Постанова

від 07.06.2024 по справі 440/9852/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: О.О. Кукоба

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2024 р. Справа № 440/9852/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО 2012" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.02.2024, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/9852/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО 2012"

до Державної служби України з безпеки на транспорті , Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО 2012" (далі - ТОВ "АГРО 2012", позивач) звернулось до суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека), Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті (надалі - Відділ державного нагляду (контролю) у Полтавській області Укртрансбезпеки), у якому позивач просив визнати протиправною та скасувати постанову від 20.06.2023 №191680 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на безпідставність застосування до суб`єкта господарювання адміністративно-господарського штрафу на підставі статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" з огляду на відсутність порушення вимог наказів Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 "Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів" та від 24.06.2010 №385 "Про затвердження Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті". За твердженням позивача, пунктом 1.4 Положення №340 передбачено, що його приписи не застосовуються під час надзвичайних ситуацій, тоді як на території України з 12.03.2020 установлено режим надзвичайної ситуації з урахуванням поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, термін дії якого було продовжено до 30.06.2023.

Крім того, позивач вказав про вчинення перевезень виключно по території України, тоді як відповідно до пункту 1.1 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту і зв`язку України від 24.06.2010 №385, її розроблено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 року та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір, сплачений при подачі адміністративного позову та апеляційної скарги, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що перевіряючи наявність документів визначених ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», а саме роздруківки даних роботи тахографа за 19.05.2023 та особистої картки водія, перевіряючі особи вже породжують порушення вимог Наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010 року, який не діє під час надзвичайного стану, відтак перевірка наявності роздруківки даних роботи водія не може бути сама по собі окремим правовим детермінантом в логіко - системному розумінні Наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010 та Наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010. Вважає, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Державною службою України з безпеки на транспорті подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що спірна постанова відповідає вимогам чинного законодавства, є правомірною та обґрунтованою. Вказано, що у ході проведення 19.05.2023 рейдової перевірки транспортного засобу, що використовувався позивачем на підставі договору оренди, виявлено порушення вимог ЄУТР та статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за які передбачена статтею 60 названого Закону, а саме - відсутність роздруківки даних роботи водія, водій не використовує особисту картку водія. На переконання представника відповідачів, жодні виключення у частині неможливості проведення рейдових перевірок дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт в частині належної експлуатації транспортних засобів з установленими тахографами, у тому числі їх належного документального забезпечення, під час дії режиму надзвичайної ситуації, зокрема, медико-біологічного характеру, та запровадження особливого правового режиму воєнного стану, - відсутні.

Також, зазначає, що несвоєчасне подання відповідачем відзиву на позовну заяву по справі жодним чином не спростовує факт наявності в діях позивача порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт та не є підставою для звільнення позивача від відповідальності за допущене порушення.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку письмового провадження і сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скаргане підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 19.05.2023, на підставі направлення на рейдову перевірку від 15.05.2023 №008200 /а.с. 42, зі звороту/, посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Укртрансбезпеки проведено рейдову перевірку транспортного засобу марки Scania д.н.з. НОМЕР_1 , з причепом, що використовується ТОВ "АГРО 2012", на предмет дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом.

За результатами перевірки складено акт від 19.05.2023 №252721, у якому зафіксовано порушення вимог Закону України "Про автомобільний транспорт", наказів Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 та від 24.06.2010 №385, а саме - на момент перевірки відсутня роздруківка даних роботи водія ОСОБА_1 за 19.05.2023 на паперовому носії, водій не використовує особисту картку водія /а.с. 43, зі звороту/.

Листом від 07.06.2023 вих.№41454/34/24-23 відповідач повідомив ТОВ "АГРО 2012" про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що призначена до розгляду на 20.06.2023 /а.с. 45-46/.

Повідомлення отримане позивачем 10.06.2023, про що свідчать дані трекінгу рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600028184996 /а.с. 47/.

20.06.2023, за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, начальником відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Укртрансбезпеки прийнято постанову №191680 про застосування адміністративно-господарського штрафу, на підставі якої до позивача застосований штраф відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" у розмірі 17000,00 грн /а.с. 42/.

Не погодившись з постановою від 20.06.2023 №191680 про застосування адміністративно-господарського штрафу та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку особистої картки водія до цифрового тахографу за 19.05.2023, застосовуються адміністративно-господарські штрафи, тому відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.77 КАС України покладає обов`язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, доведено обґрунтованість та правомірність оскаржуваної постанови.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень визначено Законом України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі по тексту - Закон № 2344-III).

Статтею 2 Закону №2344-III визначено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Відповідно до ст.1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа - суб`єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.

Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, суб`єктом відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону №2344-ІІІ, є саме автомобільний перевізник.

Відповідно до ст. 18 Закону №2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Статтею 48 Закону №2344-ІІІ передбачено перелік обов`язкових документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. Для водія юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 385 від 24.06.2010 (далі по тексту - Інструкція №385), пунктом 1.4 якої передбачено, що контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Положеннями пункту 3.3 Інструкції №385 передбачено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відповідно до пунктів 2.5 Інструкції № 385 повірку тахографів здійснюють повірочні лабораторії, які уповноважені на проведення повірки тахографів відповідно до Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність». Пункти сервісу тахографів виконують перевірку та адаптацію тахографів до транспортних засобів відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення періодично кожні два роки, а також у разі: установлення або заміни тахографа; ремонту тахографа; зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу; якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, накладених на його складові, під час установлення або адаптації або у разі зміни конструкції автотранспортного засобу, що може вплинути на роботу тахографа.

Згідно пункту 2.7 Інструкції № 385, за результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу ПСТ оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу за формою, наведеною в додатку 5. Бланк протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу роздруковується відповідальною особою ПСТ на папері формату А4 (210x297 мм) щільністю 100 г/кв.м або більше. Не допускається робити закреслення чи виправлення відомостей, які заносяться до протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як протокол підписано та поставлено печатку відповідальної особи ПСТ. У графах, які не заповнюються під час складання протоколу, проставляються прочерки. ПСТ надає один примірник зазначеного протоколу перевізнику, а другий залишає собі і зберігає разом з тахокартою або у разі цифрового тахографа - з роздруківкою та електронними файлами, що підтверджують достовірність наведених у протоколі даних. Протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу зберігають протягом трьох років з дати проведення робіт.

Відповідно до п. 3.3. Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Пунктами 3.5., 3.6 Інструкції № 385 передбачено, що перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії. Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Разом з тим, відповідно до п.6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №340 від 07.06.2010 року, передбачено, що водій, який керує транспортним засобом не обладнаним тахографом, веде індивідуальну контрольну книгу згідно додатку 3.

Таким чином, з аналізу наведених норм слід зробити висновок, що суб`єктом відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону №2344-ІІІ, є автомобільний перевізник, а для наявності порушення вимог п. 3.3. Інструкції № 385 слід встановити відсутність у водія як заповненої тахокарти, так і відсутність картки водія чи роздруківки даних роботи тахографа.

Відповідно до зазначених правових приписів Інструкції № 385 законодавець прямо визначає обов`язок водія транспортного засобу, обладнаного цифровим тахографом, мати при собі картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа.

Наведені норми зобов`язують водія транспортного засобу обладнаного цифровим тахографом мати однин з передбачених Інструкцією №385 документів: картку водія або роздруківку даних роботи тахографа.

Як вбачається із акту перевірки, під час перевірки виявлено, що водій не використовує особисту картку водія до цифрового тахографу, що унеможливлює перевірку його робочого часу та часу відпочинку, без оформлення роздруківки даних роботи водія з цифрового тахографу за 19.05.2023 року. Встановлено порушення абз. 3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» - перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.48 цього Закону, а саме без оформлення роздруківки даних роботи водія за 19.05.2023 року.

В акті перевірки в графі пояснень водія про причини порушення зазначено: «з актом ознайомлений».

З аналізу наведених приписів законодавства слідує, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі заповнені тахокарти, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, а у разі керування транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладений в постанові від 11.02.2020 року у справі №820/4624/17, яка враховуються судом апеляційної інстанції в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.

З матеріалів справи встановлено, що транспортний засіб, який був об`єктом перевірки, обладнаний працюючим та повіреним цифровим тахографом, що підтверджується актом проведення перевірки від 19.05.2023 року та не заперечується сторонами по справі.

Таким чином, водій транспортного засобу повинен був мати при собі заповнені тахокарти, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку роздруківки даних роботи водія за 19.05.2023, особистої картки водія до цифрового тахографу, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Матеріалами справи встановлено, що водій здійснював вантажні перевезення згідно ТТН від 19.05.2023 і не використовував особисту картку водія до цифрового тахографу, що унеможливлює перевірку робочого часу та часу відпочинку водія за 19.05.2023 року, чим допущене порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Позивач у позові та апеляційній скарзі не заперечує того факту, що у водія ОСОБА_1 була відсутньою особиста картка водія/роздруківка за 19.05.2023. Натомість, позивач стверджує, що по всій території України установлено режим надзвичайної ситуації до 30.04.2023, в редакції зі змінами згідно ПКМУ від 25.04.2024№383, продовжено до 30.06.2023, тому в силу п.1.4 Положення №340 не підлягає застосуванню до позивача, тоді як вимога відповідача мати в наявності вищевказані документи, є незаконною.

Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.24 ч.1 ст.2 Кодексу цивільного захисту України, надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Згідно зі ст.5 Кодексу цивільного захисту України надзвичайні ситуації класифікуються за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків. Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, визначаються такі види надзвичайних ситуацій: 1) техногенного характеру; 2) природного характеру; 3) соціальні; 4) воєнні. Залежно від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій: 1) державний; 2) регіональний; 3) місцевий; 4) об`єктовий. Порядок класифікації надзвичайних ситуацій за їх рівнями встановлюється Кабінетом Міністрів України. Класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту.

Відповідно до ч.1 ст.11 Кодексу цивільного захисту України, єдина державна система залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла, функціонує у режимах: 1) повсякденного функціонування; 2) підвищеної готовності; 3) надзвичайної ситуації; 4) надзвичайного стану.

Режим підвищеної готовності та режим надзвичайної ситуації для єдиної державної системи цивільного захисту у повному обсязі або частково для окремих її складових, згідно з п.1 ч.4 ст.11 Кодексу цивільного захисту України, встановлюються за рішенням Кабінету Міністрів України - для єдиної державної системи цивільного захисту у повному обсязі або частково для кількох окремих її функціональних чи територіальних підсистем.

Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації" №338-р від 25.03.2020 з подальшими змінами, з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемію, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30 червня 2023 року.

Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку визначає Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 (надалі - Положення №340), згідно з пунктом 7.1 якого, органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.

Відповідно до пункту 6.1 Положення №340, автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

У свою чергу пунктом 1.4 Положення №340 передбачено, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.

На думку колегії суддів, дія пункту 1.4 Положення №340 розповсюджується на перевізників, у випадках коли така надзвичайна ситуація має безпосередній вплив на здійснення перевезення та унеможливлює або суттєво ускладнює виконання перевізником вимог цього положення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не наведено жодних обставин, які б свідчили про перевезення вантажу з метою запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, або усунення її наслідків та не наведено обставин, які би унеможливлювали або перешкоджали виконанню позивачем вимог п.6.1 Положення №340.

В свою чергу, один лише факт запровадження в Україні надзвичайного стану у зв`язку з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338-р з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення жодним чином не свідчить про здійснення всіх перевезень без виключень з метою ліквідації наслідків даної надзвичайної ситуації та не є безумовною підставою для перевізників не дотримуватися вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Таким чином, посилання позивача, щона момент проведення рейдової перевірки в Україні діяла надзвичайна ситуація природного характеру (режим установлено з25.03.2020 року та діяв на дату складання акту про проведення перевірки) є безпідставними.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 20.06.2023 №191680 у зв`язку з доведеністю факту вчиненого позивачем порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Стосовно доводів апеляційної скарги про безпідставне врахування відзиву на позов, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно з ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, незважаючи на те, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України), подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина четверта статті 159 КАС України) як і доводити правомірність свого рішення. Суд не наділений процесуальними важелями впливу на учасників процесу, щоб змусити їх, в тому числі суб`єкта владних повноважень, вчиняти вказані дії.

Відповідно до положень частини четвертої статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Вказана норма, не містить імперативних приписів щодо дій суду в разі неподання суб`єктом владних повноважень відзиву. В той же час ця норма наділяє суд повноваженнями на власний розсуд вирішувати як діяти в зазначеній ситуації.

Отже, пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень під час розгляду справи в даному випадку не свідчить про порушення судом норм процесуального права.

Окрім того колегія суддів зазначає, що суд оцінює докази за внутрішнім переконанням та не зобов`язаний приймати те чи інше рішення залежно від процесуальних дій учасників сторін. З цих мотивів неподання відзиву не є безумовною підставою для задоволення позову.

Аналогічна позиція була висловлена у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 826/13340/17, від 25 травня 2023 року по справі №640/4421/19 тощо.

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання на дискримінації позивача також з таких підстав.

Визначення терміну дискримінація наведено у ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Таким чином, для встановлення факту дискримінації необхідними умовами є наявність обмежень у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами за певними ознаками.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги, наведених обґрунтувань та встановлених судом фактичних обставин справи, відсутня дискримінація позивача за будь-якою ознакою. Натомість представник позивача не вказав жодної з ознак, за якою позивач нібито зазнав дискримінації.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Таким чином, розглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції при мотивуванні постанови також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО 2012" - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 по справі № 440/9852/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий