Постанова

від 29.05.2024 по справі 910/9480/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2024 р. Справа№ 910/9480/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: Корзаченко В. М.; Боровик В. Г.

від відповідача: Петрашенко В. П.

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Bavaria Swiss AG used machinery

на рішення господарського суду міста Києва від 28.06.2023 (дата складання та підписання повного тексту рішення 12.07.2023)

у справі № 910/9480/22 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕРУД СПЕЦЗАПЧАСТИНА УКРАЇНА"

до Bavaria Swiss AG used machinery

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК

про стягнення 21 424,11 Євро, що еквівалентно 781 138,05 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позову

У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "НЕРУД-СПЕЦЗАПЧАСТИНА УКРАЇНА" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Bavaria Swiss AG used machinery про стягнення 21 424,11 Євро, що еквівалентно 781 138,05 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач порушив зобов`язання за контрактом № 21 від 20.05.2021 в частині поставки товару. Кошти, які сплачені позивачем за товар були повернуті частково, що стало наслідком звернення останнього до суду з позовом у цій справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 910/9480/22 позов задоволено повністю, стягнуто з Bavaria Swiss AG used machinery (Talacherstrasse, 11a, CH-6340 Baar Zug, Switzerland) на користь ТОВ "НЕРУД-СПЕЦЗАПЧАСТИНА УКРАЇНА" 21 424,11 євро та 11 707,07 грн судового збору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача залишку сплаченої та неповернутої суми коштів за товар, оскільки відповідач не надав доказів виконання ним зобов`язань з поставки товару за контрактом № 21 від 20.05.2021.

Короткий зміст апеляційної скарги і заперечень на неї

В апеляційній скарзі Bavaria Swiss AG used machinery просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі № 910/9480/22 та ухвалити у нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на те, що:

контракт 21 відповідачем не укладався, оригінал цього контракту судом не досліджувався;

місцевим судом помилково визначено підсудність спору господарському суду міста Києва, оскільки відповідач є нерезидентом Швейцарії і ніколи не надавав своєї згоди на розгляд спорів з позивачем господарським судом міста Києва;

в межах справи № 910/5802/22 встановлено, що позивач здійснив платіж за банківськими реквізитами, які йому повідомили невідомі особи, які втрутилися у його електронну переписку та надали недостовірні реквізити для перерахування коштів на рахунок закордонного банку, що розташований на території Ірландії;

в позовній заяві позивач не зазначив про те, що 29.06.2021 до ЄРДР були внесені відповідні відомості про подію, а саме шахрайського заволодіння коштами позивача невідомими особами;

в позовній заяві позивач не зазначив про наявність додаткової угоди № 1 до контракту, відповідно до якої сторони змінили реквізити для здійснення оплати за контрактом та інвойс зі зміненими реквізитами нерезидента;

відповідач не мав рахунку в банку в Ірландії.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі оскаржене судове рішення, з мотивів, викладених у відзиві.

Розгляд заяв, клопотань учасників справи.

В апеляційній скарзі скаржник просить долучити до справи і дослідити довідку від 26.07.2023, видану аудиторською фірмою Аванта Аудит АГ Avanta Audit AG, Найхофштрассе 5А, 6340 Баар Швейцарія), яка, на думку скаржника, доводить, що відповідач не мав банківського рахунку в Ірландії протягом 2020-2022 років.

Відповідно до імперативних положень частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14).

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (схожий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 18.06.2020 у справі №909/965/16).

Скаржник посилається на доказ, який датований вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, тобто доказ, якого взагалі не існувало на момент розгляду спору по суті судом першої інстанції.

Однак така обставина (тобто відсутність доказів як таких) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України не залежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Враховуючи наведене, колегія суддів вирішила відхилити зазначений доказ.

Щодо клопотання скаржника про постановлення окремої ухвали стосовно підроблення позивачем контракту № 21 від 20.05.21.

Колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання виходячи з такого.

За приписами статті 246 ГПК України, суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (ч. 1). Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором (ч. 2). В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення (ч. 5). Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню (ч. 6).

Отже, окрема ухвала суду у розумінні положень статті 246 ГПК України є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду.

За своєю суттю окрема ухвала є формою реагування суду на виявлені порушення вимог законодавства та інструментом для їх усунення шляхом надання відповідних вказівок особі/особам, до компетенції та/або обов`язку яких відноситься усунення виявлених порушень.

Виходячи з аналізу правових норм ГПК України, суд зазначає, що чинним процесуальним законодавством не передбачено винесення окремої ухвали за клопотанням сторін у справі та відсутнє посилання на порядок і строки розгляду такого клопотання. Судом самостійно встановлюються наявність обставин та підстав для винесення окремої ухвали, що визначені ст. 246 ГПК України. В даному випадку таких обставин та підстав не встановлено.

Постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства (аналогічний висновок міститься у пункті 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 171/2124/18, у пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц).

Таким чином, суд апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для постановлення окремої ухвали, з підстав передбачених статтею 246 ГПК України.

Процедура апеляційного провадження

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2023 (судді Ходаківська І.П. - головуюча, Демидова А.М., Владимиренко С.В.) за клопотанням Bavaria Swiss AG used machinery поновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 28.06.2023 та відкрито апеляційне провадження у справі № 910/9480/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 24.01.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у розгляді справи оголошено перерву до 28.02.2024 та продовжено строк розгляду справи.

З метою визначення підсудності цієї справи з іноземним елементом сторонами у цій справі були подані клопотання про витребування в АТ КБ "ПриватБанк" примірника контракту № 21 від 20.05.2021, який ТОВ "НЕРУД СПЕЦЗАПЧАСТИНА УКРАЇНА" надавало банку через Приват-24 для бізнесу для здійснення оплати навантажувача за ціною 73 500 Євро.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 за клопотаннями сторін було витребувано у АТ КБ "ПриватБанк" примірник контракту від 20.05.2021 № 21, який ТОВ "НЕРУД СПЕЦЗАПЧАСТИНА УКРАЇНА" надавало банку через Приват-24 для бізнесу для здійснення оплати навантажувача за ціною 73 500 Євро; зобов`язано АТ КБ "ПРИВАТБАНК" витребуваний документ подати до Північного апеляційного господарського суду до 26.02.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 розгляд справи відкладено на 20.03.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 повторно витребувано у АТ КБ "ПРИВАТБАНК" вказаний доказ та зобов`язано його подати до суду до 18.03.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 залучено АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (АТ КБ "ПРИВАТБАНК") до участі у цій справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; призначено розгляд апеляційної скарги на 24.04.2024; повторно витребувано у АТ КБ "ПРИВАТБАНК" зазначений доказ та зобов`язано його подати до суду до 22.04.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 у судовому засіданні оголошено перерву до 29.05.2024; повторно витребувано у АТ КБ "ПРИВАТБАНК" зазначений доказ та зобов`язано його подати до суду до 27.05.2024.

Станом на 29.05.2024 АТ КБ "ПРИВАТБАНК" вимоги вищезазначених судових ухвал не виконано, про причини невиконання суд не повідомлено. Явку свого представника у судове засідання 29.05.2024 банк не забезпечив. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 29.05.2024 взяв участь представник скаржника, який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити.

У судовому засіданні 29.05.2024 також взяв участь представники позивача, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги і просив залишити оскаржене рішення в силі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 20.05.2021 ТОВ "Неруд-Спецзапчастина Україна", як покупець, та швейцарська компанія Bavaria Swiss AG used machinery, як продавець, уклали контракт № 21, предметом якого була купівля-продаж навантажувача LIEBHERR L580, 2015 року випуску за ціною 73 500 євро бувшого у використанні (7 085 мотогодин), вагою 24 750 кг.

У Контракті № 21 сторони обумовили, що поставка навантажувача здійснюється на умовах ІНКОТЕРМС-2010. EXW Pllating Німеччина.

Також розділ 4 контракту № 21 передбачав, що оплата товару здійснюється в євро прямим банківським переказом згідно з умовами, вказаними в інвойсах за реквізитами, зазначеними у пункті № 4.2. контракту № 21.

25.05.2021 відповідачем було підготовлено Інвойс на оплату товару навантажувача LIEBHERR L580, 2015 року випуску за ціною 73 500 євро бувшого у використанні (7 083 мотогодин).

Як зазначив позивач, 04.06.2021 він сплатив на рахунок відповідача 10 000 євро, а 14.06.2021 сплатив ще 63 500 євро, що підтверджується відповідними платіжними документами.

Водночас, за твердженням позивача, після сплати коштів поставка товару відповідачем та його продаж (передача) позивачу (покупцеві) не відбулася з незалежних від позивача причин. На численні звернення керівництва позивача до відповідача щодо здійснення поставки товару чи повернення коштів реагування не було, що на думку позивача могло свідчиш про шахрайські дії з боку відповідача. Таким чином, отримавши повну оплату за товар, продавець фактично відмовився від продажу товару покупцеві.

Враховуючи тривалу відсутність поставки навантажувача, а також фактичне ігнорування подальшого спілкування, позивач звернувся до банку із заявою про анулювання проведених платежів та повернення коштів на його рахунок.

Станом на день подачі позову кошти повернуті частково за допомогою банка-кореспондента. а саме 09 липня 2021 року позивач отримав повернення коштів з платежу 10000,00 євро у сумі 675,67 євро, а з платежу 63 500 євро - 51 400,22 євро. Кошти позивач отримав у гривні відповідно у сумах 21 689,01 грн за 1 649 947,06 грн.

За твердженням позивача, спір у справі виник у зв`язку із тим, що кошти у сумі 21 424,11 євро не були повернуті, а відтак відповідач набув їх без належної правової підстави, оскільки умови контракту не виконав та навантажувач позивачу не продав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що протягом 2022 року господарськими судом міста Києва розглядався спір у справі № 910/5802/22 за позовом ТОВ "НЕРУД-СПЕЦЗАПЧАСТИНА УКРАЇНА" до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилася у нездійсненні перевірки платіжних реквізитів компанії "Bavaria Swiss AG used machinery" під час проведення платежів позивача на суми 10 000 євро від 04.06.2021 та 63 500 євро від 14.06.2021.

Позовні вимоги у зазначеній справі обґрунтовані неналежним виконанням приписів нормативно правових актів, що регулюють банківську діяльність в частині розгляду звернень клієнта банку щодо повернення коштів, вибулих унаслідок шахрайських дій.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.09.2022 у справі № 910/5802/22, яке набрало законної сили, в задоволенні позову було відмовлено повністю з підстав недоведеності протиправної бездіяльності банку та неналежного способу захисту, обраного позивачем.

Ухвалюючи це судове рішення суд виходив з таких обставин і висновків:

31.05.2021 позивач подав до Банку через Приват24 для Бізнесу контракт від 20.05.2021 №21, укладений з компанією-нерезидентом, предметом якого є купівля-продаж навантажувача Liebherr L580 2015 року випуску за ціною 73 500 євро;

03.06.2021 позивач на виконання контракту через Приват24 для Бізнесу подано банку платіжне доручення №151 на суму 10 000 євро, яке виконано відповідачем відповідно до реквізитів, зазначених в ньому та які відповідали реквізитам контракту;

14.06.2021 через Приват24 для Бізнесу позивачем до банку надано додаткову угоду №1 до контракту, відповідно до якої сторонами договірних відносин змінено реквізити для здійснення оплати за контрактом, а також надано інвойс зі зміненими реквізитами нерезидента;

14.06.2021 позивачем подано до відповідача платіжне доручення №154 на суму 63 500 євро, яке виконано банком згідно з реквізитами зазначеними в ньому та які відповідають додатковій угоді №1 до Контракту;

18.06.2021 позивачем на запит Compliance/AML банка-кореспондента надано через Приват24 для Бізнесу лист-підтвердження №18/06, в якому засвідчено коректність реквізитів платежу на суму 63 500 євро.

відповідно до вказаного листа 63 500 євро зараховано банком-кореспондентом одержувачу;

28.06.2021 позивачу стало відомо, що сплачені ним грошові кошти за Контрактом Компанією не отримані;

після звернення позивача до банку 29.06.2021 (лист від 29.06.2021 №29/07) з проханням повернути їм валютні кошти, перераховані згідно наданих ним платіжних доручень від 03.06.2021 №151 на суму 10 000 євро та від 14.06.2021 №154 на суму 63 500 євро у зв`язку із шахрайськими діями одержувача коштів, відповідачем ініційовано відкликання даних платежів до банка-кореспондента;

08.07.2021 банком-кореспондентом повернуто частину перерахованих коштів у сумі 51 400 євро та 675,67 євро, які конвертовано у гривню та зараховано на рахунок позивача відповідно до пункту 47 постанови Національного банку України (далі - НБУ) від 02.01.2019 №5;

вирішуючи спір у цій справі суд дійшов висновку про недоведеність порушення банком Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого постановою Правління НБУ від 28.07.2008 № 216 та про неефективність обраного способу захисту;

позивачем подано суду інформацію, що свідчить про внесення 29.06.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться лише відомості про вчинені кримінальні правопорушення та виключно слідчим, дізнавачем та прокурором відомостей про подію, а саме шахрайського заволодіння коштами Товариства невідомими особами, які втрутилися у його електронну переписку та надали недостовірні реквізити для перерахування коштів на рахунок закордонного банку, що розташований на території Ірландії (лист від 19.08.2022 №25аз/38/4/01-2022). Отже, позивач самостійно звернувся до правоохоронних органів із відповідною заявою, в якій повідомило про факт шахрайського заволодіння коштами товариства невідомими особами.

Наведені обставини, встановлені рішенням господарського суду міста Києва від 13.09.2022 у справі № 910/5802/22, яке набрало законної сили, мають преюдиціальне значення для вирішення спору у даній справі та не потребують повторного доказування відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Під час розгляду апеляційної скарги колегія суддів вирішувала питання щодо підсудності господарському суду даного спору за участю іноземної юридичної особи (відповідача у справі).

У судових засіданнях судом апеляційної інстанції досліджувалась копія контракту № 21 від 20.05.2021, яка подана позивачем до матеріалів даної справи, та копія контракту № 21 від 20.05.2021, яка, як зазначав представник відповідача і не заперечили представники позивача, подавалась останнім до справи № 910/5802/22.

У ході дослідження цих копій виявлена розбіжність в пункті 9.1. контракту № 21 від 20.05.2021.

Так, копія контракту № 21 від 20.05.2021, яка посвідчена 01.08.2022 підписом адвоката В. Корзаченка "Згідно з оригіналом" та печаткою містить пункт 9.1., що спори між покупцем та продавцем вирішуються судами за місцезнаходженням продавця.

Копія контракту № 21 від 20.05.2021, який подано позивачем у цій справі, не посвідчено адвокатом В. Корзаченком, але друга сторінка цієї копії контракту містить пункт 9.1. іншого змісту, що спори вирішуються у господарському суді міста Києва по місцю реєстрації покупця. Друга сторінка посвідчена печаткою позивача та підписом директора позивача. Підпис відповідача на цій сторінці відсутній.

З цього приводу адвокат позивача В. Корзаченко пояснював у судовому засіданні 24.01.2024, що копію контракту № 21 від 20.05.2021 він отримав електронною поштою від позивача, і не перевіряючи його зміст, посвідчив і надав до матеріалів справи №910/5802/22.

Також присутній у судовому засіданні 24.01.2024 директор позивача ОСОБА_1 пояснив, що оригіналу цього контракту не існує, є тільки його електронні копії, що в нього було декілька варіантів цього контракту, які він сам готував, і що суду в цій справі № 910/9480/22 він надав копію контракту з п. 9.1., відповідно до якого спори вирішуються в господарському суді міста Києва.

З тексту рішення господарського суду міста Києва від 13.09.2022 у справі №910/5802/22 вбачається, що 31.05.2021 позивач подав до АТ КБ "ПриватБанк" через Приват24 для Бізнесу контракт від 20.05.2021 № 21, укладений з компанією-нерезидентом "Bavaria Swiss AG used machinery", предметом якого є купівля-продаж навантажувача Liebherr L580 2015 року випуску за ціною 73 500 євро.

З метою визначення підсудності цієї справи з іноземним елементом та враховуючи, що у відповідача існує сумнів щодо достовірності документу, наданого позивачем у цій справі (копія контракту від 20.05.2021 № 21), суд апеляційної інстанції неодноразово витребовував в АТ КБ "ПРИВАТБАНК" примірник контракту від 20.05.2021 № 21, який ТОВ "НЕРУД-СПЕЦЗАПЧАСТИНА УКРАЇНА" надавало банку через Приват-24 для бізнесу для здійснення оплати навантажувача за ціною 73 500 Євро (ухвали від 31.01.2024, 28.02.2024, 20.03.2024, 24.04.2024).

Однак станом на 29.05.2024 вимоги зазначених судових ухвал АТ КБ "ПРИВАТБАНК" не виконані, витребуваний документ суду не надано.

У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини першої статті 73, частин першої, третьої статті 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний (п.п. 6.19, 6.20 постанови Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №910/11534/18). Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що спірні правовідносини виникли щодо контракту від 20.05.2021 № 21, редакція п. 9.1. якого передбачає, що спори між покупцем та продавцем вирішуються судами за місцезнаходженням продавця. При цьому, колегією враховано, що присутній у судовому засіданні 29.05.2024 директор позивача ОСОБА_1 визнав, що до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" через Приват-24 для бізнесу для здійснення оплати навантажувача за ціною 73 500 Євро та до матеріалів іншої справи № 910/5802/22 надіслав контракт від 20.05.2021 №21 з п. 9.1. у зазначеній редакції.

Питання стосовно необхідності розгляду спору судами України чи судом іншої держави стосується виведення спору з-під компетенції національних судів і за своєю правовою природою належить до питань визначення підсудності відповідного спору (близька за змістом правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 910/5430/18).

Параграфом 3 глави 2 ГПК України урегульовано територіальну юрисдикцію (підсудність).

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Частиною 1 статті 45 ГПК передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 365 ГПК).

Разом з тим під час розгляду справ у спорах за участю іноземних юридичних осіб господарським судам України необхідно виходити із встановленої статтею 11 ГПК України пріоритетності застосування правил міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо правил, передбачених законодавством України. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2021 у справі № 925/467/20.

Згідно з ч. 1 ст. 366 ГПК підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Питання, що виникають у сфері приватноправових відносинах з іноземним елементом (хоча б один учасники правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".

Відповідно до статті 76 Закону "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;

12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: 1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів у рамках державно-приватного партнерства, укладених Кабінетом Міністрів України, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт; 2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; 3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання; 4) якщо спір пов`язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; 5) якщо спір пов`язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; 6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; 7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; 8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; 9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України; 10) в інших випадках, визначених законами України (ст.77 Закону "Про міжнародне приватне право").

Суд, отримавши позов з вимогою до юридичної особи - нерезидента, повинен перш за все визначити, чи підсудна справа за участю іноземної особи судам України на підставі норм ГПК, Закону України "Про міжнародне приватне право" (зокрема статтям 76, 77 зазначеного Закону) та чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Подібний за змістом висновок викладений об`єднаною палатою Касаційного господарського суду від 16.06.2023 у справі № 926/4889/22.

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі (ст. 75 Закону "Про міжнародне приватне право").

Відповідно до статті 41 Закону України "Про міжнародне приватне право" учасники приватноправових відносин з іноземним елементом можуть укласти угоду про вибір суду, якою визначити підсудність судам певної держави або одному чи декільком конкретним судам певної держави справ у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з такими правовими відносинами.

Угода про вибір суду укладається у письмовій формі незалежно від місця її укладення. Угода про вибір суду, якою обрано суд України, укладається у письмовій формі відповідно до закону України.

Угода про вибір суду не може передбачати зміну виключної підсудності справи з іноземним елементом судам України.

Недійсність правочину, складовою частиною якого є угода про вибір суду, не тягне за собою недійсність угоди про вибір суду.

Пунктом 9.1. контракту № 21 від 20.05.2021, посвідченого підписом адвоката позивача, передбачено, що будь-який спір між покупцем та продавцем вирішується судами за місцезнаходженням продавця.

Дана справа не підпадає під випадки виключної підсудності, визначені у статті 77 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Отже вирішуючи питання щодо підсудності спору у цій справі судам України з урахуванням вказаних норм статей 41, 76, 77 Закону "Про міжнародне приватне право", колегія суддів дійшла висновку, що спір у цій справі не підсудний господарському суду. Відповідач - Bavaria Swiss AG used machinery (Talacherstrasse, 11a, CH-6340 Baar Zug, Switzerland) є резидентом Швейцарії, не має на території України філій, представництв, також відсутні відомості про наявність в Україні його рухомого чи нерухомого майна, що виключає можливість застосування статті 76 Закону "Про міжнародне приватне право", а спір має розглядатися судом країни місцезнаходження відповідача (продавця).

За змістом пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Враховуючи те, що спір у цій справі за участю відповідача - нерезидента не підлягає вирішенню судами України, у тому числі в порядку господарського судочинства, рішення суду першої інстанції, ухвалене по суті, слід скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково (пункт 4 частини першої статті 275 ГПК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Перевіривши рішення суду першої інстанції на предмет правильності застосування норм матеріального та процесуального права, в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вирішила, що прийняте у справі рішення підлягає скасуванню, а провадження у даній справі закриттю з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 231 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції у порядку вимог частини 2 статті 231 ГПК України роз`яснює сторонам, що спір у цій справі має вирішуватися компетентним судом країни місцезнаходження відповідача (Швейцарії).

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частин 5, 6 статті 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами 3- 5 цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини 8 статті 129 цього Кодексу.

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір").

Керуючись ст.ст. 129, 231, 269, 275, 278, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Bavaria Swiss AG used machinery задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 28.06.2023 у справі №910/9480/22 скасувати.

Провадження у справі № 910/9480/22 закрити.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови підписано - 10.06.2024.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко