Постанова

від 03.06.2024 по справі 440/17019/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 р.Справа № 440/17019/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 29.03.2024, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, повний текст складено 29.03.24 по справі № 440/17019/23

за позовом ОСОБА_1

до Полтавського районного суду Полтавської області

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Полтавського районного суду Полтавської області, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Полтавського районного суду Полтавської області щодо не належного розгляду звернення ОСОБА_1 , як учасника бойових дій, ветерана Національної поліції, інваліда війни від 18.10.2023р. з урахуванням ст.40 Конституції України, ст.6 та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини справа Karnaushenko v. Ukraine, no 23853/02, 30 november 2006, Muta v. Ukraine, no 37246/06, 31 July 2012, Chernaya v. Ukraine (dec.) Committee, no 1661/08, 15 December 2016; визнати протиправною бездіяльність Полтавського районного суду Полтавської області щодо не вжиття відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні ОСОБА_1 , як учасника бойових дій, ветерана Національної поліції, інваліда війни від 18.10.2023р. з урахуванням ст.40 Конституції України, ст.6 та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини справа Karnaushenko v. Ukraine, no 23853/02, 30 november 2006, Muta v. Ukraine, no 37246/06, 31 July 2012, Chernaya v. Ukraine (dec.) Committee, no 1661/08, 15 December 2016; визнати протиправною бездіяльність Полтавського районного суду Полтавської області щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови з урахуванням ст.15 Закону України «Про звернення громадян» під час розгляду заяви ОСОБА_1 , як учасника бойових дій, ветерана Національної поліції, інваліда війни від 18.10.2023; зобов`язати Полтавський районний суд Полтавської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 , як учасника бойових дій, ветерана Національної поліції, інваліда війни від 18.10.2023р., вжити заходів реагування з урахуванням обставин, встановленим судом, та подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/17019/23 за позовом ОСОБА_1 до Полтавського районного суду Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 року провадження у справі №440/17019/23 за позовом ОСОБА_1 до Полтавського районного суду Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - закрито.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що 14.11.2023 позивачем отримано незаконну формальну відповідь від Полтавського районного суду Полтавської області від 09.11.2023 за вих. №ЕП-1779/23, в якій проігноровані питання, підняті позивачем у своїй заяві від 18.10.2023, що є прямим порушенням прав позивача та суперечить вимогам ст.397 КПК України, ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказує, що станом на 15.11.2023 Полтавським районним судом Полтавської області жодного заходу реагування на подану апеляційну скаргу на незаконний вирок Полтавського районного суду від 20.09.2023 у справі №545/3264/20 не вжито всупереч ст.397 КПК України, що є прямим порушенням прав позивача та ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Звертає увагу, що відповідно до частини першої ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Зауважує, що частина перша ст.55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутись до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Наголошує, що зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Закриваючи провадження по справі, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини у справі не є владно-управлінськими, стосуються дій/бездіяльності суду щодо розгляду процесуальних питань у межах конкретної кримінальної справи, а тому цей спір не можна класифікувати як публічно-правовий і його не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства та будь-якого іншого судочинства, оскільки такий позов взагалі не може розглядатися судами.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про закриття провадження по справі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України, наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення, урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року №393/96-ВР (далі по тексту Закон №393/96).

Частиною 1 ст.1 Закону №393/96 визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону №393/96 визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Згідно зі ст.5 Закону №393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Відповідно до ст.7 Закону №393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Статтею 15 Закону №393/96 визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

З аналізу положень Закону №393/96 випливає, що в разі надходження до органу звернення такий орган повинен об`єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в ньому обставини, за результатом проведеної перевірки прийняти відповідне рішення, яке забезпечить поновлення порушених прав заявника, та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Відповідно до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Завданням адміністративного судочинства, за приписами ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

З матеріалів справи встановлено, що 18.10.2023 року через Державну установу "Урядовий контактний центр" Національної системи опрацювання звернень до органів виконавчої влади ОСОБА_1 направив звернення (реєстраційний номер ФИ-16279976) до Секретаріату Кабінету Міністрів України, в якому зазначив про те, що ним подано до Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу на вирок Полтавського районного суду від 20.09.2023 року у справі №545/3264/20, однак, станом на 18.10.2023 будь-якого рішення по апеляційній скарзі не прийнято, відповідна інформація в особистому кабінеті системи «Електронний суд» відсутня. У зв`язку з цим, позивач просив ініціювати проведення перевірок по кожному факту окремо з ініціюванням притягнення до відповідальності винних осіб та надання завірених належним чином копій матеріалів перевірок.

На вказану заяву від 18.10.2023 року, позивачем отримано відповідь Секретаріату Кабінету Міністрів України від 18.10.2023 року за вих. №Ф-14804/16-23/2, в якій зазначено, що вказане звернення надіслано за належністю до Державної судової адміністрації України 18.10.2023 року за вих. №Ф-14804/16-23/1 відповідно до ч.3 ст.7 Закону України «Про звернення громадян». Проінформовано, що відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про звернення громадян» дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження".

В подальшому, 14.11.2023 року позивачем отримано відповідь від Полтавського районного суду Полтавської області від 09.11.2023 року за вих. №ЕП-1779/23, в якій зазначено, що у Полтавського районного суду Полтавської області відсутні правові підстави для проведення службових перевірок щодо вчинення чи не вчинення працівниками апеляційної інстанції дій щодо розгляду апеляційної скарги та направлення інформації в кабінет «Електронного суду».

Не погодившись із зазначеною відповіддю, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Полтавського районного суду Полтавської області щодо не належного розгляду звернення ОСОБА_1 , як учасника бойових дій, ветерана Національної поліції, інваліда війни від 18.10.2023р. з урахуванням ст.40 Конституції України, ст.6 та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини справа Karnaushenko v. Ukraine, no 23853/02, 30 november 2006, Muta v. Ukraine, no 37246/06, 31 July 2012, Chernaya v. Ukraine (dec.) Committee, no 1661/08, 15 December 2016; визнати протиправною бездіяльність Полтавського районного суду Полтавської області щодо не вжиття відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні ОСОБА_1 , як учасника бойових дій, ветерана Національної поліції, інваліда війни від 18.10.2023р. з урахуванням ст.40 Конституції України, ст.6 та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини справа Karnaushenko v. Ukraine, no 23853/02, 30 november 2006, Muta v. Ukraine, no 37246/06, 31 July 2012, Chernaya v. Ukraine (dec.) Committee, no 1661/08, 15 December 2016; визнати протиправною бездіяльність Полтавського районного суду Полтавської області щодо не надання роз`яснення порядку оскарження прийнятого рішення з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови з урахуванням ст.15 Закону України «Про звернення громадян» під час розгляду заяви ОСОБА_1 , як учасника бойових дій, ветерана Національної поліції, інваліда війни від 18.10.2023; зобов`язати Полтавський районний суд Полтавської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 , як учасника бойових дій, ветерана Національної поліції, інваліда війни від 18.10.2023р., вжити заходів реагування з урахуванням обставин, встановленим судом, та подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що Полтавським районним судом Полтавської області неналежним чином розглянуто звернення від 18.10.2023 року, не вжито відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні, не надано роз`яснень порядку оскарження прийнятого рішення з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови з урахуванням ст.15 Закону України «Про звернення громадян».

Колегія суддів звертає увагу, що зміст позовних вимог у даній справі свідчить про фактичну незгоду позивача із бездіяльністю Полтавського районного суду Полтавської області, пов`язаною із неналежним розглядом звернення від 18.10.2023 року, поданого в порядку Закону України "Про звернення громадян", та спрямований на спонукання відповідача надати обґрунтовану відповідь на його звернення та вжити відповідних заходів реагування по обставинам, викладеним у зверненні.

Системний аналіз зазначених норм та фактичних обставин справи дає підстави для висновку, що спір в зазначеній справі повинен розглядатися в порядку, передбаченому КАС України, оскільки позивачем оскаржується бездіяльність відповідача, яка полягає у неналежному розгляді звернення ОСОБА_1 від 18.10.2023 року в порядку Закону України «Про звернення громадян».

Судом першої інстанції при визначенні предмету спору не було враховано вищенаведених обставин та безпідставно зазначено, що зміст правовідносин у даній справі стосуються дій/бездіяльності суду щодо розгляду процесуальних питань у межах конкретного кримінального провадження, а тому цей спір не можна класифікувати як публічно-правовий.

З огляду на зазначене, вказані обставини виключають наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.

Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, при прийнятті ухвали про закриття провадження у справі, дійшов помилкових висновків про те, що даний спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства та будь-якого іншого судочинства, та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Колегія суддів зауважує, що оскільки суд першої інстанції по суті позов не розглядав, не встановлював обставини справи та не ухвалював відповідного рішення за наслідками такого розгляду, апеляційний суд не має повноважень для прийняття судового рішення по суті спору, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 по справі № 440/17019/23 скасувати.

Справу №440/17019/23 направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. ПодобайлоСудді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко Повний текст постанови складено 10.06.2024 року