Постанова

від 07.06.2024 по справі 562/4257/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 562/4257/17 пров. № А/857/25650/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідачаІщук Л. П.,

суддівОбрізка І. М., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2023 року (головуючий суддя Мичка І.М., м. Здолбунів) у справі № 562/4257/17 за позовом ОСОБА_1 до Мізоцької селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Мізоцької селищної ради, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Мізоцької селищної ради №350 від 25.10.2017 в частині надання дозволу третій особі - ОСОБА_2 на складання проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,02 га, що розташована по АДРЕСА_1 .

Позов обгрунтовує тим, що виданий селищною радою дозвіл на складання проекту із землеустрою є незаконним та таким, що позбавляє її можливості безперешкодно користуватись прибудинковими спорудами, які належать їй на праві власності і які знаходяться на іншій частині земельної ділянки від житлового будинку позивача. Наголошує, що відповідачем не враховано те, що рішенням Виконавчого комітету Мізоцької селищної ради від 04.07.1997 надано у приватну власність її батькові - ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,13 га для ведення особистого підсобного господарства.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції протиправно не враховано постанови Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №817/395/18, постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018 у справі №817/395/18 та рішення рівненського окружного адміністративного суду від 12.06.2018 у справі №817/395/18, оскільки предметом спору у справі №817/395/18 за позовом її померлої матері - ОСОБА_4 до Мізоцької селищної ради було надання дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку, що включає в себе земельну ділянку, яка є предметом спору у даній справі. Вказує, що відповідачем не розглянута на сесії ради її заява про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою на спірну земельну ділянку. Зазначає, що третя особа ОСОБА_2 ніколи не проживала в будинку АДРЕСА_2 , а в матеріалах справи відсутні докази звернення третьої особи ОСОБА_2 до Мізоцької селищної ради з заявою про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою. Вважає, що відповідачем порушена процедура прийняття рішення. Наголошує, що відповідач рішенням №350 від 25.10.2017 створив позивачу умисні перешкоди в користуванні та обслуговуванні приватною власністю та без належного погодження з іншими користувачами, без узгодженої схеми поділу та заяви третьої особи надав ОСОБА_2 дозвіл на складання проекту із землеустрою.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

З матеріалів справи встановлено, що 25 жовтня 2017 року Мізоцькою селищною радою на засіданні чергової сесії прийнято рішення № 350 про надання дозволу ОСОБА_2 ( третій особі у даній справі ) на складання проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення селищної ради площею 0,02 га, що розташована по АДРЕСА_1 . (а. с. 2, том 1).

Рішенням Мізоцької селищної ради від 11.05.2018 №453 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» ОСОБА_2 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0195 га (кадастровий номер 5622655400:01:001:0887) для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення (а.с. 163, том 1).

З відповіді Мізоцької селищної ради від 19.06.2023 №777/04-35 вбачається, що земельну ділянку площею 0,0195 га (кадастровий номер 5622655400:01:001:0887) ОСОБА_2 відчужила згідно договору купівлі-продажу від 17.07.2018.

Позивач, вважаючи рішення Мізоцької селищної ради №350 від 25.10.2017 в частині надання дозволу ОСОБА_2 на складання проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,02 га, що розташована по АДРЕСА_1 протиправним та таким, що позбавляє можливості безперешкодно користуватись прибудинковими спорудами, які належать їй на праві власності, звернулась з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку, тому права позивача оскаржуваним рішенням не порушені.

Суд першої інстанції зазначив, що надання відповідачем дозволу на розроблення проекту землеустрою іншим особам не позбавляє позивача права на отримання позитивного рішення під час розгляду її клопотань про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Статтею 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 у справі №813/6286/15.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №685/1346/15-а.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.04.2018 у справі № 495/2176/17 зазначила, що у справі, яка розглядається, орган місцевого самоврядування, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до ст. 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб`єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних відносин не підпорядковані один одному, а отже, суб`єкт владних повноважень - орган місцевого самоврядування - владних управлінських функцій не здійснював. Зазначене виключає відносини сторін у цій справі як такі, що засновані на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої, а отже, ця справа не має визначених КАС України ознак адміністративного позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №536/233/16-ц викладено правовий висновок про те, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Колегія суддів зазначає, що предметом даного спору є визнання протиправним рішення Мізоцької селищної ради №350 від 25.10.2017 в частині надання дозволу третій особі - ОСОБА_2 на складання проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,02 га, що розташована по АДРЕСА_1 .

При цьому, як встановлено апеляційний судом, рішенням Мізоцької селищної ради від 11.05.2018 №453 третій особі - ОСОБА_2 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0195 га (кадастровий номер 5622655400:01:001:0887) для ведення особистого селянського господарства.

Позов обгрунтований порушенням права позивача ОСОБА_1 у можливості безперешкодно користуватись прибудинковими спорудами, які належать їй на праві власності.

Позивач вважає, що надання дозволу Мізоцькою селищною радою на складання проекту із землеустрою третій особі є протиправним.

Враховуючи наведені обставини, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач не знаходиться з відповідачем у відносинах, заснованих на владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а правові наслідки, до яких може призвести задоволення позову, виникають для третьої особи - ОСОБА_2 , якій надано дозвіл на складання проекту із землеустрою, а згодом і затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Колегія суддів наголошує, що не є публічно-правовим спір щодо управлінських дій суб`єкта владних повноважень, які були спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав третьої особи.

Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право (наприклад, право користування земельною ділянкою), і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. Якщо у результаті прийнятого рішення суб`єкта владних повноважень особа набуває речове права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і має розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15.05.2020 у справі №160/4212/19.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

За змістом наведених правових положень суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом.

Зазначені правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 1340/3580/18.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 462/1055/19).

За такого правового регулювання та встановлених у справі обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що оскільки відносини, які склалися між ОСОБА_1 та Мізоцькою селищною радою, а також третьою особою ОСОБА_2 , не є публічно - правовими, сфера виникнення спору зумовлена реалізацією не публічного, а приватного інтересу, отже спір у цій справі є спором про захист права ( права власності чи права користування, чи іншого майнового права ) і має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Дані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції.

Згідно з вимогами пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно із статтею 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи те, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду слід скасувати і закрити провадження у справі.

Керуючись статтями 238, 239, 311, 315, 319, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14 листопада 2023 року у справі № 562/4257/17 скасувати.

Провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Мізоцької селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що даний спір має вирішуватись в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар