Рішення

від 07.06.2024 по справі 420/5349/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/5349/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Татарбунарський районний суд Одеської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, в якому позивач просить cуд:

- визнати противоправними дії ТУ ДСА в Одеській області щодо не здійснення оплати днів непрацездатності за період з 21.12.2022 року по 06.01.2023 року включно виходячи з середнього заробітку за наявності 6 місяців страхового стажу;

- зобов`язати ТУ ДСА в Одеській області здійснення оплати днів непрацездатності за період з 21.12.2022 року по 06.01.2023 року включно виходячи з середнього заробітку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням голови Верховного Суду від 27.04.2022 року №28/щ/149-2 позивача відряджено до Татарбунарського районного суду Одеської області для здійснення правосуддя з 28.04.2022 року без зазначення граничного строку відрядження.

Наказом в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області №2-ск/ос від 04.05.2022 року ОСОБА_1 зараховано до штату Татарбунарського районного суду Одеської області.

З 19 травня по 01 грудня 2022 року (з об`єктивних причин) позивач не міг з`явитися до Татарбунарського районного суду Одеської області для здійснення своїх обов`язків, знаходився в окупації.

3 21.12.2022 року по 06.01.2023 року позивач перебував на лікарняному.

Позивач вказує, що за 2022 рік його страховий стаж складає рівно 6 місяців, що дає йому право на оплату днів непрацездатності в повному обсязі виходячи з середнього заробітку.

Проте, відповідачем при розрахунку за листком непрацездатності АДЧ №802698 застосована величина «розмір мінімальної заробітної плати», замість «середня заробітна плата».

Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать чинному законодавству України, звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 26.02.2024 року адміністративний позов залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків позову.

Ухвалою від 08.04.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Татарбунарський районний суд Одеської області. Зобов`язано Татарбунарський районний суд Одеської області протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати суду належним чином засвідчені копії документів, а саме: наказу про відпустку з 05 по 19 травня 2022 року; довідку про розрахунок оплати листків непрацездатності з 21.12.2022 року по 06.01.2023 року; листків непрацездатності з 21.12.2022 року по 06.01.2023 року ОСОБА_1 .

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №ЕС/16808/24 від 25.04.2024 року), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що здійснивши перевірку журналу передачі листків непрацездатності та протоколів комісії за призначенням та здійсненням страхових виплат встановлено, що в період з 21.12.2022 року по 31.12.2023 року сектором по роботі з персоналом 06.11.2023 року передано під розпис до відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності листок непрацездатності ОСОБА_1 АДЧ №802698 та протокол № 7 комісії за призначенням та здійсненням страхових виплат Татарбунарського районного суду Одеської області.

Надходжень будь-яких інших листків непрацездатності щодо ОСОБА_1 та передачі їх до відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності у перевірений період не було.

Відповідно до наказу Татарбунарського районного суду Одеської області від 04.05.2022 р. № 2-ск/ос. ОСОБА_1 зараховано до штату Татарбунарського районного суду Одеської області з 05.05.2022 р. Одночасно з цим, згідно з відомостями, що містяться в табелях обліку використання робочого часу Татарбунарського районного суду Одеської області за травень-грудень 2022 року, за ОСОБА_1 у графі кількість днів «фактичної роботи» за вказаний період значиться « 0».

Відповідачем зазначено, що відповідно до розрахункових листів за 2022 рік судді ОСОБА_1 , останньому суддівська винагорода в зазначений період не виплачувалась.

Лише в травні та грудні ОСОБА_1 було виплачено суддівську винагороду при додатковій відпустці.

Після отримання та опрацювання листка непрацездатності ОСОБА_1 АДЧ № 802698 та протоколу № 7 комісії за призначенням та здійсненням страхових виплат Татарбунарського районного суду Одеської області, Територіальним управлінням здійснено розрахунок та виплату по вказаному листку непрацездатності ОСОБА_1 за період з 21.12.2022 року по 06.01.2023 року.

Отже, Територіальним управлінням розрахунок за листком непрацездатності АДЧ №802698 ОСОБА_1 здійснено відповідно до вимог Порядку й величина, що застосована - «розмір мінімальної заробітної плати» - є правомірною, оскільки ОСОБА_1 не отримував суддівську винагороду протягом 12 календарних місяців, у зв`язку з чим застосування величини «середня заробітна плата» є безпідставним та не відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, Територіальним управлінням у повному обсязі виплачено ОСОБА_1 за листком непрацездатності АДЧ №802698 кошти за п`ять днів лікарняного, починаючи з шостого дня виплати, за рахунок коштів Уповноваженого органу управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку - Пенсійного фонду України.

За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням голови Верховного Суду выд 27.04.2022 року №28/щ/149-2 позивача відряджено до Татарбунарського районного суду Одеської області для здійснення правосуддя з 28.04.2022 року без зазначення граничного строку відрядження.

Наказом голови Херсонського міського суду Херсонської області №03-01 від 04.05.2022 року позивача переведено шляхом відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області для здійснення правосуддя з 05.05.2022 року. Припинено виплату суддівської винагороди з 04.05.2022 року.

Наказом в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області №2-ск/ос від 04.05.2022 року ОСОБА_1 зараховано до штату Татарбунарського районного суду Одеської області.

Відповідно до листка непрацездатності АДЧ №802698 ОСОБА_1 в період з 21.12.2022 року по 06.01.2023 року перебував на лікарняному.

Відповідно до розрахунково-платіжної відомості про нарахування та виплату суддівської винагороди та листків непрацездатності відрядженому до Татарбунарського районного суду Одеської області ОСОБА_1 виплачено:

- за грудень 2022 року - лікарняний (листок непрацездатності АДЧ №802698) за рахунок підприємства (21.12.2022-25.12.2022р.) 5 днів в сумі 1100,55 грн.;

- за грудень 2022 року - лікарняний (листок непрацездатності АДЧ №802698) за рахунок соціального страхування (26.12.2022-21.12.2022р.) 6 днів в сумі 1320,66 грн.;

- за січень 2023 року лікарняний (листок непрацездатності АДЧ №802698) за рахунок соціального страхування (01.01.2023-06.01.2023 р.) 6 днів в сумі 1320,66 грн.

Відповідачем при розрахунку за листком непрацездатності АДЧ №802698 застосована величина - «розмір мінімальної заробітної плати», замість «середня заробітна плата».

Вважаючи дії відповідача щодо застосування при розрахунку за лиском непрацездатності розміру мінімальної заробітної плати протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV).

Пунктом 3 частини першої статті 1 Закону №1105-XIV встановлено, що загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 16 Закону №1105-XIV застраховані особи мають право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Відповідно до частини першої статті 42 Закону №1105-XIV сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я. Максимальний розмір щомісячної страхової виплати не повинен перевищувати 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Згідно з частиною дев`ятою статті 42 Закону №1105-XIV середньомісячний заробіток для обчислення суми страхових виплат потерпілому у зв`язку із втраченим ним заробітком (або відповідної його частини) визначається згідно з порядком обчислення середньої заробітної плати для виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Під час обчислення середньомісячного заробітку враховуються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески (частини десята статті 42 Закону №1105-XIV).

Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року №1266 (далі - Порядок №1266) та визначає механізм обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності (далі - страхові виплати), у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації або фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників (далі - роботодавці).

Відповідно до пункту 3 Порядку №1266 середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі - поважні причини).

Згідно з частиною 7 Порядку, Розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення), є 12 календарних місяців, що передують місяцю настання страхового випадку.

Так, відповідно до частини 9 Порядку, якщо у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку застрахована особа з поважних причин не мала заробітку (доходу, грошового забезпечення), середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (або її частини).

Судом з матеріалів справи встановлено, що відповідно до розрахункового листа за 2022 рік судді ОСОБА_1 , останньому суддівська винагорода в зазначений період не виплачувалась. Лише в травні та грудні ОСОБА_1 виплачено суддівську винагороду при додатковій відпустці.

Після отримання та опрацювання листка непрацездатності ОСОБА_1 АДЧ № 802698 та протокол № 7 комісії за призначенням та здійсненням страхових виплат Татарбунарського районного суду Одеської області, Територіальним управлінням здійснено розрахунок та виплату по вказаному листку непрацездатності ОСОБА_1 за період з 21.12.2022 року по 06.01.2023 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2015 року № 440 затверджено «Порядок оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця»

Відповідно до п. 5 вказаної постанови, дні тимчасової непрацездатності оплачуються залежно від страхового стажу в розмірах, визначених частиною першою статті 17 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Застраховані особи, страховий стаж яких за останні 12 місяців перед настанням страхового випадку становить, за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, менше шести місяців, мають право на оплату днів тимчасової непрацездатності в розмірі, який визначається виходячи з нарахованої заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески, але не перевищує в розрахунку на місяць розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом у місяці настання страхового випадку.

Сума оплати днів тимчасової непрацездатності в розрахунку на місяць не повинна перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, з якої сплачувалися страхові внески.

Отже, нарахувати лікарняні за рахунок коштів ПФУ до середнього заробітку підприємство зможе тільки тоді, коли у розрахунковому періоді буде сплачений єдиний внесок.

Відповідно до матеріалів справи, з 21.12.2022 року по 06.01.2023 року позивач перебував на лікарняному.

Проте, як вбачається з Витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування перед настанням страхового випадку, страхові внески за червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2022 року не слачувалися, отже страховий стаж працівника становив менше 6 місяців, що свідчить про відсутність підстав при обрахунку оплати днів непрацездатності із застосуванням величини «середня заробітна плата».

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Територіальним управлінням розрахунок за листком непрацездатності АДЧ №802698 ОСОБА_1 здійснено відповідно до вимог Порядку, величина, що застосована - «розмір мінімальної заробітної плати» є правомірною, що свідчить про відсутність підстав для визнання противоправними дій ТУ ДСА в Одеській області щодо не здійснення оплати днів непрацездатності за період з 21.12.2022 року по 06.01.2023 року.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Татарбунарський районний суд Одеської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Самойлюк Г.П.

.