Постанова

від 04.06.2024 по справі 520/5203/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 року

м. Київ

справа № 520/5203/15

провадження № 61-2656св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» на постанову Одеського апеляційного суду

від 25 січня 2023 року у складу колегії суддів Комлевої О. С., Гірняк Л. А.,

Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» (далі - ТОВ «Українська боргова компанія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 25 грудня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю комерційний банк «АРМА» (далі - ТОВ КБ «АРМА») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 33-14/03-07, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 750 000,00 грн

із терміном повернення до 24 грудня 2008 року зі сплатою 19 % річних та щомісячної плати за обслуговування кредиту у розмірі 1 575,00 грн, що становить 0,21 % від суми кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 33-14/03-07 та іпотечний договір № 11218, згідно з умовами якого в іпотеку банку передано будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою.

06 вересня 2013 року між ТОВ КБ «АРМА» та ТОВ «Українська боргова компанія» укладено договір про відступлення прав за вказаним іпотечним договором, відповідно до якого банк відступив позивачу усі права вимоги за кредитним та іпотечним договорами.

На підставі викладеного, ураховуючи, що відповідач свої зобов`язання щодо погашення заборгованості за наданим кредитом належним чином не виконав, ТОВ «Українська боргова компанія» просило:

у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 25 грудня 2007 року

№ 11218, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А. Б., на будинок АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору

купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко C. B. 19 січня 2007 року та зареєстрованого

у реєстрі за № 94; земельну ділянку під будинком АДРЕСА_1 , площею 0,0247 га, в тому числі по угіддях, яка належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 671905, виданого Управлінням земельних ресурсів у м. Одесі 26 жовтня 2007 року;

визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу предмета іпотеки, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», з наданням ТОВ «Українська боргова компанія» права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві; а також з наданням позивачу усіх прав, необхідних для отримання дублікатів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, витягів із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у відповідних установах, підприємствах та організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, у тому числі, але не обмежуючись, в органах нотаріату, в органах державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, у відповідних органах Держземагентства в Одеській області, а також в Реєстраційній службі Одеського міського управління юстиції, з можливістю здійснення позивачем всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки; встановити початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності;

виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у вказаному будинку, та зняти їх з реєстраційного обліку без надання іншого жилого приміщення.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 13 червня 2016 року, позов задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 33-14/03-07, що станом на 01 травня 2013 року становила

1 457 008,67 грн, з яких: 748 134,78 грн - прострочена заборгованість,

708 873,89 грн - нараховані відсотки, звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 25 грудня 2007 року № 11218, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А. Б., а саме на будинок АДРЕСА_1 , що складається в цілому з одного житлового будинку літ. А, житловою площею 31,0 кв. м, огорожі № 1-4 та мостіння 1, загальною площею 103,1 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 19 січня

2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. та зареєстрованого у реєстрі № 94; приватизовану земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 0,0247 га, в тому числі по угіддях: 0,0140 га - багаторічні насадження, 0,0107 га - землі під будівлями, лісами та іншими угіддями. Землю передано для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110136900:25:013:0052, що належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 671905, виданого Управлінням земельних ресурсів у місті Одесі 26 жовтня 2007 року.

Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки (за іпотечним договором

від 25 грудня 2007 року № 11218) шляхом застосування процедури продажу предмета іпотеки, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», з наданням ТОВ «Українська боргова компанія» права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві; а також з наданням позивачу усіх прав, необхідних для отримання дублікатів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у відповідних установах, підприємствах та організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, у тому числі, але не обмежуючись,

в органах нотаріату, в органах державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, у відповідних органах Держземагентства в Одеській області,

а також в Реєстраційній службі Одеського міського управління юстиції,

з можливістю здійснення позивачем всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки; встановлено початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності.

Виселено ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 із будинку АДРЕСА_1 , що складається в цілому з одного житлового будинку літ. А, житловою площею 31,0 кв. м, огорожі № 1-4 та мостіння 1, загальною площею 103,1 кв. м, та знято їх з реєстраційного обліку без надання іншого жилого приміщення.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українська боргова компанія» судовий збір у розмірі 3 897, 60 грн.

У решті вимог позов залишено без задоволення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси

від 04 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області

від 13 червня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що у цій справі суди, почавши відлік позовної давності із 21 вересня 2012 року, дійшли висновку про те, що позивач не пропустив строку звернення до суду із позовом. Разом із тим відповідно до положень статті 90 Закону України «Про нотаріат», стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Висновки судів про звернення позивача до суду у межах строку позовної давності є передчасними, оскільки слід визначитися, чи не є початковим моментом перебігу позовної давності звернення кредитора до нотаріуса з вимогою про вчинення виконавчого напису, а не дата повернення цього виконавчого документа у зв`язку з неможливістю виконання.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2019 року позов ТОВ «Українська боргова компанія» задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2007 року № 33-14/03-07, що станом на 01 травня 2013 року становила

1 457 008,67 грн, з яких: 748 134,78 грн - прострочена заборгованість,

708 873,89 грн - нараховані відсотки, звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 25 грудня 2007 року № 11218, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандіс А. Б., а саме на будинок АДРЕСА_1 , що складається в цілому з одного житлового будинку літ. А, житловою площею 31,0 кв. м, огорожі № 1-4 та мостіння 1, загальною площею 103,1 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 19 січня

2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. та зареєстрованого у реєстрі № 94; приватизовану земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 0,0247 га, в тому числі по угіддях: 0,0140 га - багаторічні насадження, 0,0107 га - землі під будівлями, лісами та іншими угіддями. Землю передано для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110136900:25:013:0052, належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 671905, виданого Управлінням земельних ресурсів у місті Одесі 26 жовтня 2007 року.

Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом його продажу відповідно до процедури, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», з наданням ТОВ «Українська боргова компанія» права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві; а також з наданням позивачу усіх прав, необхідних для отримання дублікатів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у відповідних установах, підприємствах та організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, у тому числі, але не обмежуючись, в органах нотаріату, в органах державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, у відповідних органах Держземагентства в Одеській області, а також в Реєстраційній службі Одеського міського управління юстиції, з можливістю здійснення ТОВ «Українська боргова компанія» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки; встановити початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 12 серпня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу видано виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку з чим відкрито виконавче провадження. 29 грудня 2011 року виконавчий напис нотаріуса був повернутий стягувачу у зв`язку з нездійсненням авансування виконавчих дій та роз`яснено право повторного пред`явлення вказаного напису до виконання.

У подальшому, 23 березня 2012 року, виконавче провадження знову було відкрито та запропоновано боржникові самостійно виконати вимоги виконавчого документу. Постановою від 21 вересня 2012 року вищезазначений виконавчий документ був знову повернутий стягувачу у зв`язку з неможливістю виконання.

Зазначене свідчить про те, що банк вжив заходи щодо стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса, а тому посилання відповідачів на наявність підстав для відмови

у задоволенні позову у зв`язку з пропущенням строку позовної давності не ґрунтується на встановлених законом правилах щодо початку перебігу

і переривання строку позовної давності.

Крім того, суд першої інстанції врахував заяву представника позивача про поновлення строку на звернення до суду, відповідно до якої представник позивача просив суд у випадку, якщо позивачем було пропущено строк звернення до суду, поновити його, оскільки весь час позивач вживав дії щодо реалізації свого порушеного права, в тому числі шляхом отримання виконавчого напису та пред`явлення його до виконання, а перебіг строку зупинявся.

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 січня 2023 року рішення Київського районного суду м. Одеси в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки від 23 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволені позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05 червня 2019 року у вигляді накладеного арешту на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 103.1 кв. м, житловою площею 31 кв. м,

а також на земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:25:013:0052, площею 0,0247 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про виселення до апеляційного суду не оскаржувалося, тому апеляційним судом уцій частині не переглядалося.

Відмова в задоволенні позовних вимог у частині звернення стягнення на предмет іпотеки мотивована пропуском позовної давності на пред`явлення позову до суду.

Установивши, що 12 серпня 2011 року, в межах трирічного строку від дня направлення вимоги про дострокове повернення кредиту, яке змінило дію кредитного договору, видано виконавчий напис про звернення стягнення на будинок АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку під АДРЕСА_1 , площею 0,0140 га, апеляційний суд зробив висновок про те, що звернення банку до нотаріуса для вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави

не свідчить про переривання позовної давності.

Повернення виконавчого напису без виконання не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності, оскільки обставини виникли вже після її спливу 21 вересня 2012 року. У свою чергу, тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах строку позовної давності.

Заява позивача про поновлення позовної давності не підлягає задоволенню з тих підстав, що договір відступлення був укладений ТОВ «Українська боргова компанія» вже після спливу позовної давності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ТОВ «Українська боргова компанія» на постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2023 року, у якій товариство просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду), а також на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у постановах Верховного Суду

від 25 березня 2019 року у справі № 161/19329/13, від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15, від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18,

від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18 вирішувалося питання щодо перебігу строку позовної давності, а також щодо підстав переривання такого строку у спірних правовідносинах та зроблено висновок про те, що звернення позивача до нотаріуса із заявою про видачу виконавчого напису свідчить про зміну строку виконання основного зобов`язання. Указаний правовий висновок не був урахований апеляційним судом при вирішенні спору по суті, що свідчить про помилковість висновку суду щодо відмови в задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Апеляційний суд помилково тлумачив статті 263, 264 ЦК України, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса не належить до підстав зупинення чи переривання позовної давності. До моменту повернення виконавчого напису нотаріуса право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна порушено не було, у той час як відлік позовної давності починається саме з моменту порушення права особи.

Крім того, апеляційний суд повно та всебічно не дослідив обставини справи, вийшов за межі позовних вимог, не врахував, що кредитний та іпотечний договори є дійсними, а наявність заборгованості у визначеному розмірі не спростована. Також поза увагою апеляційного суду залишився той факт, що після смерті іпотекодавця ОСОБА_5 спадщину прийняли його дружина ОСОБА_1 та діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а тому з огляду на похідний характер іпотеки від основного зобов`язання, а також враховуючи прийняття спадщини, обов`язки за іпотечним договором перейшли до спадкоємців, які уникають виконання взятих на себе зобов`язань.

У квітні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «Українська боргова компанія», у якому просить суд залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувану постанову залишити без змін. Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки суд апеляційної інстанції на виконання вимог ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року та з дотриманням вимог статей 263, 264 ЦК України, установивши факт пропуску позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

У квітні 2023 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «Українська боргова компанія», у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, посилаючись на безпідставність доводів ТОВ «Українська боргова компанія» та законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду.

У травні 2023 року ТОВ «Українська боргова компанія» подало до Верховного Суду відповідь на відзиви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У червні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду додаткові письмові пояснення, у яких посилається на правову позицію Об`єднаної палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13 березня 2023 року у справі

№ 554/9126/20, відповідно до якої вчинення нотаріусом виконавчого напису не впливає на перебіг позовної давності, не перериває та не зупиняє перебіг. Визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності та саме собою не є поважною причиною пропуску позовної давності. У вказаній постанові також здійснено відступлення від правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах, на які міститься посилання в касаційній скарзі.

У червні 2023 року ТОВ «Українська боргова компанія» подало до Верховного Суду письмові пояснення, у яких вказує на необхідність врахування та надання належної правової оцінки тому факту, що банк не втрачав інтересу та здійснював активні дії для відновлення свого порушеного права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 25 січня 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку відмовлено.

У квітні 2023 року справа № 520/5203/15 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 25 грудня 2007 року між ТОВ КБ «АРМА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 33-14/03-07 на підставі власноручно підписаної позивачкою заяви про надання кредиту (а. с. 7, 8, т. 1).

Відповідно до умов кредитного договору ТОВ КБ «АРМА» надало ОСОБА_1 750 000,00 грн терміном до 24 грудня 2008 року зі сплатою 19 % річних (а. с. 7,

т. 1).

Згідно з пунктом 2.4. умов кредитного договору позичальник зобов`язується щомісячно до 25 числа кожного місяця, починаючи з наступного дня після укладання цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані відсотки в сумі не менш 12 487,00 грн. Останню сплату ануїтетного платежу здійснити не пізніше 24 грудня 2008 року (а. с. 7, т. 1).

ОСОБА_1 25 грудня 2007 року отримала 750 000,00 грн, що підтверджується відповідною квитанцією (а. с. 258, т. 2).

З додатку № 1 до кредитного договору вбачається, що ОСОБА_1 підписала графік погашення кредиту терміном на строк дії договору з 25 січня 2008 року до 24 грудня 2008 року (а. с. 208, 209, т. 4).

25 грудня 2007 року між ТОВ КБ «АРМА», ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір поруки (а. с. 9, т. 1).

Також у забезпечення виконання кредитного договору 25 грудня 2007 року між ТОВ КБ «АРМА» та ОСОБА_5 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за яким ОСОБА_5 передає в іпотеку наступне майно: будинок під

АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку під

АДРЕСА_1 , площею 0,0140 га (а. с. 10-14, 18, т. 1).

Пунктом 3 іпотечного договору визначено, що встановлений кредитним договором, а також за іпотечним договором строк, при настанні якого іпотекодавець зобов`язаний у порядку, встановленому за іпотечним кредитом та іпотечним договором, здійснити ті чи інші дії на користь іпотекодержателя, встановлений не пізніше 24 грудня 2008 року (а. с. 10, т. 1).

Відповідно до оригіналу заяви ОСОБА_1 від 31 березня 2008 року остання надала згоду на обтяження у вигляді іпотеки житлового будинку та земельної ділянки.

ОСОБА_1 зверталася до банку із заявою про надання згоди на реалізацію іпотечного майна. Під час укладення іпотечного договору приватним нотаріусом було підтверджено факт знаходження позивача у кредитних правовідносинах з ТОВ КБ «АРМА» (а. с. 96-118, т. 7).

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 25 вересня 2008 року від ТОВ КБ «АРМА» отримали претензію про наявність несплачених платежів за кредитом та вимогу про дострокове повернення кредиту, а також попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджується особистим підписом

(а. с. 263-266, т. 2).

Станом на 01 січня 2009 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором, укладеним 25 грудня 2007 року, становила 1 079 556,28 грн, та складалася із: заборгованості за кредитом - 748 134,78 грн, заборгованості за відсотками - 105 609,45 грн, заборгованості за обслуговування кредиту -

15 750,00 грн (а. с. 71-72, т. 2).

Станом на 01 березня 2009 року за несвоєчасне повернення кредиту

та несвоєчасну сплату відсотків заборгованість ОСОБА_1 складала

1 199 285,93 грн (а. с. 73-74, т. 2)

29 квітня 2010 року ліквідатором ТОВ КБ «АРМА» на адресу ОСОБА_1 направлено лист про наявність заборгованості та пропонування проведення звірки (а. с. 70, т. 2).

12 серпня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу було видано виконавчий напис № 1422 про звернення стягнення на будинок АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку під АДРЕСА_1 , площею 0,0140 га

(а. с. 9, т. 3). Виконавчий напис був пред`явлений до виконання.

29 грудня 2011 року виконавчий напис державним виконавцем повернено у зв`язку з непроведенням авансування витрат на проведення виконавчих дій, в якому також зазначено про те, що виконавчий напис повторно може бути пред`явлено до виконання до 29 грудня 2012 року (а. с. 9, т. 3).

Постановою державного виконавця від 23 березня 2012 року виконавче провадження за виконавчим написом про звернення стягнення на майно ОСОБА_6 відкрито (а. с. 110, 111, т. 1).

Постановою від 21 вересня 2012 року державним виконавцем повернено виконавчий напис з підстав того, що ухвалою Приморського районного суду

м. Одеси від 29 січня 2008 року у справі № 2-3788/08 на майно накладено заборону, також зазначено про те, що виконавчий напис підлягає до виконання до 12 вересня 2013 року (а. с. 116-119, т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер (а. с. 62, т. 1).

З матеріалів спадкової справи, відкритої 03 лютого 2012 року, судами встановлено, що до нотаріальної контори протягом шести місяців після смерті ОСОБА_5 про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 - дружина, ОСОБА_3 - донька, ОСОБА_2 - син (а. с. 57-87, т. 7).

23 березня 2012 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ в Одеській області відкрито провадження за заявою про примусове виконання виконавчого напису № 1422 від 12 серпня 2011 року, та

в подальшому 21 вересня 2012 року виконавчий документ повернено стягувачу (а. с. 109-119, т. 1, а. с. 3-28, 53, т. 3).

З довідки ТОВ КБ «АРМА» від 01 травня 2013 року встановлено, що ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № 33-14/03-07 у загальній сумі 1 457 008,67 грн, з яких 748 134,78 грн - прострочена заборгованість за кредитом та 708 873,89 грн - нараховані відсотки (а. с. 19, т. 1).

08 серпня 2013 року між ТОВ КБ «АРМА» та ТОВ «Українська боргова компанія» укладено договір купівлі-продажу № 3-167 майнових прав за кредитними договорами, зареєстрований на товарній біржі «Наша» на підставі протоколу

№ 3-167 проведеного аукціону (а. с. 66-68, т. 2, а. с. 196-198, т. 4).

Актом прийому-передачі на підставі біржової угоди купівлі-продажу № 3-168 від 08 серпня 2013 року ТОВ «Українська боргова компанія» отримало майнові права за кредитним договором № 33-14/03-07 від 25 грудня 2007 року, укладеним між ТОВ КБ «Арма» та ОСОБА_1 (а. с. 195, 203-222, т. 4).

06 вересня 2013 року між ТОВ КБ «АРМА» та ТОВ «Українська боргова компанія» укладено договір відступлення прав за іпотечним договором, відповідно до умов якого всі права вимоги за кредитним договором № 33-14/03-07 від 25 грудня 2007 року, де боржником виступає ОСОБА_1 , перейшли до ТОВ «Українська боргова компанія» (а. с. 20-21, т. 1).

22 липня 2014 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу на підставі заяви ТОВ «Українська боргова компанія» видано свідоцтво, відповідно до якого ОСОБА_5 12 червня 2014 року отримав вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності (а. с. 22, т. 1,

а. с. 51-62, т. 2).

Матеріалами справи також підтверджено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 подані до суду заяви про застосування строку позовної давності (а. с. 126, т. 1, а. с. 106-108, т. 1, а. с. 174-176, т. 2, а. с. 178-180, т. 3).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - залишенню без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який

не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим.

Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту.

У справі, що є предметом касаційного перегляду, у квітні 2015 року

ТОВ «Українська боргова компанія» звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині звернення стягнення на предмет іпотеки (рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про виселення до апеляційного суду не оскаржувалося, тому апеляційним судом у цій частині не переглядалося), суд апеляційної інстанції посилався на пропуск позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Колегія суддів із зазначеним висновком апеляційного суду погоджується з огляду на таке.

Право на звернення до суду за захистом кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю. У позасудовому порядку захист суб`єктивного права також нерозривно пов`язується із фактором часу, про що свідчить зміст статті 88 Закону України «Про нотаріат».

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності визначається в статті 261 ЦК України.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Натомість, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (абзац перший частини п`ятої статті 261 ЦК України).

Положення частини п`ятої статті 261 ЦК України не суперечать загальному правилу визначення моменту початку перебігу позовної давності, закріпленому у частині першій цієї статті, а лише конкретизує дату, погоджену сторонами при укладенні договору, з якої кредитор міг та повинен був довідатись про порушення свого права.

Отже, за змістом статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням наведеного, початок перебігу позовної давності за зобов`язаннями у договірних правовідносинах з визначеним строком виконання, починається зі спливом цього строку.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується до обґрунтованих позовних вимог.

Підстави зупинення та переривання позовної давності визначені у статтях 263, 264 ЦК України.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).

У справі, що переглядається, 25 грудня 2007 року між ТОВ КБ «АРМА» та

ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 33-14/03-07 на підставі власноручно підписаної позивачем заяви про надання кредиту, відповідно до умов якого

ТОВ КБ «АРМА» надало ОСОБА_1 750 000,00 грн терміном до 24 грудня

2008 року зі сплатою 19 % річних.

У забезпечення виконання кредитного договору 25 грудня 2007 року між

ТОВ КБ «АРМА» та ОСОБА_5 укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за яким ОСОБА_5 передає в іпотеку наступне майно: будинок під

АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку під

АДРЕСА_1 , площею 0,0140 га.

25 вересня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 від ТОВ КБ «АРМА» отримали претензію про наявність несплачених платежів за кредитом та вимогу про дострокове повернення кредиту, а також попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості по кредиту, сплаті відсотків за користування, кредитор змінив термін виконання основного зобов`язання, у зв`язку з чим з моменту припинення зобов`язання за кредитним договором, яке відбулося за умови пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості по кредиту, договір перестав діяти, а тому кредитор має право нараховувати відсотки за користування кредитом не по умовам договору, а відповідно до статті 625 ЦК України.

Предметом спору у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 25 грудня 2007 року, укладеним між ТОВ КБ «АРМА» та ОСОБА_5 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Брандісом А. Б. та зареєстрованим за № 1501, а саме: будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку під АДРЕСА_1 , площею 0,0140 га.

12 серпня 2011 року в межах трирічного строку від дня направлення вимоги про дострокове повернення кредиту, яке змінило дію кредитного договору, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу видано виконавчий напис № 1422 про звернення стягнення на будинок АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку під АДРЕСА_1 , площею 0,0140 га. Виконавчий напис був пред`явлений до виконання.

29 грудня 2011 року виконавчий напис державним виконавцем повернено у зв`язку з непроведенням авансування витрат на проведення виконавчих дій, в якому також зазначено про те, що виконавчий напис повторно може бути пред`явлено до виконання до 29 грудня 2012 року.

Постановою державного виконавця від 23 березня 2012 року виконавче провадження за виконавчим написом про звернення стягнення на майно ОСОБА_6 відкрито.

Постановою від 21 вересня 2012 року державним виконавцем повернено виконавчий напис з підстав того, що ухвалою Приморського районного суду

м. Одеси від 29 січня 2008 року у справі № 2-3788/08 на майно накладено заборону, також зазначено про те, що виконавчий напис підлягає до виконання до 12 вересня 2013 року.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження

№ 61-15142сво18) зазначено, що: «…вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником. З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав.

У силу положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред`явлення позову. Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права. Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) також не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами про звернення стягнення з аналогічних причин».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 (провадження

№ 61-13760сво21) підтримано вказаний висновок та зазначено, що переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням процесуальних вимог щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

Зазначене свідчить, що вчинення нотаріусом виконавчого напису або визнання його таким, що не підлягає виконанню, не впливають на переривання позовної давності або зупинення її перебігу.

Звернення особи до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису є певною мірою ризиком, пов`язаним, у тому числі, із пропуском позовної давності. Однак особа сама вирішує, як їй здійснювати захист своїх прав - у судовому або ж позасудовому порядку.

Початок перебігу позовної давності, підстави зупинення та переривання перебігу позовної давності визначені законодавством у імперативних нормах матеріального права, проте частина п`ята статті 267 ЦК України надає суду право визнавати поважними причини пропуску позовної давності і захищати порушене право.

Тлумачення статей 18, 256, 261, 264, 267 ЦК України свідчить, що: початок перебігу позовної давності за позовами про стягнення заборгованості у зв`язку з невиконанням зобов`язань у договірних правовідносинах із визначеним строком виконання починається зі спливом цього строку. Тобто, цивільне право кредитора є порушеним із моменту невиконання зобов`язання; вчинення нотаріусом виконавчого напису не впливає на перебіг позовної давності, а саме не перериває та не зупиняє її перебіг; визнання судом виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності; визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме по собі не є поважною причиною пропуску позовної давності; звернення до однієї форми (одного способу) захисту жодним чином не впливає на перебіг позовної давності, яка і є однією з тих обставин, що можуть перешкодити захисту в іншій формі чи іншим способом. Особа, яка вдалася до юрисдикційної форми захисту свого права нотаріусом в порядку вчинення виконавчого напису (стаття 18 ЦК України) і пропустила позовну давність для звернення до суду з позовом для захисту цього ж права, не може виправдовуватися тим, що вона захищалася в позасудовому порядку».

Таким чином, вчинення виконавчого напису нотаріуса після виникнення у кредитора права на відповідний позов не перериває позовну давність і не зупиняє її перебігу, а визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності за позовом про стягнення заборгованості та не зумовлює початок її перебігу.

Вчинення виконавчого напису нотаріуса/визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню саме по собі не можна вважати поважною причиною пропуску позовної давності, оскільки кредитор, який обрав саме такий спосіб захисту порушеного права має усвідомлювати й наслідки такого порушення.

Крім того, у вказаній постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважав, що існують підстави для відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 березня 2019 року

у справі № 161/19329/13, від 18 грудня 2019 року у справі № 450/18/15,

від 14 липня 2020 року у справі № 128/2176/18, від 09 червня 2021 року у справі № 759/17465/18, на які міститься посилання у касаційній скарзі як підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступлення від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції потрібно керуватися тим, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду.

У зв`язку з зазначеним, посилання касаційної скарги про порушення та помилкове тлумачення апеляційним судом положень статей 263, 264 ЦК України, є безпідставними та відхиляються колегією суддів.

Крім того, апеляційний суд надав належну правову оцінку заяві позивача про поновлення позовної давності, відповідно до якої представник позивача просив суд у випадку, якщо позивачем було пропущено строк звернення до суду, поновити його, оскільки весь час позивач вживав дії щодо реалізації свого порушеного права, в тому числі шляхом отримання виконавчого напису та пред`явлення його до виконання, а перебіг строку зупинявся.

Питання поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Саме позивач повинен довести поважність характеру тієї чи іншої причини, а не інші учасники, адже це в його інтересах, щоб суд визнав поважними причини пропуску позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що питання поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12?97гс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19).

Заява позивача про поновлення позовної давності обґрунтована тим, що позивач вживав дії щодо реалізації свого порушеного права, в тому числі шляхом отримання виконавчого напису та пред`явлення його до виконання, а перебіг строку зупинявся.

Разом із тим, як зазначено вище, вчинення виконавчого напису нотаріуса після виникнення у кредитора права на відповідний позов не перериває позовну давність і не зупиняє її перебігу, а визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності за позовом про стягнення заборгованості та не зумовлює початок її перебігу.

Вчинення виконавчого напису нотаріуса/визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню саме по собі не можна вважати поважною причиною пропуску позовної давності, оскільки кредитор, який обрав саме такий спосіб захисту порушеного права має усвідомлювати й наслідки такого порушення.

Інших обставин, які виникли та унеможливили своєчасне звернення до суду з позовом, позивач не навів. Крім того, договір відступлення прав вимоги був укладений ТОВ «Українська боргова компанія» вже після спливу позовної давності.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам позивача про причини пропуску строку на звернення до суду із цим позовом та зробив висновок, що такі причини не є поважними. Такі висновки апеляційного суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

У зв`язку з зазначеним, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання причин пропуску позивачем позовної давності поважними.

Доводи касаційної скарги про неповне дослідження апеляційним судом обставин, що мають значення для справи, зводяться до незгоди з висновками суду по суті вирішення спору, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та обґрунтовано ним спростовані. Разом із тим Верховний Суд наголошує, що суд касаційної інстанції є судом, повноважним здійснювати перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, не наділений повноваженнями встановлювати обставини, що не були попередньо встановлені судами зазначених інстанцій, що позбавляє цей суд права здійснювати перевірку та переоцінку доказів, що були досліджені та оцінені попередньо.

Дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення

в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі,

а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновків апеляційного суду

у частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк