Постанова

від 01.10.2024 по справі 420/5349/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/5349/24

Перша інстанція: суддя Самойлюк Г.П.,

повний текст судового рішення

складено 07.06.2024, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Федусика А.Г.,

суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Татарбунарський районний суд Одеської області, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі ДСА), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, (далі ТУДСА), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати противоправними дії ТУДСА щодо не здійснення оплати днів непрацездатності за період з 21.12.2022 року по 06.01.2023 року включно виходячи з середнього заробітку за наявності 6 місяців страхового стажу;

- зобов`язати ТУДСА здійснити оплату днів непрацездатності за період з 21.12.2022 року по 06.01.2023 року включно виходячи з середнього заробітку.

В обґрунтування позову було зазначено, що рішенням голови Верховного Суду від 27.04.2022 року №28/щ/149-2 позивача відряджено до Татарбунарського районного суду Одеської області для здійснення правосуддя з 28.04.2022 року без зазначення граничного строку відрядження. Наказом в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області №2-ск/ос від 04.05.2022 року ОСОБА_1 зараховано до штату Татарбунарського районного суду Одеської області. Проте, з 19 травня по 01 грудня 2022 року (з об`єктивних причин) позивач не міг з`явитися до Татарбунарського районного суду Одеської області для здійснення своїх обов`язків, оскільки знаходився в окупації, а з 21.12.2022 року по 06.01.2023 року він перебував на лікарняному.

Позивач вказує, що за 2022 рік його страховий стаж складає рівно 6 місяців, що дає йому право на оплату днів непрацездатності в повному обсязі виходячи з середнього заробітку, однак ТУДСА при розрахунку за листком непрацездатності АДЧ №802698 застосована величина мінімальної заробітної плати, замість середня заробітна плата.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать чинному законодавству України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням голови Верховного Суду від 27.04.2022 року №28/щ/149-2 позивача відряджено до Татарбунарського районного суду Одеської області для здійснення правосуддя з 28.04.2022 року без зазначення граничного строку відрядження.

Наказом голови Херсонського міського суду Херсонської області №03-01 від 04.05.2022 року позивача переведено шляхом відрядження до Татарбунарського районного суду Одеської області для здійснення правосуддя з 05.05.2022 року. Припинено виплату суддівської винагороди з 04.05.2022 року.

Наказом в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області №2-ск/ос від 04.05.2022 року ОСОБА_1 зараховано до штату Татарбунарського районного суду Одеської області.

Відповідно до листка непрацездатності АДЧ №802698 ОСОБА_1 в період з 21.12.2022 року по 06.01.2023 року перебував на лікарняному.

Відповідно до розрахунково-платіжної відомості про нарахування та виплату суддівської винагороди та листків непрацездатності відрядженому до Татарбунарського районного суду Одеської області ОСОБА_1 виплачено:

- за грудень 2022 року - лікарняний (листок непрацездатності АДЧ №802698) за рахунок підприємства (21.12.2022-25.12.2022р.) 5 днів в сумі 1100,55 грн.;

- за грудень 2022 року - лікарняний (листок непрацездатності АДЧ №802698) за рахунок соціального страхування (26.12.2022-21.12.2022р.) 6 днів в сумі 1320,66 грн.;

- за січень 2023 року лікарняний (листок непрацездатності АДЧ №802698) за рахунок соціального страхування (01.01.2023-06.01.2023 р.) 6 днів в сумі 1320,66 грн.

Вважаючи дії відповідача щодо застосування при розрахунку за лиском непрацездатності розміру мінімальної заробітної плати протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно здійснено розрахунок позивачу за листком непрацездатності за період з 21.12.2022 року по 06.01.2023 року, виходячи із величини - «розмір мінімальної заробітної плати».

При цьому, судом зазначено, що ОСОБА_1 не отримував суддівську винагороду протягом 12 календарних місяців, у зв`язку з чим застосування величини «середня заробітна плата» є безпідставним та не відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що не відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №1105-XIV).

Пунктом 3 частини першої статті 1 Закону №1105-XIV встановлено, що загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 16 цього Закону застраховані особи мають право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Відповідно до частини першої статті 42 Закону №1105-XIV сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я. Максимальний розмір щомісячної страхової виплати не повинен перевищувати 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Згідно з частиною дев`ятою статті 42 названого Закону середньомісячний заробіток для обчислення суми страхових виплат потерпілому у зв`язку із втраченим ним заробітком (або відповідної його частини) визначається згідно з порядком обчислення середньої заробітної плати для виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Під час обчислення середньомісячного заробітку враховуються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески (частини десята статті 42 Закону №1105-XIV).

Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затверджений Постановою КМУ від 26 вересня 2001 року №1266 (далі - Порядок №1266) та визначає механізм обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності (далі - страхові виплати), у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації або фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників (далі - роботодавці).

Відповідно до пункту 3 Порядку №1266 середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі - поважні причини).

Згідно з частиною 7 Порядку, Розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення), є 12 календарних місяців, що передують місяцю настання страхового випадку.

Так, відповідно до частини 9 Порядку, якщо у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку застрахована особа з поважних причин не мала заробітку (доходу, грошового забезпечення), середня заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (або її частини), встановленого законом на день розірвання трудового договору, припинення підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з одержанням доходу безпосередньо від такої діяльності - для страхування на випадок безробіття, на день настання страхового випадку для добровільно застрахованих осіб за страхуванням з тимчасової втрати працездатності та на день настання права на страхову виплату для добровільно застрахованих осіб за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Постановою КМУ від 26.09.2015 року №440 затверджено Порядок оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця (далі Порядок №440).

Відповідно до п.5 Порядку №440 встановлено, що дні тимчасової непрацездатності оплачуються залежно від страхового стажу в розмірах, визначених ч.1 ст.17 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Застраховані особи, страховий стаж яких за останні 12 місяців перед настанням страхового випадку становить, за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, менше шести місяців, мають право на оплату днів тимчасової непрацездатності в розмірі, який визначається виходячи з нарахованої заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески, але не перевищує в розрахунку на місяць розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом у місяці настання страхового випадку.

Сума оплати днів тимчасової непрацездатності в розрахунку на місяць не повинна перевищувати розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, з якої сплачувалися страхові внески.

З матеріалів справи вбачається, що спірним питанням у даній справі є нарахування лікарняних позивачу, згідно листка непрацездатності АДЧ № 802698 за період з 21.12.2022 року по 06.01.2023 року, а саме застосування величини щодо розрахунку цього нарахування.

Так, після отримання та опрацювання названого листка непрацездатності ОСОБА_1 та протоколу №7 комісії за призначенням та здійсненням страхових виплат Татарбунарського районного суду Одеської області, ТУДСА здійснено розрахунок та виплату по вказаному листку непрацездатності ОСОБА_1 за період з 21.12.2022 року по 06.01.2023 року.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до розрахункового листа за 2022 рік судді ОСОБА_1 суддівська винагорода в зазначений період не виплачувалась. Лише в травні та грудні позивачу виплачено суддівську винагороду при додатковій відпустці.

При цьому, судом зазначено, що до настання страхового випадку, а саме до 21.12.2022 року, позивачем страхові внески за червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2022 року не сплачувалися, а отже страховий стаж позивача становив менше 6 місяців, що свідчить про відсутність підстав при обрахунку оплати днів непрацездатності із застосуванням величини середня заробітна плата.

З метою вжиття заходів щодо з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, колегію суддів було витребувано у ТУДСА України в Херсонській області довідку про нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період грудень 2021 рік, січень-квітень 2022 року та з 01 по 05 травня 2022 року.

З наведених розрахункових листів щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, а саме довідок ТУ ДСА України в Херсонській області (а.с.147) та ТУДСА (а.с.57) вбачається, що за грудень 2021, січень-квітень 2022 року, травень 2022 року (за 4 відпрацьовані дні нараховано ТУДСА України в Херсонській області та за 14 днів нараховано ТУДСА) та грудень 2022 року позивачу нараховувалась суддівська винагорода, у тому числі при додатковій відпустці, що відповідно свідчить про сплату останнім страхових внесків за вказаний період.

За червень-листопад 2022 року, тобто за місяці які передують настанню страхового випадку позивача, суддівська винагорода не нараховувалась, що не ставиться під сумнів сторонами по справі.

Разом з цим, виходячи зі змісту п.5 Порядку №440 страховий стаж позивача за 12 місяців 2022 року, який передує настанню страхового випадку становить рівно 6 місяців, що дає право позивачу на оплату спірних днів тимчасової непрацездатності у розмірі, який визначається виходячи з нарахованої заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески, встановленої законом у місяці настання страхового випадку.

Наведена обставина підтверджується витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також роздруківкою з особистого кабінету пенсійного органу позивача щодо нарахування страхового стажу (а.с.19, 20).

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідним зауважити, що відповідно до приписів п.1 Порядку №440 оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання, застрахованій особі нараховуються за рахунок коштів роботодавця, надалі, виплати здійснюються за рахунок коштів Уповноваженого органу управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою непрацездатності та від нечастого випадку Пенсійного органу України.

Резюмуючи усе вищевикладене, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги за даним позовом є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції неправильно надана оцінка фактичним обставинам справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати противоправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо не здійснення оплати днів непрацездатності ОСОБА_1 за період з 21.12.2022 року по 06.01.2023 року включно, виходячи з середнього заробітку за наявності 6 місяців страхового стажу.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити оплату днів непрацездатності ОСОБА_1 за період з 21.12.2022 року по 06.01.2023 року включно, виходячи з середнього заробітку.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. ФедусикСудді А.В. Бойко О.А. Шевчук