Рішення

від 04.06.2024 по справі 285/6389/23

НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

Справа № 285/6389/23

провадження у справі №2/0285/384/24

04 червня 2024 року м. Звягель

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області

у складі головуючого судді Помогаєва А.В.,

за участі: секретаря судового засідання Ковальчук М.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Житомирський області до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне підприємство "Галекс-Агро", про припинення права власності на земельні ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року прокурор звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку шляхом її примусового відчуження у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

16.02.2024 до початку розгляду справи по суті прокурором подано заяву про зміну предмета позову, в якій просив припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку шляхом її конфіскації у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач, будучи громадянином Російської Федерації, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер 1-589, виданого 24.06.2019 державним нотаріусом Новоград-Волинської державної нотаріальної контори Житомирської області, набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 1824084400:02:000:0111, площею 2,4991 га; яка знаходяться на території Пилиповицької сільської ради Новоград-Волинського (на даний час - Звягельського) району Житомирської області. Цільовим призначенням земельної ділянки є ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позивач посилається на невиконання відповідачем обов`язку здійснити відчуження земельної ділянки протягом року з дня набуття права власності, що має наслідком застосування положень ст. 145 ЗК України.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представником Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області подано заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги просив задовольнити.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористалась, у судове засідання повторно не з`явилась, причини неявки не повідомила. Також до суду не надходили від відповідача заяви чи клопотання щодо розгляду справи. Про місце і час розгляду справи відповідач повідомлена згідно з вимогами ст.128,131 ЦПК України, з розміщенням оголошення на сайті суду в мережі Інтернет.

З урахуванням положень ч. 1ст. 280, ст. 281 ЦПК України, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що відповідачу ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.06.2019 року належить земельна ділянка з кадастровим номером 1824084400:02:000:0111, площею 2,4991 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власників на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна від 20.04.2023 за № 329754849 вбачається, що датою державної реєстрації за ОСОБА_2 права власності на зазначену вище земельну ділянку є 24.06.2019. На момент набуття права власності на це майно ОСОБА_2 була громадянкою Російської Федерації.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Частиною 5ст. 22 ЗК Українивизначено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Суб`єктами права приватної власності на землю відповідно дост.80ЗК України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте, з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших нормЗК Українисуб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Згідно ч. 3ст. 81 ЗК Україниіноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

За змістом ч. 4ст. 81 ЗК Україниземлі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до вимог пунктів «д, е» ч. 1ст. 140 ЗК Українипідставами припинення права власності на земельну ділянку є: конфіскація за рішенням суду; не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Примусове припинення прав на земельну ділянку у відповідності до пункту «в» ч. 1ст. 143 ЗК Україниздійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Згідно ч. 4ст.145ЗК України конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Пунктом 10 ч. 1ст. 346 ЦК Українивизначено, що право власності припиняється у разі конфіскації.

Частиною 1ст. 348 ЦК Українивстановлено, що у випадку, якщо особа набула право власності на майно, яке не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.

Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна.

Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Звертаючись до суду з позовом прокурор просив припинити право власності відповідача на спірну земельну ділянку шляхом її конфіскації у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Разом з тим, встановлена чинним законодавством України процедура припинення права власності іноземних громадян на конфісковані земельні ділянки передбачає їх продаж з передачею колишньому власнику суми виторгу.

Перехід конфіскованої земельної ділянки у власність держави можливий лише у випадку, якщо майно не було продане (абз. 3 ч. 1 ст. 348 ЦК України).

Частина 4 ст.145ЗК Українипередбачає продаж конфіскованої земельної ділянки на земельних торгах. Таким чином, особа нового власника конфіскованої земельної ділянки має бути визначена за результатом торгів.

Крім того, суд зазначає, що примусова конфіскація земельних ділянок без компенсації відповідачу їх вартості не відповідає вимогам ч. 4 ст. 145 ЗК Українита буде необгрунтованим втручанням у право власності відповідача.

При вирішенні даного спору суд бере до уваги правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, зокрема про таке:

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року (далі Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

1) Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

2) Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

3) Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Законодавство України чітко визначає правові наслідки бездіяльності іноземця щодо відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення протягом одного року з дня набуття права власності.

За такихобставин,оскільки відповідачем ОСОБА_2 протягом рокуз часунабуття неюправа власностіна спірнуземельну ділянкувона невідчужена,право власностіна такемайно слідприпинити примусовошляхомконфіскації у порядку, визначеному ч. 4 ст. 145 Земельного кодексу України.

Разом з тим, вимога позивача про перехід спірної земельної ділянки у власність держави є передчасною до завершення процедури торгів, що передбачена вищенаведеним порядком.

Відповідно до ч. 1 ст. 348 ЦК України конфісковане майно передається у власність держави за рішенням суду лише у випадку, якщо воно не було продане. У цьому разі колишньому власникові майна має бути виплачена сума, визначена за рішенням суду.

На теперішній час підстави для ухвалення такого рішення відсутні

Таким чином, вимога позивача про перехід конфіскованого майна у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області не підлягає задоволенню.

Оскільки часткове задоволення позову в даній справі не має аріфметичного виміру, визначення пропорції часток у яких позовні вимоги задоволено є неможливим.

За таких обставин, згідно ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача відшкодування судових витрат в повному обсязі - в сумі 2 684 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 76-83, 141, 258, 259, 264-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Припинити право власності ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , тимчасова посвідка на постіне проживання Серія та номер НОМЕР_2 від 14.07.2008, громадянка Російської Федерації) на земельну ділянку з кадастровим номером 1824084400:02:000:0111, площею 2,4991 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Пилиповицької сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області (на даний час - Звягельська міська територіальна громада Житомирської області) шляхом її конфіскації у порядку, визначеному ч. 4 ст. 145 Земельного кодексу України.

Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині конфіскації вищезазначеної земельної ділянки у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , тимчасова посвідка на постіне проживання Серія та номер НОМЕР_2 від 14.07.2008, громадянка Російської Федерації) на користь Житомирської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02909950, Держказначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, р/р НОМЕР_3 ) відшкодування судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день складання повного тексту, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного суд протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст рішення складено 07.06.2024.

Суддя А.В. Помогаєв