Постанова

від 17.05.2024 по справі 910/17772/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2024 року

м. Київ

Справа № 910/17772/20

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Пєскова В. Г. (головуючий), Бенедисюка І. М., Васьковського О. В., Вронської Г. О., Дроботової Т. Б., Кібенко О. Р., Малашенкової Т. М., Рогач Л. І., Чумака Ю. Я.

за участю секретаря судового засідання - Багнюка І. І.,

за участю представників учасників справи:

позивача - Чернюк В. В.,

відповідача - Шевченко П. М.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Банк Січ"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 (колегія суддів: Станік С. Р. - головуючий, Тищенко О. В., Шаптала Є. Ю.)

у справі за позовом Компанії "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіногідро Корпорейшн Лімітед",

до Акціонерного товариства "Банк Січ",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Іберія",

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Вступ.

1. Суди встановили, що між нерезидентом (кредитор) та резидентом (боржник) укладено договір про поставку бар`єрного огородження.

На забезпечення виконання боржником відповідних зобов`язань за Договором поставки Банк (гарант) видав банківську гарантію, за умовами якої взяв на себе зобов`язання сплатити на користь кредитора повну суму гарантії як забезпечення виконання Договору поставки у розмірі 2 500 000 грн з підстав: невиконання боржником прийнятих на себе зобов`язань відповідно до Договору поставки; відмова боржником від прийнятих на себе зобов`язань відповідно до Договору поставки. У гарантії визначено, що вона підпорядковується законодавству України.

Кредитор (бенефіціар), вважаючи, що боржником (принципалом) допущено порушення виконання основного зобов`язання, направив гаранту вимогу про сплату грошової суми відповідно до виданої Банком гарантії.

Гарант відмовив бенефіціару в задоволенні вимог по банківській гарантії, посилаючись на закінчення строку її дії.

Кредитор (бенефіціар), не погоджуючись із відмовою гаранта, подав до господарського суду позов про стягнення грошової суми відповідно до виданої Банком гарантії.

Перед судом постало питання, чи вправі гарант робити власні висновки щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, чи гарант зобов`язаний платити, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії.

Короткий зміст позовних вимог.

2. У листопаді 2020 року Компанія "Сіногідро Корпорейшн Лімітед" (КНР), що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Банк Січ" (далі також - Банк) про стягнення 2 500 000 грн.

3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови банківської гарантії від 29.05.2020 № 202659-ГР-1511 в частині сплати повної суми гарантії забезпечення виконання зобов`язання у розмірі 2 500 000 грн у зв`язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Іберія" зобов`язань за Договором про поставку бар`єрного огородження від 04.11.2019 № 04/11-19.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

4. 04.11.2019 між "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Іберія", як продавцем, укладено Договір про поставку мостового бар`єрного огородження № 04/11-19 (далі - Договір поставки).

5. Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. Договору поставки, продавець зобов`язується передати товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар у порядку та на умовах, передбачених Договором поставки.

6. Пунктом 3.1. Договору поставки визначено, що оплата за товар здійснюється покупцем у розмірі 50% попередньої оплати від вартості кожної партії товару. Після отримання товару та підтвердження його належної якості інженером (IRD Engineering S.r.l.), протягом 5 календарних днів покупець зобов`язаний здійснити оплату товару у розмірі 50% від вартості поставленого товару.

7. Згідно з пунктом 4.2. Договору поставки сторони домовилися, що продавець зобов`язаний згідно з графіком здійснити поставку товару покупцю власним транспортом та за свій рахунок на об`єкт покупця. Після отримання від покупця попередньої оплати за партію товару, продавець зобов`язаний здійснити поставку партії товару протягом 25-30 календарних днів. Інші партії товару мають бути поставлені продавцем протягом 15 календарних днів після отримання відповідної попередньої оплати. У випадку, якщо продавець не може здійснити поставку товару на умовах, визначених у графіку поставки, то покупець має право завчасно анулювати цей договір за умови письмового повідомлення продавця.

8. Відповідно до пункту 12.1 Договору поставки цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 03.03.2020.

9. За умовами Додаткової угоди від 02.03.2020 № 1 до Договору поставки від 04.11.2019 № 04-11/19 сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору поставки до 30.09.2020.

10. Позивач стверджував, що ним були виконані умови Договору поставки в повному обсязі, зокрема, позивач здійснив попередню оплату у розмірі 50% від суми, що була зазначена у наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Іберія" рахунках, а у випадку поставки відповідної партії товару, сплачувалася решта вартості товару згідно з умовами Договору поставки.

11. Водночас, позивач заявляв, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Іберія" (далі також - Товариство) не виконало свої зобов`язання за Договором поставки, у зв`язку з чим станом на 21.09.2020 заборгованість перед позивачем становила 3 670 893,36 грн.

12. 29.05.2020 на забезпечення виконання Товариством відповідних зобов`язань за Договором поставки Банк видав банківську гарантію № 202659-ГР-1511 на суму 2 500 000 грн, за умовами якої відповідач взяв на себе зобов`язання сплатити на користь позивача повну суму гарантії як забезпечення виконання Договору поставки у розмірі 2 500 000 грн з наступних підстав: невиконання Товариством прийнятих на себе зобов`язань відповідно до Договору поставки; відмова Товариства від прийнятих на себе зобов`язань відповідно до Договору поставки.

13. Кінцевим терміном дії гарантії визначено 30.09.2020.

14. 24.09.2020 позивач направив на адресу відповідача вимогу від 21.09.2020 № 351/20, в якій позивач зазначав про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Іберія" взятих на себе зобов`язань згідно з Договором поставки, у зв`язку з чим вимагав від відповідача сплатити кошти у розмірі 2 500 000 грн за банківською гарантією № 202659-ГР-1511, складеною 29.05.2020.

15. 07.10.2020 позивач отримав лист відповідача від 05.10.2020 вих. № 2142/145 про відмову в задоволенні вимог по банківській гарантії від 29.05.2020 № 202659-ГР-1511 у зв`язку із закінченням строку її дії.

16. Позивач згідно з вимогою від 14.10.2020 повторно вимагав від відповідача здійснити виплату грошової суми у розмірі 2 500 000 грн згідно з банківською гарантією від 29.05.2020 № 202659-ГР-1511, проте відповідач листом від 20.10.2020 вих. № 2283/11 відмовив позивачу у виплаті з мотивів заявлення вимоги після закінчення строку дії гарантії.

17. За таких обставин позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

18. Справу господарські суди розглядали неодноразово.

Слід зауважити, що у цій справі банківська гарантія підпорядковується законодавству України, про що вказано в тексті виданої відповідачем гарантії. Відповідно судами застосовується національне законодавство.

19. Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 в позові відмовлено.

20. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували настання гарантійного випадку та обов`язку відповідача сплатити кошти за банківською гарантією.

21. Додатковим рішенням Господарського суду м. Києва від 04.10.2022 заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу представника Акціонерного товариства "Банк Січ" у справі № 910/17772/20 задоволено. Стягнуто з Компанії "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", на користь Акціонерного товариства "Банк Січ" витрати на професійну правничу допомогу 18 000 грн.

22. Додаткове рішення мотивоване тим, що позивачем не заперечений розмір понесених відповідачем витрат, а отже заявлені витрати на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000 грн є доведеними належними доказами і підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

23. Оскаржуваною постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Банк Січ" на користь Компанії "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", 2 500 000 грн заборгованості, 37 500 грн судового збору за подання позовної заяви, а також 56 250 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 у справі № 910/17772/20 скасовано.

У задоволенні заяви від 19.09.2022 "Про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу" представника Акціонерного товариства "Банк Січ" у справі № 910/17772/20 щодо стягнення з Компанії "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", що діє через зареєстроване в Україні представництво "Сіногідро Корпорейшн Лімітед", на користь Акціонерного товариства "Банк Січ" витрат на професійну правничу допомогу у сумі 18 000 грн - відмовлено.

24. Постанова мотивована тим, що відповідно до статей 560, 563, 565 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу грошові кошти відповідно до умов гарантії, оскільки принципал (третя особа) порушив зобов`язання, яке було забезпечено банківською гарантією, наданою Банком.

Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи.

25. У касаційній скарзі Банк просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2022 залишити в силі.

26. На обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що апеляційний суд не врахував правових висновків, які викладено у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17, від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17, від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17, від 10.05.2018 у справі № 904/4275/17.

27. Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені в ній доводи, посилаючись на те, що вони не спростовують правильності висновків, наведених в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції.

Підстави для передачі справи на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

28. 05.06.2023 ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі № 910/17772/20 за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Банк Січ" Ірини Стрюкової на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023.

29. Верховний Суд ухвалою від 12.07.2023 справу № 910/17772/20 передав на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

30. Зазначена ухвала мотивована необхідністю відступу від висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19.

Зокрема, колегія суддів не погодилась із висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, згідно якого при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією, та вважала за необхідне від такого висновку відступити, зазначивши, що законодавчі норми (статті 560, 562, частини перша, третя статті 563, частини перша, третя статті 565 ЦК України та частини перша, третя статті 200 Господарського кодексу України) слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а має платити, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії.

Надходження до Верховного Суду наукових висновків стосовно правової природи гарантії.

31. До суду касаційної інстанції надійшли наукові висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, зокрема, доктора юридичних наук Сергія Шкляра, доктора юридичних наук Володимира Устименка, спільний висновок доктора юридичних наук, професора Олени Беляневич та кандидата юридичних наук Вадима Беляневича. Ці висновки науковців містять різні підходи до поставлених об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питань.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

32. Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, здійснивши розгляд касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, та доводи позивача у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій, та повноту їх встановлення, з`ясувавши правову природу спірних правовідносин, дослідивши правові норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, правильність застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, дійшов таких висновків.

33. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

34. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов у цій справі, виходив з того, що відповідно до статей 560, 563, 565 ЦК України у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу грошові кошти відповідно до умов гарантії, оскільки принципал (третя особа) порушив зобов`язання, яке було забезпечено банківською гарантією, наданою Банком. При цьому апеляційний суд виходив з того, що висновки суду першої інстанції про те, що внаслідок ненадання позивачем доказів у підтвердження порушення ТОВ "Іберія" зобов`язань за договором поставки виключається обов`язок у гаранта сплатити кошти за банківською гарантією, є помилковими.

35. Об`єднана палата Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Щодо суті винесеного на розгляд об`єднаної палати питання.

36. Колегія суддів Касаційного господарського суду, передаючи цю справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду, вважала, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а має платити, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Тому, на думку колегії суддів, слід відступити від висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, згідно з яким при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.

37. Об`єднана палата частково погоджується з цим висновком з огляду на таке.

38. Відповідно до частин першої, четвертої статті 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

39. Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

40. Відповідно до статті 562 ЦК України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

41. Частинами першою, третьою статті 563 ЦК України унормовано, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

42. Як передбачено частиною другою статті 564 ЦК України, гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

43. Відповідно до частин першої, третьої статті 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Якщо гарант після пред`явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов`язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника; повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.

44. Таким чином відповідно до наведених законодавчих положень, з одного боку, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником; гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією; кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. З іншого боку, зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання; якщо гарант після пред`явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов`язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника; але повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.

45. Об`єднана палата звертає увагу, що тлумачення наведених законодавчих положень таким чином, що гарант повинен перевірити, чи дійсно принципал порушив основне зобов`язання, і що він має платити виключно в разі, якщо бенефіціар довів гаранту порушення основного зобов`язання принципалом, тобто те, що основне зобов`язання не припинено виконанням, унеможливлює застосування імперативних законодавчих положень про те, що зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання, зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання, та про те, що повторна вимога кредитора, одержана гарантом після повідомлення кредитора про недійсність або припинення основного зобов`язання, підлягає задоволенню. Іншими словами, таке розуміння законодавства призводить до врахування одних законодавчих положень і до ігнорування інших. Тому об`єднана палата відхиляє таке тлумачення законодавства.

46. Об`єднана палата вважає, що слід за можливості прагнути до такого тлумачення законодавства, щоб не виникала суперечність між його окремими положеннями та не було необхідності у наданні переваги одним положенням перед іншими. Тому об`єднана палата виходить із такого.

47. Механізм забезпечувального інституту гарантії, на відміну від інших видів забезпечення виконання зобов`язань, передбачає укладення не двох (основного та забезпечувального), а трьох правочинів.

48. Перш за все- це договір між бенефіціаром (боржником) та принципалом (кредитором), який спрямований на виникнення основного зобов`язання. Умова щодо забезпечення основного зобов`язання гарантією може передбачатися таким договором або висуватися бенефіціаром як передумова укладення такого договору.

49. Обов`язок банку чи іншої фінансової установи щодо видачі банківської гарантії виникає з договору між принципалом і такою фінансовою установою. Надання гарантії є фінансовою послугою, яка надається на підставі договору (пункт 6 частини першої статті 4, стаття 9 Закону України "Про фінансові послуги та фінансові компанії" у чинній редакції, пункт 7 частини першої статті 4, стаття 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у редакції, що діяла на час видачі гарантії у справі, що переглядається). Цим договором можуть визначатися, серед іншого, умови гарантії, строк її дії, сума, на яку видається гарантія, строк видачі гарантії, розмір оплати послуг гаранта тощо.

50. Третім правочином у механізмі забезпечувального інституту гарантії є видача гарантії на користь бенефіціара, яка є одностороннім правочином. Саме з цього правочину виникає грошове зобов`язання гаранта.

51. Хоча у механізмі забезпечувального інституту гарантії беруть участь три суб`єкти - бенефіціар, принципал та гарант, зазначені вище правочини не зв`язують всіх їх одночасно. Так, договір між бенефіціаром і принципалом, з якого виникає основне зобов`язання, зв`язує лише бенефіціара і принципала, але не гаранта. Договір між принципалом і гарантом зв`язує лише принципала і гаранта, але не бенефіціара. Односторонній правочин щодо видачі гарантії створює обов`язки лише для гаранта (частина третя статті 202 ЦК України), а бенефіціар є кредитором у відповідному грошовому зобов`язанні.

52. Отже, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов`язання, незалежне від зобов`язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов`язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов`язання виконанням, гарант не вправі.

53. Виходячи з викладеного, об`єднана палата вважає, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником; гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов`язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.

54. Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією (частина третя статті 563 ЦК України), слугує меті ідентифікації порушення зобов`язання, а відтак, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов`язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того ж бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того ж принципала у зв`язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках.

55. Отже, кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов`язанням, так і за незалежною від цього зобов`язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов`язанням, то, пред`явивши вимогу гаранту, отримає виконання.

56. Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, то таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини першої статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.

57. Крім того, об`єднана палата зазначає таке.

58. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт шостий статті 3 ЦК України); зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22, пункт 7.33).

59. Об`єднана палата вважає, що призначенням інституту гарантії (§ 4 глави 49 ЦК України) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією (наприклад, товарно-транспортну накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо), причому навіть і в тому випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов`язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи. Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України) з огляду на відсутність боргу принципала.

60. Крім того, під час тлумачення вказаних вище законодавчих положень об`єднана палата бере до уваги міжнародну практику щодо гарантій, зокрема вважає за необхідне звернутися до відповідних міжнародних актів.

61. Згідно з пунктом 1 статті 2 Уніфікованих правил Міжнародної торгівельної палати для гарантій на першу вимогу 1992 року банківська гарантія означає будь-яку гарантію або платіжне зобов`язання банку, страхової компанії або будь-якої іншої юридичної або фізичної особи (гарант), видану у письмовій формі та яка містить зобов`язання виплатити грошову суму у разі подання письмового платіжного вимоги, складеної відповідно до її умов, а також інших документів (наприклад, сертифіката, виданого архітектором або інженером, судового чи арбітражного рішення), якщо таке зобов`язання видано, зокрема, по наказу й під відповідальність однієї сторони (принципала).

62. Згідно з пунктом а) статті 20 Уніфікованих правил будь-яка платіжна вимога повинна бути зроблена у письмовій формі на додаток до документів, визначених у самій гарантії, та повинна включати письмову заяву, яка знаходиться або в самому тексті вимоги, або в окремих документах; письмова заява має містити: 1) твердження, що принципал порушив свої зобов`язання за основним контрактом, а у разі тендерної гарантії - умови тендеру, а також 2) зобов`язання, які порушив принципал.

63. При цьому згідно з пунктом b) статті 20 Уніфікованих правил гарантія за своєю природою є самостійною угодою, незалежною від основного контракту або тендеру, на якій вона ґрунтується, тому гарант жодним чином не пов`язаний таким контрактом або тендером, незважаючи на те, що посилання на них містяться в тексті гарантії; обов`язок гаранта - сплатити грошову суму, зазначену в гарантії, за поданням письмової вимоги та інших документів, зазначених у гарантії, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам, описаним у гарантії. Статтею 9 зазначених Уніфікованих правил встановлено, що всі документи, що надаються згідно з гарантією, включаючи платіжну вимогу, мають бути перевірені гарантом з належною увагою, аби визначити, чи відповідають вони за зовнішніми ознаками умовам гарантії. Якщо такі документи не відповідають за зовнішніми ознаками умовам, зазначеним у гарантії, вони мають бути відхилені.

64. Конвенція Організації Об`єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви від 11.12.1995 у статті 2 (1) визначає, що для цілей цієї Конвенції зобов`язання означає незалежне зобов`язання, під яким у міжнародній практиці розуміється незалежна гарантія або резервний акредитив і яке видається банком або іншою установою або особою ("гарантом/емітентом"), сплатити бенефіціару певну або таку, що може бути визначена, суму на просту вимогу або на вимогу поданням інших документів відповідно до будь-яких документарних умов зобов`язання, які вказують або з яких випливає, що платіж належить за невиконання будь-якого зобов`язання або настання іншої обставини, або в сплату за позикові або авансовані кошти, або як платіж у погашення будь-якої строкової заборгованості принципала/наказодавця чи іншої особи. У силу статті 3 цієї Конвенції гарантія є незалежним зобов`язанням, тобто таким, що а) не залежить від наявності або дійсності основного правочину або будь-якого іншого зобов`язання або b) не визначається будь-якою умовою, не зазначеною у зобов`язанні, або будь-якою майбутньою невизначеною дією або подією за виключенням надання документів або іншої подібної дії або події у межах діяльності гаранта/емітента.

65. Пунктом 1 статті 16 тієї ж Конвенції встановлено, що гарант/емітент розглядає вимогу та будь-які супроводжуючі документи згідно зі стандартом поведінки, зазначеним у пункті 1 статті 14 [стаття 14 "Стандарт поведінки та відповідальності гаранта/емітента"]. При визначенні того, чи відповідають ці документи за зовнішніми ознаками умовам зобов`язання і чи узгоджуються вони одне з другим, гарант/емітент гідним чином враховує міжнародний стандарт практики незалежних гарантій та резервних акредитивів.

66. Пунктом 1 статті 19 тієї ж Конвенції встановлено, що виключення з зобов`язання здійснити платіж можуть відбутися, "якщо явно очевидно, що: а) будь-який документ не є оригінальним або був підробленим; b) платіж не є належним на підставі, зазначеній у вимозі та допоміжних документах, або с) з урахуванням виду та мети зобов`язання відсутні достатні підстави, гарант/емітент, діючи добросовісно, має по відношенню до бенефіціара право призупинити платіж.

67. Згідно з Уніфікованими правилами для гарантій на вимогу 2010 року, затвердженими Міжнародною торговою палатою, гарантія за своєю природою не залежить від основного правочину та заяви, а гарант жодним чином не пов`язаний і не обмежений умовами правочину. Посилання в гарантії на основний правочин для мети його ідентифікації не змінює незалежної природи гарантії. Зобов`язання гаранта платити по гарантії не залежить від вимоги та заперечень, що випливають з будь-яких заперечень поза межами відносин поміж гарантом та бенефіціаром (п. "а" статті 5).

68. Статтею 12 "Межі відповідальності гаранта по гарантії" тих же Уніфікованих правил встановлено що гарант несе відповідальність перед бенефіціаром лише у відповідності, по-перше, з умовами самої гарантії, а по-друге, з цими правилами у тій мірі, в якій вони узгоджуються з умовами гарантії, у межах суми гарантії.

69. З огляду на аналіз міжнародних актів, що регулюють правовий обіг гарантій, об`єднана палата відзначає самостійність зобов`язання з гарантії, тобто непов`язаність такого зобов`язання з основним зобов`язанням.

70. Виходячи з викладеного, об`єднана палата дійшла висновку, що наведені вище норми ГК України і ЦК України слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов`язання боржником.

71. Загальний порядок, умови надання та отримання банками гарантій/контргарантій та їх виконання визначений підзаконним актом - Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004 (далі - Положення № 639).

72. Відповідно до підпункту 9 пункту 3 розд. І цього Положення гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.

73. Відповідно до п. 36 розд. V Положення № 639 банк-гарант (резидент), отримавши від бенефіціара або банку бенефіціара, або іншого банку вимогу, перевіряє достовірність цієї вимоги, а також те, що вона становить належне представлення.

74. Вимога - лист або повідомлення з вимогою до банку-гаранта / банку-контргаранта сплатити кошти за гарантією / контргарантією. Вимога за гарантією складається бенефіціаром і подається у довільній формі, якщо інше не визначено умовами гарантії (у якій має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією), або надсилається у формі повідомлення банку-гаранту. Вимога за контргарантією складається банком-гарантом (або іншим банком-контргарантом) і подається за довільною, якщо інше не визначено умовами контргарантії, формою або надсилається у формі повідомлення банку-контргаранту (пп. 7 п. 2 розд. І Положення № 639).

75. Тобто, отримавши вимогу від бенефіціара, Банк (гарант) повинен був перевірити її на відповідність таким критеріям: 1) чи є така вимога належним представленням; 2) чи є така вимога достовірною.

76. Пп. 11 п. 2 розд. І Положення № 639 унормовано, що належне представлення - представлення документів за гарантією / контргарантією, яке відповідає вимогам і умовам такої гарантії / контргарантії; вимогам правил, яким підпорядковується гарантія / контргарантія, а якщо немає відповідного положення в гарантії / контргарантії або правилах, - міжнародній стандартній практиці за гарантіями / контргарантіями.

77. Положення № 639 не дає визначення достовірності вимоги. Водночас зі змісту пунктів 54 (авізуючий банк (резидент), отримавши від іншого банку гарантію, перевіряє достовірність цієї гарантії (перевіряє ключі, підписи, формат SWIFT)), 69 (банк-гарант (резидент), отримавши від іншого банку контргарантію, перевіряє достовірність цієї контргарантії (перевіряє ключі, підписи, формат SWIFT)) випливає, що під перевіркою достовірності вимоги слід розуміти перевірку того, що вимога подана (підписана) бенефіціаром (від його імені), а не іншою особою.

78. У Положенні № 639 (п.п. 7 пункту 3) у відповідності з частиною третьою статті 563 ЦК України зазначено, що у вимозі має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією. Це положення корелюється з частиною першою статті 564 ЦК України, відповідно до якої після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Тобто зазначені положення спрямовані виключно на інформування боржника про дії його контрагента - кредитора, спрямовані на одержання коштів за гарантією (зокрема, для запобігання подвійної сплати боргу як гарантом, так і боржником). Ці положення не надають банку права відмовляти у сплаті коштів з підстав, не передбачених статтею 565 ЦК України.

79. Отже, наведені положення цього підзаконного акта відповідають § 4 глави 49 ЦК України.

80. Враховуючи висновки, сформульовані у цій постанові, об`єднана палата відступає від висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі № 910/16898/19, що при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить дослідження наявності чи відсутності виникнення порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

81. За висновками Великої Палати Верховного Суду у разі, коли вона відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)).

82. Аналогічно у разі, коли об`єднана палата відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у такій постанові об`єднаної палати.

Щодо суті касаційної скарги.

83. У касаційній скарзі скаржник наполягав на тому, що суд апеляційної інстанції не надав жодного обґрунтування щодо відхилень доводів відповідача про відсутність у матеріалах справи № 910/17772/20 будь-яких доказів про порушення ТОВ "Іберія" зобов`язань за Договором.

84. Проте, такі доводи відхиляються об`єднаною палатою, оскільки при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування не входить дослідження наявності чи відсутності порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

85. Іншим доводом скаржника було невчасність доставки Банку (гаранту) вимоги про виплату грошової суми за умовами гарантії, що в силу частини першої статті 565 ЦК України є однією з підстав для відмови в задоволенні вимог кредитора - якщо вимога або додані до неї документи подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

86. Це посилання скаржника визнається також необґрунтованим, виходячи з такого.

87. Судами попередніх інстанцій зазначено, що 29.05.2020 відповідач надав на користь позивача банківську гарантію № 202659-ГР-1511 на суму 2 500 000 грн, відповідно до умов якої відповідач взяв на себе зобов`язання сплатити на користь позивача повну суму гарантії як забезпечення виконання Договору поставки у розмірі 2 500 000 грн з наступних підстав: невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Іберія" прийнятих на себе зобов`язань відповідно до Договору поставки; відмова Товариства з обмеженою відповідальністю "Іберія" від прийнятих на себе зобов`язань відповідно до Договору поставки. Письмова вимога бенефіціара повинна бути відправлена реєстровою або кур`єрською поштою на поштову адресу гаранта: Україна, 01033, місто Київ, вул. Володимирська, буд. 63.

88. Кінцевим терміном дії гарантії визначено 30.09.2020 (включно). Будь-яка вимога за цією гарантією повинна бути отримана гарантом не пізніше зазначеної дати.

89. Ця гарантія підпорядковується законодавству України. Усі спори і розбіжності, що випливають з цієї гарантії, розглядаються в господарському суді відповідно до підсудності, встановленої законодавством України.

90. Судами з`ясовано, що позивач зазначав, що вимога з виплати гарантійної суми направлена гаранту поштою на поштову адресу відповідача (гаранта): Україна, 01033, місто Київ, вул. Володимирська, буд. 63, що підтверджується поштовим описом вкладення форми 107 від 24.09.2020 та поштовою квитанцією з номерним ідентифікатором - 0205903532360 від 24.09.2020 та рекомендованим повідомленням про вручення відправлення 29.09.2020). При цьому у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, наданому позивачем, зазначено прізвище особи, що отримала поштову кореспонденцію, датою отримання вказано 29.09.2020.

91. Водночас, відповідач наголошував в обґрунтування заперечень проти позову, що у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, наданому позивачем, зазначено прізвище особи, що отримала поштову кореспонденцію, яка не є працівником Акціонерного товариства "Банк Січ". Крім того гарант вказував, що працівниками Акціонерного товариства "Банк Січ", що уповноважені отримувати поштову кореспонденцію, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому відповідач наполягав, що саме ОСОБА_1 отримала вимогу за гарантією 01.10.2020.

92. Відповідно до частини першої статті 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

93. Судами встановлено, що 24.09.2020 позивач направив на адресу відповідача вимогу від 21.09.2020 № 351/20, в якій позивач зазначав про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Іберія" взятих на себе зобов`язань згідно з Договором поставки (не поставка передплаченого товару загальною вартістю 3 670 893,36 грн), у зв`язку з чим вимагав від відповідача сплатити кошти у розмірі 2 500 000 грн за банківською гарантією № 202659-ГР-1511.

94. Вимога була отримана 29.09.2020, що підтверджується накладною № 57 рекомендованих відправлень від 29.09.2020 (повідомлення 0103328281035), і була надана позивачем як один із доказів отримання відповідачем вимоги про сплату грошових коштів в розмірі 2 500 000 грн за банківською гарантією від 29.05.2020 № 202659-ГР-1511.

95. При цьому судами встановлено, що є докази отримання вимоги 29.09.2020 громадянкою ОСОБА_3 (яка, за твердженням банку, не уповноважена на отримання його кореспонденції).

96. Водночас отримання кореспонденції уповноваженою чи неуповноваженою особою одержувача знаходиться поза контролем відправника. Отже, саме одержувач має забезпечити, щоб кореспонденція, яка надходить на його адресу, була отримана належною особою. Якщо одержувач допустив ситуацію, за якою певна особа може отримати кореспонденцію від імені одержувача, то повноваження такої особи на її отримання випливає з обстановки.

97. За висновками Великої Палати Верховного Суду негативні наслідки неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця (постанова від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (провадження № 12-18гс20, пункт 6.22). Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв`язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 ЦК України).

98. Виходячи з викладеного, відповідач є таким, що отримав вимогу 29.09.2020, тобто своєчасно.

99. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, але з інших підстав, які викладені вище об`єднаною палатою Касаційного господарського суду.

100. Судом касаційної інстанції не розглядається питання обґрунтованості скасування судом апеляційної інстанції додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 стосовно розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки в касаційній скарзі жодних доводів і вимог з цього приводу не заявлялося - частина перша статті 300 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

101. З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги не знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду і відповідно касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції у цій справі слід залишити без змін з мотивів, викладених у цій постанові.

Висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

102. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у цій справі дійшов висновку, що норми ГК України та ЦК України, якими врегульовано забезпечення виконання зобов`язання гарантією та її правова природа, слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов`язання боржником.

Розподіл судових витрат.

103. У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства "Банк Січ" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 у справі № 910/17772/20 залишити без змін з мотивів, наведених у цій постанові.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді І. Бенедисюк

О. Васьковський

Г. Вронська

Т. Дроботова

О. Кібенко

Т. Малашенкова

Л. Рогач

Ю. Чумак