Постанова

від 06.06.2024 по справі 638/6000/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року

м. Київ

справа № 638/6000/22

провадження № 61-13836св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальний заклад «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127» Харківської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127» Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2023 року у складі судді Агапова Р. О., додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2023 року у складі судді Агапова Р. О., постанову Харківського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю. та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Мальованого Ю. М., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127» Харківської міської ради (далі - КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127») про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона працює в КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127» на посаді практичного психолога, вихователя.

Наказом КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127» від 24 лютого 2022 року № 07-к/тр «Про організацію роботи та оплату праці на час дії військового стану» з 24 лютого 2022 року для неї встановлено простій до припинення або скасування воєнного стану в Україні, як залученому до роботи в умовах воєнного стану працівнику.

Наказом КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127» від 01 квітня 2022 року № 10-к/тр «Про призупинення дії трудового договору» відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» з нею призупинено дію трудового договору до дня припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Надалі 04 квітня 2022 року, 05 квітня 2022 року, 19 квітня 2022 року у групі «Вихователі» у мобільному додатку «Viber» завідувач КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127» запропонувала співробітникам закладу визначитися з можливістю дистанційної роботи, а також неодноразово запитувала у вихователів інформацію стосовно дітей та їх батьків.

Завідувач повідомила про порядок нарахування заробітної плати в квітні 2022 року, зазначивши, що всі вчителі, які працюють дистанційно отримують середньомісячну заробітну плату, ті з них хто не працює взагалі - 2/3 окладу, а ті, що перебувають за кордоном - заробітну плату не отримуватимуть.

Позивачка погодилася із пропозицією дистанційної роботи, зазначивши, що може пересилати до батьківської групи у мобільному додатку «Viber» ігри для дітей, влаштовувати розважальні заходи для дітей, надавати інші освітньо-методичні матеріали.

Крім того, вона повідомляла завідувачу статистичну інформацію стосовно дітей згідно із запитами, а саме: скільки дітей перебуває за кордоном, зі скількома із дітей немає зв`язку тощо, що належить до її безпосередніх обов`язків.

Не отримавши заперечень стосовно дистанційної роботи та форм навчально-методичної роботи, яку вона запропонувала, позивачка продовжила дистанційно працювати з дітьми своєї групи за допомогою групи « Сонечко » у мобільному додатку «Viber». Вона викладала: ігри для дітей, різноманітні конкурси, повчальні методичні матеріали в доступній для дітей формі, надавала батькам поради психолога щодо покращення взаємопорозуміння між батьками та дітьми, проводила тематичні конкурси.

Посилаючись на те, що за допомогою електронних засобів комунікації, вона належно здійснювала освітньо-виховну роботу практичного психолога, вихователя, а отже мала право на оплату праці у розмірі середнього посадового окладу, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила:

визнати протиправним та скасувати наказ КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 127» від 24 лютого 2022 року № 07-к/тр «Про організацію роботи та оплату праці на час дії військового стану» в частині встановлення з 24 лютого 2022 року простою для позивачки;

визнати протиправним та скасувати наказ КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 127» від 01 квітня 2022 року № 10-к/тр «Про призупинення дії трудового договору» в частині призупинення трудового договору з позивачем;

стягнути з КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 127» середньомісячний заробіток за період з 01 квітня 2022 року до ухвалення судового рішення.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2023 року позовну вимогу про визнання протиправним та скасування наказу КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 127» від 24 лютого 2022 року № 07-к/тр «Про організацію роботи та оплату праці на час дії військового стану» в частині встановлення з 24 лютого 2022 року простою для ОСОБА_1 за заявою позивачки залишено без розгляду.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 127» від 01 квітня 2022 року № 10-к/тр «Про призупинення дії трудового договору» в частині призупинення трудового договору з ОСОБА_1 .

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 127» від 01 квітня 2022 року

№ 10-к/тр «Про призупинення дії трудового договору», суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття оскаржуваного наказу, позивачка мала можливість працювати з дітьми дистанційно, про що повідомила відповідача у групі «Вихователі» у мобільному додатку «Viber», а відповідач, відповідно, мав можливість забезпечувати позивачку роботою, що випливає зі змісту листування сторін у мобільному додатку «Viber».

Відповідач не довів неможливості виконання функцій вихователя та психолога дистанційно, а тому відсутні підстави для висновку про те, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середньомісячного заробітку з 01 квітня 2022 року до дня ухвалення судового рішення, суд виходив з того, що позивачка не довела, що у КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 127» відповідним наказом (розпорядженням) було запроваджено дистанційну роботу.

Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнено з КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №127» на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині - відмовлено.

Вирішуючи питання про відшкодування судових витрат, суд першої інстанції, урахувавши вимоги статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), обсяг фактично наданих адвокатом послуг, характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, зважаючи на часткове задоволенні позову, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з 20 000,00 грн до 5 000,00 грн.

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року апеляційну скаргу КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127» залишено без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2023 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2023 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що нормами Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» роботодавцю надано право призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.

Аналіз частини першої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», дає підстави для висновку, що таке право роботодавця настає за певних умов. Зокрема, одночасна абсолютна неможливість роботодавцем надати роботу працівнику, а працівником - її виконувати.

Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу.

Тобто за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка довела, що виконувала покладені на неї обов`язки в онлайн режимі, зокрема, консультувала на надавала допомогу дітям, які перебували у віданні комунального закладу. Натомість відповідач не довів неможливість забезпечити позивачку роботою.

Залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, виходячи із критеріїв розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням складності справи дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнено з КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 127» на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині - відмовлено.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачка надала належні докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу. Урахувавши критерії розумності, виваженості та справедливості, складність справи, а також заяву відповідача про зменшення розміру судових витрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У вересні 2023 року КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127»звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу від 01 квітня 2022 року № 10-к/тр, додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2023 року, постанову Харківського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмов у задоволенні позовних вимог.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що:

справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема існує потреба у формуванні Верховним Судом висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у поєднанні з нормами Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»; щодо застосування у подібних правовідносинах статті 57-1 Закону України «Про освіту» та Закону України «Про дошкільну освіту» (пункт 3 частини другої, підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України);

вирішуючи питання про розподіл судових витрат суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 24 березня 2023 року у справі № 688/3659/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 477/1998/21, від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України);

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу від 01 квітня 2022 року № 10-к/тр, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, помилково застосував до спірних правовідносин Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та Закон України «Про освіту», оскільки до спірних правовідносин підлягали застосуванню норми Закону України «Про дошкільну освіту», який є спеціальним та не передбачає можливості здобуття дошкільної освіти дистанційно.

Висновок Верховного Суду щодо можливості та правомірності здійснення дистанційного дошкільного навчання у період дії воєнного стану відповідно до Закону України «Про освіту» відсутній.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що згідно з посадовими інструкціями практичного психолога та вихователя дошкільного навчального закладу, виконання посадових обов`язків можливе лише за умови безпосередньої роботи з дітьми з урахуванням вимог Закону України «Про дошкільну освіту».

Суди дійшли помилкового висновку про те, що позивачка виконувала посадові обов`язки в онлайн режимі, зокрема консультувала та надавала допомогу дітям, які перебували у віданні комунального закладу. Не звернули уваги на те, що надані позивачкою скриншоти листування у мобільному додатку «Viber» є неналежними доказами, оскільки деякі не містять дати листування, назви чату та відомостей стосовно його учасників.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що саме лише повідомлення, у робочій групі викладачів у мобільному додатку «Viber», про можливе запровадження дистанційної роботи не дає підстав для висновку про запровадження керівником закладу дистанційного режиму роботи та, відповідно, її виконання позивачкою.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суди помилково виходили з того, що відшкодуванню підлягають витрати на професійну правничу допомогу, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Зазначене суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції розглянути справу у відкритому судовому за участю представника відповідача.

У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Романенко О. М., у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив містить клопотання про поновлення строку для його подання, мотивоване тим, що позивачка засобами поштового зв`язку копії касаційної скарги не отримувала, а її представник ознайомився з її змістом через підсистему «Електронний суд» лише 05 грудня 2023 року.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Романенко О. М., та продовжити процесуальний строк для подання відзиву на касаційну скаргу КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127».

Відзив мотивовано тим, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій керівник КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127» зазначила, що трудові договори призупинено лише з деякими працівниками закладу з огляду на її особисті мотиви, зокрема з тими, які виїхали за межі м. Харкова.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що позивачка як на час винесення оскаржуваного наказу, так і на час розгляду справи перебувала за межами м. Харкова.

Зазначене дає підстави для висновку, що посилання відповідача у касаційній скарзі на неможливість забезпечення працівників закладу роботою, як підставу призупинення дії трудових договорів на підставі статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», є безпідставними, оскільки за таких умов дія трудових договорів мала бути припинена для всіх працівників закладу, а не лише для певної частини.

Крім того, завідувач КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127» у групі «Вихователі» у мобільному додатку «Viber» особисто пропонувала співробітникам закладу, в тому числі позивачці, визначитися з можливістю дистанційної роботи, а також повідомила порядок нарахування заробітної плати.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходили з того, що для призупинення дії трудового договору необхідною є абсолютна неможливість надання роботодавцем роботи та її виконання працівником.

Безпідставними є аргументи касаційної скарги про те, що як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, дійшли помилкового висновку про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, з тих підстав, що їх вартість позивачкою фактично не сплачено. Оскільки, суди обґрунтовано виходили з того, що такі витрати, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачена.

У відзиві ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Романченко О. М., повідомила, що орієнтовний розмір судових витрат, понесених нею під час касаційного перегляду справи становить 5 000,00 грн. Докази на підтвердження зазначеного буде надано суд протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 25 вересня 2023 року касаційну скаргу КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2023 року, додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2023 року, постанову Харківського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127» з підстав визначених пунктами 1, 3 частини другої, підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України; витребувано з Дзержинського районного суду м. Харкова матеріали цивільної справи № 638/6000/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У листопаді 2023 року матеріали справи № 638/6000/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалами Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року та від 17 січня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотань КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127» про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2023 року та постанова Харківського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року в частині залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 127» від 24 лютого 2022 року № 07-к/тр «Про організацію роботи та оплату праці на час дії військового стану» та відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення середньомісячного заробітку, заявник не оскаржує, а тому в цій частині судові рішення Верховним Судом не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що наказом КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127» від 20 лютого 2007 року №9-к ОСОБА_1 прийнята на посаду практичного психолога Комунального закладу освіти «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 127» м. Харкова.

Наказом КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 127» від 24 лютого 2022 року № 07-к/тр «Про організацію роботи та оплату праці на час дії військового стану» з 24 лютого 2022 року для ОСОБА_1 встановлено простій до припинення або скасування воєнного стану в Україні, як залученому до роботи в умовах воєнного стану працівнику.

Наказом КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 127» від 01 квітня 2022 року № 10-к/тр «Про призупинення дії трудового договору» відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» з позивачем призупинено дію трудового договору до припинення або скасування воєнного стану.

Пунктом 2 зазначеного наказу від 01 квітня 2022 року № 10-к/тр передбачено за можливості забезпечити інформування працівників про призупинення дії трудового договору у будь-якій доступний спосіб із використанням технічних засобів електронної комунікації та на час дії призупинення трудового договору забезпечити ведення обліку в частині визначення та фіксації сум заробітної плати та компенсаційних виплат, які були належні працівникам, з якими призупинено дію трудового договору.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на час розгляду справи.

Згідно з пунктом 3 цього Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до частин другої, третьої статті 1 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до частин першої, четвертої статті 13 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Вказана норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22, від 08 травня 2024 року у справі № 359/5261/22, від 22 травня 2024 року у справі № 755/10764/22, від 30 травня 2024 року у справі № 296/8000/22.

За змістом статті 3 Закону України «Про дошкільну освіту» держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття. Держава: надає всебічну допомогу сім`ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини; піклується про збереження та зміцнення здоров`я, психологічний і фізичний розвиток дітей.

Завданнями дошкільної освіти є, зокрема збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров`я дитини (стаття 7 Закону України «Про дошкільну освіту»).

Згідно з пунктом 3 Положення про заклад дошкільної освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 року № 305 «Про затвердження Положення про заклад дошкільної освіти» (далі - Положення про заклад дошкільної освіти) заклад дошкільної освіти у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», іншими нормативно-правовими актами, рішеннями (розпорядженнями) засновника (засновників) або уповноваженого ним (ними) органу (особи), цим Положенням та власними установчими документами.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 11 Закону України «Про дошкільну освіту» заклад дошкільної освіти - навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту. Заклад дошкільної освіти, зокрема, створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров`я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпечує їх дотримання; сприяє збереженню та зміцненню здоров`я, розумовому, психологічному і фізичному розвитку дітей. Режим роботи закладу дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, тривалість перебування в ньому дітей встановлюються його засновником (засновниками) відповідно до законодавства України. За бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, у закладі дошкільної освіти може встановлюватися гнучкий режим роботи, який передбачає організацію різнотривалого, цілодобового перебування дітей, а також чергові групи у вихідні, неробочі та святкові дні.

Для забезпечення необхідних умов функціонування закладів дошкільної освіти і збереження чисельності працівників у них, Міністерство освіти і науки України запропонувало керівникам департаментів (управлінь) освіти і науки обласних, Київської міської державних (військових) адміністрацій передбачити різні форми організації освітнього процесу: очна, змішана, дистанційна (педагогічна підтримка сімей), зокрема і для дітей, які з родинами тимчасово знаходяться поза межами нашої країни (лист від 22 червня 2022 року № 1/6887-22 «Щодо збереження мережі закладів дошкільної освіти та захисту прав їх працівників»).

Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що у всіх питаннях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 60-2 КЗпП України дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

Стаття 9 Закону України «Про освіту» містить норму, що однією з форм здобуття освіти є дистанційна форма здобуття освіти. Вона визначається, як «індивідуалізований процес здобуття освіти, який відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників освітнього процесу у спеціалізованому середовищі, що функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій».

У листах Міністерства освіти і науки України від 11 жовтня 2017 року № 1/9-546 «Методичні рекомендації щодо організації взаємодії закладів дошкільної освіти з батьками вихованців» та від 27 вересня 2010 року № 1/9-666 «Про організацію роботи з дітьми п`ятирічного віку» зазначено, що «оперативно обмінюватися інформацією з батьками найзручніше в Інтернеті. У пригоді стануть сторінки сайтів закладів дошкільної освіти, електронне листування, онлайн-спілкування у закритій групі в соціальних мережах тощо» та відмічена важливість «розроблення та запровадження медіа-освіти, створення інформаційних дошкільних програм, зокрема «Електронної пошти для батьків» з питань розвитку дітей п`ятирічного віку». Це все стосується взаємодії з батьками та дає змогу навчити їх проводити час з дитиною з користю.

Заклади дошкільної освіти можуть організовувати освітній процес за різними формами. Взаємодія з родинами в умовах впровадження дистанційної освіти можлива у форматі «педагог - батьки - дитина». Таку роботу в умовах дистанційного навчання мають здійснювати вихователі, вчителі-логопеди, інструктори з фізкультури, музичні керівники, практичні психологи тощо.

Зазначене стосується переведення на дистанційне навчання закладу дошкільної освіти в цілому, а не встановлення окремому працівнику дистанційної форми роботи.

У випадку ж роботи закладу дошкільної освіти у звичному режимі, тобто за умови перебування в ньому дітей, встановлення формату дистанційної взаємодії «педагог - батьки - дитина» є неможливим, а тому, переведення окремих працівників на дистанційну форму роботи взагалі є недоцільним.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 137/1417/21.

У контексті наведеного необґрунтованими є посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості та правомірності здійснення дистанційного дошкільного навчання у період дії воєнного стану відповідно до Закону України «Про освіту».

У справі, що переглядається, суди встановили, що внаслідок російської агресії

КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127» здійснювати свою діяльність у звичному режимі на території м. Харкова не має можливості, на час розгляду цієї справи освітній процес у закладі не поновлено.

Дію трудового договорів призупинено до дня припинення або скасування воєнного стану в Україні не зі всіма працівниками, а лише з тими, що за відомостями керівництва закладу, перебували за межами міста Харкова.

У судовому засіданні в суді першої інстанції завідувач КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 127» ОСОБА_3 пояснила, що якщо працівник повернувся до м. Харкова, то вона відновлює його на роботі. Працівники займаються прибиранням та виконують деякі обов`язки.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій, установивши, що позивачка із застосуванням мобільного додатку «Viber» виконувала покладені на неї обов`язки, зокрема консультувала на надавала допомогу дітям, які перебували у віданні комунального закладу, натомість відповідач не довів, що залучення позивачки до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо, суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання протиправним та скасування наказу КЗ «Дошкільний навчальний заклад

(ясла-садок) № 127» від 01 квітня 2022 року № 10-к/тр «Про призупинення дії трудового договору».

Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково застосували до спірних правовідносин норми Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та Закону України «Про освіту» є необґрунтованими. Оскільки пунктом 3 Положення про заклад дошкільної освіти встановлено, що заклад дошкільної освіти у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», іншими нормативно-правовими актами, рішеннями (розпорядженнями) засновника (засновників) або уповноваженого ним (ними) органу (особи), цим Положенням та власними установчими документами.

Крім того, зі змісту оскаржуваного наказу випливає, що вирішуючи питання про призупинення дії трудового договору, відповідач керувався саме

статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що саме лише повідомлення, у робочій групі викладачів у мобільному додатку «Viber», про можливе запровадження дистанційної роботи не дає підстав для висновку про запровадження керівником закладу дистанційного режиму роботи та, відповідно, її виконання позивачкою.

Оскільки, суди попередніх інстанцій не встановлювали факту дистанційної роботи позивачки з 01 квітня 2022 року до часу ухвалення судового рішення по суті спору, а лише констатували можливість виконання нею посадових обов`язків дистанційно, зважаючи на те, що вона консультувала та надавала допомогу дітям, які перебували у віданні комунального закладу, що виключає правомірність призупинення дії трудового договору на підставі статті 13 Закону України

«Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Узагальнюючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи касаційної скарги про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норм Закону України «Про дошкільну освіту», Закону України «Про освіту» та Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у подібних правовідносинах, є необґрунтованими, оскільки відповідні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01 червня 2023 року

у справі № 149/1089/22, від 08 травня 2024 року у справі № 359/5261/22,

від 22 травня 2024 року у справі № 755/10764/22, від 30 травня 2024 року у справі № 296/8000/22, від 26 квітня 2023 року у справі № 137/1417/21, яким оскаржувані судові рішення не суперечать.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції та додаткової постанови апеляційного суду

Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, помилково виходили з того, що відшкодуванню підлягають витрати на професійну правничу допомогу, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, Верховний Суд виходить з такого.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті всі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувалися докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал).

Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141-142 ЦПК України.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність;

3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 227/2301/21, зазначено що в разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

У справі, що переглядається, суди встановили, що позивачка надала належні докази на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану їй адвокатом, під час розгляду цієї справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, урахувавши критерії розумності, виваженості та справедливості, а також складність справи дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правнику допомогу, надану позивачці під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, суд урахувавши, критерії розумності, виваженості та справедливості, складність справи, а також заяву відповідача про зменшення розміру судових витрат, дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Такі висновки судів попередніх інстанцій відповідають висновку Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 227/2301/21 щодо застосування норм процесуального права під час вирішення питання по відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність оскаржуваних судових рішень не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника встановлені судами неповно і неправильно, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Зважаючи на те, що судове рішення ухвалюється при попередньому розгляді справи і справа до судового розгляду не призначалася, тому відсутні підстави для вирішення клопотання КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 127» про розгляд справи за участю сторін, згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 127» Харківської міської радипро розгляд справи за участю сторін залишити без розгляду.

Касаційну скаргу Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад

(ясла-садок) № 127» Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 127» Харківської міської радивід 01 квітня 2022 року № 10-к/тр «Про призупинення дії трудового договору», додаткове рішення Дзержинського районного суду

м. Харкова від 28 березня 2023 року, постанову Харківського апеляційного суду від 10 серпня 2023 року та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник