Рішення

від 10.06.2024 по справі 620/5139/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/5139/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Державна кримінально-виконавча служба України про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України (далі відповідач), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, з урахуванням базового місяця - січень 2008 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому, з урахуванням виплачених сум, індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, з урахуванням базового місяця - січень 2008 року;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2002 №1078, при нарахуванні та виплаті йому індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.06.2019;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату йому індексації грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум, за період з 01.03.2018 по 19.06.2019, з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2002 №1078;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2019 включно за весь час затримки.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем невірно нараховувалась йому індексація протягом спірного періоду. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», постанову Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення». Крім того, враховуючи наведене, позивач зазначає, що має право на нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Ухвалою судді від 11.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення йому даної ухвали на надання відзиву на позов.

Ухвалою суду від 07.05.2024 залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Державну кримінально-виконавчу службу України.

Ухвалою суду від 31.05.2024 клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Відповідач подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні та зазначив, що індексація грошового забезпечення позивачу нараховувалась вірно. Також відповідач вважає, що Комісія не уповноважена на здійснення позивачу перерахунку індексації.

Крім того, зазначає про недотримання позивачем строків звернення до суду з позовом.

Дослідивши матеріали справи, суд враховує такі обставини.

Відповідно до матеріалів справи, позивач в період з 10.08.2008 по 19.06.2019 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України (а.с. 22-34).

В період з 01.01.2016 по 19.06.2019 позивачу індексація грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась не в повному обсязі (а.с. 51-54), у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 року №2713-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2713-IV).

Частиною 1 статті 6 цього Закону закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до положень статті 14 Закону №2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі працівники кримінально-виконавчої служби).

Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Частиною 2 статті 23 Закону №2713-IV передбачено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» від 07 листопада 2007 року №1294, порядок та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, визначала Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07 жовтня 2009 року №222, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 листопада 2009 року за №1040/17056 (далі Інструкція №222). Зазначена Інструкція втратила чинність 23 лютого 2018 року.

Відповідно до пункту 1.2 розділу І Інструкції №222 вона розроблена відповідно до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», постанов Кабінету Міністрів України «Про порядок компенсації особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за службу понад установлений законодавством робочий час, а також у дні щотижневого відпочинку та святкові дні» від 14 вересня 1991 року №197, «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року №393, «Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці» від 15 червня 1994 року №414, «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах» від 11 серпня 1995 року №648, «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ та організацій» від 7 лютого 2001 року №104, «Про встановлення надбавок до посадових окладів державних експертів з питань таємниць» від 4 квітня 2001 року №325 та «;Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» від 7 листопада 2007 року №1294.

Згідно з пунктом 1.4 названого розділу грошове забезпечення складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового

окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідноізстаттею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

В силувимог статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так,Законом України «Про індексацію грошових доходів населення»(далі Закон; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Частинами першою та п`ятоюстатті 2 Законувстановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до частини першоїстатті 4 Законуіндексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Приписами частини другоїстатті 5 Законупередбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно із частиною шостою статті 5 Закону проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).

Згідно із пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 4 Порядку №1078 установлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 Порядку №1078 (в редакції з 01.12.2015), у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру, зокрема, посадового окладу.

Крім того, на момент виникнення оскаржуваних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №1294), якою було затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до пункту 13 Постанови №1294 вона набрала чинності з 01.01.2008.

Тобто, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинностіпостановою Кабміну України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01.03.2018.

Таким чином, місяцями, за якими здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців, повинні бути січень 2008 року та березень 2018 року, водночас всі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у проміжку січня 2008 року - березня 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.

Тобто з 01.12.2015 місяцем, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення є січень 2008 року.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач, починаючи з грудня 2015 року, повинен був застосовувати січень 2008 року як місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення, оскільки саме з грудня 2015 року застосовуються нові єдині підходи щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (заробітної плати), затверджені Порядком №1078.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 10.09.2020 року у справі №200/9297/19-а, де судом вищої ланки прямо вказано, що базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 має застосовуватись січень 2008 року.

У постановах від 20.04.2022 у справі №420/3593/20, від 12.05.2022 у справі №200/7006/21 Верховний Суд також зазначив, що відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 грудня 2015 року до встановлення нових розмірів посадових окладів військовослужбовців в березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.

При цьому, зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась з 01.03.2018 у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Це стало підставою для зміни як місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) у цілях нарахування індексації військовослужбовцям на березень 2018 року.

Пунктом четвертим вищевказаної постанови встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Таким чином,постановою Кабінету Міністрів України №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.

Враховуючи те, що підвищення посадового окладу військовослужбовців з березня 2018 року відбулося у зв`язку із прийняттямКабінетом Міністрів України 30.08.2017 постанови №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців, саме березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку №1078 є місяцем підвищення доходів позивача, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін.

Разом з тим, у спірних правовідносинах необхідно звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку №1078.

Так, відповідно до абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.

Так, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку №1078.

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078 обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.

Відтак, відповідач, нараховуючи позивачу індексацію грошового забезпечення, врахував лише норми абзаців першого, другого пункту 5 Порядку №1078, згідно з якими у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Саме тому, з урахуванням зазначених норм, відповідач не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення за указаний період в повному розмірі.

Також, на переконання суду відповідач у межах спірних правовідносин безпідставно оминув норми абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку №1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року), не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації.

Суд наголошує на тому, що відповідач, здійснюючи нарахування індексації, не має дискреційних повноважень щодо визначення базового місяця індексації, оскільки не вправі обирати його на власний розсуд, а має діяти у чітко визначених межах закону.

Наявність саме у роботодавця, яким у даному випадку є відповідач, повноважень щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з урахуванням, окрім іншого, певного місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації, не скасовує компетенції суду щодо можливості зобов`язання відповідача враховувати при обчисленні індексації конкретний місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації, за наявності про це відповідного спору між сторонами.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Верховний Суд викладав правові висновки щодо застосування норм Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ), зокрема у постанові від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону №2050-ІІІ відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013.

У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17, Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Застосовуючи цей висновок у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом також у постановах від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, від 13.03.2020 у справі №803/1565/17, від 21.01.2020 у справі № 826/15879/18, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, від 21.03.2023 у справі №620/7687/21 та інш.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення адміністративного позову.

При цьому, щодо доводів відповідача про недотримання позивачем строків звернення до суду, суд звертає увагу, що на момент звільнення позивача із служби, частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 19.01.2023 (справа №460/17052/21).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Державна кримінально-виконавча служба України про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).

Зобов`язати Комісію з ліквідації Державної пенітенціарної служби України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дій Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.06.2019 з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Зобов`язати Комісію з ліквідації Державної пенітенціарної служби України здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 19.06.2019 з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Комісію з ліквідації Державної пенітенціарної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.06.2019 включно за весь час затримки виплати.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 10 червня 2024 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Комісія з ліквідації Державної пенітенціарної служби України (код ЄДРПОУ 37534799, вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050).

Третя особа: Державна кримінально-виконавча служба України (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 41220556).

Суддя С.В. Бородавкіна