Постанова

від 05.06.2024 по справі 481/1284/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня2024 року

м. Київ

справа № 481/1284/21

провадження № 61-9098 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

третя особа -ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павлова Юрія Володимировича - на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 23 лютого 2023 року судді Вжещ С. І. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 травня 2023 року у складі колегії суддів: Колосовський С. Ю., Локтіонова О. В., Ямкова О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Софіївської сільської ради Баштанського району Миколаївської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування.

Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно.

Згідно з довідкою Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області від 10 серпня 2011 року № 1378 ОСОБА_4 належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_4 склав заповіт, який був посвідчений секретарем виконавчого комітету Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області 25 серпня 2010 року, яким усе майно заповів їй, ОСОБА_1

Вказувала, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , оскільки на час відкриття спадщини постійно проживала разом із спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 . Листом від 05 серпня 2021 року № 168/02-14 приватний нотаріус Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Савченко А. В. відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на указане майно.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за собою право власності

на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Павлов Ю. В. звернувся до суду з заявою про зміну предмета позову, у якій посилався на те, що згідно з відомостями погосподарського обліку у 2016 році і прийняттям виконавчим комітетом Софіївської сільської ради рішення від 29 липня 2016 року № 32 «Про найменування вулиць та присвоєння нумерації будинкам в населених пунктах Софіївської сільської ради» змінилася нумерація житлового будинку АДРЕСА_2 , а тому просив визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Ухвалами Новобузького районного суду Миколаївської області від 12 січня 2022 року до участі у справі третьою особою залучено ОСОБА_3 , а від 08 вересня 2022 року - замінено відповідача Софіївську сільську раду Баштанського району Миколаївської області на ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 23 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 травня 2023 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що за життя спадкодавець ОСОБА_4 набув, але не зареєстрував у встановленому законом порядку право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . За даними книг погосподарського обліку, після вибуття із вказаної адреси 28 червня 2006 року ОСОБА_4 постійно проживав та був зареєстрований, як голова домогосподарства, по АДРЕСА_1 , де й помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 2011 року по 2015 рік спірний житловий будинок АДРЕСА_2 рахувався за ОСОБА_3 , а з 2016 року власником спірного домоволодіння є відповідачка ОСОБА_2 .

Таким чином, на час відкриття спадщини ОСОБА_4 не був головою спірного домогосподарства, а сам факт користування до 28 червня 2006 року спірним домоволодінням не тягне за собою виникнення в останнього права власності на житловий будинок, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю позовних вимог, питання про застосування позовної давності, про яку заявила відповідачка, судом не вирішувалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Павлов Ю. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 23 лютого 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 травня 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми статті 1218 ЦПК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); не дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 481/1284/21 із Новобузького районного суду Миколаївської області.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином надані докази та дійшли необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Суди не врахували, що належність спірного будинку АДРЕСА_3 спадкодавцю ОСОБА_4 підтверджено довідкою, виданою Софіївською сільською радою Новобузького району Миколаївської області 10 серпня 2011 року № 1378.

Вважає, що та обставина, що ОСОБА_4 з 2006 року і до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 не проживав у спірному будинку не дає підстав вважати, що на час відкриття спадщини за ним не зберігся титул голови спірного домогосподарства, адже ОСОБА_4 міг одночасно володіти кількома житловими будинками.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина (а. с. 5, т. 1).

Позивачка ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_4 .

За життя ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області 25 серпня 2010 року та зареєстрований в реєстрі 22 лютого 2011 року за № 46, відповідно до якого усе своє майно, що належить чи буде належати йому, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалось, а також все те, на що він матиме право, заповів ОСОБА_1 (а. с. 7, 8, т. 1).

Згідно з довідкою від 07 червня 2011 року № 1068, виданою сільським головою Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області ОСОБА_5 , та копії погосподарської книги № 5 за 2006-2010 роки, ОСОБА_4 , з 28 серпня 2006 року та по день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно проживав та був зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 ; на час смерті ОСОБА_4 за вказаною адресою постійно проживали та були зареєстровані: онука - ОСОБА_1 , правнука - ОСОБА_6 , правнук - ОСОБА_7 (а. с. 9, 219-220, т. 1).

26 квітня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Новобузького районного нотаріального округу Савченко А. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та 01 грудня 2013 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 4, 83 га, кадастровий номер 4824585000:04:000:0562, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, що підтверджується копією спадкової справи № 3/2013 (а. с. 43-100, т. 1).

Листом приватного нотаріуса Баштанського районного нотаріального округу Миколаївської області Савченко А. В. від 05 серпня 2021 року № 168/02-14 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті спадкодавця/заповідача ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на указане майно, які б підтвердили право власності та належності майна спадкодавцеві (а. с. 15, т. 1).

Згідно з довідкою від 10 серпня 2011 року № 1378, виданою сільським головою Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області ОСОБА_5 , будинок АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_4 , проте ніяких документів на нього немає (а. с. 11, т. 1).

Згідно з довідками від 27 липня 2021 року № 928 та від 24 червня 2021 року № 741, виданих секретарем виконавчого комітету Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області Маєвською А., за адресою: АДРЕСА_1 згідно погосподарської книги № 5 за 2006-2010 роки с. Софіївка (номер об`єкта погосподарського обліку 441)головою домогосподарства був зареєстрований ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який вибув 28 червня 2006 року у особовий рахунок НОМЕР_1 погосподарської книги № 4 (вул. Комсомольська, 63) і був зареєстрований за цією адресою до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . До цього за вказаною адресою, як голова домогосподарства, був зареєстрований ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який вибув з цієї адреси 15 серпня 2006 року у зв`язку зі смертю (а. с. 12, 13, 215-216, 219-220, т. 1).

За даними погосподарської книги № 6 за 2011-2015 роки (номер об`єкта погосподарського обліку НОМЕР_2), землекористувачем за адресою: АДРЕСА_1 був ОСОБА_3 (а. с. 217, т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області від 29 липня 2016 року № 32 «Про найменування вулиць та присвоєння нумерації будинкам в населених пунктах Софіївської сільської ради» вирішено присвоїти адреси земельним ділянкам для обслуговування житлових будинків сіл Софіївської сільської ради, а саме: по АДРЕСА_4 , рік побудови 1956 (а. с. 118, т. 1).

За даними погосподарської книги № 6 за 2016-2020 роки номер об`єкта погосподарського обліку НОМЕР_2), домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 обліковується за ОСОБА_2 (а. с. 218 т.1).

Згідно з повідомленням начальника Новобузької філії КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» Миколаївської міської ради ОСОБА_9 від 06 липня 2021 року № 7, інформація в архіві БТІ на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня (а. с. 14, т. 1).

Згідно з повідомленням начальника Новобузької філії КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» Миколаївської міської ради ОСОБА_9 від 03 жовтня 2022 року № 50, архівну справу на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 виконано у 2016 році на підставі рішення виконавчого комітету Софіївської сільської ради № 32 від 29 липня 2016 року, попередня інформація на дане домоволодіння, яке побудоване у 1956 році, відсутня (а. с. 26, т. 2).

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 67081867 від 01 вересня 2016 року та погосподарської книги №6 на 2016-2020 роки власником житлового будинку по АДРЕСА_4 є ОСОБА_2 , державна реєстрація права власності проведена 22 серпня 2016 року (а. с. 117, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Павлова Ю. В. - задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час закінчення будівництва спірного житлового будинку (1956 рік) регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України від 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином, при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13 та у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 559/375/16-ц (провадження № 61-31049св18).

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), у тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались як акти органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що за життя спадкодавець ОСОБА_4 набув, але не зареєстрував у встановленому законом порядку право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Судами враховано, що за даними погосподарських книг за 2006-2010, 2011-2015, 2016-2020 роки ОСОБА_4 був зареєстрований головою домогосподарства за адресою: АДРЕСА_5 до 28 червня 2006 року.

З 28 червня 2006 року ОСОБА_4 зареєстрований головою домогосподарства по АДРЕСА_1 , де мешкав до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 2011 року по 2015 рік спірний житловий будинок АДРЕСА_2 , рахувався за ОСОБА_3 , а з 2016 року власником спірного домоволодіння є відповідачка ОСОБА_2 .

Суди правильно виходили із того, що на час відкриття спадщини ОСОБА_4 не був головою спірного домогосподарства, а сам факт користування до 28 червня 2006 року спірним домоволодінням не тягне за собою виникнення в останнього права власності на житловий будинок.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірний житловий будинок в порядку спадкування за заповітом.

Посилання в касаційній скарзі на те, що належність спірного будинку АДРЕСА_4 (до 2016 року АДРЕСА_1 спадкодавцю ОСОБА_4 підтверджено довідкою, виданою Софіївською сільською радою Новобузького району Миколаївської області 10 серпня 2011 року № 1378, є безпідставним, оскільки під час розгляду спору по суті суди дослідили належним чином відомості з державних реєстрів, інформацію з БТІ, погосподарські книги та з`ясували, що спадкодавець ОСОБА_4 дійсно був головою спірного домогосподарства до 28 червня 2006 року, після чого став головою домогосподарства за іншою адресою та за життя не оформлював правовстановлюючих документів на спірне майно на своє ім`я.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павлова Юрія Володимировича - залишити без задоволення.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 23 лютого 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович