Постанова

від 05.06.2024 по справі 202/3044/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 202/3044/23

провадження № 61-3887 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей Краматорської міської ради Донецької області, Печерське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2023 року у складі судді Ісаєвої Д. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2024 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей Краматорської міської ради Донецької області, Печерське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - Печерське РУ ГУМВС України у м. Києві), про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява обґрунтована тим, що з 2013 рокувін перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 . Після припинення шлюбних відносин у 2020-2021 року дитина залишилася проживати з матір`ю.

Вказував, що неодноразово намагався побачитись з сином, проте ОСОБА_2 чинить перешкоди у спілкуванні батька з дитиною, реалізації його батьківських прав, у зв`язку з чим він неодноразово звертався до правоохоронних органів з відповідними заявами. ОСОБА_2 таємно вивезла дитину за кордон, приховує від батька місцезнаходження дитини.

Стверджував, що відповідачка постійно в присутності дитини висловлюється нецензурною лайкою та принижує його, позивача, тим самим налаштовуючи сина проти нього, відмовляється приймати матеріальне забезпечення та подарунки від нього для дитини, чинить психологічне, економічне та фізичне насильство над дитиною, не забезпечує її належного утримання, медичного догляду та розвитку, адже дитина пропускає заняття у школі, змушує дитину жебракувати. Також мав місце факт залишення ОСОБА_2 малолітньої дитини самою замкненою у квартирі.

Вказане, на думку позивача, свідчить про неналежне виконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків щодо дитини.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з недоведеності позивачем наявності винної поведінки відповідачки, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками, умисного ухилення від виховання дитини, а також того, що інтереси дитини вимагають застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2024 року й передати справу на новий розгляд.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); не дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 202/3044/23 із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки доказам та дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Вважає висновок органу опіки та піклування Краматорської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області № 01-49/796 від 15 червня 2023 року про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , на якому ґрунтуються оскаржувані судові рішення, неналежним доказом, оскільки висновок складено за відсутності акту обстеження умов проживання відповідачки, яка з дитиною не проживає у м. Краматорську, а також без виклику сторін на засідання комісії щодо розгляду питання про позбавлення відповідачки батьківських прав.

Суди попередніх інстанцій проігнорували ті обставини, що сектором дізнання Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області в рамках кримінального провадження № 12023046030000946 за статтею 358 КК України проводиться досудове розслідування щодо подання відповідачкою недостовірних документів та підробку висновку опіки та піклування у справі, що переглядається.

Суди не врахували наявні у матеріалах справи докази, які підтверджують ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а саме те, що дитина позбавлена доступу до освіти, часто залишається самою замкненою у різних приміщеннях, обмежується духовний розвиток дитини та її самоідентифікації. Дитина позбавлена можливості спілкування з батьком, не отримує належного розвитку та виховання, що є руйнуванням інституту сім`ї, суперечить моральним засадам суспільства та порушує норми чинного законодавства та міжнародні декларації та конвенції та не відповідає якнайкращим інтересам дитини.

Крім того, суд апеляційної інстанції розглянув справу, призначену на 06 березня 2023 року, без участі сторін у справі, не вирішив клопотання про відкладення розгляду справи, чим порушив права на доступ до правосуддя та вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 27 квітня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

У шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з висновком № 01-49/796 від 15 червня 2023 року Краматорська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, як орган опіки та піклування, вважала недоцільним позбавленням батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06 зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Strand Lobben and Others v. Norway» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Позивачем не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідачки щодо умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків, як і не доведено, що інтереси дитини потребують позбавлення матері батьківських прав щодо неї.

Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку висновку № 01-49/796 від 15 червня 2023 року Краматорської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, як органу опіки та піклування, яка вважала недоцільним позбавленням батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судами враховано, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Верховний Суд враховує, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір`ю сімейних відносин не буде відповідати інтересам дитини.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.

В контексті доводів касаційної скарги щодо підроблення відповідачкою документів у справі, колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу на те, що сама по собі наявність відкритого кримінального провадження не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень за відсутності обвинувального вироку відносно відповідачки.

З огляду на зазначене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про недоцільність позбавлення матері батьківських прав щодо малолітньої дитини, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, слід визнати обґрунтованими та такими, що не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та значною мірою зводяться до переоцінки доказів.

Водночас, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Послання заявника на те, що апеляційний суд проігнорував клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 06 березня 2024 року, також не заслуговують на увагу.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розглянути справу за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Таким чином, оскільки сторона заявника, яка ініціювала апеляційне провадження у справі, була належним чином сповіщена апеляційним судом про проведення судового засідання 06 березня 2024 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.

Враховуючи викладене, неявка позивача та його представника в судове засідання не може бути підставою для скасування правильних по суті судових рішень апеляційного суду.

Інші аргументи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович