Постанова

від 05.06.2024 по справі 278/5530/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/5530/23 Головуючий у 1-й інст. Татуйко Є. О.

Категорія 72 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №278/5530/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою через адвоката Лук`янець Людмилу Олександрівну,

на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 березня 2024 року, яке ухвалене під головуванням судді Татуйка Є.О. у м.Житомирі,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Лук?янець Л.О. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 . Просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити опіку над малолітнім ОСОБА_3 та призначити її опікуном ОСОБА_3 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Позов обґрунтований тим, що вона ( ОСОБА_1 ) є бабою малолітнього ОСОБА_3 по лінії батька дитини, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач після смерті сина позивача народила ще двох дітей та перестала цікавитися старшим сином ОСОБА_3 , піклуватися про нього, забезпечувати його фінансово. З жовтня 2018 року ОСОБА_3 проживає зі своєю бабусею - позивачем. Вона ( ОСОБА_1 ) самостійно без жодної сторонньої допомоги виховує онука, піклується про нього, дбає про його розвиток та фізичне здоров`я, сприяє розвитку його розумових здібностей. ОСОБА_3 навчається у Вільському ліцеї Оліївської сільської ради в 4 класі та зарекомендував себе як наполегливий і старанний учень. Навесні 2022 року відповідач виїхала за кордон в Італію з двома меншими дітьми і з того часу жодного разу не зателефонувала сину чи їй, щоб поцікавитися як живе її дитина та як у нього справи, чи забезпечений він усім необхідним для розвитку та життєдіяльності. Матір хлопчика не приймає участі у його вихованні та утриманні, не спілкується з сином, не відвідує його, не цікавиться навчанням. Вона (бабуся) самостійно займається вихованням дитини та матеріально забезпечує онука всім необхідним для життя та розвитку, але не будучим законним представником дитини, у неї періодично виникають труднощі з представництвом інтересів дитини у закладах освіти, охорони здоров`я тощо, що змушує її звернутися з позовом про встановлення над дитиною опіки та призначення її опікуном над онуком. Окрім того, відповідач отримує державну соціальну допомогу на сина ОСОБА_3 у зв`язку із втратою годувальника (батька дитини), яку не використовує на сина ОСОБА_3 , у той час, як таку допомогу має отримувати особа, яка піклується про дитину, тобто позивач.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 04 березня 2024 року в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав відмовлено, попередивши відповідача ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і поклавши на службу в справах дітей Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області контроль за виконанням відповідачем батьківських обов?язків.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 через адвоката Лук`янець Л.О. подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та постановити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що позбавлення відповідача батьківських прав у судовому порядку скасує лише правовий зв`язок між матір`ю та сином ОСОБА_3 , підтвердить відсутність фактичного духовного зв`язку між матір`ю та дитиною. Суд першої інстанції установив, що відповідач з 2018 року фактично покинула свого сина, залишивши із бабусею, а сама в той час проживала за кордоном, виховуючи двох менших дітей. Із досліджених в судовому засіданні письмових доказів, пояснень сторін, представника органу опіки, самої дитини встановлено, що відповідач участі в житті сина не приймає, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує його необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, не спілкується з ОСОБА_3 в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає йому доступу до культурних та інших духовних цінностей, не створює умов для отримання сином освіти. Жодні пояснення на рахунок складних життєвих обставин не можуть бути виправданням такої поведінки матері дитини. З початком повномасштабної агресії, коли дитині загрожувала реальна небезпека, адже Житомирська область піддавалася обстрілам з боку країни агресора, відповідач не вжила жодних заходів забрати сина до себе. Доводи відповідача та її представника щодо створення штучних перешкод у спілкуванні з сином спростовуються матеріалами справи і поясненнями відповідача. ОСОБА_2 з 2018 року не намагалася забрати свою дитину у бабусі, натомість сама підтвердила, що залишила його без визначення терміну перебування. Зміна місця проживання відповідача була здійснена за власною волею і не є об`єктивною перешкодою для виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків. Доводи відповідача щодо спілкування з сином засобами телефонного зв`язку не спростовують того факту, що мати самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, адже прояв інтересу до життя власної дитини лише за допомогою телекомунікаційних засобів не є належною реалізацією батьківського піклування. Крім того, таке спілкування мало місце переважно після відкриття провадження в справі. Дії ОСОБА_2 щодо самоусунення від виконання батьківських обов`язків є винними, адже вона свідомо без жодних поважних причин їх не виконувала. Матеріали справи не містять жодних доказів поважності причин невиконання матір`ю своїх батьківських обов`язків. Суд першої інстанції визнав доведеними обставини винної поведінки матері дитини по відношенню до сина ОСОБА_3 , але при цьому дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 і як наслідок, із огляду на похідний характер позовних вимог про встановлення опіки та стягнення аліментів, відмовив у їх задоволенні. У разі відновлення відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зміні фактичних обставин у взаємовідносинах, відповідач не позбавлена можливості поновити свої батьківські права. Наразі позбавлення матері батьківських прав слугуватиме лише забезпеченню кращих інтересів самої дитини, адже бабуся, яка є найріднішою для дитини людиною, отримає статус законного представника дитини, що дасть їй можливість вирішувати нагальні потреби дитини, а також отримати допомогу від держави на утримання онука, адже наразі недостатнє фінансування потреб дитини також зачіпає його законні інтереси.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Горлов С.С. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому посилається на те, що у ОСОБА_2 на вихованні та утриманні перебуває ще двоє малолітніх дітей. В суді першої інстанції відповідач пояснювала, що в силу певних поважних причин вона не могла повноцінно виконувати обов`язки по вихованню сина ОСОБА_3 . Натомість вона прагне виховувати свого сина ОСОБА_3 . Питання окремого проживання ОСОБА_2 окремо від її дитини ОСОБА_3 ніколи не озвучувалося позивачем як проблемне. Подана позовна заява стала «неприємним сюрпризом», оскільки між сторонами була досягнута домовленість про тимчасове проживання дитини з бабусею, доки матір закордоном організовує життя двох інших дітей та готується до можливого переїзду ОСОБА_3 . Після ухваленого судового рішення відповідач намагається відновити зв`язок з дитиною, але має перешкоди у цьому з боку позивача, не беруть слухавку, не відповідають на дзвінки, на повідомлення у месенджерах. Вважає, що позивач ОСОБА_1 вирішила обмежувати матір у спілкуванні з дитиною, налаштовувати сина проти матері і вчиняти інші суперечливі нормам моралі дії, що погіршують емоційний зв`язок між матір`ю та дитиною. Матір, після подання позовної заяви та ухвалення рішення з урахуванням побажань ОСОБА_3 , дотримуючись якомога позитивного та емоційно спокійного сценарію, бажає влаштувати проживання сина ОСОБА_3 разом із його братом ОСОБА_5 і сестрою ОСОБА_6 .

В судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, ОСОБА_1 та її представник адвокат Лук`янець Л.О. апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити, рішення скасувати та постановити нове про задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Горлов Є.С. просять у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Служба у справах дітей Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області направила клопотання про розгляд справи без участі представника органу опіки та піклування. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_7 та ОСОБА_2 (а.с.14).

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.13,16).

Із довідки виконавчого комітету Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 04 жовтня 2023 року №329 виданої позивачу ОСОБА_1 вбачається, що її внук ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діюйсно постійно проживає без реєстрації в АДРЕСА_1 (а.с.18).

Відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Амбулаторія загальної практики сімейної медицини» Оліївської сільської ради від 09 жовтня 2023 року №272 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно добросовісно опікується своїм внуком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , приводить на профогляди, щеплення, звертається при захворюванні дитини. Ніхто крім ОСОБА_1 до сімейного лікаря з дитиною ОСОБА_3 не звертався (а.с.20).

ОСОБА_3 , 2014 року народження, навчається в 4 класі Вільського ліцею Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області. ОСОБА_3 зарекомендував себе як наполегливий та старанний учень. Рівень розумового розвитку відповідає його віковим особливостям. ОСОБА_3 має високий рівень навчальних досягнень. Наділений гарною пам`яттю. На уроках активний, має хист до математики та природничих наук. Багато читає. Систематично виконує домашні завдання, відвідує школу. Вихованням хлопчика займається бабуся, ОСОБА_1 , ще з дитячого садка ОСОБА_3 проживає в неї. Учень повністю забезпечений підручниками, шкільним приладдям та одягом. Він чемний, вихований та дисциплінований. Бабуся постійно цікавиться успіхами внука, життям класу та ліцею. Вона є частим гостем навчального закладу, приймає участь у житті класу, відкликається на всі прохання класного керівника. Також вона привчає ОСОБА_3 до корисної праці, разом з ним малюють, виготовлять різні вироби, читають додаткову літературу. Хлопчик любить проводити час з бабусею. В сім`ї панує доброзичлива атмосфера (а.с.19,21).

Виконавчим комітетом Оліївської сільської ради, як органом опіки та піклування, в питанні щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 складений висновок, який затверджений рішенням виконавчого комітету Оліївської сільської ради від 14 грудня 2023 року, за яким виходячи з інтересів дитини, виконавчий комітет Оліївської сільської ради як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.38-40).

ОСОБА_2 також має на утриманні двох неповнолітніх дітей, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.96-97).

Із звіту Кооперативу боротьби з маргіналізацією від 30 січня 2024 року прослідковується, що пані ОСОБА_2 з ІНФОРМАЦІЯ_7 була прийнята в місті Сондріо в Італії разом із сином ОСОБА_5 та дочкою ОСОБА_6 . Всі троє є власниками дозволу на проживання по тимчасовому захисту (надзвичайна ситуація в Україні), який автоматично продовжений до 31 грудня 2024 року. Пані ОСОБА_2 одразу ж показала себе доброзичливою, серйозною, пунктуальною людиною, яка була зацікавлена у запропонованих навчальних та соціальних заходах, має відмінні навички міжособистого спілкування, є щедрою і готовою пропонувати і надавати свою допомогу, прагне до інтеграції. Відносини з нею та вихователями її дітей, а також з волонтеркою, яка працювала разом з нею, були дуже добрими з самого початку. Пані ОСОБА_2 демонструє дуже хороші батьківські навички, вона є матір`ю, яка дуже уважно ставиться до благополуччя своїх дітей, як з матеріальної, фізичної, психологічної, так і з освітньої точки зору (а.с.85).

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомої ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1,2 ст.3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі ст.9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою ст.164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилалася на те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків із виховання та утримання сина ОСОБА_3 , оскільки не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не спілкується з дитиною, не дбає про неї, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей.

Отже правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивач визначила пункт 2 частини першої ст.164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України» (заява №31111/04) наголосив на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої чутливої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року в справі №686/16892/20, від 11 вересня 2020 року в справі №357/12295/18, від 29 квітня 2020 року в справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року в справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року в справі №638/16622/17, від 06 вересня 2023 року в справі №545/560/21, від 06 березня 2024 року в справі №150/137/23, від 20 березня 2024 року в справі №405/5236/20).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі №402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року в справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року в справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року в справі №552/2947/19, від 24 квітня 2019 року в справі №300/908/17, від 12 вересня 2023 року в справі №213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі №753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Тлумачення частини шостої ст.19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 06 березня 2024 року в справі №317/2256/22).

Відповідно до частини другої ст.151 СК України батьки мають право залучити до виховання дитини інших осіб, передати її на виховання фізичним особам, але відповідач залучила до виховання сина ОСОБА_3 бабусю, а сама усунулася від виховання дитини з жовтня 2018 року.

У зв`язку із повномасштабною збройною агресію (надзвичайна ситуація в Україні) з березня 2022 року відповідач із двома малолітніми дітьми ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) залишила територію України та наразі проживає в Італії (тимчасовий захист), а старший син ОСОБА_3 за домовленістю між сторонами тимчасово залишився проживати із бабусею зі сторони батька дитини в Україні, тобто із позивачем.

У п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року №3 судам роз`яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обовязків.

Із урахуванням викладеного вище, апеляційний суд доходить переконання, що висновок суду першої інстанції про передчасність застосування до матері дитини такого виняткового (крайнього) заходу, як позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , при встановленні нехтування батьківськими обов`язками, є обґрунтованим. Разом із тим, ОСОБА_2 характеризується позитивно, шкідливий звичок не має, опинившись у складних життєвих обставинах, розгубилася та не зрозуміла наслідків залишення старшого сина виключно на виховання бабусі по лінії батька. Поведінка відповідача негативно не вплинула на розвиток дитини, оскільки виховання онука на себе перебрала бабуся. Наразі відповідач вчиняє дії, щоб налагодити відносини із сином, оскільки бажає відновити стосунки із сином ОСОБА_3 та виховувати його, але після ухвалення рішення судом першої інстанції відчула супротив. Розуміє, що для відновлення стосунків потрібен час. Буде намагатися поступово відновлювати довіру сина до неї, рахуючись та поважаючи його думку і людську гідність.

Матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що позбавлення відповідача батьківських прав та застосування до матері дитини такого крайнього заходу впливу призведе до позитивних змін в житті сина ОСОБА_3 .

Окрім того, за положеннями частини першої ст.151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, проаналізувавши докази у відповідності до положень ст.89 ЦПК України, виходячи із конкретних обставин справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не буде відповідати меті такого заходу: захисту інтересів дитини, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, зазначивши відповідні мотиви. В даному випадку рішення суду першої інстанції спрямоване на захист інтересів ОСОБА_3 та налагодження його відносин також із братом та сестрою, що є важливим чинником для майбутнього життя ОСОБА_3 . Сама по собі обставина отримання відповідачем пенсії у зв`язку з втратою годувальникам, яка призначена на дитину ОСОБА_3 за померлого батька, ще не є достатньою підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції.

Вимоги про встановлення опіки над малолітнім, призначення опікуна та стягнення аліментів на утримання дитини є похідними від вимоги про позбавлення батьківських прав. Оскільки у задоволенні вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відмовляється, то безпідставно входити у обговорення похідних вимог.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Лук`янець Людмилу Олександрівну, залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 10 червня 2024 року.

Головуюча Судді: