Ухвала

від 30.05.2024 по справі 372/1988/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 травня 2024 року

м. Київ

справа № 372/1988/15-ц

провадження № 61-4964св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

третя особа - ОСОБА_7 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 , на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А., касаційні скарги ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_8 , ОСОБА_3 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року у складі судді Зінченко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київський лісгосп») звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про визнання недійсними правочинів, державних актів, витребування земельних ділянок, визнання недійсними рішень державного реєстратора та визнання відсутнім права власності.

Позов мотивований тим, що під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено порушення вимог земельного законодавства при укладенні договорів дарування та купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Спірні земельні ділянки, щодо яких укладалися правочини 23 жовтня 2007 року, не вибували з власності держави у встановлений законом спосіб, оскільки уповноважені органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади таких рішень не приймали. ОСОБА_1 , відчужуючи земельні ділянки, не мав на них права власності, оскільки до 2007 року він не укладав договорів купівлі-продажу та дарування земельних ділянок, зазначених у державних актах на право власності на земельні ділянки, на підставі яких він у 2007 році відчужив ці земельні ділянки ОСОБА_9 .

Земельні ділянки не знаходяться у межах смт. Козин, а розташовані орієнтовно у 3 км від меж вказаного населеного пункту, а тому спірні земельні ділянки не могли бути передані у власність громадян рішеннями Козинської селищної ради або її виконавчим комітетом. Спірні земельні ділянки згідно зі статтями 19, 57 і 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) належать до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства у порядку, визначеному ЛК України.

Прокурор, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

визнати недійсними: договори дарування від 23 жовтня 2007 року земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223155400:06:003:0071; 3223155400:06:003:0069; 3223155400:06:003:0067; 3223155400:06:003:0066; 3223155400:06:003:0012; 3223155400:06:003:0011; 3223155400:06:003:0064; 3223155400:06:003:0063; 3223155400:06:003:0062; 3223155400:06:003:0061; 3223155400:06:003:0060; 3223155400:06:003:0059; 3223155400:06:003:0058; 3223155400:06:003:0057; 3223155400:06:003:0056; 3223155400:06:003:0055; 3223155400:06:003:0054; 3223155400:06:003:0053; 3223155400:06:003:0052; 3223155400:06:003:0051; 3223155400:06:003:0015, розташованих в смт. Козин Обухівського району Київської області та договору від 01 листопада 2007 року купівлі-продажу, розташованої в смт. Козин Обухівського району Київської області земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:006:0009;

витребувати на користь держави в особі КМУ та ДП «Київський лісгосп» з незаконного володіння:

ОСОБА_6 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0111 площею 2 га;

ОСОБА_5 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:002:0072, 3223155400:06:002:0073, 3223155400:06:002:0074, 3223155400:06:002:0075, 3223155400:06:002:0076, 3223155400:06:002:0077, 3223155400:06:002:0078, 3223155400:06:003:01112, 3223155400:06:003:0113, 3223155400:06:003:0114, 3223155400:06:003:0115, 3223155400:06:003:0116, 3223155400:06:003:0117, 3223155400:06:003:0118, 3223155400:06:003:0119, 3223155400:06:003:0120, 3223155400:06:003:0121, 3223155400:06:003:0122, 3223155400:06:003:0123, 3223155400:06:003:0124, 3223155400:06:003:0125

загальною площею 2 га;

ОСОБА_3 земельні ділянки з кадастровими номерами 3220882600:03:002:0005, 3220882600:03:003:0002, 3220882600:03:003:0097 загальною площею 7,200 га вартістю 44 280 000 грн;

ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами 3220882600:03:003:0051, 3220882600:03:003:0052, 3220882600:03:003:0053, 3220882600:03:003:0054, 3220882600:03:003:0055, 3220882600:03:003:0062, 3220882600:03:003:0063, 3220882600:03:003:0064 загальною площею 7,800 га вартістю 47 970 000 грн;

ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:03:003:0101 площею 3,000 га вартістю 18 450 000 грн;

визнати недійсними:

державний акт серії ЯЕ 956724 від 02 листопада 2007 року на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 3,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0097;

державний акт серії ЯЕ 956721 від 02 листопада 2007 року на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку загальною площею 3,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0101;

державний акт серії ЯЖ 676100 від 12 серпня 2009 року на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 0,6 га з кадастровим номером 3223155400:06:002:0005;

державний акт серії ЯЖ 676125 від 12 серпня 2009 року на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 3,6 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0002;

визнати недійсним рішення державного реєстратора реєстраційної служби Обухівського МРУЮ Київської області № 13070113 та № 13071806 від 15 травня 2014 року в частині реєстрації права власності ОСОБА_7 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:003:0110 та 3223155400:06:003:0111;

визнати відсутнім право власності:

ОСОБА_6 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0111 площею 2 га;

ОСОБА_5 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:002:0072, 3223155400:06:002:0073, 3223155400:06:002:0074, 3223155400:06:002:0075, 3223155400:06:002:0076, 3223155400:06:002:0077, 3223155400:06:002:0078, 3223155400:06:003:01112, 3223155400:06:003:0113, 3223155400:06:003:0114, 3223155400:06:003:0115, 3223155400:06:003:0116, 3223155400:06:003:0117, 3223155400:06:003:0118, 3223155400:06:003:0119, 3223155400:06:003:0120, 3223155400:06:003:0121, 3223155400:06:003:0122, 3223155400:06:003:0123, 3223155400:06:003:0124, 3223155400:06:003:0125 загальною площею 2 га;

ОСОБА_3 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220882600:03:002:0005, 3220882600:03:003:0002, 3220882600:03:003:0097 загальною площею 7,200 га вартістю 44 280 000 грн;

ОСОБА_2 на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220882600:03:003:0051, 3220882600:03:003:0052, 3220882600:03:003:0053, 3220882600:03:003:0054, 3220882600:03:003:0055, 3220882600:03:003:0062, 3220882600:03:003:0063, 3220882600:03:003:0064 загальною площею 7,800 га вартістю 47 970 000 грн;

ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:03:003:0101 площею 3,000 га вартістю 18 450 000 грн;

визнати право власності держави в особі КМУ та право користування за ДП «Київський лісгосп» на спірні земельні ділянки.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалась судами неодноразово

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30 червня 2016 року, у задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ, ДП «Київський лісгосп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про визнання недійсними правочинів, витребування земельних ділянок, визнання недійсними державних актів, визнання відсутнім права відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 30 червня 2016 року залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року заяву заступника Генерального прокурора України задоволено частково. Скасовано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 30 червня 2016 року та рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року, справу передано на новий розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що під час розгляду справи суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, встановив порушення прав КМУ як розпорядника лісовими земельними ділянками, що перевищують площу 1 га. Проте, суди не встановили початку перебігу позовної давності для КМУ, а також того, що КМУ було чи могло бути відомо про порушення його права, як і про особу, яка його порушила, до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до суду (аналогічний висновок про те, що, встановивши порушення прав КМУ, суди не з`ясували та не перевірили, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц). Крім того, у разі, якщо позивач заявив декілька позовних вимог, то питання застосування позовної давності, початку її перебігу та спливу має вирішуватися щодо кожної позовної вимоги окремо.

Протокольною ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 18 жовтня 2019 року замінено первісного відповідача ОСОБА_7 на належних відповідачів - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , залучено ОСОБА_7 до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 05 жовтня 2020 року позовну заяву першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ, ДП «Київський лісгосп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсними правочинів, витребування земельних ділянок, визнання недійсними державних актів, визнання відсутнім права залишено без розгляду.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено. Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 05 жовтня 2020 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави, в особі КМУ, ДП «Київський лісгосп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійними правочинів, витребування земельних ділянок, визнання недійсними державних актів, визнання відсутнім права скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі КМУ, ДП «Київський лісгосп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійними правочинів, витребування земельних ділянок, визнання недійсними державних актів, визнання відсутнім права відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі не були учасниками правовідносин з приводу вибуття спірних земельних ділянок із державної власності, придбали нерухоме майно шляхом укладення нотаріально посвідчених угод, тому не повинні нести цивільно-правову відповідальність за наявності обставин, зазначених прокурором в якості обґрунтування позову, підстави для позбавлення їх об`єктів права власності на нерухоме майно не підпадають під дію статей 387, 388 ЦК України, оскільки не відносяться до виключного кола обставин, які можуть слугувати підставою для витребування майна від добросовісного набувача, повернення земельної ділянки державі. Таким чином, витребування спірних земельних ділянок у відповідачів не ґрунтується на нормах національного та міжнародного законодавства, становить непропорційне втручання у право особи на мирне володіння майном. Доводи прокурора про неправомірні дії відповідачів суд першої інстанції відхилив, оскільки відсутній чинний вирок суду, який би встановлював винуватість у скоєними ними будь-яких злочинів, так само відсутні інші судові рішення, які б встановили незаконність набуття відповідачами права на землю або правочини або правовстановлюючі документи попередніх власників спірних земельних ділянок.

Суд першої інстанції зазначив, що прокурором неправильно застосована частина дев`ята статті 149 ЗК України, а також не враховано те, що спірні земельні ділянки не відносились до лісів першої групи, а тому не можуть вважатись єдиним масивом загальною площею більше 10 га, перебувають в межах Козинської селищної ради, тому право розпорядження спірними земельними ділянками не відносилось до сфери компетенції КМУ, який не є органом місцевого самоврядування. Прокурор не пред`явив позов в інтересах Козинської селищної ради. Позовні вимоги фактично пред`явлені в інтересах не держави загалом, а КМУ, доказів, чи була письмова вказівка (наказ) Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції для пред`явлення позову в інтересах держави в особі КМУ, прокурором не надано.

Також суд першої інстанції вказав, що недоведеність позовних вимог є достатньою підставою для відмови у їх задоволенні, тому наслідки спливу позовної давності застосуванню не підлягають.

Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року в частині позовних вимог, заявлених в інтересах ДП «Київський лісгосп», скасовано. Позов у цій частині залишено без розгляду.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року в частині позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

Витребувано на користь держави в особі КМУ з незаконного володіння:

ОСОБА_3 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:002:0005, 3223155400:06:003:0002, 3223155400:06:003:0097;

ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:003:0051, 3223155400:06:003:0052, 3223155400:06:003:0053, 3223155400:06:003:0054, 3223155400:06:003:0055, 3223155400:06:003:0062, 3223155400:06:003:0063, 3223155400:06:003:0064, 3223155400:06:006:0009;

ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0101;

ОСОБА_6 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0111;

ОСОБА_5 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:06:002:0072, 3223155400:06:002:0073, 3223155400:06:002:0074, 3223155400:06:002:0075, 3223155400:06:002:0076, 3223155400:06:002:0077, 3223155400:06:002:0078, 3223155400:06:003:0112, 3223155400:06:003:0113, 3223155400:06:003:0114, 3223155400:06:003:0115, 3223155400:06:003:0116, 3223155400:06:003:0117, 3223155400:06:003:0118, 3223155400:06:003:0119, 3223155400:06:003:0120, 3223155400:06:003:0121, 3223155400:06:003:0122, 3223155400:06:003:0123, 3223155400:06:003:0124, 3223155400:06:003:0125.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

спір стосується лісових ділянок, які відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва та розміщені в кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 і знаходяться в землекористуванні ДП «Київський лісгосп», яким дозвіл на їх вилучення не надавався, звернень щодо проведення розрахунків збитків лісогосподарського виробництва до підприємства не надходило. Згоду на зміну цільового призначення Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало. Спірні земельні ділянки розташовані орієнтовно в 3 (трьох) кілометрах від меж смт Козин та в силу положень статей 19, 57, 84 ЗК України та статті 5 ЛК України, відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України. Відповідно до положень статей 122, 149 ЗК України КМУ на момент подачі позову був компетентним органом, який наділений повноваженнями розпоряджатись спірними земельними ділянками. Спірні землі не вибували з державної власності у встановлений законом спосіб і рішень органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади, які наділені компетенцією розпоряджатись такими землями, не приймалось, тому позовні вимоги в частині витребування спірних земельних ділянок підлягають задоволенню. Суд першої інстанції безпідставно послався на відсутність вироку суду, яким встановлена винуватість у скоєних відповідачами злочинів, оскільки докази на спростування доводів прокурора, що земельні ділянки вибували із власності держави у незаконний спосіб, відсутні;

задоволення позовних вимог про витребування земельних ділянок не є втручанням у право на мирне володіння майном, оскільки у цій справі правовідносини, пов`язані з вибуттям лісових земель державної власності у приватну власність для інших цілей, ніж визначені законом, а тому втручання у право власності фізичних осіб шляхом задоволення позовної вимоги про витребування земельних ділянок безумовно становить «суспільний», «публічний» інтерес. Витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідачів відповідає критерію законності. Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах лісогосподарства, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність відповідачів під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів;

оскільки однією з позовних вимог є витребування земельних ділянок з незаконного володіння, позовні вимоги про визнання недійсними договорів, визнання недійсними державних актів, визнання відсутнім права власності та визнання права власності, визнання недійсним рішення державного реєстратора, не відповідають належному способу захисту, а тому не підлягають задоволенню;

позовні вимоги до ДП «Київський лісгосп» задоволенню не підлягають, оскільки аналіз статті 23 Закону України «Про прокуратуру» свідчить про те, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права, тобто прокурор не має повноважень на ведення справи в інтересах ДП «Київський лісгосп», тому позов в цій частині слід залишити без розгляду.

Висновок суду першої інстанції про ненадання прокурором доказів про наявність виключного випадку для подання позову заступником прокурора Київської області, зокрема, письмової вказівки Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції для пред`явлення позову в інтересах держави в особі КМУ, суд апеляційної інстанції вважав безпідставним. Зазначив, що предметом спору у справі є землі лісогосподарського призначення, стосовно яких законом установлено обмеження щодо використання в цивільному обороті. До компетенції КМУ не входять повноваження контролю у сфері земельних правовідносин, тобто він не має функцій по виявленню порушень у цій сфері. Зокрема, до безпосередніх повноважень КМУ не віднесено функцій здійснення контролю у сфері земельних правовідносин та він не має законної можливості витребування від органів державної влади інформації відносно власників та користувачів земельних ділянок, підстав укладення правочинів між фізичними особами, тощо, особливо вважаючи, що положення законодавства про доступ до публічної інформації не регулюють правовідносини між державними органами та суб`єктами владних повноважень. Отже будучи особою, що реалізує від імені держави права власника спірних земель, КМУ не міг та фактично не здійснив захист порушених прав держави на спірні земельні ділянки, оскільки не має механізму одночасного самостійного встановлення та збирання доказів порушення права власності держави, яке є предметом судового розгляду у цій справі, для подальшого звернення до суду з позовом. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважав доведеними підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України у цій справі.

Суд апеляційної інстанції вказав, що у заявах про сплив позовної давності відповідачі посилалися на те, що зважаючи на укладення оспорюваних договорів у жовтні 2007 року, прокурор ще у 2007 році не був позбавлений можливості провести перевірку, дізнатись про наявність або відсутність порушення вимог законодавства під час укладення спірних договорів та вжити відповідні заходи прокурорського реагування. Однак, з позовом прокурор звернувся в травні 2015 року.

Разом з тим, такі посилання не відповідають нормам чинного законодавства. Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі КМУ як належного розпорядника землі. Визначальним для встановлення початку перебігу позовної давності у цій справі є момент, з якого саме КМУ дізнався про порушення права власності на спірні земельні ділянки. Саме по собі здійснення прокурором процесуальних дій по факту підробки документів в рамках кримінального провадження не впливає на перебіг позовної давності для КМУ, який є належним розпорядником спірних земель.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор у письмових поясненнях посилався на те, що КМУ про вказані порушення не було відомо до звернення прокурора з цим позовом, оскільки рішення про передачу у власність спірних земельних ділянок КМУ не приймалися. Відповідачами не спростовані вказані обставини та не надано доказів на підтвердження того, що КМУ було відомо про порушення прав раніше. З урахуванням викладеного, у суду відсутні підстави вважати, що позивачем була пропущена позовна давність при зверненні до суду з даним позовом.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У квітні 2023 року ОСОБА_6 подала касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасувати, рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки залишити в силі, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального, порушені норми процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що позивачу про оформлення речових прав на спірні земельні ділянки та про оспорювані державні акти, договори відчуження земельних ділянок стало відомо з грудня 2007 року, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до листа ДП «Київський лісгосп» від 11 січня 2008 року та копії протоколу допиту свідка ОСОБА_10 від 15 травня 2008 року позивачу було відомо про відчуження спірних земельних ділянок з першої половини 2008 року. Натомість, прокурором подано позов у травні 2015 року;

ОСОБА_6 стала власником спірної земельної ділянки на підставі договору дарування від 30 вересня 2014 року. Прокурор та КМУ могли і зобов`язані були перевірити актуальну інформацію про власників. Проте, лише 17 жовтня 2019 року позивачем подано до суду заяву про залучення належного відповідача ОСОБА_6 та уточнення позовних вимог. Представник позивача знав про право власності ОСОБА_6 ще у жовтні 2016 року, оскільки в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва 10 жовтня 2016 року у справі № 757/49423/16-к задоволено клопотання прокурора першого відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Генеральної прокуратури України та накладено арешт на майно ОСОБА_6 - спірну земельну ділянку;

суд апеляційної інстанції не врахував, що прокурор мав довідатися про порушені права держави в особі КМУ в межах кримінального провадження, а тому доводи про те, що КМУ не брав участі у цьому кримінальному провадженні не можуть впливати на визначення моменту початку перебігу позовної давності, оскільки за таких фактичних обставин необізнаність КМУ про порушення його прав не може спростовувати фактів, що про такі порушення раніше стало відомо прокурору, який мав своєчасно вжити заходів задля захисту прав та інтересів держави в особі певного органу;

прокурором не подано клопотання про поновлення позовної давності;

суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Корп», між яким та ОСОБА_6 14 лютого 2021 року укладений договір про встановлення суперфіцію на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0111. Рішення суду в частині визнання права власності на земельну ділянку вплине на права цього товариства;

поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що відповідачі, які уклали договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок, не мали можливості за зовнішніми ознаками землі, місця її розташування встановити, що даний об`єкт нерухомого майна відноситься до земель лісового фонду. Відповідачі, як добросовісні набувачі, не знали і не могли знати про наявність перешкод, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно. Наявність у діях власника або особи, якій він передав майно, волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог про витребування у ОСОБА_6 спірної земельної ділянки,в іншій частині не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.

У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, за підписом представника ОСОБА_8 , в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасувати, мотиви рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки змінити з необґрунтованості на пропуск позовної давності.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального, порушені норми процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що працівникам прокуратури було відомо про всі істотні обставини спірних правовідносин ще з кінця 2007 року першої половини 2008 року. Прокурор обґрунтовує позов посиланням виключно на матеріали кримінального провадження № 12013000000000148 від 23 січня 2013 року, які містять всі матеріали кримінальної справи № 47-976, яка розслідувалась (з перервами) слідчими прокуратури Київської області у 2008-2011 роках. КМУ мав об`єктивну можливість знати, починаючи з першої половини 2008 року, про обставини порушення прав держави щодо володіння спірними земельними ділянками від підпорядкованих уряду органів державної виконавчої влади, що відповідає правовим висновкам Європейського суду з прав людини (рішення від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України»), Верховного Суду України (постанова від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс140), Верховного Суду (постанови від 05 червня 2018 у справі № 911/3721/16, від 12 квітня 2018 року у справі № 369/6772/15-ц). ДП «Київський лісгосп» було відомо про відчуження спірних земельних ділянок з першої половини 2008 року, про що свідчать листи від 11 січня 2008 за підписом директора підприємства на запити прокуратури Київської області та копія протоколу допиту свідка ОСОБА_10 від 15 травня 2008 року, який на той час обіймав посаду заступника директора ДП «Київський лісгосп»;

суд апеляційної інстанції не мотивував свого висновку про те, що ОСОБА_1 та інші відповідачі не були добросовісними набувачами спірних земельних ділянок. Вказує, що виключно з вини Управління земельних ресурсів в Обухівському районі та Обухівського районного відділу КРФ ДП «Центр ДЗК виникли спірні правовідносини. У матеріалах цивільної справи достатньо доказів, якими підтверджується, що станом на 2007 рік та пізніше у відповідачів були достатні підстави не сумніватись, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах смт. Козин, не віднесені до земель лісового фонду та мають правомірно визначене цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Суд апеляційної інстанції, стверджуючи, що ОСОБА_1 у своїх показаннях у кримінальному провадженні як свідок начебто стверджував, що він «був обізнаний, що спірні земельні ділянки є лісовими ділянками», не послався на том та аркуш справи;

поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що прокурор не надав жодного доказу на підтвердження того, що він у період з грудня 2007 року по травень 2015 року звертався до Кабінету Міністрів України або інших центральних органів державної виконавчої влади з інформаційними листами відповідного змісту. Вважає, що така бездіяльність прокурора, як представника Кабінету Міністрів України впродовж 8 років є підставою для застосування позовної давності.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок, тому в іншій частині не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.

У лютому 2024 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3 скасувати, мотиви рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки змінити в мотивувальній частині, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не враховано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. При розгляді справи ключове значення для визначення початку перебігу строків позовної давності має момент, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідалась або могла довідатись саме прокуратура, а не КМУ. Аналіз матеріалів справи свідчить, що позивачам про оформлення речових прав та про спірні державні акти, спірні договори відчуження земельних ділянок стало відомо починаючі з грудня 2007 року. Наявні у матеріалах справи копії двох листів ДП «Київське лісове господарство» від 11 січня 2008 року за підписом директора підприємства на запити прокурати Київської області та копія протоколу допиту свідка ОСОБА_10 від 15 травня 2008 року, який на той час обіймав посаду заступника директора ДП «Київський лісгосп», підтверджують, що позивачу було відомо про спірне відчуження земельних ділянок з першої половини 2008 року. Позов було подано прокурором тільки у травні 2015 року, тобто через 7 років та 5 місяців, після того, як позивачі дізнались про факти та документи, покладені в обґрунтування позову прокурора. Ні прокурором, ні КМУ не було подано заяву про поновлення позовної давності;

поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що в матеріалах справи відсутні безспірні докази, які б підтверджували, що спірні земельні ділянки, мають перетин із землями лісового фонду. Апеляційний суд не зазначив матеріально-правове обґрунтування спірних правовідносин, а також не встановив чи всі заявлені прокурором вимоги є належним способом захисту, не оцінив дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, не врахував відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Позиція інших учасників справи

У травні 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_6 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року - без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що судом апеляційної інстанції зроблений обґрунтований та об`єктивний висновок про віднесення спірних земель до земель лісогосподарського призначення. З огляду на відсутність волі будь-якого уповноваженого органу на припинення речового права держави на спірні землі за наявності доказів їх перебування у титульному володінні державного лісогосподарського підприємства, судом обґрунтовано застосовано положення статті 388 ЦК України до спірних правовідносин та витребувано землі лісогосподарського призначення на користь держави. Водночас, відмова у захисті права позивача з посиланням на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод буде свідчити про надання переваги правам відповідачів та порушення вимог статті 6 ЦПК України, оскільки у цивільних правовідносинах фізичні особи та держава є рівними. Вказує, що стаття 36 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції закону від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ) не містила вимог щодо отримання вказівки чи наказу Генерального прокурора чи його першого заступника, заступника, про представництво прокуратурами обласного рівня інтересів держави в особі КМУ. Лише з набранням 15 липня 2015 року чинності нової редакції Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-УІІ визначено новий порядок звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі КМУ шляхом отримання вказівки Генерального прокурора чи його першого заступника, а тому прокурором на дату подання позову та відкриття судом провадження у цій справі не порушено жодних вимог законодавства та нормативно правових актів, які регулювали порядок подання прокурором позову під час виконання конституційної функції представництва інтересів держави в судах. Зазначає, що закон до цього часу передбачав, що прокурор здійснює процесуальне представництво інтересів держави, однак не є носієм останніх, не реалізує цивільні права держави відносно предмету спору, а тому відсутні підстави пов`язувати початок перебігу позовної давності з моментом обізнаності прокурора про наявність (можливу наявність) порушення прав та законних інтересів держави, так як вказане не відповідає вимогам статті 256 ЦК України. Матеріали справи не містять доказів поінформованості КМУ про порушення прав та законних інтересів держави. Вперше інформацію щодо оформлення права приватної власності в спірному масиві земель КМУ одержано в ході розгляду цієї справи. За вказаних встановлених фактичних обставин справи КМУ, навіть теоретично, не міг довідатися про допущені порушення раніше, ніж про них зазначив прокурор у заявленому позові.

У травні 2023 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року - без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок в частині задоволення позовних вимог про витребування земель лісогосподарського призначення на користь держави. Закон до цього часу передбачав, що прокурор здійснює процесуальне представництво інтересів держави, однак не є носієм останніх, не реалізує цивільні права держави відносно предмету спору, а тому відсутні підстави пов`язувати початок перебігу строку позовної давності з моментом обізнаності прокурора про наявність (можливу наявність) порушення прав та законних інтересів держави, так як вказане не відповідає вимогам статті 256 ЦК України. Вказує, що матеріали справи не містять доказів поінформованості КМУ про порушення прав та законних інтересів держави. Вперше інформацію щодо оформлення права приватної власності в спірному масиві земель КМУ одержало в ході розгляду цієї справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 372/1988/15-ц за касаційною скаргою ОСОБА_6 , витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 372/1988/15-ц, у задоволенні клопотання ОСОБА_6 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 372/1988/15-ц за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представника ОСОБА_8 , у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року відмовлено.

У травні 2023 року матеріали цивільної справи № 372/1988/15-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_6 про розгляд касаційної скарги за участю ОСОБА_6 або її представника відмовлено, відзив КМУ, який підписаний представником ОСОБА_11 , на касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року, залишено без розгляду, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2024 року поновлено ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року, відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2024 року заяви ОСОБА_3 , які подані представником ОСОБА_12 , про ознайомлення з матеріалами справи повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2024 року справу за касаційною скаргою ОСОБА_3 призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 11 квітня 2023 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_6 містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 362/225/15-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 362/4808/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 15 березня 2023 року у справі № 372/1629/17-ц, від 01 березня 2018 року в справі № 911/2032/17, від 26 вересня 2018 року в справі № 922/1471/17, від 11 липня 2018 року в справі № 904/8549/17, від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17, від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 362/121/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/61105/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 609/240/18,від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 05 листопада 2018 року у справі № 910/4345/18, від 05 грудня 2018 року у справі № 923/129/17, від 23 січня 2020 року у справі № 916/2128/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 22 травня 2019 року у справі, № 234/3341/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 18 серпня 2021 року у справі № 352/467/18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 23 лютого 2022 року у справі № 352/1710/18 та у постановах Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-205цс15, від 27 січня 2015 року у справі № 21-570а14 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 квітня 2023 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_1 , містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 372/1629/17, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 05 червня 2018 року у справі № 911/3721/16, від 12 квітня 2018 року у справі № 369/6772/15-ц та у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 березня 2024 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_3 містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 362/225/15-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 362/4808/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 15 березня 2023 року у справі № 372/1629/17-ц, від 01 березня 2018 року у справі № 911/2032/17, від 26 вересня 2018 року у справі № 922/1471/17, від 11 липня 2018 року в справі № 904/8549/17, від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц від 12 лютого 2020року у справі № 362/121/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/61105/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 924/1237/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 609/240/18,від 01 листопада 2018 року у справі № 910/18770/17, від 05 листопада 2018 року у справі № 910/4345/18, від 05 грудня 2018 року у справі № 923/129/17, від 23 січня 2020 року у справі № 916/2128/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 22 травня 2019 року у справі, № 234/3341/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 18 серпня 2021 року у справі № 352/467/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 18 серпня 2021 року у справі № 352/467/18, від 23 лютого 2022 року у справі № 352/1710/18 та у постановах Верховний Суд України від 12 липня 2017 року у справі № 6-2458цс16, від 27 січня 2015 року в справі № 21-570а14 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23 жовтня 2007 року та 01 листопада 2007 року укладені спірні договори дарування та купівлі-продажу земельних ділянок, які розташовані в смт. Козин Обухівського району Київської області та посвідчені нотаріусом Обухівського нотаріального округу Щур Н. Р., а саме: площею 1,4 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0071; площею 1,6 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0069; площею 0,6 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0067; площею 1,4 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0066; площею 1,2 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0012; площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0011; площею 0,8 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0064; площею 0,6 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0063; площею 1,6 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0062; площею 0,8 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0061; площею 1,4 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0059; площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0058; площею 1,2 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0057; площею 0,8 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0056; площею 0,8 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0055; площею 1,2 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0054; площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0053; площею 0,8 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0052; площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0052; площею 1,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0015; площею 1,2 га з кадастровим номером 3223155400:06:006:0009.

На підставі вказаних договорів купівлі-продажу та за результатами об`єднання ОСОБА_2 сформовано наступні земельні ділянки: земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:06:003:0097 загальною площею 3 га; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:06:003:0098 загальною площею 1,8 га; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:06:003:0099 загальною площею 3 га; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:06:003:0100 загальною площею 3 га; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:06:003:0101 загальною площею 3 га; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:06:003:0102 загальною площею 4,2 га; земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:06:003:0103 загальною площею 4 га.

Частина з вказаних земельних ділянок відчужена ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу, а саме: ОСОБА_7 відчужена земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:06:003:0103 загальною площею 4 га; ОСОБА_3 - земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:06:003:0102 загальною площею 4,2 га; ОСОБА_4 - земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:06:003:0101 загальною площею 3,0 га; ОСОБА_3 - земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:06:003:0097 загальною площею 3,0 га.

На підставі вказаних договорів купівлі-продажу та за результатами поділу, останніми власниками отримані наступні державні акти: державний акт серії ЯИ 495032 від 07 червня 2010 року на право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку загальною площею 4,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0103; державний акт серії ЯЕ 956724 від 02 листопада 2007 року на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 3,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0097; державний акт серії ЯЕ 956721 від 02 листопада 2007 року на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку загальною площею 3,0 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0101; державний акт серії ЯЖ 676100 від 12 серпня 2009 року на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 0,6 га з кадастровим номером 3223155400:06:002:0005; державний акт серії ЯЖ 676125 від 12 серпня 2009 року на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 3,6 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0002.

В подальшому ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу відчужив вказані земельні ділянки на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , а саме: ОСОБА_7 відчужена земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:06:003:0103 загальною площею 4 га; ОСОБА_3 земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:06:003:0102 загальною площею 4,2 га; ОСОБА_4 земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:06:003:0101 загальною площею 3,0 га; ОСОБА_3 земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:06:003:0097 загальною площею 3,0 га.

Відповідачем ОСОБА_7 в свою чергу, спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0111 відчужено на підставі договору дарування від 30 вересня 2014 року на користь ОСОБА_6 ; земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:06:003:0110 відчужено на підставі договору купівлі-продажу від 18 липня 2014 року на користь ОСОБА_5 .

Згідно з інформацією ГУ Держгеокадастру у Київській області від 03 жовтня 2019 року № 10-10-0.222-12828/2-19 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:06:003:0110 ОСОБА_5 розділена на 21 земельну ділянку, з них 20 земельних ділянок площею 0,0910 га кожна, з кадастровими номерами: 3223155400:06:002:0072, 3223155400:06:002:0073, 3223155400:06:002:0074, 3223155400:06:002:0075, 3223155400:06:002:0076, 3223155400:06:002:0077, 3223155400:06:002:0078, 3223155400:06:003:0112, 3223155400:06:003:0113, 3223155400:06:003:0114, 3223155400:06:003:0115, 3223155400:06:003:0116, 3223155400:06:003:0117, 3223155400:06:003:0118, 3223155400:06:003:0119, 3223155400:06:003:0120, 3223155400:06:003:0121, 3223155400:06:003:0122, 3223155400:06:003:0123,3223155400:06:003:0124, та земельна ділянка площею 0,1800 га з кадастровим номером 3223155400:06:003:0125.

Позиція Верховного Суду

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина четверта статті 403 ЦПК України).

Одним із питань, яке постало перед Верховним Судом у цій справі, є питання щодо застосування статті 261 ЦПК України.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Саме такі висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 25 березня 2015 року (провадження № 3-21гс15), від 01 липня 2015 року (провадження № 6-178цс15), від 17 лютого 2016 року (провадження № 6-2407цс15) та від 08 червня 2016 року (провадження № 6-3029цс15).

На позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Аналогічний висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року (№ 6-1852цс16). Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18)).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (пункти 64 - 66) щодо змісту частини першої статті 261 ЦК України сформулювала такий висновок:

«Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів».

Висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, Велика Палата Верховного Суду підтримувала та застосовувала у постановах від 07 листопада 2018 року у справах № 488/6211/14-ц (пункт 100) і № 488/5027/14-ц (пункт 106), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 68), від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 7.9), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункти 95 та 96), від 19 листопада 2019 року у справах № 911/3680/17 (пункти 5.33, 5.47) та № 911/3677/17 (пункт 6.33), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 126).

Тобто, у судовій практиці був усталеним висновок, що початок перебігу позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення майнового права довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних, або прокурор, якщо: (1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів).

Разом з тим, у постанові від 31 жовтня 2018 року, яка прийнята у цій справі, Велика Палата Верховного Суду, повертаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказала, що:

«29 жовтня 2015 року Обухівський районний суд Київської області ухвалив рішення, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 30 червня 2016 року, яким у позові відмовив.

Мотивував тим, що з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюється на позови прокуратури, які подаються від імені держави та спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу влади. Суди вказали, що на такі позови поширюється припис статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, перебіг якої згідно з частиною першою статті 261 цього кодексу починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів (постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15).

Крім того, суд вказав, що під час розслідування кримінальної справи № 47-976 у 2008 і 2010 роках слідство запитувало від ДП «Київське лісове господарство» необхідні документи й інформацію, були допитані колишні та чинні на той час керівники цього підприємства. Отже, ДП «Київське лісове господарство» було відомо з 2008 року про факти, якими прокурор у позовній заяві обґрунтовує вимоги. Прокурор і позивачі доказів поважності пропуску позовної давності суду не надали; про поновлення позовної давності клопотань не заявляли. Тому суд вважав, що позовну давність сторони спору пропустили.

[…] під час розгляду справи суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, встановив порушення прав КМУ як розпорядника лісовими земельними ділянками, що перевищують площу 1 га. Проте, суди не встановили початку перебігу позовної давності для КМУ, а також того, що КМУ було чи могло бути відомо про порушення його права, як і про особу, яка його порушила, до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до суду (аналогічний висновок про те, що, встановивши порушення прав КМУ, суди не з`ясували та не перевірили, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц)».

У справі № 372/1988/15-ц Велика Палата Верховного Суду не вказала про відступ від висновку щодо застосування частини першої статті 261 ЦК України щодо початку обчислення позовної давності у разі звернення до суду з позовом прокурора від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор у випадку, коли прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Разом з тим, за обставинами справи № 372/1988/15-ц:

у травні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі, зокрема, КМУ звернувся з позовом про визнання недійсними правочинів, визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок, визнання недійсними рішень державного реєстратора та визнання відсутнім права власності;

аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідно до копії постанови про закриття кримінального справи № 47-976 від 31 липня 2008 року, яка порушена 31 березня 2008 року, з метою встановлення обставин виділення земельних ділянок в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та укладення договорів купівлі-продажу, допитані свідки, зокрема, ОСОБА_2 , які підтвердили факт укладення угод купівлі-продажу та отримання державних актів, зокрема, на спірну земельну ділянку (т. 1 а. с. 173-190);

тобто, про порушення інтересів держави внаслідок незаконного вибуття з її володіння спірних земельних ділянок, прокурору стало відомо ще в 2008 році під час порушення прокуратурою Київської області кримінальної справи № 47-976 за фактом підроблення державних актів на право власності на землю Таким чином, прокурор довідався про незаконне вибуття спірних земельних ділянок раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, за наявності постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц, в якій зроблено висновок про те, що суди не встановили початку перебігу позовної давності для КМУ, а також того, що КМУ було чи могло бути відомо про порушення його права, як і про особу, яка його порушила, до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до суду, від висновку у якій Велика Палата Верховного Суду не відступала, колегія суддів вважає, що потребує уточнення правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у цій справі щодо застосування частини першої статті 261 ЦК України.

З огляду на викладене, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для уточнення висновку щодо застосування частини першої статті 261 ЦК України, що необхідно з метою забезпечення правової визначеності та передбачуваності правозастосування, оскільки «Boni judicis est ampliare justitiam» - добрі судові рішення зміцнюють правосуддя, чим забезпечується єдність судової практики.

Європейський суд з прав людини зауважив, що судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Згідно з частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із обґрунтуванням підстав, визначених у частині шостій статті 403 цього Кодексу.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Справу № 372/1988/15-ц передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу (уточнення) висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (провадження № 14-172 цс 18).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

А. Ю. Зайцев

Є. В. Краснощоков