Постанова

від 11.03.2025 по справі 562/4257/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 562/4257/17 пров. № А/857/6622/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівБруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,

а також сторін (їх представників):

від позивача не з`явився;

від відповідача - не з`явився;

від третьої особи - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської обл. від 14.11.2023р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської обл., третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (суддя суду І інстанції: Мичка І.М.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 10 год. 59 хв. 14.11.2023р., м.Здолбунів Рівненської обл.; дата складання повного рішення суду І інстанції: 17.11.2024р.),-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом, у якому, із урахуванням заяви про зміну позову, просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської обл. № 350 від 25.10.2017р. «Про надання дозволу громадянам на складання проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства» в частині надання дозволу третій особі ОСОБА_2 на складання проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту за рахунок земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення (рілля) Мізоцької селищної ради площею 0,02 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; відшкодувати понесені судові витрати за рахунок відповідача (Т.1, а.с.1 і на звороті, а.с.13-14).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначала, що виданий Мізоцькою селищною радою дозвіл на складання проекту землеустрою є незаконним та таким, що позбавляє її можливості безперешкодно користуватись прибудинковими спорудами, які належать їй на праві власності. Також відповідач не врахував, що рішенням виконавчого комітету Мізоцької селищної ради від 04.07.1997р. «Про передачу земельних ділянок у приватну власність та постійне користування» її батькові ОСОБА_4 надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,13 га для ведення особистого підсобного господарства.

Справа розглядалася неодноразово судами різних інстанцій (Т.2, а.с.61-66, 146-151).

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської обл. від 14.11.2023р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (Т.2, а.с.11-13).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила позивач ОСОБА_3 , яка, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким заявлений позов задовольнити (Т.2, а.с.16-19).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції протиправно не враховано постанови Верховного Суду від 16.04.2020р. у справі № 817/395/18, постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018р. у справі № 817/395/18 та рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.06.2018р. у справі № 817/395/18, оскільки предметом спору в згаданій справі за позовом її померлої матері ОСОБА_5 до Мізоцької селищної ради було надання дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку, що включає в себе земельну ділянку, яка є предметом спору в цій справі. Вказує, що відповідачем не розглянута на сесії ради її заява про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою на спірну земельну ділянку. Зазначає, що третя особа ОСОБА_2 ніколи не проживала в будинку АДРЕСА_1 , а в матеріалах справи відсутні докази звернення третьої особи до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою. Вважає, що відповідачем порушена процедура прийняття рішення. Наголошує, що відповідач рішенням № 350 від 25.10.2017р. створив позивачу умисні перешкоди в користуванні та обслуговуванні приватної власності та без належного погодження з іншими користувачами, без узгодженої схеми поділу та заяви третьої особи надав ОСОБА_2 дозвіл на складання проекту із землеустрою.

Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як достовірно встановлено під час судового розгляду, предметом спору в цій справі є рішення № 350 від 25.10.2017р. «Про надання дозволу громадянам на складання проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства», у частині надання третій особі ОСОБА_2 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення селищної ради площею 0,02 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1, а.с.2).

11.05.2018р. Мізоцька селищна рада прийняла рішення № 453 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», яким ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0195 га, за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5622655400:01:001:0887) для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення (Т.2, а.с.3 і на звороті).

Окрім того, на підставі договору купівлі-продажу від 17.07.2018р. ОСОБА_2 продала земельну ділянку площею 0,0195 га (кадастровий номер 5622655400:01:001:0887) (Т.1, а.с.220).

Водночас, рішенням Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської обл. № 383 від 20.12.2017р. «Про надання дозволу громадянам на складання проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства» надано дозвіл позивачу ОСОБА_1 на складання проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки № 2 у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення площею 0,0195 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (згідно затвердженої схеми поділу ділянок для ведення особистого селянського господарства відповідно до рішення № 366 від 05.12.2017р.) (Т.1, а.с.47).

Вважаючи протиправним оспорюване у цій справі рішення Мізоцької селищної ради № 350 від 25.10.2017р. в частині надання дозволу ОСОБА_2 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,02 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та таким, що позбавляє її можливості безперешкодно користуватись прибудинковими спорудами, які належать позивачу на праві власності, ОСОБА_1 звернулась до суду з розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку, тому права позивача оскаржуваним рішенням не порушені.

