Ухвала

від 27.05.2024 по справі 450/2275/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/2275/18 Головуючий у 1 інстанції Мельничук І.І.

Провадження № 22-ц/811/628/24 Доповідач в 2-й інстанції Ванівський О. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2024 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря Лук`янович А.П.

з участю: представника позивача адвоката Райхеля Р.П., представника відповідача адвоката Квак В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 нарішення Пустомитівськогорайонного судуЛьвівської області,ухвалене ум.Пустомити 27вересня 2018року у складі судді Мельничук І.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 простягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

В липні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 простягнення заборгованості.

В обгрунтування позовних вимог покликалась на те, що 9 квітня 2010 року між сторонами укладено усний договір позики, відповідно до якого вона (позивач) надала відповідачу у борг 200000 доларів США, які відповідач зобов`язувався повернути до 1 січня 2017 року. Вказувала, що на підтвердження факту отримання позики відповідач написав розписку, якою підтвердив отримання в борг коштів та зобов`язувався повернути борг у вищевказаний термін. Зазначає, що строк договору сплив. Під різними приводами відповідач ухиляється від виконання свого обов`язку повернути позичені кошти. Просила позов задовольнити.

Рішенням Пустомитівськогорайонного судуЛьвівської областівід 27вересня 2018року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 кошти у розмірі 200000 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного Банку України становить 5 244000 грн. Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що між сторонами жодного договору позики не укладалося. Договір позики у 2018 році укладено фіктивно, без наміру його виконання, а з метою позбавити її ( ОСОБА_1 ) можливості отримати кошти, які ОСОБА_5 взяв у неї ( ОСОБА_1 ) в борг.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постановою Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховногосудувід14грудня2023рокукасаційнускаргу ОСОБА_2 задоволеночастково. Постанову Львівського апеляційного суду від 11 травня 2023 рокускасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача адвоката Райхеля Р.П. на заперечення апеляційної скарги, представника відповідача адвоката Квак В.М. на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційне провадження слід закрити.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням визнання позову відповідачем ОСОБА_5 , вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики є законними і обґрунтованими.

Матеріалами справи та судом встановлено, що 09 квітня 2010 року між

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір позики, на підтвердження якого ОСОБА_5 склав розписку, про те що позичив у ОСОБА_2 200 000 дол. США та зобов`язується їх повернути до 01 січня 2017 року.

27 вересня 2018 року представник ОСОБА_5 адвокат Квак В. М. подав до суду першої інстанції заяву про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника на підставі наявних матеріалів, з урахуванням того, що відповідач позов визнає.

У провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області перебувала справа № 450/5370/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 березня 2022 року у справі № 450/5370/21 позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 10 березня 2014 року в розмірі 220 000 дол. США, з яких 150 000 дол. США основний борг, 70 000 дол. США проценти за користування позикою.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини

і громадянина захищаються судом.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення у справі «DeGeouffredelaPradellev.France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує, у тому числі відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК Україниучасники справи,

а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи,

а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити

в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

В зазначеній статті визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві

групи, учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право

у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Водночас, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 зазначив, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 351/592/18 вказано, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі

у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Схожі висновки сформульовані Верховним Судом у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, відповідно до яких рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником

і сторонами спору не може братися до уваги.

У справі, яка переглядається, з апеляційною скаргою на рішення суду звернулася ОСОБА_1 , яка не брала участі в розгляді справи, але вважала, що рішенням районного суду вирішено питання про її права та інтереси.

В обґрунтування апеляційної скарги на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року ОСОБА_1 стверджувала, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 жодного договору позики не укладалося, а позов подано з метою позбавити її можливості отримати кошти, які ОСОБА_5 взяв у неї в борг за дійсним договором позики.

У справі пред`явлено вимогу про стягнення боргу за договором позики, стороною якого не є особа, що подала апеляційну скаргу, та майно якої не є предметом спору.

Будь-яких належних та допустимих доказів того, що оскаржуваним рішенням суду порушені права ОСОБА_1 не надано, оскільки скаржник за апеляційною скаргою не є стороною договору позики від 9 квітня 2010 року, а отже зобов`язання за цим договором не створили жодних обов`язків для неї.

Таким чином, колегія суддів вважає, що питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 при вирішенні позову не вирішувалися. Ні мотивувальна, ні резолютивна частини оскаржуваного рішення не містять будь-яких висновків щодо прав та обов`язків скаржника, а тому відсутні підстави для висновку, що оскаржуваним рішенням допущено порушення її прав та інтересів.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про закриття апеляційного провадження на підставі п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України, у відповідності до якої суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Крім того,ухвалою Львівськогоапеляційного судувід 15травня 2024року заяву представника ОСОБА_2 адвоката Райхеля Романа Петровича про забезпечення позову - задоволено.

Накладено арешт на: - нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1 , - корпоративні права, які належать ОСОБА_6 у вигляді частки в Товаристві з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство «КООРДИНАТА», ЄДРПОУ 20843739, юр.адреса: 79495, м.Львів, м.Винники, вул.Винниченка 14. та заборонити відчуження вказаного майна будь-яким способом.

22 травня 2024 року від представника ОСОБА_1 надійшла заява про скасування заходів забезпечення позову.

Згідно ч. ч. 1, 7, 8 ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Відповідно до п. 10Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9,заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Тобто, суд наділений правом скасувати заходи забезпечення позову лише за умови, коли відпали підстави, з якими закон пов`язує можливість застосування таких заходів.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки рішення Пустомитівського районного суду Львівської області, ухвалене у м. Пустомити 27 вересня 2018 року не виконане, а також те, що між сторонами дійсно існує спір щодо стягнення заборгованості, підстави з яких суд виходив при забезпеченні позову не відпали, а тому клопотання про скасування заходів забезпечення позову є передчасним та безпідставним.

Керуючись ст.ст.362, 367, 368, 374, 381, 382, 383 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області, ухвалене у м. Пустомити 27 вересня 2018 року у складі судді Мельничук І.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 простягнення заборгованості - закрити.

В задоволенні заяви представника апелянта адвоката Колошкіна Ігоря Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05.06.2024 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.