Рішення

від 30.05.2024 по справі 922/721/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2024м. ХарківСправа № 922/721/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Виробничого кооперативу "Житлово-експлуатаційний кооператив "КОМФОРТ-НОВОБУД", м. Харків до Акціонерного товариства "Харківобленерго", м. Харків про визнання укладеним додатку договору за участю представників:

позивача - Гавриленко Н.А. (в режимі відеоконференції)

відповідача - Яковлевої М.С.

ВСТАНОВИВ:

Виробничий кооператив "Житлово-експлуатаційний кооператив "КОМФОРТ-НОВОБУД" (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 06 березня 2024 року із позовною заявою про прийняття як обов`язковою умовою, факт взаєморозрахунків між АТ «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» (надалі - Відповідач) та ВК «ЖЕК «КОМФОРТ-НОВОБУД» за спожиту електричну енергію на підставі окремих лічильників, а саме: лічильники електричної енергії МТХ 3 R30 № 005602014973, №005602014951, №005602014798, №005602014981, №005602014899, №005602014996 для освітлення сходових кліток, аварійного освітлення будинку, нежитлових приміщень, ліфтів, бойлерної, насосної, димовидалення, які встановлені в щиті ГРЩ2, та скласти відповідний Додаток №3.1. до Договору про постачання електричної енергії № 734/052075 від 24 червня 2016 року.

Суд своєю ухвалою від 08.03.2024 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №922/402/24, розгляд, якої вирішив здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на 21 березня 2024 року о 11:15. 21.03.2024 судом було відкладено підготовче засідання на 11.04.2024 о 11:45.

Ухвалою суду від 11.04.2024 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 02 травня 2024 року о 12:00.

Ухвалою суду від 02.05.2024 було повідомлено учасників справи про прийняття та долучення до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. № 11471 від 01.05.2024) з додатком, а судове засідання у справі відбудеться 23 травня 2024 року о(б) 11:00 год.

Відповідною ухвалою суду від 23.05.2024 було задоволено заяву (вх. № 13274 від 22.05.2024) в частині відкладення засідання, де представник Відповідача адвокат Гавриленко Н.А. просила надати доступ до справи № 922/741/24. Так, даною ухвалою суд повідомив, що судове засідання у справі відбудеться 30.05.2024 року о 12:15 год.

Представником Позивача у судовому засіданні було оголошено щодо поданого додаткового пояснення (вх.№ 14017), позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх. Так, у наданому поясненні Позивач посилається на заперечення Відповідача, викладених відзиві на позовну заяву (абз. 8-9 ст. 4), що саме Позивач самостійно визначився з приладами обліку. Проте, приєднуючись до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, що підтверджується заявою-приєднанням від 10.12.2018 р. Позивач самостійно не вказував приладів обліку. Оскільки дана Заява-приєднання сформована автоматично відповідно до умов Договору № 734/052075 від 24.06.2016 р., в додатку 3.1 до Договору № 734/052075 від 24.06.2016 р. було вже затверджено перелік приладів обліку. Не прийняття або відмова від вже існуючих умов та зобов`язань в умовах переходу до нових правил на роздрібному ринку електричної енергії за умови існування лише одного суб`єкта, який є оператором розподілу, стало б загрозою нормальному електропостачанню житлового будинку. Хоча АТ «Харківобленерго» є єдиним оператором системи розподілу в області.

Також, Позивач вказує, що з боку Відповідача (відзив на позовну заяву - абз. 7 ст. 5) були посилання, що представником Позивача з січня 2019 року подавалися звіти про обсяги спожитої електричної енергії саме за 5 лічильниками, що вказані у додатку до Договору 3.1. Позивачу не зрозумілі підстави стосовно яких повинно подаватись звіт на виконання п. 7.5 Договору № 734/052075 від 24.06.2016 р., та на умовах якого він як споживач приєднався до договору надання послуг з розподілу електричної енергії, що вимагає подання звіту щодо лічильників, визначених у додатку 3.1 до цього Договору.

На думку Позивача, Відповідачем здійснено замовчення того факту, що з 2016 року ним Позивачу виставляються рахунки відповідно до показань загальнобудинкового лічильника, який обліковує: 1) споживання у квартирах, які є приватною власністю і не є власністю або об`єктом користування позивача; 2) у приміщеннях нежитлового фонду, які також є приватною власністю і не є власністю або об`єктом користування позивача (лічильники саме щодо таких приміщень включені в договір); 3) у місцях загального користування саме які і має обслуговувати позивач і лічильники щодо яких не включені в договір, хоча позивач добросовісно сплачує за спожиту у них електричну енергію.

У відповідності до листа АТ «Харкіобленерго» забудовнику від 18.02.2016 р., інформація якого має бути використана для укладання договору про постачання/користування електроенергії вказано, що саме прилади обліку типу MTX R30 встановлено для обліку електроенергії для освітлення сходових кліток, нежитлових приміщень, ліфтів, бойлерної, насосної, димовидалення, які встановлюються на щиті ГРЩ-2. Таким чином, Позивач вважає, що було безпідставно включені будь-які інші прилади обліку, ніж передбачені проектною документацією, зокрема й ті, що обліковують споживання електроенергії у квартирах та приміщеннях, що належать на праві приватної власності іншим особам до Договору із споживачем ВК «ЖЕК «КОМФОРТ-НОВОБУД» (який не є власником або балансоутримувачем приміщень, надаючи виключно послуги з управління).

Представник Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вважав їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Так, згідно надано відзиву, Відповідач зазначає, що АТ Харківобленерго не є постачальником електричної енергії та не надає послуги з постачання електричної енергії, відповідно ВК ЖЕК КОМФОРТ- НОВОБУД не сплачує на користь АТ Харківобленерго вартість поставленої електричної енергії. Вартість послу з розподілу електричної енергії сплачується Позивачем на користь АТ Харківобленерго через постачальника електричної енергії, тобто відсутні прямі розрахунки між Позивачем та Відповідачем.

Також, Відповідач посилається на те, що ВК ЖЕК КОМФОРТ-НОВОБУД приєдналося до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, який оприлюднений на сайті АТ Харківобленерго, що підтверджується заявою-приєднанням від 10.12.2018 року. Крім того, в додатку до заяви приєднання до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №734/052075 від 24.06.2016 р., ВК ЖЕК КОМФОРТ-НОВОБУД визначився з точками комерційного обліку за об`єктом споживача та зазначив ідентифікаторний код точок розподілу 5 засобів обліку (№62Z8800958147519; № 62Z2452077073008; № 62Z8933676453111; №62Z5107688796372; № 62Z0610442978427), що фіксують обсяг електричної енергії розподіленої на територію всього будинку (загальнобудинкові лічильники). Відповідно до п. 5.1.10 Правил роздрібного ринку електричної енергії для комерційних розрахунків використовуються дані з основного вузла обліку власника електроустановки (об`єкта) за умови його відповідності вимогам проектних рішень.

Відповідач вказує, що зміни розрахункової (комерційної) схеми обліку електричної енергії (зміна місця встановлення розрахункових засобів обліку, переведення технічних засобів обліку у розрахункові тощо) можливі за умови внесення в установленому порядку змін до проектних рішень, які ВК ЖЕК КОМФОРТ-НОВОБУД здійснені не були.

Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу, а також про наявність учасників процесу та їх представників наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи, як того вимагають приписи ст.ст.6, 120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання пояснень, доказів, заперечень на позов та участь у судовому засіданні.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

11.06.2017 набрав чинності Закон України При ринок електричної енергії) Закон про ринок), який розмежовує діяльність суб`єкта господарювання з постачання та діяльність з розподілу електричної енергії.

У відповідності до п.5 ч.1 ст. 7 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності діяльність у сфері електроенергетики є ліцензованою та ліцензується з урахуванням особливостей, визначених Законом про ринок.

Органом ліцензування діяльності у сфері електроенергетики єтНаціональна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП, Регулятор).

Відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №1446 Акціонерне товариство «Харківобленерго» (АТ «Харківобленерго») є оператором системи розподілу (ОСР) та здійснює діяльність з розподілу електричної енергії у межах місць провадження господарської діяльності, а саме на території м. Харкова та Харківської області в межах розташування системи розподілу електричної енергії, та не є постачальником електричної енергії.

Тобто, АТ Харківобленерго не є постачальником електричної енергії та не надає послуги з постачання електричної енергії.

Вказане спростовує доводи позивача про проведення розрахунків за спожиту електричну енергію на користь відповідача, з огляду на те, що відповідач не є постачальником електричної енергії.

Щодо твердження позивача про необхідность визначення обсягів спожитої електричної енергії на підставі окремих лічильників, а саме: МТХ 3 R30 № 005602014973, №005602014951, №005602014798, №005602014981, №005602014899, №005602014996 для освітлення сходових кліток, аварійного освітлення будинку, нежитлових приміщень, ліфтів, бойлерної, насосної, димовидалення, які встановлені в щиті ГРЩ2, судом встановлено наступне.

Основні положення щодо організації комерційного обліку електричної енергії на роздрібному ринку електричної енергії визначені главою 2.3 розділу II Правил роздрібного ринку електрино енергії (далі Правила), затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312 та Кодексу комерційного обліку електричної енергії (далі ККОЕЕ).

Відповідно до положень п. 2.3.3 глави 2.3 розділу II Правил електроустановки споживачів мають бути забезпечені необхідними розрахунковими засобами вимірювальної техніки для розрахунків за спожиту електричну енергію, технічними засобами контролю і управління споживанням електричної енергії та величини потужності.

Розрахункові засоби вимірювальної техніки електричної енергії, технічні засоби контролю і управління споживанням електричної енергії та величини потужності встановлюються відповідно до вимог ККОЕЕ, Правил та проектних рішень.

Електроустановка споживача має бути обладнана необхідними засобами вимірювальної техніки електричної енергії відповідно до проектних рішень. При цьому місця (точки) встановлення розрахункових (комерційних) засобів обліку мають зазначатися у Договорі, укладеного між споживачем та Оператором системи розподілу (AT Харківобленерго).

Так, ВК ЖЕК КОМФОРТ-НОВОБУД приєдналося до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, який оприлюднений на сайті АТ Харківобленерго, що підтверджується заявою-приєднанням від 10.12.2018 року.

В додатку до заяви приєднання до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №734/052075 від 24.06.2016 р., ВК ЖЕК КОМФОРТ-НОВОБУД визначився з точками комерційного обліку за об`єктом споживача та зазначив ідентифікаторний код точок розподілу 5 засобів обліку (№ 62Z8800958147519; № 62Z2452077073008; № 62Z8933676453111; № 62Z5107688796372; № 62Z0610442978427), що фіксують обсяг електричної енергії розподіленої на територію всього будинку (загальнобудинкові лічильники).

Відповідно до п. 5.1.10 Правил роздрібного ринку електричної енергії для комерційних розрахунків використовуються дані з основного вузла обліку власника електроустановки (об`єкта) за умови його відповідності вимогам проектних рішень.

З урахуванням наведеного, зміна розрахункової (комерційної) схеми обліку електричної енергії (зміна місця встановлення розрахункових засобів обліку, переведення технічних засобів обліку у розрахункові тощо) можлива за умови внесення в установленому порядку змін до проектних рішень, що ВК ЖЕК КОМФОРТ-НОВОБУД здійснено не було.

Точкою зміни власника електричної енергії є точка розподілу/передачі електричної енергії, яка встановлюється на межі балансової належності. У свою чергу, межа балансової належності встановлюється сторонами у відповідному акті.

Як вбачається з Акту розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, межа балансової належності на контактних з`єднання в ГРЩ ЖЕК КОМФОРТ-НОВОБУД до ТП4574 та до ПР67 (пожежної сигналізації) та межа експлуатаційної відповідальності за стан обслуговування електромереж та установок встановлюється на контактних з`єднання в ГРЩ ЖЕК КОМФОРТ-НОВОБУД до ТП4574 та до ПР67 (пожежної сигналізації). При цьому встановлено, що саме позивач несе відповідальність за ГРЩ ЖЕК КОМФОРТ-НОВОБУД.

Тобто, електроенергія (як товар) змінює власника саме у точці розподілу межі балансової належності, яка в даному випадку розташована на ГРЩ ЖЕК КОМФОРТ-НОВОБУД до ТП4574 та до ПР67 (пожежної сигналізації).

Водночас, суд зазначає про обрання невірного способу захисту порушеного права позивачем, з огляду на наступне.

Суд наголошує, в когнетивності обраних Позивачем способів захисту, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим: (а) застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається;

(б) обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення;

(в) застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства;

(г) застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

Належним та ефективним способом захисту є лише той, який спрямований саме на ті правові наслідки, які захищають право.

Системний аналіз ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, ст. 5 ГПК України дає підстави для висновку, що вимога про застосування судом ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного приватного права та інтересу, який не суперечить закону, має бути викладена у позовній заяві, а саме має бути відображена (конкретно сформульована) у змісті позовних вимог, саме це є первинною підставою для застосування судом матеріально-процесуального інструментарію закону. Інакше суд позбавляється процесуальної можливості застосувати його та визначити ефективний спосіб захисту порушеного, невизнаного або оспореного приватного права та інтересу, який не суперечить закону.

Практика ВС щодо способів захисту базується на двох основних взаємопов`язаних принципах: (а) спосіб захисту має бути належним та ефективним; (б) має дотримуватися принцип процесуальної економії.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (Постанови ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (п. 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п. 6.13), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (п. 98).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та п. 75 рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі Афанасьєв проти України (заява № 38722/02), п. 8.40. Постанови ВП ВС від 25.01.2022 у справі № 143/591/20).

Підставою для застосування визначення судом ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного приватного права чи інтересу є обов`язкова умова, що предмет та підстави позову визначаються тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу. Адже неухильне дотримання одного з основних принципів господарського судочинства - принципу диспозитивності (п. 5 ч. 3 ст. 2 ГПК України) при визначенні підстав та предмету позову є підставою для правильного визначення судом ефективного способу захисту порушеного приватного права чи інтересу. І саме принцип диспозитивності пов`язаний з ефективним способом захисту приватного права.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 17 квітня 2018 року висловила тези, у яких чітко розмежовує правомочності носіїв суб`єктивних прав та суду. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Однак встановлення належності відповідачів і обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (165 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/73469613).

Відповідно до ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на власний розсуд. Через цю норму закону, також, реалізується ще один з основних принципів цивільного права - принцип свободи вибору поведінки особи при реалізації свого права на захист.

Особа вільна у виборі механізму здійснення свого права на захист, а також у змозі відмовитися від реалізації цього права. Це свідчить про те, що особа вільна у застосуванні будь-яких способів захисту, які передбачені чинним законодавством. Однак перш ніж застосувати той чи інший спосіб захисту, особа, права якої порушено, не визнано чи оспорено, постає перед проблемою вибору того чи іншого способу захисту, який оптимально забезпечить відновлення її порушеного права.

У контексті визначення процесуальних ініціатив сторони процесу КГС у постанові від 19.06.2019 року вказав наступне. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, котрі не мають процесуальної дієздатності. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.06.2019 У справі № 910/19581/16-ц. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82599569).

Оскільки окреслені питання в межах предмета спору є надто важливими в контексті визначення умов застосування процесуальних механізмів визначення судом ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного приватного права та інтересу варто проілюструвати таку судову справу.

На думку ВС у складі палати КГС, процесуально-правовий аспект захисту права включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але й необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права (Постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.09.2019 у справі №917/1739/19. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/84454017).

ВС в Ухвалі від 23 вересня 2019 року, обґрунтовуючи передачу справи до ВП ВС, зазначив, що встановлення способу захисту, а саме з`ясування позовних вимог, обґрунтування позову певними правовими нормами, як і посилання на фактичні обставини справи та визначення предмета спору, процесуальним законом покладено саме на позивача, у зв`язку з чим у відповідача у справі виникають певні правомірні очікування, оскільки реалізація його прав на захист проти позову перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з правовими вимогами та підставами, викладеними саме позивачем.

Керуючись з аксіомою цивільного судочинства jura novit curia (суд знає закон), при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка, проте, не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідних позовних вимог позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою), так і відповідача (який, заперечуючи проти позову, наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі) (Постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.09.2019 у справі №917/1739/19. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/84454017).

ВП ВС у Постанові від 4 грудня 2019 року зазначила, що суди, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального й процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом слід керуватися під час вирішення спору.

ВП ВС зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти, встановлені під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не приводить до зміни предмета позову та/або вибраного позивачем способу захисту (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/19. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/86310237).

Щодо оцінки судом належності обґрунтованого позивачем способу захисту, тобто суди мають визначити, чи є такий спосіб ефективний.

Відповідно до правових висновків ВП ВС, висловлених у постанові від 12.12.2018, абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом (із 15.12.2017 цей абзац викладено в іншій редакції, згідно якою суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках). У разі якщо закон або договір не визначать ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК у редакції, чинній на час розгляду справи ВП ВС). Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суди мають визначити, чи є такий спосіб ефективним: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (Постанова ВП ВС від 12.12.2018 року по справі № 339/142/16-ц).

З початком дії ч. 2 ст. 5 ГПК України остання зобов`язує суд займати активну позицію, тобто обирати між конкуруючими способами захисту, де привілеї у виборі тепер будуть мати самі та способи захисту порушеного права чи інтересу особи, які відповідатимуть критерію ефективності.

Здійснення таких активних дій полягають у аналізі (перевірці, тестуванню) викладених у позові вимог на предмет їх ефективності в аспекті спірних правовідносин, відповідності змісту порушеного права та характеру його порушення.

Наведене цілком узгоджується з теорією судового розсуду або судової дискреції, які на нашу думку, можуть бути застосовані як орієнтири у підходах до розуміння судової ролі або ж з огляду на завдання господарського судочинства навіть можуть певною мірою розглядатися як обов`язок суду.

У випадку заявлення позивачем декількох позовних вимог суд у межах процесуального обов`язку здійснює пошук саме ефективного способу захисту буде обирати один із шляхів правомірної поведінки: зупинитися на застосованості у конкретній справі як ефективного способу захисту, передбаченого законом чи договором, або ж визначити ефективний спосіб захисту, порушеного приватного права чи інтересу, який не суперечить закону. Тобто, обираючи ефективний спосіб захисту суддя виходить із наявних у нього дискреційних повноважень.

Способи захисту цивільних прав та інтересів встановлено у ч. 2 ст. 16 ЦК України. Так, починаючи з 15.12.2017, суд вправі захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що буде встановлений судом у визначених законом випадках. У свою чергу КУ не містить положень, які б зводились до обмеження осіб у праві на судовий захист їхніх цивільних прав, свобод чи інтересів. Навпаки, у ч. 5 ст. 55 Основного Закону України міститься загальне правило про те, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави є основною метою при вирішенні судом господарських справ та виконанні завдань господарського судочинства.

Суд встановлює способи захисту цивільних прав або інтересів визначені цим же Законом № 2147-VIII, де ч. 2 ст. 5 ГПК України доповнено новелою господарського судочинства відповідно визначення судом ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, а саме: у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зазначена новела у процесуальній нормі, є по суті спробою імплементації у національному процесуальному законодавстві усталеної практики ЄСПЛ, відповідно до якої конвенційні права мають бути практичними та ефективними, а справедливий судовий розгляд не закінчується ухваленням рішення, оскільки судове рішення також має бути виконане належним чином. Зазначена норма запроваджена законодавцем насамперед з метою ефективного захисту приватного права або інтересу, що визначається у спосіб, встановлений самим же судом, створює нові можливості для судового захисту.

Особливістю захисту суб`єктивних цивільних прав та інтересів є можливість вибору різних порядків визнання порушення прав та правового впливу на порушника, що не обмежується способами, встановленими ст. 16 ЦК України.

Вирізняють ознаки поняття способів захисту цивільних прав: 1) підставою їх застосування є закон чи договір; 2) реалізується суб`єктом у рамках матеріального правовідношення; 3) виникає із факту об`єктивно-протиправного діяння (порушення, невизнання чи оспорювання права). Наведене поняття способів захисту цивільних прав та його ознаки, на нашу думку, необхідно застосовувати також і до судових способів захисту приватних прав.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав - це закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. (Постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі N° 6-55Ц15. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43675421.).

Повертаючись до конвенційних провідників нової норми ст. 5 ГПК України, ст. 13 ЄСПЛ передбачено право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі конвенційних прав і свобод.

ЄСПЛ неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання ст. 13 СКПЛ, вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення у справі «Гуренка проти України» (Gurepka v.т Ukraine, №.61406/00, §59, 6.09.2005); «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоби його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey, №.21987/93, § 95, 18.12.1996); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення у справі «Кудла проти Польші» (Kudla v. Poland, №.30210/96, §158, 26.10.2000), рішення у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine, №.20390/07, $29, 16.05.2013) - Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №339/142/16-ц. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/79298376.

3 аналізу наведеної судової практики можна дійти висновку, що ЄСПЛ виділяє декілька конвенційних процесуальних вимог до ефективного національного засобу юридичного захисту: засіб є ефективним якщо він доступний і достатній: має бути достатнім не тільки в теорії, а й на практиці: повинен бути ефективним на практиці й по закону з урахуванням індивідуальних обставин справи. У той же час важливою ремаркою щодо змісту правової категорії «ефективний спосіб судового захисту» у приватному праві України правової категорії «ефективний національний засіб юридичного захисту» буде те, що його ефективність не залежить від впевненості в успішному результаті для заявника. У цьому випадку мета позитивного зобов`язання держави Україна за ст. 13 ЄСПЛ обмежується утворенням ефективного засобу юридичного захисту, що вступає у суперечність із головним завданням ефективного способу судового захисту для заявника - забезпечення реального результату. Тобто, ЄСПЛ не гарантує успішний результат для заявника, тому залишає широкий розсуд за національним судовим органом.

У справі N 339/142/16-ц, застосовуючи ч. 2 ст. 5 ЦПК України (є тотожною за змістом ст. 5 ГПК України), ВП ВС висловила таку позицію. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суди мають визначити, чи є такий спосіб ефективним: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

На думку суду, зазначена позиція ВП ВС не лише ґрунтується на практиці ЄСПЛ, а й ураховує останні наукові/доктринальні дослідження критерію ефективності в контексті обрання позивачем належного (адекватного) способу захисту приватного права та інтересу як категорії процесуального права, що є першим визначенням наукової категорії ефективний спосіб захисту, який міститься у практиці найвищого суду у системі судоустрою України (Визначення судом ефективного способу захисту приватного права та інтересу, який не суперечить закону: монографія /А.В. Потапенко/ За науковою редакцією д.ю.н., проф, І.Е. Берестової. Київ: Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва ім. ак. Ф.Г. Бурчака НАПрН України, 2022. 248 с.).

Таким чином, ефективний спосіб судового захисту - це пред`явлена до суду вимога (матеріально-правовий захід примусового характеру) про захист приватного права чи інтересу, що відповідає змісту порушеного права чи інтересу та забезпечує його реальне поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

В свою чергу, застосування (визначення) судом ефективного способу судового захисту може бути обережне (пасивне) або хоробре (активне). У разі відсутності ефективного способу захисту, на думку суду, він не вправі вийти за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 267 ГПК України). Це перше і основне легітимне обмеження суду у його праві визначати ефективний спосіб судового захисту.

Ефективний спосіб захисту не може бути сюрпризом для відповідача чи інших учасників процесу під час або після оголошення рішення суду.

Визначення (вибір) із альтернативних вимог можна розглядати як хоробре (активне) застосування судом процесуальної новели визначення судом ефективного способу захисту. Безумовно на суд буде впливати бюрократія процесу, але пасивна поведінка відповідача у процесі включає активність суду.

Спосіб захисту, який не суперечить закону - це пред`явлена до суду з метою ефективного захисту приватного права чи інтересу непоіменована вимога, яка не заборонена законом, ґрунтується на власному суб`єктивному уявленні позивача, що за технікою формулювання не вимагає дослівного відтворення тими словосполученнями, які застосовані у законі, однак йому не суперечить, відповідає змісту порушеного, невизнаного або оспорюваного приватного права чи інтересу та забезпечує його реальне поновлення.

У судовій практиці вже сформовано правові позиції застосовності новітніх норм щодо ефективного судового захисту до приватних прав чи інтересів різних галузей права.

Свого часу, змінюючи тенденції у судовій практиці ВС України виходив із того, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 КУ та Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, незаборонений законом.

Оскільки положення Конституції України а ЄСПЛ мають вищу юридичну силу, а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Обмежене тлумачення касаційним судом ст. 16 ЦК України суперечить зазначеним положенням та призвело до неправомірної відмови позивачу в реалізації його права на судовий захист. (Постанова Верховного Суду України від 21.05.2012 у справі №6-20цс. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24704776. Аналогічних правових висновків ВСУ дійшов у справах №6-18цс11, №6-69цс11, №6-110цс12, №6-32цс13 та ін.).

У судовій практиці було удосконалено правові висновки щодо реалізації суб`єктивних прав через обрання ефективного судового способу захисту.

Так, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 2 ГПК України, ч. 1, 2 ст. 11, ч. 1 ст. 15, ч. 16 ЦК України, уразі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування певного (конкретного) способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у межах захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин які існують між позивачем та відповідачем (Окрема думка судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду Погрібного С.О. у справі N753/7390/16-ц. URL:http://reyestr.court. gov.ua/Review/81772841).

Обмеженого (вичерпного) переліку способів захисту права та інтересів, які можуть бути застосовані в судовому порядку, чинне цивільне законодавство не містить.

Стаття 5 ГПК України не обмежує суд у виборі способу захисту, прямо передбаченого законом, а дозволяє, керуючись принципом верховенства права, визначити не тільки прямо передбачений в нормативному акті спосіб захисту порушеного права особи, а й спосіб захисту, який не передбачений законом, але не суперечить йому. В аспекті переваг застосування судами новели слід неодмінно підкреслити нарешті відшуканий шлях законодавчого вирішення питання відкриття переліку способів захисту, що дозволяє позивачу з метою ефективного захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного приватного права чи інтересу сформулювати власну вимогу. Чинна модель відкритого переліку способів захисту створює можливості для позивача бути по суті творцем закону і сформулювати той спосіб захисту, який не буде передбачений у законі або договорі, однак насамперед не суперечитиме закону. У свою чергу суд, погодившись із запропонованим у позові формулюванням, закріпить його у резолютивній частині рішення, й у разі набрання таким рішенням законної сили ефективний спосіб судового захисту приватного права або інтересу набуде форми нового непоіменованого способу захисту (Лесько .А О. Захист цивільних прав та інтересів судом. ЦЕНЗОР.НЕТ. URL:https://censor.net.ua/blogs/3038431/zahist_tsivlnih_prav_ta_nteresv_sudom№v_aspekt., PotapenkoA . Effective method of judicial defence of private right and interest: advantages and risks of application ofshort story. Ефективний спосіб судового захисту приватного права та інтересу: переваги і ризики застосування новели. Visegradjournal on human rights. 2019. №6 . P. 160).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (див. рішення у справах існування ефективного засобу правового захисту є гарантування «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia, №.41526/10, конвенційних прав у рамках національного правопорядку. §101, 24.07.2012; «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck Суди застосовують при розгляді справ ЄКПЛ та протоколи до неї, v Belgium, №.7654/76, $36-40, 6.11.1980).

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 ЄСПЛ, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення у справі проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine, №.61406/00, § 123, 59, 6.09.2005).

Статтею 8 Загальної декларації прав людини, прийнятої та проголошеної у резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948, визначено, що кожна людина має право на ефективне відновлення у правах компетентними національними судами у випадках порушення його основних прав, наданих йому конституцією або законом.

Пунктом 3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966, установлено, що кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні.

Міжнародним стандартом, що розкриває межі активності суду та надає відповідні рекомендації цивільним судам є висновок N 6 (2004) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо справедливого суду в розумний термін та ролі судді в судових процесах з урахуванням альтернативних засобів вирішення спорів. Коментуючи принцип з рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи, суд повинен (...) відігравати активну роль у забезпеченні швидкого ходу судового процесу при дотриманні прав сторін, у тому числі право на рівне ставлення. Зокрема, суд повинен мати повноваження proprio motu (з власної ініціативи) наказувати сторонам надавати такі пояснення, які є необхідними; наказувати сторонам з`являтися в суд особисто; піднімати питання права; вимагати надання доказів, принаймні в тих справах, де присутні інтереси не тільки сторін процесу; контролювати отримання доказів; виключати свідків, можливі свідчення яких не мають відношення до справи; обмежувати кількість свідків з певного факту там, де така кількість є надмірною (....). Такі повноваження мають здійснюватися в межах предмету судового провадження.

Тобто з наведеного переліку дій активної ролі суду, суд не вправі з власної ініціативи створювати нові ефективні способи захисту прав (зокрема, у цій справі, поєднувати взаємовиключні способи захисту права задля побудови нових правових конструкцій). Насамперед суд здійснює повноваження в межах предмету судового провадження, який за українською моделлю цивільного судочинства із зазначенням відповідного способу захисту права формує позивач у справі.

Відомий суддя, вчений Аарон Барак, визначаючи формальні джерела судового розсуду, зазначав, що суддя не може вирішити справу, поки не буде мати перед собою правову норму, відповідно до якої справа буде вирішуватися. Влада повинна визначати правову норму, відповідно до якої справа буде вирішуватися, а також межі застосування цієї правової норми. Зазначене визначення здійснюється для сторін, однак, керуючись принципом зобов`язального прецеденту, йому надається загальна нормативна сила у справах, у яких воно застосовується. Рішення стає актом правотворчості (Барак Аарон. Суддівський розсуд. Переклад з англійської., Видавництво HOPMA, 1999. C. 129.).

При цьому вимоги про застосування судом ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного приватного права чи інтересу, який не суперечить закону, насамперед будуть оцінюватися судом з точки зору відповідності його предмету і підставам позову.

У справі «Ятрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, №. 31107/96, § 65, 25.03.1999) стосовно відмови органів державної влади повернути заявникам їхнє майно (кінотеатр), Суд встановив, що існує різниця в характері інтересів, захищених ст. 13 ЄСПЛ та ст. 1 П N 1: перша забезпечує процедурну гарантію, а саме право на ефективний засіб правового захисту, тоді як процедурна вимога, притаманна останній, є допоміжною для ширшої мети забезпечення поваги до права на мирне володіння майном. Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу ЄСПЛ до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 ЄСПЛ). Зокрема, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до духу ЄСПЛ поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

3 початком дії ч. 2 ст. 5 ГПК України зобов`язує суд займати активну позицію, тобто обирати між конкуруючими способами захисту, де привілеї у виборі тепер будуть мати саме ті способи захисту порушеного права чи інтересу особи, які відповідатимуть критерію ефективності.

Здійснення таких активних дій полягають у аналізі (перевірці, тестуванню) викладених у позові вимог на предмет їх ефективності в аспекті спірних правовідносин, відповідності змісту порушеного права та характеру його порушення.

Наступним елементом ланцюга алгоритму є визначення судом конкретного способу захисту цивільного права, адже право чи інтерес мають бути захищені судому конкретний спосіб захисту цивільного права, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

До подібних правових висновків ВП ВС дійшла у постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17, зазначивши, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, не визнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. (Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах ВП ВС від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019у справі №569/17272/15-Ц).

Враховуючи вище вкладене, суд зазначає, що заявлена позивачем вимога про прийняття обов`язковою умовою, факт взаєморозрахунків між Харківобленерго та ВК ЖЕК КОМФОРТ-НОВОБУД за спожиту електричну енергію на підставі окремих лічильників не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Суд наголошує, що звертаючись із позовом про прийняття обов`язковою умовою, факт взаєморозрахунків між АТ Харківобленерго та ВК ЖЕК КОМФОРТ-НОВОБУД за спожиту електричну енергію на підставі окремих лічильників позивачем фактично ставиться питання про встановлення юридичного факту, що виходить за межі компетенції господарського суду.

Заявлена позовна вимога про складання відповідного Додатку № 3.1. до Договору про постачання електричної енергії № 734/052075 від 24 червня 2016 року також не підлягає задоволенню, з огляду на те, що складання додатків до договорів не належить до компетенції Господарських судів.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав лидини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-пр/2003: правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вище викладене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову в повному обсязі.

З огляду на те, що суд відмовив у задоволенні позову, у відповідності 129 ГПК України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на Позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 5, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено "07" червня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін