Постанова

від 05.06.2024 по справі 743/2194/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 743/2194/19

провадження № 51-1253км22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197- 1 Кримінального кодексу України (надалі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 квітня 2021 року ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 197-1 КК, у зв`язку із недоведеністю, що в його діях є склад кримінального правопорушення.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 21 грудня 2021 року залишив без змін вирок місцевого суду, а скаргу сторони обвинувачення - без задоволення.

Верховний Суд постановою від 24 січня 2023 року скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

За вироком Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року вирок Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 14 квітня 2021 року щодо ОСОБА_6 скасовано і ухвалено новий, за яким останнього визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання за закінченням строків давності, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу.

Згідно з фактичними обставинами, детально наведеними у вироку апеляційного суду, ОСОБА_6 , діючи усупереч вимогам законодавства, самовільно, зайняв земельну ділянку, у межах прикордонної смуги на прилеглій до кордону території Губицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, загальною площею 0, 2757 га, яка перебуває в межах прикордонної смуги, знаходиться в зоні санітарної охорони р. Дніпро, є земельною ділянкою в охоронній зоні, оскільки знаходиться в водоохоронній зоні та прибережній захисній смузі водного об`єкту з місцевою назвою «озеро Борове», яке, зважаючи на форму водойми, розміри, наявність гідрологічного зв`язку та її місцезнаходження в заплаві р. Дніпро, згідно ст.1 Водного кодексу України є озером-старицею на завершальному етапі формування, огородивши вказану земельну ділянку парканом та розмістивши на ній малі архітектурні форми.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження.

Обґрунтовуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та акцентує увагу на відсутності доказів які би вказували на його винуватість у вчиненні інкримінованому йому діянні.

Стверджує, що апеляційний суд не встановив усіх ознак об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК, зокрема часу його вчинення, суми завданих збитків і наслідків, які настали.

Наголошує на тому, що земельна ділянка, яка є предметом кримінального правопорушення не індивідуалізована, адже відомостей про її кадастровий номер сторона обвинувачення не пред`явила.

Між тим ОСОБА_6 детально наводить норми законодавства і перелік нормативно-правових актів, які, на його думку, спростовують належність зазначеної земельної ділянки до земель в зонах санітарної охорони та особливого режиму використання земель, а тому в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 197-1 КК.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу, прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення скарги, вважаючи її необґрунтованою.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Згідно зі статтями 370, 420 КПК вирок апеляційного суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Під час вирішення питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції має керуватися положеннями статей 408, 420 КПК.

Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 420 КПК передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 цього Кодексу.

Апеляційний суд дотримався указаних вимог кримінального процесуального закону.

Так, суд апеляційної інстанції здійснив допит обвинуваченого, свідків, проаналізувавши безпосередньо досліджені зібрані у даному кримінальному провадженні докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, та сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК.

Оспорювання засудженим установлених за результатами апеляційного розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Доводи засудженого про відсутність у його діях складу кримінального правопорушення, колегія суддів уважає непереконливими, враховуючи таке.

Основним безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК, є відносини власності на землю, які забезпечують власникові можливість володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, цього кримінального правопорушення полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки.

Самовільне зайняття земельної ділянки - це фактичне заволодіння

(чи заволодіння і користування) земельною ділянкою або її частиною, вчинене в особистих інтересах або інтересах інших осіб тим, кому ця ділянка у встановленому порядку не надавалась у володіння і користування або не передавалась у власність, або за відсутності вчинення правочину щодо такої земельної ділянки (чи щодо об`єкта, розташованого на земельній ділянці).

Самовільне зайняття земельної ділянки є злочином із матеріальним складом, який вважається закінченим з того моменту, коли особа фактично заволоділа земельною ділянкою або розпочала її протиправну експлуатацію (освоєння).

Відповідно до рапорту прокурора Ріпкинського відділу Чернігівської місцевої прокуратури було 23 квітня 2018 року було виявлено самовільне зайняття земельної ділянки, яка є предметом цього кримінального правопорушення, що, за обставин цього кримінального провадження свідчить про досягнення діянням, передбаченим ч. 2 ст. 197-1 КК, стадії закінченого злочину.

Між тим самовільне зайняття вказаної земельної ділянки не заперечується самим ОСОБА_6 .

Беручи до уваги це, доводи засудженого про те, що орган досудового розслідування не встановив точного часу вчинення кримінального правопорушення є безпідставними, оскільки кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.197-1 КК, у вчиненні якого визнано винуватим ОСОБА_6 , є триваючим.

Кваліфікуючими ознаками самовільного зайняття земельної ділянки є вчинення цього злочину: 1) особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 197-1 КК; 2) групою осіб; 3) щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель (ч. 2 ст. 197-1 КК).

Буквальне тлумачення ч. 2 ст. 197-1 КК дозволяє стверджувати, що самовільне зайняття земельної ділянки за наявності хоча б однієї кваліфікуючої ознаки, вказаної у цій кримінально-правовій нормі, має тягнути не адміністративну, а кримінальну відповідальність незалежно від розміру шкоди, завданої власнику або законному володільцю земельної ділянки.

У зв`язку з цим покликання засудженого на відсутність завдання значної шкоди як обов`язкової ознаки об`єктивної сторони, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК не вказує на те, що відсутній склад цього кримінального правопорушення.

Більше того, апеляційний суд взяв до уваги показання ОСОБА_6 , який в судовому засіданні суду апеляційної інстанції пояснив, що дійсно він використовує не тільки свою земельну ділянку, але і земельну ділянку ближче до озера "Борове", поставивши там тимчасові споруди, огородив її парканом, який станом на липень 2020 року вже був демонтований. Зазначив, що не мав умислу на самовільне зайняття земельної ділянки в зоні санітарної охорони та в прикордонній смузі.

Як убачається із касаційної скарги ОСОБА_6 наводить ряд нормативно правових актів на спростування факту належності земельної ділянки, самовільне заволодіння якою йому інкримінується, до зон санітарної охорони особливого режиму використання земель.

Проте апеляційний суд навів детальні мотиви свого рішення і вказав, що належність земельної ділянки до зон санітарної охорони особливого режиму використання земель визначено на підставі закону і вказав на таке.

За змістом ч. 1 ст. 113 Земельного кодексу України (надалі - ЗК), зони санітарної охорони створюються навколо об`єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об`єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності.

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», зони санітарної охорони джерел та об`єктів централізованого питного водопостачання входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопідвідного каналу; другий і третій пояси (обмеження і спостереження) включають територію, що відводиться для забезпечення охорони джерел та об`єктів централізованого питного водопостачання.

Відповідно до «Класифікатору обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок» (надалі - Класифікатор), затвердженого Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 29 грудня 2008 року № 643, під зонами санітарної охорони визначено у тому числі з кодами типу обмежень 01.02.01.1.01.02.01.3 зони санітарної охорони відкритих джерел та об`єктів централізованого питного постачання (з першого по третій пояси).

Відповідно до п. 3 постанови Ради Міністрів УРСР від 08 січня 1991 року № 2 «Про зони санітарної охорони відкритих джерел централізованого водопостачання населення м. Києва», зокрема третій пояс проходить по лінії водорозділу в межах 5-кілометрової смуги по правому березі Київського водосховища до гирла р. Ірпеня, 3-кілометрових смуг далі по правому березі водосховища до верхів`я та по всьому його лівому березі, а також по обох берегах річок Дніпра, Прип`яті, лівому березі Сожа до кордону з Білоруською РСР, річок Ужа до смт Поліського, Тетерева до смт ОСОБА_7 , Ірпеня по всій її довжині, включаючи розташовані на цій території населені пункти згідно з переліком, балки, яри, струмки, джерела і притоки.

Серед населених пунктів Чернігівської області до зони санітарної охорони потрапили, окрім іншого, смт. Радуль та с. Мньов, між якими картографічно і знаходиться самовільно зайнята земельна ділянка, яка входить до 3-кілометрової смуги р. Дніпро, так як знаходиться на відстані 1300 м від державного кордону України, тобто, і від р. Дніпро, оскільки на даній ділянці Державний кордон проходить по вказаній річці.

Колегія суддів апеляційного суду, під час розгляду апеляційної скарги, погодилась із доводами прокурора, що посилання суду першої інстанції на постанову Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року № 2024 «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об`єктів» та вказівку, що Положення про порядок проектування та експлуатації зон санітарної охорони джерел водопостачання та водопроводів господарсько-питного призначення, яке було затверджено Головним державним санітарним лікарем СРСР від 18 грудня 1982 року № 2640-82, по іншому регламентувало питання проектування зон санітарної охорони джерел водопостачання і межі водних об`єктів не визначались проектом землеустрою, неправильні, а посилання місцевого суду на ст. 93 Водного кодексу України, ст. 34 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» є недоцільним, оскільки дані норми лише визначають можливість визначення меж зон санітарної охорони проектами землеустрою, якщо такі проекти розробляються.

У зв`язку з цим, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення меж зон санітарної охорони не вказує на відсутність самої зони санітарної охорони, оскільки її розміри встановлені законом.

Крім цього, колегія суддів суду апеляційної інстанції не погодилась з висновками місцевого суду щодо відсутності доказів того, що самовільно зайнята ОСОБА_6 земельна ділянка відноситься до категорії земель в зонах особливого режиму використання, з огляду на таке.

Згідно з Класифікатором, до зон особливого режиму використання земель за кодом типу обмежень 01.04.01 визначено прикордонну смугу.

Статтею 115 ЗК визначено, що зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об`єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об`єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах. Уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони», уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Навколо військових частин та оборонних об`єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

За змістом ст. 22 Закону України «Про державний кордон України», з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Висновки суду першої інстанції, що з урахуванням п. п. 3 п. 2 Положення про прикордонний режим, станом на час виявлення вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, в Чернігівській області прикордонна смуга була встановлена від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень, є хибними.

Апеляційний суд констатував, що поза увагою місцевого суду залишилось те, що спочатку статус та розмір прикордонної смуги, в тому числі по Чернігівській області, визначався нормативним актом Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року № 1147 «Про прикордонний режим», відповідно до якого прикордонну смугу установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках i вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах прилеглих до кордону територій селищних i сільських рад, де запроваджується прикордонний режим (у даному випадку кордон з Республікою Білорусь проходить по річці Дніпро).

З урахуванням особливостей місцевості та інших умов, ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями.

Тобто, пунктом 1 вказаної постанови визначено межі прикордонної смуги, в тому числі і її ширину, а саме у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад.

Беручи до уваги, що територія Губицької сільської ради Ріпкинського району, є територією, прилеглою до державного кордону України з Республікою Білорусь, а тому самовільно зайнята обвинуваченим земельна ділянка, яка розташована за землях Губицької сільської ради, відповідно до згаданої постанови належить до прикордонної смуги, а отже, до земельної ділянки з особливим режимом використання земель.

Крім того, суд апеляційної інстанції визначив, що факт віднесення самовільно зайнятої ОСОБА_6 земельної ділянки до зони особливого режиму використання земель підтверджується листом Міжрайонного управління у Ріпкинському та Чернігівському районах ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 27 червня 2019 року за № 10-25-0.211-866/118-19 згідно з яким самовільно зайнята земельна ділянка між земельною ділянкою з кадастровим номером 7424482500:07:001:0422 та озером «Борове», знаходиться на відстані 1300 м від державного кордону України та перебуває в межах прикордонної смуги, на яку розповсюджується особливий режим використання земель.

Надалі ширина прикордонної смуги була змінена розпорядженням Чернігівської обласної державної адміністрації від 22 травня 2018 року № 283 «Про визначення ширини прикордонної смуги у Чернігівській області (ширина 10 км від державного кордону в тил), у зв`язку з чим прикордонна смуга стала навіть далі державного кордону, оскільки виходить за межі окремих територій прилеглих до кордону селищних i сільських рад.

Заразом апеляційний суд зазначив, що незважаючи на прийняття вищевказаного розпорядження після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, ОСОБА_6 протягом часу досудового розслідування i навіть до проведення огляду Ріпкинським районним судом на місці (з 23 липня 2018 по 02 липня 2020) продовжував самовільно використовувати земельну ділянку.

Посилання суду першої інстанції на те, що процес демаркації українсько-білоруської ділянки державного кордону не завершений, тобто, лінія державного кордону між Україною і Республікою Білорусь на місцевості відсутня, на думку суду апеляційної інстанції, є недоцільним. Так само, як і посилання суду на відсутність претензій Чернігівського прикордонного загону до ОСОБА_6 і повідомлення про те, що паркан, яким останній огородив земельні ділянки, не перешкоджає доступу військовослужбовців, у даному випадку на наявність чи відсутність складу кримінального правопорушення не впливає.

Зважаючи на наведене вище, апеляційний суд дійшов висновку про те, що особливості режиму використання земель прикордонної смуги, яким місцевий суд дав ряд оцінок, до предмету розгляду у вказаному кримінальному провадженні не мають відношення, оскільки для наявності складу інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення достатньо факту самовільного зайняття земельної ділянки в зонах особливого режиму використання земель, зокрема, в прикордонній смузі, з метою якої діяльності та які наслідки настали у даному випадку для кваліфікації значення не мають.

Верховний Суд погоджується з мотивами прийнятого апеляційними судом рішення, вважає їх правомірними і обґрунтованими, адже належність земельної ділянки, яка є предметом злочину, до відповідних зон, визначених кваліфікуючими ознаками ч. 2 ст. 197-1 КК, передбачено безпосередньо законодавчими актами на які послався апеляційний суд.

На переконання колегії суддів, твердження засудженого про відсутність достатніх підстав уважати, що він скоїв інкриміноване йому кримінальне правопорушення зводяться до незгоди з судовим рішенням суду апеляційної інстанції та наданні власної оцінки доказам та обставинам справи.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, керуючись статтями 404, 405, 407, 412-414, 420 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 за скаргою прокурора, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді та вказав у вироці мотиви їх обґрунтованості.

Суд вважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до правил кримінального процесуального закону, ухвалений вирок не суперечить приписам статей 370, 419, 420 КПК, а тому твердження засудженого про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог КПК і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є безпідставними.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд,

ухвалив:

Вирок Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2023 щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3