Постанова

від 03.06.2024 по справі 916/3834/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3834/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

Секретар судового засідання (за дорученням головуючого судді): Соловйова Д.В.;

За участю представників сторін:

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - Бондар А.Г.;

від Благодійної організації Об`єднання неурядових організацій Одеської області РАЗОМ ЗА ЖИТТЯ не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 27.02.2024 (повний текст складено 08.03.2024)

по справі №916/3834/23

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до Благодійної організації Об`єднання неурядових організацій Одеської області РАЗОМ ЗА ЖИТТЯ

про виселення та стягнення 288 359,38 грн.,

(суддя першої інстанції: Погребна К.Ф., дата та місце ухвалення рішення: 27.02.2024 року, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, проспект Шевченка, 29),

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Благодійної організації Об`єднання неурядових організацій Одеської області РАЗОМ ЗА ЖИТТЯ про виселення та стягнення 288 359,38грн.

Позовні вимоги направлені на виселення відповідача з нежитлового приміщення підвалу загальною площею 109,8 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 8 та на стягнення на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з відповідача неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 288 359,38 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.02.2024 по справі №916/3834/23 позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) до Благодійної організації Об`єднання неурядових організацій Одеської області РАЗОМ ЗА ЖИТТЯ (65026, м. Одеса, вул. Софіївська, 10, код ЄДРПОУ 35406417) задоволено частково; стягнуто з Благодійної організації Об`єднання неурядових організацій Одеської області РАЗОМ ЗА ЖИТТЯ (65026, м. Одеса, вул. Софіївська, 10, код ЄДРПОУ 35406417) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди в розмірі 7 (сім) грн. 78коп.; виселено Благодійну організацію Об`єднання неурядових організацій Одеської області РАЗОМ ЗА ЖИТТЯ (65026, м. Одеса, вул. Софіївська, 10, код ЄДРПОУ 35406417) з нежитлового приміщення - підвалу, загальною площею 109,8кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 8; стягнуто з Благодійної організації Об`єднання неурядових організацій Одеської області РАЗОМ ЗА ЖИТТЯ (65026, м. Одеса, вул. Софіївська, 10, код ЄДРПОУ 35406417) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) судовий збір в сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири)грн. 12 коп.; в решті позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції вказав, що виселення є ефективним способом захисту, так як забезпечує поновлення порушеного права позивача як особи, яка має речове право на майно - право господарського відання, та відповідно право орендодавця на вільне розпорядження об`єктом оренди. Суд вказав, що з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів повернення об`єкту оренди , заявлена Департаментом комунальної власності Одеської міської ради вимога про виселення відповідача зі спірного приміщення після закінчення строку дії договору є реалізацією права позивача як органу, що здійснює управління нерухомим майном комунальної власності, тому дані вимоги підлягають задоволенню.

Також місцевий господарський суд вказав, що позивачем розрахована неустойку за неповернення об`єкту оренди за Договором в розмірі 288 179,69 грн. за період з січня 2020 року по серпень 2023 року, виходячи з розміру оренди 3521,84 грн. (в тому числі ПДВ), однак Додатковим договором від 23.12.2019 № 9 продовжено термін дії договору на один рік, а саме з 01.01.2020 до 31.12.2020.

Місцевий господарський суд зазначив, що у Додатковому договорі від 23.12.2019 №9 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 22.04.2013 № 188/31 сторони, керуючись рішенням Одеської міської ради від 11.12.2019 № 5520-VII Про встановлення розміру орендної плати громадським та благодійним організаціям на 2020 рік , дійшли згоди, що річна орендна плата з 01.01.2020 по 31.12.2020 розраховується у розмірі 1,20 грн. з ПДВ, а з 01.01.2021 3 521,81 грн. Суд першої інстанції вказав, що із закінченням з 31.12.2020 дії Договору від 22.04.2013, умови Додаткового договору від 23.12.2019 № 9 щодо встановлення з 01.01.2021 орендної плати в розмірі 3 521,81 грн. не набули чинності. А відтак, неправомірним є нарахування відповідачу неустойки із розрахунку орендної плати в розмірі 3521,81 грн. Неустойку в розмірі подвійної плати за користування майном у спірний період за час прострочення слід нараховувати з розрахунку орендної плати, що була чинною в останній день дії Договору оренди від 21.04.2013, а саме, 1,20 грн. з ПДВ в рік.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимога позивач про стягнення з Благодійної організації Об`єднання неурядових організацій Одеської області РАЗОМ ЗА ЖИТТЯ неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди підлягає частковому задоволенню в сумі 7,78 грн.

Не погоджуючись частково з рішенням місцевого господарського суду, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 27.02.2024 по справі №916/3834/23 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у заявленому розмірі за прострочення повернення об`єкта оренди та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Департамент не погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що рішення суду ухвалено з неповним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими з порушенням, а тому таке рішення підлягає скасуванню.

Так, апелянт погоджується з висновком місцевого господарського суду про припинення Договору оренди від 22.04.2013 №188/31 у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, а саме 31.12.2020. Проте суд у своєму рішенні від 27.02.2024 на переконання скаржника дійшов помилкового висновку, що у зв`язку із закінченням з 31.12.2020 дії Договору №188/31 від 22.04.2013, умови Додаткового договору від 23.12.2019 №9 щодо встановлення з 01.01.2021 орендної плати в розмірі 3521,81 грн. не набули чинності, і як наслідок, неправомірним є нарахування є відповідачу неустойки із розрахунку орендної плати в розмірі 3521,81 грн.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що він, керуючись Методикою розрахунку орендної плати за майно комунальної власності територіальної громади м.Одеси, затвердженої рішенням Одеської міської ради від 30.01.2019 «Про затвердження Методики розрахунку орендної плати за майно комунальної власності територіальної громади м.Одеси» та п.1.4 Додаткового договору від 23.12.2019 орендну плату з 01.01.2021 розрахував неустойку, виходячи з орендної ставки у розмірі 2934,84 грн. без врахування податку на додану вартість та індексу інфляції, яка добровільно узгоджена сторонами, що засвідчено підписами та печатками та має бути застосовано для здійснення нарахувань, передбачених частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, навіть якщо орендних правовідносин у вказаний період часу вже не існувало.

На переконання апелянта, для розрахунку неустойки на підставі ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України слід використовувати розмір базової орендної ставки в розмірі 2934,84 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 27.02.2024 по справі №916/3834/23; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/3834/23.

29.03.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3834/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 призначено розгляд апеляційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 27.02.2024 по справі №916/3834/23 на: 03.06.2024 року об 11-00 год.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

В судове засідання з`явився представник позивача, який підтримав доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення суду першої інстанції в частині відмовлених задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, не повідомивши суду про причини неявки, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.04.2013 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та Благодійною організацією Об`єднання неурядових організацій Одеської області РАЗОМ ЗА ЖИТТЯ було укладено Договір оренди нежилого приміщення № 188/31.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.3 Договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 71,8 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 8. Характеристика об`єкта оренди наводиться у технічному паспорті, який виданий КП ОМБТІ та РОН 28 серпня 2009 року. Експертна оцінка об`єкта оренди становить 144 848 грн. без ПДВ. Звіт про незалежну оцінку вартості об`єкта оренди складений ТОВ «Експертне агентство «Єдність» сертифікат субєкта оціночної діяльності №10078/10 виданий 29 жовтня 2010 року Фондом державного майна України. Передача в оренду об`єкта зазначеного у пункті 1.1 цього договору, здійснюється на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України Про оренду державного та комунального майна, розпорядження міського голови від 22.04.2013 № 378-01р. Строк дії договору оренди з 22.04.2013 до 22.03.2016.

Згідно з п. п. 2.1-2.4 Договору оренди орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку орендної плати за майно комунальної власності, затвердженої постановою Кабінету міністрів України 04.10.1995 року зі змінами та доповненнями; рішень Одеської міської ради та виконкому Одеської міської ради. За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 509,79 грн. (без урахування податку на додану вартість) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями. Орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Відповідно до Акту приймання-передачі приміщення від 22.04.2013 Позивач передав, а Відповідач прийняв нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 71,8 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 8, на підставі розпорядження міського голови від 22.04.2013р. №378-01р.

Додатковим договором від 08.05.2013 № 1 було збільшено площу орендованого приміщення з 71,8 кв.м. до 109,8кв.м. Крім того викладено п.2.2 в наступній редакції: «За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 08.05.2013р. за перший місяць після підписання додаткового договору №1 в розмірі 957,63 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Додатковим договором від 25.01.2014 № 2 на підставі рішення Одеської міської ради від 17.12.2013 № 4273-VІ, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2014 по 31.12.2014 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції).

Додатковим договором від 14.01.2015 № 3 на підставі рішення Одеської міської ради від 24.12.2014 № 6047-VI, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2015 по 31.12.2015 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість).

Додатковим договором від 22.01.2016 №4 на підставі рішення Одеської міської ради від 16.12.2015 № 70-VII, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2016 по 31.12.2016 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції).

Додатковим договором від 15.12.2016 №5 продовжено термін дії Договору до 31.12.2017 та на підставі рішення Одеської міської ради від 07.12.2016 № 1433-VІІ, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2017 по 31.12.2017 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції).

Додатковим договором від 12.12.2017 №6 продовжено термін дії Договору до 31.12.2018. Крім того викладено п.2.2 в наступній редакції: «За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 01.01.2018р. в розмірі 2 537,49 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Додатковим договором від 26.02.2018 № 7 на підставі рішення Одеської міської ради від 14.12.2017 № 2782-VІІ, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2018 по 31.12.2018 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції).

Додатковим договором від 26.12.2018 №8 продовжено термін дії Договору до 31.12.2019 та на підставі рішення Одеської міської ради від 12.12.2018 № 4066-VII, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2019 по 31.12.2019 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції), а з 01.01.2020 у розмірі 2 791,49 грн., що розрахована на 01.12.2018 (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Додатковим договором від 23.12.2019 №9 продовжено термін дії Договору до 31.12.2020 та на підставі рішення Одеської міської ради від 11.12.2019 № 5520-VII, Орендарю встановлено пільгову орендну плату, яка з 01.01.2020 по 31.12.2020 становить 1,00 грн. в рік за все приміщення (без урахування податку на додану вартість індексу інфляції), а з 01.01.2021 у розмірі 2934,84 грн., що розрахована на 01.12.2019 та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Відповідно до п. 7.11 Договору оренди, дія договору припиняється серед іншого у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 4.7. Договору оренди визначено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання. Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду.

Ґрунтуючи заявлені позовні вимоги позивачем було зазначено суду, що після настання дати закінчення строку Договору оренди, а саме 31.12.2020 відповідач продовжує користуватись об`єктом оренди, що свідчить про невиконання відповідачем зобов`язань які виникли на підставі п. 4.7, Договору оренди, та про порушення норми ч. 1 ст. 25 Закону України Про оренду державного га комунального майна 03.10.2019 № 157-ІХ, відповідно до якої у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Позивачем зазначено, що відповідачем не дотримано вимог положення ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019 а також положень п. 136 та 143 Порядку, а саме відповідач не звернувся до Орендаря з заявою про продовження договору оренди, та на сьогоднішній день у встановленому зазначеними вище нормами права порядку передбачена заява не надходила, звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт не подано. Отже, за посиланням позивача, відсутні будь-які підстави, передбачені Договором оренди або нормами чинного законодавства України, якими врегульовано правовідносини що виникли між Департаментом та відповідачем на підставі Договору оренди, щоб на теперішній час вважати Договір оренди дійсним, а правовідносини продовженим.

За таких обставин, оскільки продовження договору оренди відбувається відповідно до норм Закону України Про оренду державного та комунального майна № 157-ІХ, яким в свою чергу встановлений відповідний порядок щодо продовження договірних відносин, термін дії договору закінчився 31.12.2020, тобто договір припинився у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідачу за прострочення виконання зобов`язань щодо повернення об`єкта оренди нарахована неустойка у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення, що за період з 01 січня 2021 по 31 серпень 2023 в розмірі 288 359,38грн.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно з ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Стаття 175 Господарського кодексу України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як зазначалося раніше, Благодійній організації Об`єднання неурядових організацій Одеської області РАЗОМ ЗА ЖИТТЯ згідно з договором оренди нежитого приміщення від 22.04.2013 №188/31, з урахуванням Додаткового договору 1 від 08.05.2013, укладеним з Департаментом комунальної власності Одеської міської ради передано у строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення загальною площею 109,8 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 8.

Пунктом 1.3 Договору оренди встановлено, що термін дії договору з 22.04.2013 по 22.03.2016.

Місцевим господарським судом встановлено, що між сторонами було укладено низку Додаткових договорів, якими, зокрема, вносились зміни до п.1.3 договору, щодо строку дії договору.

Так відповідно до Додаткового договору від 23.12.2019 № 9 продовжено термін дії Договору оренди нежитлого приміщення від 22.04.2013 №188/31 до 31.12.2020.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями статті 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковім для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України Про оренду державного та комунального майна №157-ІХ договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з п. 7.9. Договору термін дії договору оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України).

У свою чергу, припинення договору оренди свідчить про відсутність у Орендаря правових підстав для подальшого користування об`єктом оренди.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що продовження строку дії договору оренди у встановленому законом порядку не відбулось та термін дії договору закінчився 30.12.2020, тобто договір припинився у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Приписами ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок орендаря у разі закінчення строку дії договору оренди або у випадку його дострокового розірвання повернути орендоване майно за актом у належному стан, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду.

Пунктом 4.7. Договору оренди визначено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 Закону України Про виконавче провадження Державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення. У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно, державний виконавець виконує його примусово.

Згідно з ч. 3 ст. 66 вищевказаного Закону примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

Місцевий господарський суд зазначив, що виселення є ефективним способом захисту, так як забезпечує поновлення порушеного права Позивача як особи, яка має речове право на майно - право господарського відання, та відповідно право орендодавця на вільне розпорядження об`єктом оренди. З урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів повернення об`єкту оренди, суд зазначив, що заявлена Департаментом комунальної власності Одеської міської ради вимога про виселення відповідача зі спірного приміщення після закінчення строку дії договору є реалізацією права позивача як органу, що здійснює управління нерухомим майном комунальної власності, тому дані вимоги підлягають задоволенню.

Судова колегія звертає увагу, що рішення місцевого господарського суду оскаржується заявником апеляційної скарги в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а саме - в задоволенні вимог про стягнення неустойки у заявленому розмірі, у зв`язку з чим, відповідно до приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України переглядається судовою колегією саме в цій частині, в межах доводів та вимог в апеляційної скарги.

Щодо висновків суду першої інстанції про стягнення неустойки, а також доводів та вимог апеляційної скарги в цій частині, судова колегія зазначає наступне.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

В силу частини другої статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, неустойка, право на стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.

Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Саме така стала правова позиція суду касаційної інстанції викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 07.04.2020 у справі №924/599/19, від 31.10.2019 у справі №905/2018/18, від 30.10.2019 у справі №924/80/19 тощо.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Згідно з частинами першою, другою статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яку позивач визначив як підставу вимог про стягнення неустойки, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов`язку.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.08.2019 у справі №910/13695/18.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Судова колегія, з огляду на наявні матеріали справи, а також враховуючи припинення між сторонами договірних орендних відносин, зауважує, що відповідач своєчасно не повернув позивачеві орендоване майно за відсутності будь-яких правових підстав для продовження володіння та користуванням вказаним майном, при цьому у матеріалах справи відсутні та відповідачем до суду першої інстанції не подано жодного доказу на підтвердження відсутності його вини в несвоєчасному поверненні орендодавцю спірного нерухомого майна комунальної форми власності, що, з огляду на встановлену законом презумпцію вини порушника зобов`язання, свідчить про можливість застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, а саме: покладення на нього обов`язку зі сплати неустойки, нарахованої за період з з 01.01.2021 по 31.08.2023.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2021 року у справі № 910/11131/19 (пункт 9.11) сформувала правовий висновок про те, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов (неправомірне користування майном), у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам ЦК України та Господарського кодексу України.

Такі висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду обґрунтовано тим, що зі закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін усіх його умов (пункт 9.7 постанови).

Тобто під час розрахунку суми неустойки за неправомірне користування майном неможливо розраховувати орендну плату, яка б мала бути сплачена за цей же період, оскільки такий розрахунок відбувається на підставі договору, який не діє в період неправомірного користування майном.

Для нарахування неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України слід використовувати розмір базової орендної ставки, аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2019 по справі №916/1916/18.

В свою чергу, Господарський суд Одеської області у цій справі, яка переглядається, вказаних висновків Верховного Суду не врахував та помилково виходив із того, що розмір неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, слід обчислювати з урахуванням орендної плати 1 грн. на рік.

Апеляційний господарський суд вважає хибним здійснення судом першої інстанції розрахунку суми неустойки, виходячи з орендної плати в розмірі 1,00 грн. на рік, адже сторони у Додатковому договорі чітко визначили період, на який встановлений зазначений розмір орендної плати, який вважався пільговим та тимчасовим.

Відповідну неустойку слід нараховувати в двократному розмірі орендної плати, яка підлягали б сплаті, якби договір діяв. Відтак помилковим є висновок суду першої інстанції про неправомірність нарахування неустойки, виходячи з базової ставки орендної плати на місяць.

В свою чергу, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що при розрахунку неустойки на підставі ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України потрібно використовувати розмір базової орендної ставки в розмірі 2934,84 грн.

Судом апеляційної інстанції було перевірено здійснений позивачем розрахунок неустойки за період з 01.01.2021 по 31.08.2023 у розмірі 288359,38 грн. та зазначає, що відповідний розрахунок є арифметично вірним та корегуванню не потребує.

Таким чином, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, у зв`язку з чим підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Департамента комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 27.02.2024 по справі №916/3834/23 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог - скасуванню, з прийняттям нового рішення в цій частині про задоволення позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 27.02.2024 по справі №916/3834/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 27.02.2024 по справі №916/3834/23 скасувати частково.

Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 27.02.2024 по справі №916/3834/23 в наступній редакції:

«1. Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) до Благодійної організації Об`єднання неурядових організацій Одеської області РАЗОМ ЗА ЖИТТЯ (65026, м. Одеса, вул. Софіївська, 10, код ЄДРПОУ 35406417) задовольнити.

2. Стягнути з Благодійної організації Об`єднання неурядових організацій Одеської області РАЗОМ ЗА ЖИТТЯ (65026, м. Одеса, вул. Софіївська, 10, код ЄДРПОУ 35406417) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди в розмірі 288359,38 грн.

3. Виселити Благодійну організацію Об`єднання неурядових організацій Одеської області РАЗОМ ЗА ЖИТТЯ (65026, м. Одеса, вул. Софіївська, 10, код ЄДРПОУ 35406417) з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 109,8 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 8, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595).

4. Стягнути з Благодійної організації Об`єднання неурядових організацій Одеської області РАЗОМ ЗА ЖИТТЯ (65026, м. Одеса, вул. Софіївська, 10, код ЄДРПОУ 35406417) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) судовий збір в сумі 7009,39 грн.»

Стягнути з Благодійної організації Об`єднання неурядових організацій Одеської області РАЗОМ ЗА ЖИТТЯ (65026, м. Одеса, вул. Софіївська, 10, код ЄДРПОУ 35406417) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 6488,08 грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст..286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 10.06.2024 року.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош