Постанова

від 05.06.2024 по справі 916/4020/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/4020/21м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Діброви Г.І.,

Колоколова С.І.,

секретар судового засідання Полінецька В.С.,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Польщіна Т.Л., у порядку самопредставництва;

від відповідача: Дідух К.О., у порядку самопредставництва;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України

на рішення Господарського суду Одеської області

від 04 листопада 2022 року (повний текст складено 04.11.2022)

у справі № 916/4020/21

за позовом: Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області)

до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про стягнення 770 726,07 грн.,

суддя суду першої інстанції: Малярчук І.А.

місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 05.06.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року Державна екологічна інспекція Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (далі також позивач, Екологічна інспекція, Держекоінспекція) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства Кодимське лісове господарство про стягнення з останнього 770 726,07 грн. шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час опрацювання ревізій лісових обходів та актів оглядів місць вчинення правопорушень лісового законодавства, Екологічною інспекцією встановлено факт не виконання Державним підприємством Кодимське лісове господарство (правонаступником якого є Філія Балтське лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України) (далі також відповідач, ДСГП «Ліси України») покладених на нього (як на постійного лісокористувача) зобов`язань по здійсненню охорони лісів від незаконних рубок, що призвело до незаконних рубок 53 дерев породи дуб, 14 дерев породи клен, 1 дерево породи ясен, 1 дерева породи клен сухий, 3 дерева породи липа, чим заподіяно шкоду на загальну суму 770 726,07 грн., яка розрахована згідно Постанови Кабінету Міністрів України №665 від 23.07.2008 Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.11.2022 у справі №916/4020/21 (суддя Малярчук І.А.) позов Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "Кодимське лісове господарство" 770 726,07 грн. шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності та 11 560,89 грн. витрат зі сплати судового збору.

Приймаючи вказане рішення у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем доведено факт порушення відповідачем лісового законодавства, оскільки бездіяльність останнього призвела до суттєвої майнової шкоди, завданої навколишньому природньому середовищу, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України з апеляційною скаргою, в якій апелянт просить рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2022 у справі №916/4020/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

Звертаючись з апеляційною скаргою, Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України, яке не брало участі у справі, зазначило, що воно є правонаступником прав та обов`язків відповідача у даній справі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте передчасно, без з`ясування всіх обставин справи, що мають значення для справи, без надання належної оцінки доказам, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує на прийняття судом рішення на основі неналежних та недостовірних доказів, зокрема, єдиними доказами встановлення незаконної рубки дерев, на підставі яких проводились нарахування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, є Акт огляду місць незаконних рубок, Розрахунок та попенний перелік. Проте, в Акті огляду місця події відсутній детальний опис виявленого порушення, не зазначено точну кількість пнів, їх ознаку та діаметр, у результаті незаконної рубки; яким вимірювальним приладом здійснювався замір діаметрів пнів та чи проходив даний прилад сертифікацію відповідно до вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», що виключає можливість встановлення дійсного розміру шкоди, завданої апелянтом навколишньому природному середовищу, як обов`язкової умови для настання відповідальності.

Крім того, зі вказаного Акту вбачається, що до кола учасників входили працівники правоохоронних органів та прокуратури, однак, у матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження порушення кримінального провадження (виходячи з розміру заподіяної шкоди), оголошення про підозру та притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб, зокрема працівників відповідача. Вказане, на переконання апелянта, свідчить про відсутність доказів щодо встановлення наявності вини відповідача (його працівників).

Окремо апелянт звертає увагу на те, що Протокол огляду місця події та Довідка місць незаконних рубок дерев в лісовому фонді Слобідського лісництва ДП «Кодимське ЛМГ» правоохоронними органами та прокуратурою не складались.

На переконання апелянта, судом не встановлено, а позивачем не обґрунтовано, які саме заходи охорони лісів не було вчинено відповідачем з метою збереження лісів від незаконних порубок.

З посиланням на постанови Верховного Суду від 16.08.2022 у справі №925/1598/20, від 15.06.2022 року у справі №909/114/21, ДСГП «Ліси України» наголошує, що у зв`язку з відсутністю підтверджуючих матеріалів достовірності та законності розрахунку заподіяної шкоди у справі, у суду першої інстанції відсутні були підстави для задоволення позовних вимог. При цьому, предметом спору у справі №909/114/21 є подібні правовідносини, за результатом розгляду яких Верховним Судом зроблені висновки про те, що встановлення кількості зрубаних пнів, їх діаметру та ознаки має суттєве значення для правильного розрахунку шкоди і такий розрахунок не може ґрунтуватися на припущеннях позивача.

Водночас апелянт вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач як підставу для подання позову надає суду Акт (уточнений), але не зазначає, в чому саме полягає уточнення і яка причина здійснення цього уточнення? Також вказуючи, що 19.03.2020 було проведено повторний огляд місця вчинення правопорушення, позивач не надає докази проведення першого огляду.

З огляду на положення п. п. 2, 3, 5, 6, 7 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», апелянт вважає, що у позивача відсутні підстави для звернення до суду в цій справі, оскільки долучений до позовної заяви Акт огляду місць незаконних рубок в лісовому фонду ДП "Кодимське ЛМГ" та розрахунок розміру завданої шкоди не є актом органу державного нагляду (контролю), складеним за результатами здійснення безпосередньо Держекоінспекцією як спеціально уповноваженим та контролюючим органом у сфері природоохоронного законодавства планового або позапланового заходу з перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства в порядку і за формою, передбаченими вказаним Законом.

Детальніше доводи ДСГП Ліси України викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі №916/4020/21 здійснено процесуальне правонаступництво, а саме: замінено відповідача Державне підприємство Кодимське лісове господарство його правонаступником - Державним спеціалізованим господарським підприємством Ліси України; поновлено Державному спеціалізованому господарському підприємству Ліси України пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2022 року у справі №916/4020/21; відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу №916/4020/21 до розгляду на 05.06.2024 о 10:30 год. Позивачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

21.05.2024 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Екологічна інспекція не погоджується з доводами останньої та просить суд відмовити у її задоволенні.

Основні аргументи позивача є аналогічними доводам позовної заяви та полягають у тому, що відповідач, як постійний лісокористувач, має нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій йому території. Уданому випадку вина відповідача полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

27.05.2024 ДСГП Ліси України надіслало до суду відповідь на відзив, у якому, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.06.2022 у справі №909/114/21 та від 16.08.2022 у справі №925/1598/20, апелянт наполягає на порушенні порядку збору позивачем доказів, що виключає можливість встановлення дійсного розміру шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, як обов`язкової умови для настання відповідальності. Також відповідач переконаний у тому, що у позивача відсутні повноваження на подання позову і останнім не доведено можливість застосування до відповідача деліктної відповідальності.

До відповіді на відзив апелянтом надано лист Подільського районного управління поліції від 08.05.2024 вих. №61/1/3038 на запит філії «Балтське лісове господарство» ДП «Ліси України», який ДСГП Ліси України вказує як доказ відсутності факту притягнення апелянта до кримінальної відповідальності за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України. Водночас ДСГП Ліси України не порушує питання про залучення вказаного листа від 08.05.2024 вих. №61/1/3038 у якості нового доказу до матеріалів справи.

Разом з цим, 31.05.2024 Держекоінспекція надіслала до суду клопотання, в якому просило не досліджувати подані апелянтом докази, а саме копію листа Подільського районного управління поліції головного Управління Національної поліції в Одеській області від 08.05.2024 за вих. №61/1/1/3038, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у порушення положень п. 6 ч. 2 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України, ДСГП Ліси України до апеляційної скарги відповідь Подільського районного управління поліції головного Управління Національної поліції в Одеській області від 08.05.2024 за вих. №61/1/1/3038 не долучалась і апелянтом не зазначено, коли саме було подано запит до поліції, не надано копію такого запиту, що унеможливлює встановлення необхідності його долучення до матеріалів справи на стадії апеляційного провадження та не подано клопотання про поновлення строку на надання цього доказу згідно вимог ст. 119 Господарського процесуального кодексу України.

04.06.2024 до суду надійшло клопотання ДП «Ліси України» поновлення строку на подання нового доказу - відповіді Подільського районного управління поліції головного Управління Національної поліції в Одеській області від 08.05.2024 за вих. №61/1/1/3038 та долучення останнього до матеріалів справи №916/4020/21, а також дослідження цього доказу у судовому засіданні.

Апелянт зазначає, що вищевказаний доказ не був залучений до апеляційної скарги 08.04.2024, оскільки надійшов до відповідача пізніше строку подачі апеляції. Водночас ДП «Ліси України» наполягає на тому, що відповідь Подільського районного управління поліції головного Управління Національної поліції в Одеській області від 08.05.2024 за вих. №61/1/1/3038 продовжує свою дію в часі та не був поданий відповідачем у суді першої інстанції через необізнаність в існуванні даної судової справи та, як наслідок, не присутності у судових засіданнях під час розгляду справи №916/4020/21.

З цього приводу судова колегія зауважує, що відповідно до приписів частин 1 та 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, зокрема, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами; докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, Господарський процесуальний кодекс України допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак неприйнятною є ситуація, коли суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, а сторони під час апеляційного провадження сторони просять долучити документи (докази), які датовані після вирішення справи судом першої інстанції. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.12.2020 року у справі №908/1908/19.

У постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №46/603 зазначено, що норми процесуального права, зокрема, положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.

Частиною 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах 2 та 3 ст. 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Так, згідно з ч.ч. 1-3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4 та 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому колегія суддів зауважує, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15 від 16.12.2020 у справі №908/1908/19, від 09.04.2024 у справі №908/145/23.

Оскільки наданий відповідачем лист Подільського районного управління поліції головного Управління Національної поліції в Одеській області від 08.05.2024 за вих. №61/1/1/3038 взагалі не існував на момент прийняття рішення від 04.11.2022 судом першої інстанції, то у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для долучення такого доказу на стадії апеляційного провадження.

Щодо твердження апелянта про те, що зазначений доказ є таким, що продовжує свою дію в часі, то апеляційна колегія зазначає, що процесуальні докази (докази в процесуальному праві) будь-які фактичні дані, отримані у процесуально передбаченому порядку, на підставі яких встановлюється наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для вирішення судової справи. Тому, враховуючи те, що відповідні дані, отримані відповідачем після винесення рішення суду першої інстанції, та які не були предметом дослідження судом при розгляді даної справи по суті, помилково вважаються апелянтом такими, що підлягають дослідженню на стадії апеляційного перегляду справи.

Більш того, посилання відповідача на те, що відповідь Подільського районного управління поліції головного Управління Національної поліції в Одеській області не могла бути поданою ДП «Ліси України» у суді першої інстанції через необізнаність останнього в існуванні даної судової справи, судова колегія оцінює критично, оскільки як вже зазначалось вище, відповідач набув статусу правонаступника всіх прав та обов`язків Державного підприємства Кодимське лісове господарство і за змістом ст.ст. 104, 107 Цивільного кодексу України до відповідного правонаступника переходять усі права та обов`язки. При цьому, дані норми не містять жодних положень про те, що до правонаступника переходять лише ті права та обов`язки, які виникли після набуття ним зазначеного статусу. Тобто, до ДСГП Ліси України як правонаступника відповідача у даній справі (ДП Кодимське лісове господарство), перейшли всі права та обов`язки останнього (у тому числі і процесуальні), незалежно від дати та підстави виникнення відповідних зобов`язань. Таким чином, з огляду на те, що ДП Кодимське лісове господарство не скористалось своїм правом на подання відповідного доказу до суду першої інстанції, то посилання його правонаступника на те, що він не приймав участі у розгляді справи №916/4020/21, апеляційною колегією не враховуються.

На підставі викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про прийняття додаткового доказу (у тому числі з урахуванням того, що такого доказу взагалі не існувало на момент прийняття рішення судом першої інстанції).

05.06.2024 представник ДСГП "Ліси України" підтримав доводи апеляційної скарги і, виклавши свою правову позицію, просив скасувати оскаржуване рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог Держекоінспекції.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

У матеріалах справи наявний лист ДП Кодимське лісове господарство від 24.03.2020 №79, в якому зазначено, що 19.03.2020 прокурором Котовської місцевої прокуратури разом із співробітниками Кодимського ВП та лісовою охороною ДП Кодимське лісове господарство, за участю заявника ОСОБА_1 , було повторно оглянуто місця вчинення правопорушень, а саме незаконні рубки дерев, виявлених 11.03.2020 у кв. 17 вид.1 та кв. 23 вид.3, 4 обх. 3 Слобідського лісництва. Під час огляду було додатково виявлено частину пнів від незаконних рубок, які не були враховані під час огляду 11.03.2020, а саме кількість незаконно зрубаних дерев у кв.17 вид.1 обх.3 Слобідського лісництва становить 19 дерев дуба та по одному дереву липи та черешні, всього 21 дерево; кількість незаконно зрубаних дерев у кв.23 вид.3, 4 обх. 3 Слобідського лісництва становить 72 дерева, з них - 53 дерева дуба, 15 дерев клена, 1 дерево ясена та 3 дерева липи, також додатково виявлено випадок незаконної рубки 24 дерев дуба у кв.17 вид. 13, 14 цього ж обходу.

У листі також зазначено, що встановити осіб, які вчинили це порушення, за допомогою вжитих заходів лісовою охороною підприємства, не вдалося (т. 1 а.с. 11-12).

Вказаний лист адресований Начальнику Кодимського ВП Балтського ВП ГУНП України в Одеській області для встановлення органами внутрішніх справ осіб порушніків.

Також у матеріалах справи містяться наступні документи:

- Акт від 19.03.2020 огляду місця вчинення лісопорушення №2 (уточнений), складений головним лісничим ДП Кодимське лісове господарство, майстером лісу обх.№3 Слобідського лісництва, в присутності слідчого Кодимського ВП, прокурора Котовської міжрайонної пркуратури та заявника. За вказаним Актом виявлено незаконну рубку 53 дерев дуба, 19 дерев клена, ясена, липи, загальною кубомасою 95,7 м3 ; на місці вчинення правопорушення знаряддя вчинення останнього, транспортні засоби або інші речі не виявлені. Даний Акт підписаний головним лісничим та майстером лісу. Відповідно до цього Акту, розмір шкоди дорівнює 770 726,07 грн. (т. 1 а.с. 13-14);

- Розрахунок шкоди, за яким вирублено дерева до ступеня припинення росту: дуб 53 шт, клен, ясень, липа 18 шт, клен (сух) 1 шт. У вказаному розрахунку наведені дані щодо діаметрів пнів та зазначена сума шкоди 770 726,07 грн. (т. 1 а.с. 15-16). Вказано, що Розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу незаконними рубками, проведено відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди заподіяної лісу». Наведено перелік Листів державного комітету лісового господарства, згідно з якими нараховано індексацію;

- польова перелікова відомість пнів (т. 1 а.с. 17).

Інших документів на підтвердження позовних вимог у матеріалах справи не міститься.

Проаналізувавши апеляційну скаргу в межах її доводів, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Нормою ст. 63 Лісового кодексу України обумовлено що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з п. 5 ч. 1 статті 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб (ст. 86 Лісового кодексу України).

Охорону і захист лісів на території України здійснюють, зокрема, лісова охорона постійних лісокористувачів і власників лісів (ст. 89 Лісового кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості грунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України передбачено, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Відповідно до ст. 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Отже, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17.

Предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача шкоди, заподіяної лісу внаслідок порушення норм лісового та природоохоронного законодавства.

Частинами першою та другою ст. 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі елементи: 1. неправомірність поведінки особи (неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії); 2. наявність шкоди (під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо); 3. причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювач шкоди; 4. вина особи, що завдала шкоду.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

За статтею 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Права і обов`язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов`язання.

З огляду на наведене вище, предметом доказування в даній справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (див. висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18).

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 24.01.2024 у справі №907/449/22 вказав, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Згідно з ч. 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, жодний доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили, а суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У цій справі, судом встановлено, що відповідач є постійним лісокористувачем і на землях лісового фонду, котрі перебувають в його постійному користуванні було виявлено незаконну порубку. Отже, саме на відповідача, як на постійного користувача спірних лісів, серед іншого, покладений обов`язок проведення заходів щодо збереження лісонасаджень від самовільних рубок, за неналежне виконання якого останній має нести встановлену чинним законодавством відповідальність.

На території відповідного лісового господарства було виявлено незаконну порубку дерев.

Разом з цим, апеляційна колегія вказує, що виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема, навколишнього природного середовища здійснюється уповноваженими законом органами в порядку державного нагляду (контролю), що здійснюється шляхом вжиття планових та позапланових заходів у формі перевірок, обстежень тощо (ст. 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності").

Так, згідно з пунктом 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №275 від 19.04.2017, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, проводить перевірки (у тому числі документальні) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, складає відповідно до законодавства акти за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції, надає обов`язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства та здійснює контроль за їх виконанням і здійснює лабораторні вимірювання (випробування).

Згідно з ч. 6 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід. Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства. В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.

Тобто, оформлений відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" акт перевірки є документом, який фіксує факт проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства, зокрема, у сфері охорони навколишнього природного середовища.

В той же час, на підтвердження незаконної вирубки, позивач в цій справі надає фактично Акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства №2 від 19.03.2020 (уточнений) Державного підприємства "Кодимське лісове господарство" та польову перелікову відомість пнів.

Апеляційна колегія враховує, що у постанові від 26.07.2022 у справі №924/883/21 Верховний Суд дійшов висновку, про те, що для встановлення судом, чи мало місце правопорушення, основним доказом є вищевказаний акт перевірки (ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"), в якому зафіксований факт правопорушення. Такий акт є документом, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб`єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства, зокрема у сфері охорони навколишнього природного середовища. Дана правова позиція також викладена у висновках Верховного Суду в постанові від 26.05.2022 у справі №922/2317/21.

Разом з тим, судова колегія бере до уваги, що такий доказ як акт перевірки Державної екологічної інспекції сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства. Подані сторонами докази, на підтвердження своїх вимог та заперечень, мають бути оцінені судами як окремо кожен так і в їх сукупності (постанова Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 924/669/22).

Тобто, з наведених правових позицій вбачається, що в справах про стягнення з постійних лісокористувачів збитків, завданих незаконною рубкою на території, котра перебуває в їх користуванні, основним доказом є акт перевірки уповноваженого органу, який має оцінюватися судами з врахуванням інших доказів.

Всупереч наведеному, суд першої інстанції не звернув уваги на відсутність у матеріалах справи акту перевірки Держекоінспекції взагалі. Також, місцевим господарським судом не з`ясовано: чому до суду надано лише Акт огляду місця вчинення порушення №2 (уточнений), без Акту №1; чи відбувалось досудове розслідування відносно спірної незаконної порубки тощо?

Отже, з матеріалів справи вбачається, щоДержекоінспекція, як єдиний державний центральний орган, який відповідно до покладених на нього повноважень реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використанню відтворення і охорони природних ресурсів, відповідно до покладених на неї завдань, не проводила перевірку (у тому числі документальну) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю зі складенням відповідно до законодавства акту за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції та не надавала обов`язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства.

Щодо самого Акту огляду місця вчинення порушення, то в розумінні ст. 223 Кримінального процесуального кодексу України протоколи огляду місцевості (довідки) є лише наслідком слідчих розшукових дій, спрямованих на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 Кримінального процесуального кодексу України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних.

За змістом даної норми закону огляд місцевості є процесуальна дія, яка проводиться в судовому розслідуванні, що виявляє та письмово фіксує відомості щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, а не встановлює факт правопорушення.

Судова колегія звертає увагу на те, що незважаючи на присутність 19.03.2020 на огляді місця порушення лісового законодавства представника прокуратури, у матеріалах справи навіть відсутні протокол або довідка огляду місцевості, складені у подальшому правоохоронними органами або прокуратурою.

Разом з тим, оцінивши Акт від 19.03.2020 огляду місця вчинення лісопорушення №2 (уточненому)) разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна колегія зазначає, що в останньому міститься інформація про виявлення в Слобідському лісництві кв. 23 вид. 3 та 4 незаконної порубки 53 дерев породи дуба, 19 дерев клена, ясена, липи, загальною кубомасою 95,7 м3.

У відомостях щодо обсягу лісо продукції, виявленої на місці вчинення правопорушення лісового законодавства, зазначено наступна інформація: «частково відокремлені сортименти та частини 26 стволів з верховіттям. Круглий ліс: 6*32 4 шт. 3*24 1 шт. 1.7*36 1 шт. 1*44 1 шт. та блізько 10 с/м дров паливних». Разом з цим, у даному Акті відсутні відомості, щодо кількості пнів по окремим породам, інформація щодо діаметру пнів тощо.

Водночас, у додатку до Акту №2 - у польовій переліковій відомості пнів - вже зазначено відомості, щодо загальної кількості зрубаних дерев окремо за породами: дуб, клен (у тому числі сухий), ясен, липа та інформація щодо діаметру пнів.

При цьому, у відповідності до Акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 19.03.2020 встановлено розмір шкоди в сумі 770 726,07 грн., яка розрахована відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди заподіяної лісу».

Так, для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників встановлені окремі такси, враховуючи вирубку, зокрема: до ступеня припинення росту та до ступеня неприпинення росту.

Проте, ні в Акті від 19.03.2020 огляду місця вчинення лісопорушення №2 (уточненому)), ні в переліковій відомості пнів взагалі не вказано до якого ступеня здійснена рубка дерев. Це зазначено лише у Розрахунку шкоди, відповідно до якого незаконне вирубання дерев здійснено до ступеня припинення росту (додаток №1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди заподіяної лісу»).

Так, за вказаним додатком за кожне дерево, зрубане або пошкоджене до ступеня припинення росту з діаметром дерева у корі біля шийки кореня, визначається шкода у розмірі: 10 см і менш - 42 грн., 10,1-14 см - 74 грн., 14,1-18 см - 190 грн., 18,1-22 см - 390 грн., 22,1-26 см - 685 грн., 26,1-30 см 1080 грн., 30,1-34 см 1449 грн., 34,1-38 см 1845 грн., 38,1-42 см 2266 грн., 42,1-46 см 2688 грн., 46,1-50 см 3109 грн. За кожне 1-сантиметрове перевищення |50-сантиметрового діаметра 105 грн. У пунктах 2, 4 примітків встановлено, що: за незаконне вирубування сухостійних дерев розмір шкоди обчислюється за цією таксою, зменшеною у 2 рази; діаметр пня дерева у корі зазначається як середнє арифметичне значення між найбільшим та найменшим замірами діаметра. Замір діаметра пня, який зрізаний нижче шийки кореня (урівень із землею або утоплений у землю), здійснюється за фактичним зрізом.

Відтак, оцінюючи представлені сторонами докази, судова колегія враховує, що шкода завдана навколишньому природному середовищу визначається за кожне дерево, вирубане або пошкоджене до припинення росту, виходячи з діаметру дерева у корі біля шийки кореня як середнє арифметичне значення між найбільшим та найменшим замірами діаметра. Таксами встановлюється залежність розміру шкоди за кожне окреме дерево виходячи з діаметру його зрізу. При цьому, за кожне сантиметрове перевищення 50-ти сантиметрового діаметра розмір шкоди збільшується на 105,00 грн. А також те, що при визначенні розміру враховується ознака, оскільки за незаконне вирубування сухостійних дерев розмір шкоди обчислюється за цією таксою, зменшується у 2 рази. З наведеного слідує, що встановлення кількості зрубаних пнів, їх діаметру та ознаки має суттєве значення для правильного розрахунку шкоди.

Така позиція повністю підтримана Верховним Судом, про що зазначено в постанові останнього від 24.01.2024 в аналогічній справі №907/449/22.

Однак, у даному випадку матеріали справи свідчать, що для обчислення розміру шкоди позивачем було взято за основу відомості незаконно зрубаних дерев, які були складені головним лісничим та майстром лісу та в яких зазначені, кількість порубаних дерев, породу дерев, а діаметри пнів були визначені у додатку до Акту огляду місця вчинення лісопорушення.

Проте, у вказаних відомостях відсутня інформація про ознаку зрубаних дерев та дані про вимірювальний пристрій яким проводились заміри, чи проходив даний пристрій сертифікацію, відповідно до вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».

У цьому контексті судова колегія зазначає, що розрахунок шкоди не може ґрунтуватись на припущеннях позивача, оскільки вони не є фактичними даними в розумінні ст.73 Господарського процесуального кодексу України.

Відсутність належних та достовірних доказів, які б підтвердили точну кількість пнів, їх ознаку та діаметр, у результаті незаконної рубки, виключає можливість встановлення дійсного розміру шкоди, завданої відповідачем навколишньому природному середовищу, як обов`язкової умови для настання відповідальності.

Аналогічну позицію Верховний Суд виклав у постановах від 16.08.2022 у справі №925/1598/20, від 24.01.2024 у справі №907/449/22.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №909/114/21, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, зазначено, що встановлення кількості зрубаних пнів, їх діаметру та ознаки має суттєве значення для правильного розрахунку шкоди. Розрахунок шкоди не може ґрунтуватися на припущеннях позивача, оскільки вони не є фактичними даними в розумінні ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, тому відсутність належних та достовірних доказів, які б підтвердили точну кількість пнів, їх ознаку та діаметр, у результаті незаконної рубки відповідачем, виключає можливість встановлення дійсного розміру шкоди, завданої відповідачем навколишньому природному середовищу як обов`язкової умови для настання відповідальності.

Проте, місцевий господарський суд не дослідив вказані обставини та виходив фактично лише з того, що відповідач є суб`єктом господарювання в обов`язки якого покладено охорона лісу і він не довів відсутності своєї вини в незаконній порубці дерев.

В свою чергу, апеляційна колегія дійшла висновку про те, що з урахуванням відсутності у матеріалах справи акту перевірки Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) взагалі та наявними у матеріалах справи документами, обставини заподіяння відповідачем шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у розмірі 770 726,07 грн., не доведено належними доказами.

Таким чином, враховуючи вищенаведене та виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства України і матеріалів справи, апеляційна колегія вважає, що позовні вимоги Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) у спірному випадку задоволенню не підлягають.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58). Аналогічний висновок викладений у справі "Трофимчук проти України", в якому Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі і ключові питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи викладене, за результатом перегляду рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України і скасування рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2022 у справі №916/4020/21 з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення з останнього 770 726,07 грн. шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Щодо розподілу судових витрат, то апеляційна колегія зазначає, що пунктом 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на задоволенні апеляційної скарги та відмову у задоволенні позовних вимог, враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у справі №916/4020/21 покладаються на позивача - Державну екологічну інспекцію Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області). Витрати позивача по сплаті судового збору при подачі позовної заяви - не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2022 у справі №916/4020/21 скасувати.

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України витрати зі сплати судового збору у розмірі 17 341,33 грн. за подачу апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням повних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений та підписаний 10.06.2024.

Головуючий суддяСавицький Я.Ф.

СуддяДіброва Г.І.

СуддяКолоколов С.І.