Постанова

від 05.06.2024 по справі 136/2368/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 136/2368/23

Провадження № 22-ц/801/990/2024

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 рокуСправа № 136/2368/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді - Голоти Л.О. (суддя-доповідач),

суддів Медвецького С. К., Рибчинського В. П.,

за участю секретаря судового засідання Луцишина О. П.,

розглянув у відкритому судовомузасіданні справу № 136/2368/23 за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 21.02.2024, ухвалене у складі судді Кривенка Д. Т. в приміщенні суду в м. Липовець, повний текст рішення складено 1.03.2024, -

в ст ан о в и в :

18.12.2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом (вх № 9949) до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання права власності на нерухоме майно, в якому просила визнати за нею право власності на нерухоме майно з прибудовами, загальною площею 257 кв.м., у тому числі квартиру АДРЕСА_1 /а. с. 1-2/.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29.11.2021 позивач звернулася із заявою до міського голови Липовецької міської ради про надання її сім`ї частини приміщення «Профілакторію» по АДРЕСА_2 для власних потреб, оскільки фактично користується нею вже досить довго і рішенням виконавчого комітету Липовецької міської ради № 201 від 23.12.2009 позивачу було надано для проживання квартиру АДРЕСА_3 у даному приміщенні.

10.01.2022 позивачу надано відповідь за результатами розгляду її заяви зі змісту якої слідує, що враховуючи давність відкритого та безперервного володіння даним приміщенням, їй слід у судовому порядку визнати право власності на дане майно.

Позивач вказує, що її право на вищевказану квартиру в приміщенні колишнього профілакторію СТОВ «Оберіг», що розташований в АДРЕСА_2 , підтверджується рішенням виконавчого комітету Липовецької міської ради №201 від 23.12.2009.

Як слідує із експлікації внутрішніх площ по плану будівлі технічного паспорту на виробничий будинок позивачу надано для проживання приміщення за № 4, де вказана житлова площа 54,5 кв. м. та загальна площа 74,6 кв. м., до складу якого увійшло: 1 - коридор, 2, 3, 4 - кімнати та 5 - коридор. Інша частина будівлі залишилася по даний час у відкритому, безперервному та тривалому користуванні позивача. Позивач є споживачем та платником споживаної електроенергії з грудня 2010 року по даний час за місцем проживання її сім`ї за вказаною адресою, а також вона здійснила проведення і підключення водопостачання. Факт вільного, відкритого та безперервного за часом користуванням нерухомим майном за вказаною адресою підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 21.02.2024 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу (вх. № 3101 від 28.03.2024) /а. с. 72-76/, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповноту з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду та постановити нове про задоволення позовних вимог.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що право позивача на квартиру АДРЕСА_4 підтверджується рішенням виконавчого комітету Липовецької міської ради № 201 від 23.12.2009. Суд першої інстанції не дослідив позицію відповідача, який у своїх відповідях роз`яснив позивачу право звернутися у суд з позовом про визнання права власності в порядку набувальної давності. Судом не вирішено заяву про виклик і допит свідка. Суд не визнавав явку сторін обов`язковою в судове засідання та не з`ясував думку відповідача щодо пред`явленого позову.

У строк встановлений судом відзив на апеляційну скаргу не надходив.

24.04.2024 до Вінницького апеляційного суду надійшла заява (вх № 1507) Липовецької міської ради, в якій відповідач просить апеляційну скаргу розглядати без участі представника міської ради. Проти задоволення апеляційної скарги не заперечує.

4.06.2024 до суду надійшли доповнення (вх № 5709) ОСОБА_1 до апеляційної скарги.

Ознайомившись ізподаними доповненнями,колегія суддівдійшла висновкупро їхповернення ОСОБА_1 з підстав,передбачених статтею364ЦПК України,оскільки з матеріалів справи вбачається, що рішення суду першої інстанції ухвалено 21.02.2024, повний текст рішення складено 1.03.2024, тому останнім днем його апеляційного оскарження є 1.04.2024. Разом з цим, доповнення до апеляційної скарги на рішення суду від 21.02.2024 подано ОСОБА_1 4.06.2024, тобто поза межами строку, визначеного частиною першоюстатті 364 ЦПК України. Поновлення строку на подання доповнень до апеляційної скарги нормами ЦПК України не передбачено. Крім цього, ОСОБА_1 не надано доказів надсилання копій доповнень до апеляційної скарги іншим учасникам справи. У зв`язку з пропуском такого строку, колегія суддів ухвалила у прийнятті доповнень до апеляційної скарги відмовити та повернути їх позивачу.

У судовому засіданні засідання ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статті 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України з таких підстав.

У справі встановлено наступні обставини.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Липовецької міської ради № 201 від 23.12.2009 позивачу надано для проживання 3 кімнати загальною площею 73,8 кв. м. (житловою площею 54,5 кв. м.) в приміщенні колишнього профілакторію СТОВ «Оберіг», що розташоване в АДРЕСА_2 . Склад сім`ї - три особи, в тому числі два сини. ОСОБА_1 перебуває на першочерговому обліку у пільговій черзі під № 5 із 15.09.1987. З такого рішення вбачається, що секретареві міської ради доручено видати позивачу ордер на заселення, відповідно до чинного законодавства.

/а. с. 13 зворот/.

Рішенням виконавчого комітету Липовецької міської ради «Про зняття громадян з квартирного обліку» від 25.03.2010 № 39, ОСОБА_1 знято з квартирного обліку, у зв`язку із поліпшенням житлових умов, а саме одержання житла - будівлі профілакторію за адресою: АДРЕСА_2

/а. с. 14/.

Позивач є споживачем та платником електроенергії з грудня 2010 року по даний час за місцем проживання її сім`ї, а це АДРЕСА_2 , що підтверджується Договором про підключення та користування електричною енергією та зокрема квитанціями про оплату спожитої електроенергії.

/а. с. 7 зворот, 9, 10 зворот, 11/.

ОСОБА_1 29.11.2021 звернулась із заявою на ім`я міського голови про надання її сім`ї частину приміщення «Профілакторію» по АДРЕСА_2 , для власних потреб, оскільки фактично користується нею вже досить довго.

/а. с. 4 зворот/.

Із відповіді позивачу на її звернення від 10.01.2022 № 01-17/Б-180 від відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Липовецької міської ради слідує, що приміщення профілакторію знаходиться у власності територіальної громади міста в особі Липовецької міської ради (комунальна власність) відповідно до свідоцтва про право власності від 25.03.2010 № 17, зареєстрованого в КП "ВООБТІ", що підтверджується витягом про реєстрацію права власності не нерухоме майно.

/а. с. 15/.

Як слідує із експлікації внутрішніх площ по плану будівлі технічного паспорту на виробничий будинок їй було виділено приміщення за № 4, де вказана житлова площа 54,5 кв.м. та загальна площа 74,6 кв.м. до складу якого увійшло 1 коридор, 2, 3, 4 - кімнати та 5 коридор.

Інша частина будівлі залишилась по даний час у відкритому, безперервному та тривалому користуванні позивача. При цьому, як вбачається зі свідоцтва про право власності від 25.03.2010 № 17 загальна площа будівлі профілакторію з прибудовами становить 257,0 кв.м.

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов від 16.11.2023 позивач проживає відкрито, безперервно та добросовісно у частині приміщення профілакторію за адресою: АДРЕСА_2 , з 25.11.2009 по даний час, протягом якого здійснила ремонт, провела комунікації, а конфліктів на фоні проживання позивача із Липовецькою міською радою не було.

/а. с. 12/.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на добросовісність володіння спірною нерухомістю є недоведеним, а позов про визнання права власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і знала, хто є власником.

Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог зроблено за повного з`ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344ЦК України є:наявність суб`єкта,здатного набутиу власністьпевний об`єкт;законність об`єктаволодіння;добросовісність заволодіннячужим майном;відкритість володіння;безперервність володіння;сплив установленихстроків володіння;відсутність нормизакону прообмеження абозаборону набуттяправа власностіза набувальноюдавністю.Для окремихвидів майна(нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344Цивільного кодексуУкраїни добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном».

Відповідно до частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши,що позивачне довелаумов длянабуття прававласності занабувальною давністю, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову.

Судом першоїінстанції встановлено,що зрішення виконавчогокомітету Липовецькоїміської ради№ 201від 23.12.2009вбачається,що позивачунадано дляпроживання 3кімнати загальноюплощею 73,8кв.м.(житловоюплощею 54,5кв.м.)в приміщенніколишнього профілакторіюСТОВ «Оберіг»,що розташованев АДРЕСА_2 . Секретареві міської ради доручено видати позивачу ордер на заселення, відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до відповіді позивачу на її звернення від 10.01.2022 № 01-17/Б-180 від відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Липовецької міської ради приміщення профілакторію знаходиться у власності територіальної громади міста в особі Липовецької міської ради (комунальна власність) відповідно до свідоцтва про право власності від 25.03.2010 № 17, зареєстрованого в КП «ВООБТІ», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності не нерухоме майно.

Судом також встановлено, що як слідує із експлікації внутрішніх площ по плану будівлі технічного паспорту на виробничий будинок позивачу було виділено приміщення за № 4, де вказана житлова площа 54,5 кв. м. та загальна площа 74,6 кв. м. до складу якого увійшло 1 коридор, 2, 3, 4 - кімнати та 5 коридор. Інша частина будівлі залишилась по даний час у відкритому, безперервному та тривалому користуванні позивача.

При цьому як вбачається зі свідоцтва про право власності 25.03.2010 № 17 загальна площа будівлі з прибудовами становить 257,0 кв. м.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння (постанова ВС від 1.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц).

Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності (постанова ВП ВС від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17).

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без правової підстави володіння чужим майном, а наявність у володільця певного юридичного документа (наприклад ордер на заселення), виключає застосування положень частини першої статті 344 ЦК України (постанова ВС від 27.09.2018, по справі №571/1099/16-ц).

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником (постанова ВС від 19.09.2018, по справі № 296/6949/17).

Суд першої інстанції також правомірно зазначив про те, що посиланняпозивача надобросовісність володінняспірною нерухомістює недоведеним,а позовпро визнанняправа власностіза давністюволодіння неможе заявлятиособа,яка володіємайном заволею власникаі знала,хто євласником.

Таким чином суд першої інстанції вірно виснував, що на квартиру АДРЕСА_1 відсутні підстави для визнання права власності за набувальною давністю, оскільки ОСОБА_1 користується даною квартирою на законних підставах, а саме рішення виконавчого комітету Липовецької міської ради № 201 від 23.12.2009 року та нормами діючого законодавства визначений інший порядок набуття права власності на таке майно. На іншу частину приміщення колишнього профілакторію СТОВ « Оберіг» загальною площею 183, 2 кв.м. ( 257, 0 кв.м.- 73, 8 кв.м.) підстав для визнання права за набувальною давністю немає, оскільки дане приміщення знаходиться у власності територіальної громади міста в особі Липовецької міської ради (комунальна власність) відповідно до свідоцтва про право власності від 25.03.2010 року № 17 і ОСОБА_1 було відомо про даного власника і про факт користування нею чужим майном.

Колегія суддів враховує, що за змістомстатті 344 ЦК Українинабувальна давність, як спосіб набуття права власності відноситься до першопочаткових, бо права набувача не базуються на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базуються на сукупності обставин, зазначених в частині першійстатті 344 ЦК України. А саме, тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном, як своїм власним.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння, як підстави для набуття права власності за набувальною давністю за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Позивач не довела обов`язкової підстави набуття права власності за набувальною давністю як добросовісність, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Доводи апеляційноїскарги проте,що судпершої інстанціїне дослідивпозицію відповідача,який усвоїх відповідяхроз`яснив позивачуправо звернутисяу судз позовомпро визнанняправа власностів порядкунабувальної давності,не вирішивзаяву провиклик ідопит свідка,не визнававявку сторінобов`язковою всудове засідання,тим самимне з`ясувавшидумку відповідачащодо пред`явленогопозову,суд апеляційноїінстанції невважає такими,що спростовуютьправильні висновкисуду першоїінстанції,оскільки усправі вставнолено,що приміщення профілакторію знаходиться у власності територіальної громади міста в особі Липовецької міської ради (комунальна власність) відповідно до свідоцтва про право власності від 25.03.2010 № 17, зареєстрованого в КП «ВООБТІ», тому зазначена обставина є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою, другоюстатті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 21.02.2024 у даній справі залишити без змін.

Поновити дію рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 21.02.2024 у даній справі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Головуючийсуддя Л. О. Голота

Судді: С. К. Медвецький

В. П. Рибчинський

Повний текст постанови складено 10.06.2024.