Постанова

від 20.05.2024 по справі 381/2718/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2024 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/9279/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий - Євграфова Є. П. (суддя-доповідач),

судді - Желепа О. В., Мазурик О. Ф.

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі : позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Петренко І. Л.,

представника відповідача адвоката Лата Н. Ф.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва

на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області

у складі судді Осаулової Н.А.

від 24 січня 2024 року

у цивільній справі №381/2718/23 Фастівського міськрайонного суду Київської області

за позовом ОСОБА_1

до Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв,

третя особа: ректор Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв Яковлев Олександр Вікторович ,

про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв, третя особа: ректор Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв Яковлев О.В. про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. В обґрунтування позову вказувала, що з 1998 року працює у сфері освіти. 18.03.2021 року її було прийнято на посаду начальника навчально-методичного відділу Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв. 14.09.2022 року прийнято на посаду доцента кафедри хореографії факультету сценічного мистецтва Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв, а також викладача циклової комісії гуманітарних та мистецьких дисциплін фахового коледжу за сумісництвом.

Наказом від 31.05.2023 року ОСОБА_1 була звільнена з посади викладача циклової комісії гуманітарних та мистецьких дисциплін фахового коледжу та доцента кафедри хореографії факультету сценічного мистецтва Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, відповідно до п. 3 ст. 41 КЗпП України.

Зазначала, що 10.05.2023 року відбулось засідання Комісії з етики та академічної доброчесності з розгляду звернення на скриньку довіри щодо некоректного спілкування зі студентами та блокування викладачем ОСОБА_1 доступу до освітньої інформації, щодо розгляду звернення мами ОСОБА_3 про неналежне оцінювання студентів, а також про застосування викладачем ОСОБА_1 фізичних покарань. За результатами засідання складено Протокол №3 від 10.05.2023 року, у якому не зазначено, який студент звернувся на скриньку довіри, тобто комісією розглянуто анонімну заяву, що є неприпустимо. на засідання комісії не було запрошено заявників, які подавали скарги на ОСОБА_1 , а звинувачення позивача відбувалися зі слів членів комісії, які посилались на слова мами ОСОБА_3 , яка не є учасником освітнього процесу. Крім того, позивач вважає комісію неповноважною, так як на засіданні були присутні лише три з дев`яти членів, які входили до її складу, а її рішення зводиться виключно до рекомендацій.

У подальшому, наказом від 18.05.2023 року №40-ОД з урахуванням змін, внесених наказом від 23.05.2023 року №42-ОД, наказано провести службове розслідування з врахуванням виявлених фактів у ході проведення засідання комісії 10.05.2023 року щодо ОСОБА_1 . За результатами проведеного службового розслідування складений акт від 26.05.2023 року, який містить помилки, з повідомленнями студентів позивача ознайомлено не було, звернення до скриньки довіри є анонімними. Вважає, що робота комісії проводилась в усній формі шляхом проведення розмов, на підставі чого комісія дійшла помилкового висновку про вчинення ОСОБА_1 аморального проступку.

Наказ про звільнення позивача від 31.05.2023 року містить твердження про звільнення позивача з посади, на якій вона фактично не працювала. Наказ зводиться до непідтверджених висновків комісії про наявність в діях позивача аморального проступку.

Крім того, зазначає, що 05.12.2022 року не працювала, оскільки у м. Київ було оголошено повітряну тривогу.

Посилаючись на викладене, та з урахуванням заяви про зміну предмету позову просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ від 18.05.2023 року №40-ОД з урахуванням змін, внесених наказом від 23.05.2023 року №42-ОД; визнати незаконним та скасувати наказ від 31.05.2023 року № 162-к з урахуванням змін, внесених наказом від 03.06.2023 року №162/1-к; змінити формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 з посади викладача циклової комісії гуманітарних та мистецьких дисциплін фахового коледжу - у зв`язку з закінченням дії строкового договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з 01 червня 2023 року та з посади доцента кафедри хореографії факультету сценічного мистецтва - у зв`язку з закінченням дії строкового договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з 10 червня 2023 року; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 452,90 грн.

Також позивач просила стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у сумі 50 000,00 грн спричинену неправомірними дія відповідача, яка полягає у душевних страждань, втраті нормальних соціальних зав`язків, підірвані її авторитету та ділової репутації.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 31.05.2023 року №162-к, з врахуванням наказу від 03.06.2023 року №162/1-к, про звільнення ОСОБА_1 з посади викладача циклової комісії гуманітарних та мистецьких дисциплін фахового коледжу КМАЕЦМ та доцента кафедри хореографії факультету сценічного мистецтва КМАЕЦМ згідно п. 3 ст. 41 КЗпП України.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади викладача циклової комісії гуманітарних та мистецьких дисциплін фахового коледжу Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв на умовах внутрішнього сумісництва з 31.05.2023 року на 01.06.2023 року та формулювання підстав звільнення з п. 3 ст. 41 КЗпП України на п. 2 ст. 36 КЗпП України та стягнуто з Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв на користь ОСОБА_1 за цей період середній заробіток у сумі 156,71 грн.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади доцента кафедри хореографії факультету сценічного мистецтва Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв (за сумісництвом) з 31.05.2023 року на 10.06.2023 року та формулювання підстав звільнення з п. 3 ст. 41 КЗпП України на п. 2 ст. 36 КЗпП України та стягнуто з Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв на користь ОСОБА_1 за цей період середній заробіток у сумі 1296,19 грн.

Стягнуто з Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 10 000 грн.

У задоволенні іншої частини вимог позову відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтва, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Вважає, що суд першої інстанції не врахував докази, наявні у матеріалах справи, які свідчать про те, що позивачкою вчинено аморальний проступок, не сумісний з продовженням даної роботи, оскільки, як в суді першої інстанції так і на засіданні Комісії, ОСОБА_1 визнавала, що вона застосовувала до неповнолітніх студентів заходів фізичного впливу у вигляді присідання та віджимання, при цьому підтвердила, що не вбачає в цьому нічого аморального чи такого, що суперечить чинному законодавству; судом не було враховано, що повідомлення про застосування позивачкою таких методів впливу, як фізичні вправи на постійній основі, було отримане відповідачем на «Скриньку довіри», а тому і не повинно містить відомості про особу, яка подала таке повідомлення, що передбачено внутрішніми локальними нормативно-правовими актами, а саме Положенням про запобігання і протидію дискримінації, сексуальним домаганням, конфліктним випадкам та проявам неетичної поведінки. Судом також не враховано те, що справа стосується саме неповнолітніх студентів щодо яких легко здійснювати вплив, також не враховано системний характер таких випадків. Зазначав, що педагогічні працівники зобов`язані виховувати у здобувачів освіти повагу до державної мови, але не шляхом відмови у надання інформації стосовно навчання і вжиття заходів фізичного впливу, позивач порушила свої обов`язки викладача, оскільки не врахувала, що вчинення таких дій викладачем є проявом психологічного тиску.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки - адвокат Петренко І. Л., просить відмовити у задоволення апеляційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник скаржника-відповідача підтримав подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Позивач та її представник проти доводів апеляційної скарги заперечили, вважаючи їх такими, що не заслуговують на увагу, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його обґрунтованим.

Третя особа, Яковлев О. В. будучи повідомленим про день та час розгляду справи в судове засідання не з`явився, направив клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с 178 т. 2).

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника скаржника, позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, та відзиву до неї, колегія суддів виходить з наступного.

Матеріалами справи підтверджується та встановлено судом, що на підставі наказу №20-к від 17.03.2021 року, з 18.03.2021 року ОСОБА_1 обіймала посаду начальника навчально-методичного відділу Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв (далі за текстом - КМАЕЦМ) (т. 1 а.с. 26).

14.09.2022 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду доцента кафедри хореографії факультету сценічного мистецтва КМАЕЦМ (за сумісництвом) з навантаженням 0,25 ставки (за рахунок спеціального фонду бюджету з 14.09.2022 року по 10.06.2023 року, про що було видано наказ №308-К від 13.09.2022 року.

Також з 14.09.2022 року ОСОБА_1 обіймала посаду викладача циклової комісії гуманітарних та мистецьких дисциплін фахового коледжу КМАЕЦМ на умовах внутрішнього сумісництва з 14.09.2022 року по 01.06.2023 року (т. 1 а.с. 18-19, 26).

Наказом № 162-к від 31.05.2023 року (з урахуванням змін, внесених наказом від 03.06.2023 року №162/1-к) ОСОБА_1 , яка обіймає посади пов`язані з виконанням виховних функцій, звільнена 31.05.2023 року з посади викладача циклової комісії гуманітарних та мистецьких дисциплін фахового коледжу КМАЕЦМ та доцента кафедри хореографії факультету сценічного мистецтва КМАЕЦМ за вчинення аморального проступку, не сумісного з продовженням роботи, відповідно до п. 3 ст. 41 КЗпП України.

Відповідно до змісту оспорюваного Наказу від 31.05.2023 року, згідно з актом службового розслідування від 26.05.2023 року, складеного за результатами діяльності комісії з проведення службового розслідування встановлені факти, які знайшли підтвердження в ході службового розслідування, що під час проведення 5 та 12 грудня 2022 року занять з дисципліни «Безпека життєдіяльності та основи цивільного захисту» викладач циклової комісії гуманітарних та мистецьких дисциплін фахового коледжу КМАЕЦМ ОСОБА_1 примушувала неповнолітніх студентів 1-го курсу фахового коледжу КМАЕЦМ присідати. Комісією з службового розслідування встановлено, що під час проведення занять в лютому березні 2023 року з дисципліни « Анатомія та основи долікарської допомоги» викладач ОСОБА_1 примушувала неповнолітніх студентів 1-го курсу фахового коледжу КМАЕЦМ присідати.

Комісією такі дії визнано як аморальний проступок, та такі, що суперечать загальноприйнятим нормам і правилам та дискредитують службово-виховні посадові повноваження викладача. Встановлено, що такі дії носили системний характер, що дають підстави зробити висновки про неможливість подальшої роботи ОСОБА_1 на посаді, яка пов`язана з викладацької діяльністю в КМАЕЦМ. Дії ОСОБА_1 свідчать про систематичне порушення прав здобувачів освіти, демонструють недотримання нею своїх службових обов`язків(т. 1 а.с. 67-69, 192).

Задовольняючи позовні вимоги й визнаючи наказ від 31.05.2023 року №162-к про звільнення незаконним суд першої інстанції виходив із того, що працівники, які виконують виховну функцію, вчитель, педагог, вихователь зобов`язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.

З огляду на наведене та ураховуючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про те, що «змушування» ОСОБА_1 студентів до фізичних вправ у вигляді присідань за використання російських слів, що інкриміновано як аморальний проступок, не підтверджений жодними фактами, такими як письмові заяви студентів, у тому числі ті, що надійшли на скриньку довіри; твердження відповідача про порушення позивачем загальноприйнятих норм і правилам, моральних устоїв суспільства, є безпідставними, відповідачем не доведено, що дії позивача, що були вчинені у жартівливій формі, несумісні з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Оскільки на час розгляду справи строк дії трудового договору закінчився, суд дійшов висновку про те, що правові підстави для поновлення позивача на роботі відсутні, утім підлягає зміні дата звільнення ОСОБА_1 з посади доцента кафедри хореографії факультету сценічного мистецтва (за сумісництвом) з 31.05.2023 року на 10.06.2023 року та формулювання підстав звільнення з п. 3 ст. 41 КЗпП України на п. 2 ст. 36 КЗпП України; з посади викладача циклової комісії гуманітарних та мистецьких дисциплін фахового коледжу Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв на умовах внутрішнього сумісництва з 31.05.2023 року на 01.06.2023 року та формулювання підстав звільнення з п. 3 ст. 41 КЗпП України на п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Оскільки для поновлення трудових прав позивач була змушена звернутись до суду, суд вважав доведеним спричинення моральних страждань ОСОБА_1 , разом із тим, задовольняючи позовні вимоги частково, виходив із того, що позивачем не в повній мірі обґрунтовано розмір моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості. На думку суду, доцільним, з урахуванням обсягу та глибини страждань позивача, необхідності поновлення своїх порушених прав, розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, становить 10 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджено і встановлено судом, що 10.05.2023 року відбулося засідання Комісії з етики та академічної доброчесності КМАЕЦМ, предметом розгляду якого були звернення, що надійшло на скриньку довіри, студента КМАЕЦМ щодо некоректного спілкування та «блокування» викладачем КМАЕЦМ ОСОБА_6 доступу до отримання освітньої інформації; звернення мами студентки ОСОБА_3 групи ЦЖ-Б 122 до ректора КМАЕЦМ щодо неналежного оцінювання студентів з дисципліни БЖД та застосування до студентів викладачем ОСОБА_6 фізичних покарань.

За результатами засідання Комісії складено Протокол №3 від 10.05.2023 року, відповідно до описової частини якого на засіданні комісії були присутні: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ; а також запрошені: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 (а. с. 27).

Відповідно до змісту Протоколу №3, комісією рекомендовано викладачу ОСОБА_16 не використовувати у своїй практиці методи «блокування» студентів. Попереджено про те, що застосування до здобувачів освіти фізичних покарань методом змушення їх виконувати фізичні вправи - є неприпустимими у педагогічній практиці і суперечить нормам чинного законодавства та етичним принципам культури працівників академії. Рекомендовано керівництву Академії притягнути викладача ОСОБА_17 до дисциплінарної відповідальності за дії, вчинені зі студентом ОСОБА_18 (а.с. 29, т. 1).

Із змісту Протоколу №3 вбачається, що на розгляді комісії перебувала заява студента, що надійшла через «скриньку довіри», а також звернення мами студентки ОСОБА_3 .

Відповідно до пунктів 5.12.-5.14. Розділу 5 «Організація роботи Комісії з питань етики та академічної доброчесності» Положення про академічну доброчесність учасників освітнього процесу КМАЕЦМ, будь-який учасник освітнього процесу, якому стали відомі факти порушення норм цього положення чи можливість такого порушення, має звернутись до голови або секретаря комісії з письмовою заявою на ім`я голови (або скористатись «Скринькою довіри»). У заяві обов`язково зазначають особисті дані заявника (П.І.Б., контактна інформація: адреса, телефон, місце роботи, посада, навчальний курс, група, особистий підпис). Анонімні заяви чи заяви, викладені в некоректній формі, Комісія не розглядає. На засідання комісії запрошують заявника та особу, щодо якої розглядають питання про порушення Кодексу академічної доброчесності. За результатами проведених засідань комісія готує вмотивовані рішення у вигляді висновків щодо порушення чи не порушення норм цього положення.

Протокол №3 від 10.05.2023 року не містить відомостей щодо осіб, за зверненнями яких ініційовано засідання, зокрема студента - автора звернення через «Скриньку довіри» та мами студентки ОСОБА_19 . Такі особи не були присутні на засіданні комісії, особистих пояснень не надавали ані в усній ані у письмовій формі.

Водночас, резолютивна частина протоколу містить рекомендацію про притягнення ОСОБА_20 до відповідальності за дії щодо студента ОСОБА_21 , щодо якого заяви чи повідомлення не надходили. Пояснення студента ОСОБА_22 на комісії не заслуховувались.

Персональний склад комісії, що розглядала питання щодо ОСОБА_1 , затверджений Наказом ректора КМАЕЦМ від 24.02.2020 року (а.с 46) у складі 10 осіб, а саме ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 .

Із затвердженого складу, у засіданні комісії 10.05.2023 року приймали участь лише три члени: ОСОБА_23 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 .

Відповідно до п.5.3 Положення про академічну доброчесність учасників освітнього процесу КМАЕЦМ (а.с 30-45) термін повноважень Комісії становить три роки (а.с. 36).

Отже Протокол №3 від 10.05.2023 року складений поза терміном повноважень комісії, склад якої призначено 24.02.2020 року. Доказів продовження повноважень складу комісії визначеному Наказом від 24.02.2020 року матеріали справи не містять.

Докази, що підтверджують факт ознайомлення ОСОБА_1 із змістом згадуваного Протоколу та надання можливості працівнику викласти свої пояснення/заперечення, щодо наведених в Протоколі обставини, відповідачем не подавались і в матеріалах справи відсутні.

В подальшому, наказом ректора КМАЕЦМЯковлева О. В. від 18.05.2023 року № 40-ОД з урахуванням змін, внесених наказом від 23.05.2023 року №42-ОД, наказано провести службове розслідування з врахуванням виявлених фактів у ході проведення засідання комісії 10.05.2023 року щодо ОСОБА_1 . Встановлено строк проведення розслідування з 18.05.2023 року та 26.05.2023 року, за результатами якого наказано скласти акт та подати ректору на розгляд (т. 1 а.с. 64-66).

Із наказом про проведення службового розслідування ОСОБА_33 також не ознайомили (а.с. 65).

Відповідно до резолютивної частини Акту службового розслідування від 26 травня 2023 року (т. 1 а.с. 54-63) факт аморальної поведінки викладача ОСОБА_1 відносно студентів вважається підтвердженим. В цілях недопущення подібних випадків, профілактики правопорушень та покращення морально-психологічного клімату в колективі комісією рекомендовано адміністрації КМАЕЦМ звільнити з посади викладача циклової комісії та доцента кафедри ОСОБА_1 у зв`язку з вчинення аморального проступку (п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України).

Позивач ОСОБА_1 ознайомлена із актом 29.05.2023 року (а.с. 63).

За змістом акту, комісія під час службового розслідування на своєму засіданні , яке відбулося 22.05.2023 року та 24.05.2023 року була ознайомлена із протоколом №3 від 10.05.2023 року та повідомленням від студентів про систематичне застосування (з грудня 2022 року по квітень 2023 року) викладачем ОСОБА_1 на заняттях заходів покарання, які виражались у примушуванні здобувачів освіти виконувати фізичні навантаження не в жартівливій формі (присідати) за часткове вживання слів російською мовою між одногрупниками, інших здобувачів освіти, які не виконували навантаження в цей момент, примушували рахувати; якщо здобувач освіти відмовлявся виконувати вправи, його виганяли з аудиторії або ж викладач припиняв заняття та залишав аудиторію; якщо здобувач освіти зробив меншу кількість вправ, ніж сказав викладач ОСОБА_1 , то здобувач освіти був змушений робити все спочатку.

Оцінюючи Протокол № 3 від 10.05.2023 року, Наказ про призначення службового розслідування від 18.05.2023 року та Акт службового розслідування від 26.05.2023 року, за наслідками яких відповідачем був прийнятий наказ про звільнення, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що вказані накази від 18.05.2023 року та 23.05.2023 року хоча і стосуються ОСОБА_1 , але, її права безпосередньо не порушують, адже наказ від 18.05.2023 року ,з врахуванням внесених до нього змін наказом від 23.05.2023 року, є засобом реагуванням керівництва Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв на факти, виявлені Комісією з етики та академічної доброчесності у ході засіданні від 10.05.2023 року, а сам по собі факт проведення службового розслідування не має наслідком прийняття рішення не на користь позивача.

Щодо наказу №162-к від 31.05.2023 року з урахуванням змін, внесених наказом від 03.06.2023 року №162/1-к про звільнення позивачки колегія суддів виходить з наступного.

Позивача звільнено за вчинення аморального проступку, що полягає у примушуванні неповнолітніх студентів до фізичних вправ у вигляді присідань за використання російських слів на заняттях, як окремого студента ОСОБА_22 , так і інших студентів загалом.

За твердженням позивача у судовому засіданні першої інстанції, присідати вона нікого не змушувала, а таке висловлювання мало місце у жартівливій формі.

Підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45) (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).

Пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України встановлено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

До суб`єктів, які можуть бути звільнені за згаданою підставою, належать учасники освітнього процесу, зазначені у статті 52 Закону України «Про освіту» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме: педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.

Посада ОСОБА_1 відноситься до переліку основних посад науково-педагогічних, педагогічних працівників закладів вищої освіти та фахової передвищої освіти відповідно до ст. 55 Закону України «Про вищу освіту» та ст. 59 Закону України «Про фахову передвищу освіту.

Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Трудове законодавство не визначає поняття аморального проступку. Таке визначення є оціночною категорією, а тому суду як правозастосовному органу надано можливість на свій розсуд надавати оцінку на підставі встановлених обставин справи, чи є ті чи інші діяння аморальним проступком. Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні засади суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб. Аморальним проступком слід вважати появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську гідність тощо.

Аналіз вищезазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, вчитель, педагог, вихователь, зобов`язані бути людьми високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, їх батьками, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах: від 30 січня 2018 року у справі № 713/265/15-ц (провадження № 61-135св17), від 16 травня 2018 року у справі № 1519/2-667/11 (провадження № 61-13895св18), від 07 травня 2018 року у справі № 243/8522/17 (провадження № 61-13316св18) та багатьох інших.

Підставою для звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України є не будь-який аморальний проступок, а такий, що несумісний із продовженням цієї роботи. Оскільки законодавцем не визначено критеріїв визначення межі між проступками, сумісними і не сумісними з продовженням роботи, тому суд зобов`язаний з метою виконання завдання цивільного судочинства самостійно надати оцінку і встановити, чи є вчинений аморальний проступок, за який звільнено працівника, таким, що сумісний із продовженням роботи з урахуванням конкретних обставин справи.

При вирішенні справ подібної категорії, суду належить виходити не з формального підходу оцінки окремо того чи іншого вчинку педагога, а у разі встановлення за обставинами справи неодноразового вчинення педагогом поступків, несумісних зі званням учителя, надавати їм оцінку у сукупності, з урахуванням особливостей відносин у сфері навчально-виховного процесу та підвищеного рівня вимог до моральної-етичних якостей і поведінки учителя (педагога, вихователя) (див. постанову Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 560/893/17 (провадження № 61-48706св18)).

Разом із цим, звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами (див. постанови Верховного Суду: від 20 серпня 2018 року у справі № 346/261/16-ц (провадження № 61-16491св18), від 21 березня 2019 року у справі № 568/879/17 (провадження № 61-45041св18), від 27 грудня 2019 року у справі № 345/3007/17 (провадження № 61-25200св18), від 25 листопада 2020 року у справі № 589/16/19 (провадження № 61-8661св20), від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20 (провадження № 61-3751св21), від 06 вересня 2023 року у справі № 357/4897/20 (провадження № 61-12727св22), та інші).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400 цс 19).

Водночас у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Так, під час розгляду справи встановлено, що жодним внутрішнім документом не заборонено використання російської мови у стінах КМАЕЦМ.

Колегія суддів зазначає, що кожен вищий навчальний заклад володіє своєю унікальною академічною культурою, і саме в межах цієї академічної культури повинен шукати шляхи, аби забезпечити формування україномовного середовища. Водночас, мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про освіту»), а державна політика у сфері вищої освіти ґрунтується на принципах, зокрема, сприяння утвердженню української національної та громадянської ідентичності, вихованню патріотизму, формуванню оборонної свідомості (ст. 3 Закону України «Про вищу освіту»).

Висновок суду першої інстанції про те, що факти змушування позивачем ОСОБА_1 студентів до фізичних вправ у вигляді присідань за використання російських слів, не знайшли підтвердження, - ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах, яким надана належна оцінка. Зокрема, допитана у судом першої інстанції судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_34 зазначила ту обставину, що про факти вчинення ОСОБА_1 певних дій повідомлявся начебто ректор академії мамою студентки засобами телефонного зв`язку, проте, ця розмова ніяким чином не фіксувалась. Студенти на засіданні комісії присутні не були.

Свідок ОСОБА_35 у судовому засіданні не вказав на факти звернення студентів зі скаргами на ОСОБА_1 про застосування нею фізичного насильства. Стосовно випадку зі студентом ОСОБА_36 , то він свою скаргу відкликав та вибачився перед позивачем.

Свідок ОСОБА_26 у судовому засіданні вказала, що їй телефонувала мама студентки та повідомляла, що ОСОБА_1 змушує студентів присідати на парах за вживання ними російських слів. Також підтвердила факт надходження анонімного звернення на скриньку довіри. Також зазначила, що студенти висловили свою думку та підтвердили факт застосування фізичних покарань позивачем.

Свідок ОСОБА_37 у судовому засіданні вказувала, що зі слів позивача, такі методи виховання у вигляді присідань вона застосовувала і буде застосовувати. Про такі факти повідомляли і студенти, які особисто звертатись боялись. При цьому вказала, що як до викладача до позивача не було жодних зауважень.

Упродовж перебування справи у провадженні суду першої інстанції відповідачем на підтвердження своїх заперечень не було долучено жодної заяви відповідно до п. 5.12.-5.14. Положення, від студентів чи їх батьків, у тому числі тих, що надійшли на «скриньку довіри», про застосування викладачем ОСОБА_1 неприпустимих засобів виховання, зокрема, змушування до присідань за використання російських слів.

Клопотання про допит вказаних осіб в судовому засіданні відповідачем не заявлялось ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції.

Долучена до апеляційної скарги відповідачем копія заяви на ім`я ректора КМАЕЦМ, що не містить анкетних даних (є анонімною) й викладена двома різними почерками (а.с. 124, т. 2 ) апеляційним судом до уваги не приймається у зв`язку із відсутністю виняткових обставин визначених ч. 3 ст. 367 ЦПК України.

З огляду на наведене, суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що обставини вчинення позивачем примушування студентів до фізичних вправ зафіксовані лише у внутрішніх документах КМАЕЦМ, проте, жодним доказом не підтверджені. Факти наведені в усних зверненнях батьків здобувачів освіти щодо дій викладача ОСОБА_1 , про які такі батьки довідались із слів своїх дітей, обґрунтовано відхилені судом як непідтверджені належними і допустимими доказами, оскільки ані батьки учасників освітнього процесу, ані діти від яких вони отримали інформацію, як убачається із протоколу № 3 від 10.05.2023 року та акту службового розслідування від 26.05.2023 року, не були ні свідками обставин примушування до фізичних вправ, ні їх безпосередніми учасниками, а покази з чужих слів не можуть бути допустимим доказом факту чи обставини, на доведення яких вони надані.

За таких обставин колегія суддів погоджується із тим, що факт змушування позивачем ОСОБА_1 студентів до фізичних вправ за вживання російськомовних слів, встановлення якого стало підставою для висновку про вчинення аморального проступку, відповідачем не доведений, відповідно висновок відповідача про вчинення позивачкою аморального проступку є безпідставним.

Доводи апеляційної скарги про те, що повідомлення про застосування позивачкою таких методів впливу, як фізичні вправи на постійній основі, було отримане відповідачем на «Скриньку довіри», а тому і не повинно містить відомості про особу, яка подала таке повідомлення, не заслуговують на увагу та відхиляються колегією суддів як необгрунтовані, оскільки п. 5.12.-5.14. Положення яким визначено, що у заяві обов`язково зазначають особисті дані заявника (П.І.Б., контактна інформація: адреса, телефон, місце роботи, посада, навчальний курс, група, особистий підпис). Анонімні заяви чи заяви, викладені в некоректній формі, Комісія не розглядає. Відповідачем в порушення вказаної норми положення на засідання комісії не були запрошені особи, які писали відповідні звернення про порушення Кодексу академічної доброчесності.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення суду судом першої інстанції не було враховано постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2020 року у справі №279/44/20, не заслуговують на увагу, оскільки обставини, викладені у вказаній справі і у справі, що є предметом розгляду не є подібними.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зроблено висновок, що «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що «абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати».

У цій справі суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачем трудових прав позивача у зв`язку з незаконним звільненням, негативні наслідки якого безперечно призвели до її моральних страждань. Між тим, саме виходячи з обґрунтованості позову щодо наявності такої шкоди саме у зв`язку з порушенням трудових прав позивача відповідачем, засад розумності та справедливості, суд дійшов обґрунтованого висновку про визначення розміру компенсації моральної шкоди на рівні 10 000 грн, врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач.

Доводів щодо незгоди із висновком суду про зміну дати звільнення та формулювання підстав звільнення, а також стягнення середнього заробітку апеляційна скарга не містить.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження, висновків суду не спростовують.Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складений 04 червня 2024 року.

Судді: Є. П. Євграфова

О. В. Желепа

О. Ф. Мазурик