Постанова

від 05.06.2024 по справі 921/333/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2024 р. Справа №921/333/22

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Желік М.Б.

суддів: Орищин Г.В.

Галушко Н.А.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 , б/н, б/д (вх.№ 01-05/1423/23 від 03.05.2023)

на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 16.03.2023 (суддя Гевко В.Л.) прийняту за результатами розгляду грошових вимог до боржника

у справі №921/333/22

про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2

за участі представників сторін:

від кредитора АТ Укрсиббанк: ОСОБА_3 (в залі суду)

від скаржника: ОСОБА_4 (поза межами приміщення суду)

Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 16.03.2023 у справі №921/333/22 відмовлено у клопотанні представника та самого кредитора ОСОБА_1 щодо нерозголошення та не поширення інформації, яка характеризує фінансовий стан ОСОБА_1 ; відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) з грошовими вимогами до боржника ОСОБА_2 .

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 16.03.2023 у справі №921/333/22 скасовано і постановлено нове судове рішення, яким визнано ОСОБА_1 кредитором у справі №921/333/22 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 з вимогами на суму 8 123 000 грн.

Постановою Верховного Суду від 24.01.2024 касаційну скаргу АТ Укрсиббанк задоволено, скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 та направлено справу №921/333/22 в частині розгляду заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника ОСОБА_2 до Західного апеляційного господарського суду на новий розгляд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2024 вказану справу розподілено до розгляду колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Желіка М.Б., суддів Орищин Г.В., Галушко Н.А.

19.03.2024 ухвалою Західного апеляційного господарського суду розгляд справи №921/333/22 призначено в судовому засіданні на 10.04.2024.

10.04.2024 на адресу суду апеляційної інстанції від арбітражного керуючого Микитів О.І. надійшло клопотання (вх. №01-04/2473/24) про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю забезпечити явку з огляду на участь в іншому судовому засіданні призначеному на ту ж дату.

10.04.2024 на адресу суду апеляційної інстанції від представника скаржника надійшло клопотання (№01-04/2474/24) про відкладення розгляду справи у зв`язку з раптовим погіршенням стану здоров`я.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.04.2024 розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав зазначених у ній.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Орищин Г.В. з 14.05.2024 по 15.05.2024 розгляд справи призначений на 15.05.2024 не відбувся. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 справу №921/333/22 призначено до розгляду на 05.06.2024.

03.06.2024 представником скаржника подано ло суду апеляційної інстанції клопотання (вх. №01-04/3744/24 від 03.06.2024) про участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів, яке ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 задоволено.

У судовому засідання 05.06.2024 скаржник та кредитор АТ Укрсиббанк участь уповноважених представників забезпечили, надали пояснення, які просили врахувати при вирішенні спору. Інші учасники участі не забезпечили, причин неможливості забезпечити участь під час розгляду апеляційної скарги не надали. Докази, що містяться в матеріалах справи свідчать про їх поінформованість про розгляд апеляційної скарги у межах даної справи в суді апеляційної інстанції.

За приписами пункту 2 частини першої та пункту 3 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. Статтею 43 ГПК України встановлений обов`язок добросовісного користування учасниками судового процесу процесуальними правами.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України).

Враховуючи те, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою, учасники були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для їх розгляду по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників інших учасників справи за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що в задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу господарського суду Тернопільської області від 16.03.2023 у справі №921/333/22 в оскарженій частині залишити без змін, з огляду на наступне.

Розгляд справи про банкрутство в суді першої інстанції та зміст оскаржуваної ухвали.

На розгляд Господарського суду Тернопільської області надійшла заява вх.№7936 від 25.11.2022 ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника ОСОБА_2 , в якій він просить суд визнати ОСОБА_1 кредитором фізичної особи ОСОБА_2 на загальну суму вимог 8 123 000 грн., що виникли на підставі боргових розписок, які долучені до матеріалів заяви.

Оскарженою ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 16.03.2023 у задоволенні зави відмовлено з огляду на наступні висновки місцевого суду:

-у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою. Відмінність полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.

-задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.

-визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов`язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.

