Постанова

від 10.06.2024 по справі 750/997/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

10 червня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/997/24

Головуючий у першій інстанції Карапута Л. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/781/24

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді Мамонової О.Є.,

суддів - Висоцької Н.В., Онищенко О.І.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Комунальне підприємство «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 березня 2024 року (проголошено о 13:02, повний текст складено 25.03.2024) у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

У С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Чернігівської обласної ради (далі по тексту КП «Чернігівське МБТІ»), в якому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 9 937 грн та судові витрати.

Позов обґрунтовувала тим, що вона з 16.11.2021 перебувала у трудових відносинах з КП «Чернігівське МБТІ», спочатку на посаді бухгалтера, а з 01.02.2022 переведена на посаду заступника начальника. Наказом від 30.11.2023 її звільнено за власним бажанням, однак у день звільнення відповідач не виплатив всіх належних їй при звільненні сум. Лише 29.12.2023 відповідач перерахував на її картковий рахунок грошові кошти частину заробітної плати невиплаченої при звільненні у розмірі 9 654,71 грн.

Указувала, що середній заробіток за час затримки розрахунку (20 днів) складає 9 937 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.03.2024 в задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «Чернігівське МБТІ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким її позов до КП «Чернігівське МБТІ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо обґрунтування процесуальних порушень заявниця зазначає, що відповідач відзиву на позов не подавав, докази на підтвердження своєї позиції представник відповідача подав безпосередньо під час судових засідань 23.02.2024 та 21.03.2024, які долучені судом першої інстанції до матеріалів справи у порушення вимог ч. 8, 9. 10 ст. 83 ЦПК України.

Позивачка зазначає, що написала заяву про звільнення 30.11.2023, цієї ж дати була звільнена, про задоволення заяви про звільнення з 30.11.2023 дізналася 01.12.2023, а тому у неї не було фізичної та юридичної можливості провести розрахунок з собою 01.12.2023, оскільки вона звільнена 30.11.2023.

Уважає, що обґрунтування судом неможливості вчасного розрахунку відсутністю в штатному розписі посадової особи, яка б виконувала обов?язки по веденню бухгалтерського обліку, посилання на умови укладеного договору про надання бухгалтерських та інформаційно-консультаційних послуг, встановлення відсутності вини у підприємства, а також періоду прострочення - суперечить вимогам ст. 116, 117 КЗпП України, ст. 43 Конституції України.

У відзиві на апеляційну скаргу КП «Чернігівське МБТІ» просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки суд повно і всебічно дослідив всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, ухвалив законне і обґрунтоване рішення у справі.

Зазначає, що при зверненні до суду позивачка не вказала, що згідно посадових обов`язків належні їй кошти у день звільнення, який є робочим днем, повинна була перерахувати на свій рахунок особисто вона як єдиний бухгалтер підприємства, в якому на день її звільнення, окрім неї, було всього два працівники: новопризначений в.о. начальника та технік.

Указує, що як відповідальна за перерахування коштів особа ОСОБА_1 не повідомила в.о. начальника КП «Чернігівське МБТІ» про те, що кошти не перераховані, а тому кошти невиплачені з вини позивачки.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, врахувавши доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:

- після звільнення позивачки з роботи, підприємство не мало в штатному розписі посадової особи, яка б виконувала посадові обов`язки по веденню бухгалтерського обліку;

- підприємство після звільнення позивачки з роботи на наступний день уклало Договір про надання бухгалтерських та інформаційно-консультаційних послуг від 01.12.2023, по виконанню умов якого 29.12.2023, а саме в місячний термін, було здійснено перерахунок грошових коштів на картковий рахунок позивачки в повному розмірі;

- відсутня вини роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції через його невідповідність обставинам справи, і, як наслідок, неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Судом у справі встановлено, що з 17.12.2021 ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду бухгалтера КП «Чернігівське МБТІ» за сумісництвом (а.с. 9).

Наказом КП «Чернігівське МБТІ» № 1/1-О від 01.02.2022 ОСОБА_1 переведено з 01.02.2022 на посаду заступника начальника за сумісництвом та доручено їй, додатково, виконання обов`язків бухгалтера за суміщенням (а.с.24).

Наказом КП «Чернігівське МБТІ» № 1/2-О від 01.02.2022 призначено ОСОБА_1 , заступника начальника за сумісництвом, з 01.02.2022 відповідальною за ведення бухгалтерського обліку (а.с. 25).

30.11.2023 ОСОБА_1 звернулася із заявою до в.о. начальника КП «Чернігівський МБТІ», в якій просила звільнити її за власним бажанням з 30.11.2023 у зв`язку з погіршенням стану здоров`я (а.с. 31).

Наказом КП «Чернігівське МБТІ» № 9-0 від 30.11.2023 ОСОБА_1 заступника начальника звільнено за власним бажанням з 30.11.2023 (ст. 38 КЗпП України) з виплатою їй компенсації за 20 календарних днів невикористаної відпустки за період робочого року: з 16.12.2022 по 30.11.2023. (а.с. 11). З даним наказом ОСОБА_1 ознайомилася 01.12.2023, про що свідчить її підпис та дата у наказі.

Відповідно до банківської виписки по рахунку клієнта ОСОБА_1 за 29.12.2023 останній перераховано на поточний рахунок працівника заробітну плату за 2 половину листопада 2023 року у сумі 9654,71 грн (а.с. 12).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до ст. 115 КЗпП Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч. 5 ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Частиною шостою статті 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Отже, держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував положення ст. 116 КЗпП України, відповідно до якої на відповідача покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Так, КЗпП України містить прямий припис про обов`язок роботодавця при звільненні працівника здійснити з ним розрахунок. При цьому відсутність у штатному розписі посадової особи, яка б виконувала функції бухгалтера не звільняє роботодавця від вказаного обов`язку та не виключає вини роботодавця в невиплаті належних звільненому працівникові коштів, не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Саме працівника законодавство України визнає як менш захищену сторону трудового спору. А тому метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З матеріалів справи вбачається, що КП «Чернігівське МБТІ» в порушення вимог КЗпП України в день звільнення не здійснив виплату заробітної плати ОСОБА_1 , кошти позивачці було виплачено лише 29.12.2023.

Таким чином, встановивши, що у день звільнення КП «Чернігівське МБТІ» не здійснило виплату належних ОСОБА_1 сум при звільнені, колегія суддів уважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені.

Доводи відзиву, стосовно того, що саме ОСОБА_1 була відповідальною за перерахування коштів, але цього не здійснила та не повідомила про це в.о. начальника КП «Чернігівське МБТІ» не заслуговують на увагу, з огляду на те, що покладення обов`язків бухгалтера на ОСОБА_1 не звільняє роботодавця від обов`язку провести всі передбачені законодавством України виплати та не свідчить про відсутність його вини.

Щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивачки, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до довідки КП «Чернігівське МБТІ» № 24 від 20.03.2024 нарахований дохід ОСОБА_1 за період з 01.10.2023 по 30.11.2023 згідно відомостей нарахування зарплати: 21 364,50 грн. Середньоденна заробітна плата складає: 485,56 грн (а.с. 40).

ОСОБА_1 звільнена 30.11.2023, належні їй виплати перераховано 29.12.2023, таким чином затримка розрахунку при звільненні становить 20 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 9 711,20 грн (485,56 грн х 20 днів).

Таким чином, з КП «Чернігівське МБТІ» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 9 711,20 грн.

Ураховуючи вищевикладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.03.2024 скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно до ч. 1 ст. 133 ЦК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи зазначене, на користь позивачки з відповідача підлягають стягненню понесені нею судові витрати у вигляді судового збору, оплата яких підтверджена квитанціями (а.с.1, 75).

У зв`язку з частковим задоволенням позову на суму 9 711,20 грн, що становить 97,73 % від оскаржуваної суми, з КП «Чернігівське МБТІ» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1 183,70 грн (1 211,20 грн х 97,73%) судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 1 775,56 грн (1816,80 грн х 97,73%) судового збору за розгляд справи апеляційним судом, а в сумі 2 959,26 грн.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 березня 2024 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради (місцезнаходження: пр. Перемоги, б. 33, м. Чернігів, код ЄДРПОУ 03358162) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 9 711 (дев`ять тисяч сімсот одинадцять) грн 20 коп. та 2959 (дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн 26 коп. судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуюча О.Є. Мамонова

Судді: Н.В. Висоцька

О.І. Онищенко