024 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 .