-суд зважаючи на кількість розписок та позики за ними у великих сумах, які надає фізична особа іншій фізичній особі систематично щороку, маючи сумніви в дійсності таких позик та маючи за необхідне здійснити перевірку відсутності чи наявності ознак їх фіктивності, ухвалою від 24.01.2023 витребував у Головного управління ДПС у Тернопільській області відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених/отриманих доходів заявника і засвідчені копії відповідних звітів/декларацій за період з 2007 по 2022 роки включно.

-отримані судом від Головного управління ДПС у Тернопільській області відомості про суми виплачених/отриманих доходів та податкова декларація ОСОБА_1 свідчать, що сума доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і його доходи, становить значно менші суми у порівнянні з тією, яку він надав згідно розписок боржнику; водночас, належних та достовірних доказів про наявність інших джерел доходів та фінансових можливостей заявник суду не надав.

-заявником (кредитором) не підтверджено суду належним чином реальності (дійсності) таких кредиторських зобов`язань на підставі інших доказів, зокрема доказів, які б підверджували можливість ОСОБА_1 як кредитора надавати, такі значні суми протягом кількох років, систематично у великих розмірах.

-суд також з сумнівом оцінив ту обставину, що незважаючи на неповернення попередніх сум боржником ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як кредитор продовжував надавати боржнику все нові, і нові суми кредиту, під розписку у великих розмірах. З огляду на що, зазначив про достатньо обґрунтовані сумніви у реальності (дійсності) таких зобов`язань за розписками, що і було підставою для відмови у визнанні кредиторських вимог заявника (кредитора) до боржника.

Узагальнені доводи апелянта.

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що оскаржена ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, на підтвердження чого апелянт наводить наступні доводи:

-розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує не тільки факт укладення договору позики та зміст його умов, але і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми Натомість, наявність оригіналу розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

-при розгляді заяви про визнання кредиторських вимог господарським судом не здійснено огляд оригіналів боргових розписок, та жодним чином не перевірено наявність у кредитора їх оригіналів.

-господарським судом безпідставно поставлено під сумнів укладені правочини, при тому що жодною із сторін не заперечено даний факт. Окрім того, наявні боргові розписки є дійсними та чинними, матеріали справи не містять рішення судів про визнання їх недійсними, не укладеними тощо.

-згідно даних витребуваних господарським судом у ГУ ДПС в Тернопільській області за період 2007-2022 років задекларований розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 1 905 374,5 грн., однак суд відмовляючи у задоволенні поданої заяви про визнання кредиторських вимог не проаналізував вказаний дохід за останні 15 років, з урахуванням встановленого у вказаний період індекс інфляції та курс валют.

-судом не проаналізовано доходи членів сім`ї кредитора, не здійснено запит в реєстр прав власності на нерухоме майно, стосовно участі ОСОБА_1 у господарських товариствах.

-згідно долучених до матеріалів справи доказів ОСОБА_1 є засновником ТОВ 1000 Дрібниць ЛТД (код ЄДРПОУ 14048849), Кобиловолоцький піщаний кар`єр та ТОВ Сфера технологій (код ЄДРПОУ 42093218), кожен з яких володіють активами понад один мільйон гривень.

-інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується реєстрація за ОСОБА_1 ряду об`єктів нерухомого майна. Натомість, виконавчі провадження згідно даних АСВП відносно кредитора відсутні. У сукупності подані докази на думку кредитора (скаржника) свідчать про фінансову можливість надання позик у заявленому розмірі.

-щодо порушення норм процесуального права зазначає, що господарський суд обмежив кредитора у доступі до правосуддя, оскільки ухвала господарського суду Тернопільської області від 23.01.2023 у даній справі про витребування у заявника письмових пояснень щодо правового статусу та оформлення розписок, які додані до заяви, зокрема відомості про свідків, докази про суми виплачених/отриманих доходів та засвідчені копії звітів/декларацій про доходи кредитора за період з 2007 по 2022 не отримана, оскільки лист повернувся до суду та міститься в матеріалах справи. Вказане стало наслідком того, що ухвала господарського суду направлена заявнику із відміткою Судова повістка, яка зберігається на пошті всього лише 5 днів, і повертається назад відправнику. Вказане, на думку скаржника, не надало достатньо часу для її отримання.

Керуючий реструктуризацією боржника арбітражний керуючий Микитів О.І. відзиву на апеляційну скаргу не подав, однак за результатами розгляду заяви кредитора ОСОБА_1 до боржника ОСОБА_2 ним прийнято рішення про визнання таких вимог на загальну суму 8 123 000,00 грн.

Інші учасники провадження у справі про банкрутство не скористалися своїм правом щодо надання письмових пояснень/заперечень на апеляційну скаргу.

Встановлені фактичні обставини справи.

25.11.2022 до господарського суду подано заяву ОСОБА_1 без номера від 21.11.2022 (вх.№7936) з грошовими вимогами до боржника, в якій він просить суд визнати його кредитором фізичної особи ОСОБА_2 на загальну суму вимог 8 123 000 грн.

Сума заборгованості за твердженням заявника виникла на підставі долучених до заяви боргових розписок, а саме:

- позика на суму 1 235 000, 00 грн., розписка від 17.01.2017;

- позика на суму 1 479 000, 00 грн., розписка від 10.07.2017;

- позика на суму 1 833 000, 00 грн., розписка від 18.01.2018;

- позика на суму 1 466 000, 00 грн., розписка від 02.09.2019;

- позика на суму 1 112 000, 00 грн., розписка від 19.12.2019;

- позика на суму 998 000, 00 грн., розписка від 25.02.2020;

Станом на час звернення із вищезазначеною заявою позичені кошти в загальній сумі 8 123 000, 00 грн. за твердженням заявника, боржником не повернуто, часткових оплат не здійснювалось.

Арбітражним керуючим, керуючим реструктуризацією боржника ОСОБА_5 визнано вимоги кредитора ОСОБА_1 на загальну суму 8 123 000, 00 грн., про що зазначено у відомостях про результати розгляду вимог кредиторів (вих.№23 від 29.11.2022, вх.№8119 від 01.12.2022).

Головним управлінням ДПС у Тернопільській області на виконання ухвали господарського суду надано відомості (лист №2176/6/19-00-12-01-03 від 15.02.2023, вх. №1517 від 21.02.2023 з додатками) з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів ОСОБА_1 за період з I кварталу 2007 року по IV квартал 2022 року. Одночасно повідомлено суд, що ОСОБА_1 за період з 2007 по 2022 роки включно до Головного управління ДПС у Тернопільській області подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2021 рік, декларація від 25.07.2022.

Заявником ОСОБА_1 до матеріалів справи долучено інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 330931535 від 02.05.2023, відомостями з якої він підтверджує реєстрацію за ним об`єктів нерухомого майна. Окрім того, заявником долучено до матеріалів справи, відомості з відкритих даних на сайтах https://opendatabot.ua/ та https://clarity-project.info/, які на його думку засвідчують факт участі у ТОВ 1000 Дрібниць ЛТД та ТОВ Сфера Технологій, а також містять інформацію про фінансовий стан даних підприємств.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Скасовуючи постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 у справі №921/333/22 та передаючи справу в частині розгляду заяви ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника ОСОБА_2 на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду, суд касаційної інстанції вказав:

Мотивами скасування судом апеляційної інстанції ухвали суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про визнання кредиторських вимог було те, що суд апеляційної інстанції не встановив, а в матеріалах справи відсутні докази недійсності розписок (як односторонніх правочинів) про отримання в борг грошових коштів, а відтак діє встановлена у статті 204 ЦК України презумпція правомірності правочину.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність визнання кредиторських вимог з підстав того, що передання ОСОБА_2 грошових сум ОСОБА_1 підтверджено розписками, оригінали яких знаходяться у ОСОБА_1 ОСОБА_2 визнає свою заборгованість перед ОСОБА_1 за цими борговими зобов`язаннями. Жодних доказів, обґрунтувань порушення прав інших учасників справи про банкрутство матеріали справи не містять і в оскарженій ухвалі не названо.

Господарському суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто керуватися не лише засадами, серед інших, належності (стаття 76 ГПК України) та допустимості (стаття 77 ГПК України) доказів, а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв`язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.

Суд апеляційної інстанції в якості обґрунтування необхідності визнання кредиторських вимог ОСОБА_1 не навів фактичних обставин того, що заявник кредиторських вимог, за умови виникнення сумнівів у дійсності позик у суду першої інстанції, подав докази, які підтверджують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики.

Тому з наведеного можна констатувати передчасність визнання кредиторських вимог у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції без встановлення фактичних обставин того, що кредитор надав належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, на підставі доказів, що підтверджують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики, за умови виникнення сумнівів у дійсності позик у суду першої інстанції.

Колегія суддів враховуючи висновки викладені у постанові Верховного суду від 24.01.2024 у даній справі, дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно виконуючи завдання господарського судочинства зазначає про наявність підстав для відмови у визнанні грошових вимог заявника до боржника з огляду на наступне.

Щодо можливості оскарження ухвали господарського суду прийнятої за результатами розгляду грошових вимог кредитора в межах справи про банкрутство окремо від ухвали суду постановленої за результатами попереднього засідання.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України №2971-IX від 20.03.2023 внесено зміни до частини 2 статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, якими визначено, що за результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону № №2971-IX від 20.03.2023 зазначені зміни набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме 15.04.2023.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає про можливість розгляду апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Тернопільської області від 16.03.2023 у справі №921/333/22 прийняту за результатами розгляду грошових вимог ОСОБА_1 до боржника ОСОБА_2 окремо від ухвали господарського суду прийнятої в межах даної справи за результатами попереднього засідання суду.

Щодо розгляду кредиторських вимог.

За частиною першою статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законами України.

Провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених Книгою четвертою КУзПБ Відновлення платоспроможності фізичної особи (стаття 113 КУзПБ).

За змістом статті 1 КУзПБ грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України; кредитором, серед іншого, є юридична або фізична особа, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Відповідно до частини першої статті 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника - фізичної особи та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, статтями 45, 46, 47 КУзПБ.

Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (абзац 1 частини першої статті 45 КУзПБ).

Кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів (частина шоста статті 45 КУзПБ).

Приписами частини першої статті 46 КУзПБ передбачено, що господарський суд не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви конкурсного кредитора здійснює перевірку її відповідності вимогам цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.

Отже, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, у тому числі у справі про неплатоспроможність фізичної особи, суд в силу наведених вище норм має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Поряд з цим, у питанні порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії колегія суддів враховує усталені правові висновки Верховного Суду, що полягають у такому:

- заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);

- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);

- покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18);

- розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).

- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18);

- сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (постанова від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20).

Звертаючись до господарського суду з грошовими вимогами до боржника ОСОБА_1 зазначає, що такі вимоги виникли на підставі боргових розписок, а саме:

- позика на суму 1 235 000, 00 грн, розписка від 17.01.2017;

- позика на суму 1 479 000, 00 грн, розписка від 10.07.2017;

- позика на суму 1 833 000, 00 грн, розписка від 18.01.2018;

- позика на суму 1 466 000, 00 грн, розписка від 02.09.2019;

- позика на суму 1 112 000, 00 грн, розписка від 19.12.2019;

- позика на суму 998 000, 00 грн, розписка від 25.02.2020;

Станом на час звернення із вищезазначеною заявою позичені кошти в загальній сумі 8 123 000, 00 грн. за твердженням заявника, боржником не повернуто, часткових оплат не здійснювалось.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Суд під час розгляду цієї справи враховує, що згідно наведеної усталеної правової позиції Верховного Суду боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.

Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.

Натомість, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.

Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.

Беручи до уваги зазначені мотиви, колегія суддів приходить до висновку, що задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.

За таких обставин, господарському суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто керуватися не лише засадами, серед інших, належності (стаття 76 ГПК України) та допустимості (стаття 77 ГПК України) доказів, а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв`язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.

Тож, у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.

Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов`язання, господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.

При цьому, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов`язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.

Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов`язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики.

Означені висновки викладені у Постанові Судової палати з розгляду справ про банкрутство КГС ВС від 01.03.2023 у справі № 902/221/22.

З метою встановлення реальності зобов`язань боржника перед заявником судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Тернопільській області на виконання ухвали господарського суду Тернопільської області від 23.01.2023 надано відомості (лист №2176/6/19-00-12-01-03 від 15.02.2023, вх. №1517 від 21.02.2023 з додатками) з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів ОСОБА_1 за період з I кварталу 2007 року по IV квартал 2022 року, розмір яких сумарно за вказаний період становив 1 905 374,5 грн. Одночасно повідомлено суд, що ОСОБА_1 за період з 2007 по 2022 роки включно до Головного управління ДПС у Тернопільській області подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2021 рік, декларація від 25.07.2022.

Колегія суддів погоджуючись із висновками господарського суду виснує, що отримані судом відомості від Головного управління ДПС у Тернопільській області про суми виплачених/отриманих доходів та податкова декларація ОСОБА_1 свідчать, що сума доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, становить значно меншу суму у порівнянні з тією, яку він надав згідно розписок боржнику; водночас, належних та достовірних доказів про наявність інших джерел доходів та фінансових можливостей заявник суду не надав.

В спростування доводів апелянта щодо не встановлення судом інформації щодо доходів члена сім`ї заявника, не здійснення запитів та не отримання даних з реєстрів прав власності на нерухоме майно заявника, не здійснення запитів та не отримання відомостей з ЄДРОУ стосовно участі заявника в господарських товариствах з метою встановлення обставин реальності господарських операцій колегія суддів зазначає наступне.

Обов`язок доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника покладається саме на кредитора і це не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог.

Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено саме на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником.

Натомість, до заяви з грошовими вимогами до боржника заявником на підтвердження існуючого зобов`язання долучено завірені копії боргових розписок та в поданих до суду доповненнях до заяви кредитора (вх.№ 2317 від 16.03.2023) наведено судову практику щодо отримання /повернення коштів згідно з боргової розписки. В апеляційній скарзі скаржником на підтвердження своїх вимог до боржника додатково зазначено про те, що ОСОБА_1 є засновником та керівником ТОВ 1000 Дрібниць ЛТД (код ЄДРПОУ 14048849), Кобиловський піщаний кар`єр (без зазначення коду ЄДРПОУ - ред.суду ), та ТОВ Сфера технологій (код ЄДРПОУ 42093218), які за твердженням заявника володіють активами понад один мільйон гривень; у його власності перебуває ряд об`єктів нерухомого майна та щодо нього відсутні виконавчі провадження в АСВП, відсутні відомості щодо нього у реєстрі боржників.

На підтвердження чого заявником долучено до апеляційної скарги інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та відомості з відкритих даних сайтів https://opendatabot.ua/ та https://clarity-project.info/, які на його думку засвідчують факт участі у ТОВ 1000 Дрібниць ЛТД та ТОВ Сфера Технологій, а також містять інформацію про фінансовий стан даних підприємств.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Натомість, заявник не надав докази об`єктивної неможливості подання відповідних доказів разом із заявою про визнання його грошових вимог до боржника, а відтак такі не приймаються судом.

В спростування доводів скаржника про чинність боргових розписок та відсутність рішень суддів про встановлення протилежного, колегія суддів зазначає про те, що визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов`язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог.

На переконання колегії суддів, наведені вище обставини справи доводять той факт, що, всупереч обов`язку доказування кредитором обґрунтованості своїх грошових вимог до боржника сукупністю необхідних та достатніх доказів, ОСОБА_1 не надав господарському суду належне документальне підтвердження своїх кредиторських вимог, зокрема джерел походження коштів, наданих ним як фізичною особою-кредитором у позику іншій фізичній особі-боржнику у розмірі 8 123 000,00 грн. При цьому, сам факт участі фізичної особи у складі учасників товариства чи володіння певним майном, без надання відомостей про отримання доходів від такої участі чи такого володіння, що могли б свідчити про фінансову спроможність надання фізичною особою позик не визнається судом належним доказом на обґрунтування реальності (дійсності) таких вимог.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову у визнанні таких вимог.

Не вбачає суд апеляційної інстанції і порушень приписів процесуального закону у частині доводів скаржника про обмеження заявника у доступі до правосуддя шляхом здійснення відмітки Судова повістка на конверті з ухвалою господарського суду Тернопільської області від 23.01.2023, якою у заявника витребувано письмові пояснення щодо правового статусу та оформлення розписок, які додані до заяви кредитора, зокрема відомості про свідків (паспортні дані, місце проживання); докази про суми виплачених/отриманих доходів заявником та засвідчені копії відповідних звітів/декларацій про доходи фізичної особи за період з 2007 по 2022 роки включно, з огляду на наступне.

Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов`язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Аналіз матеріалів справи дає підстави зробити висновок про те, що заявником не отримано не лише, ухвали господарського суду від 23.01.2024 про витребування пояснень та додаткових доказів, але і усіх інших ухвал, зокрема, від 30.11.2022, 28.12.2022, 02.02.2024, 28.02.2024, якими призначалося до розгляду заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника та відкладався її розгляд з зазначенням про необхідність виконання вимог ухвали господарського суду від 23.01.2024.

При цьому, представник ОСОБА_1 адвокат Гаврищук В.В. 28.02.2023 ознайомився з матеріалами справи на підставі поданого клопотання (вх.№1751 від 28.02.2023) (т.2, а.с.55), брав участь у судовому засіданні 03.03.2024, в якому розгляд заяви з грошовими вимогами ОСОБА_1 відкладено на 16.03.2023 (дата винесення оскарженої ухвали) усно клопотав щодо нерозголошення інформації про фінансовий стан заявника та письмово подав відповідне клопотання 14.03.2023, що свідчить про обізнаність сторони із розглядом його заяви господарським судом.

Однак, витребуваних судом документів під час розгляду справи ні в суді першої інстанції, ні згодом при апеляційному перегляді оскарженої ухвали не подав, також не повідомив про неможливість їх подання чи необхідність додаткового часу для їх підготовки. Із врахуванням зазначеного колегія суддів виснує, що реалізація заявником своїх прав залежала виключно від його волевиявлення.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу й на те, що відповідно до положень ст. 116 КУзПБ заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність подається боржником за наявності підстав, передбачених цим кодексом. Частиною 2 цієї статті визначено, що до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зазначаються, зокрема конкретизований список кредиторів боржника із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів.

Звертаючись до господарського суду ОСОБА_2 не зазначив у списку кредиторів фізичну особу ОСОБА_1 , як і не вказав про наявність у нього грошових зобов`язань перед цією особою у поданих деклараціях про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність за 2019, 2020, 2021 роки. Незважаючи на те, що згідно долучених до заяви кредитора боргових розписок, заборгованість ОСОБА_2 по відношенню до заявника почала виникати ще із 2017 та станом на лютий 2020 становила 8 123 000,00 грн.

Натомість, представником боржника у судових засіданнях господарського суду визнано вказану заборгованість у повному обсязі, а за результатами перевірки відомостей внесених до декларацій боржника (в яких відомості про зобов`язання боржника перед заявником ОСОБА_1 не відображено) арбітражним керуючим Микитів О.Г. встановлено відповідність наданих фізичною особою ОСОБА_2 даних внесених до декларацій про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність за 2019-2021 роки, що відображено у поданому до суду звіті вих.№24 від 12.12.2022 (т.1 а.с. 122).

З урахуванням вищезазначеного у сукупності, аргументи заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування судами норм права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також порушення норм процесуального права колегія суддів відхиляє з підстав їх необґрунтованості.

Таким чином, висновки господарського суду у питанні розгляду грошових вимог ОСОБА_1 до боржника ОСОБА_2 ґрунтуються на встановлених обставинах і оцінених доказах та повністю узгоджуються з приписами чинного законодавства.

Оскаржена ухвала в частині розгляду клопотання представника ОСОБА_1 про закритий розгляд справи в частині його фінансового стану не оскаржувалася і відповідно судом апеляційної інстанції не переглядалася.

Згідно з практикою Європейського суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (див. рішення Суду у справі Мала проти України, № 4436/07, від 03.07.2014). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення Суду у справі Гірвісаарі проти Фінляндії, № 49684/99, від 27.09.2001).

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, відтак ухвалу господарського суду Тернопільської області від 16.03.2023 прийняту за результатами розгляду кредиторських вимог ОСОБА_1 до боржника слід залишити без змін.

В порядку положень ст. 129 ГПК України судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст.86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , б/н, б/д (вх.№ 01-05/1423/23 від 03.05.2023) відмовити.

2. Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 16.03.2023 у справі №921/333/22 - залишити без змін.

3. Судові витрати залишити за скаржником.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 10.06.2024.

Головуючий суддяЖелік М.Б.

суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.