Надання відповідачем дозволу на розроблення проекту землеустрою іншим особам не позбавляє позивача права на отримання позитивного рішення під час розгляду її клопотань про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, з наступних причин.

Частиною першою ст.3 Земельного кодексу /ЗК/ України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Із змісту пункту «б» ч.1 ст.81 ЗК України слідує, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частинами 1, 2 ст.116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п.«в» ч.3 ст.116 ЗК України).

Частиною 1 ст.121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (п.«б» ст.121 ЗК України).

Приписами абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з абз.3 ч.7 ст.118 ЗК України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу.

Частиною 11 ст.118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України № 280/97-ВР від 21.05.1997р. «Про місцеве самоврядування в Україні» /Закон № 280/97-ВР/.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно ч.3 ст.24 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання. Ці норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів з клопотанням на отримання дозволу для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результатами розгляду якого встановлені ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.

Колегія суддів вважає, що принципове значення для правильного вирішення розглядуваного спору має правова природа рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

Стаття 118 ЗК України встановлює вичерпний перелік таких підстав, серед яких відсутня така підстава, як надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі на ту ж саму земельну ділянку.

З цього приводу судом касаційної інстанції сформовано усталену судову практику вирішення аналогічних спорів.

Так, у постанові від 27.02.2018р. у справі № 545/808/17 Верховний Суд погодився з тим, що чинним законодавством не передбачено право сільської ради відступати від положень ст.118 ЗК України, в тому числі не передбачено й прийняття сільською радою рішення про відмову у задоволенні вимоги, порушеної в заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв`язку з відведенням земельної ділянки іншій особі.

Згодом цей висновок було застосовано в багатьох інших справах. Узагальнено його суть зводиться до того, що дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки треба надавати усім, хто звернувся. Як наслідок, проект можуть розробляти одночасно декілька замовників, а хто з них отримає ділянку, - визначатиметься на стадії затвердження проекту та надання її у власність .

У постанові від 18.05.2022р. у справі № 154/3345/16 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду розглядав питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (далі - дозволу), на яку претендує декілька осіб, і дійшов висновку, що застосуванню підлягає правовий висновок про вичерпність переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбачених ч.7 ст.118 ЗК України (пункт 21 цієї постанови), та правовий висновок про незаконність відмови у наданні дозволу у зв`язку з відведенням земельної ділянки іншій особі (пункт 23 цієї постанови).

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст.118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Разом з тим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016р. у справі № 815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27.02.2018р. у справі № 545/808/17, від 22.02.2019р. у справі № 813/1631/14.

Зміст статей 116, 118 ЗК України вказує на те, що орган виконавчої влади або місцевого самоврядування не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою на одну й ту ж саму земельну ділянку. У цьому випадку надання такого дозволу вказує про відсутність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення про передачу у власність цієї земельної ділянки після виготовлення проекту землеустрою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.03.2018р. № 463/3375/15-а та від 27.02.2020р. у справі № 120/1491/19-а.

Як слідує з приписів ст.79-1 ЗК України метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта.

Водночас, не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.

Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект компетентним органом буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, орган місцевого самоврядування може відмовити.

Такий правовий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.04.2023р. у справі № 120/126/22-а.

За наведеного нормативного регулювання та сталих правових позицій Верховного Суду з означеного правового питання, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що спірне рішення Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської обл. № 350 від 25.10.2017р. «Про надання дозволу громадянам на складання проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства» в частині надання дозволу третій особі ОСОБА_2 на складання проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту за рахунок земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення (рілля) Мізоцької селищної ради площею 0,02 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не призводить до порушення прав та інтересів позивача.

Виходячи із вказаного висновку, колегія суддів враховує, що доводи апелянта (як в сукупності чи окремо) щодо відсутності належного звернення ОСОБА_2 до відповідача із заявою про надання дозволу на складення проекту землеустрою, непроживання третьої особи в будинку АДРЕСА_1 та набуття нею майна на підставі судового рішення, звернення позивача із заявою від 25.10.2017р. про надання дозволу на складення проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки, невідповідність Схеми поділу спірної ділянки фактичним обставинам справи, її непогодження зі сторони позивача, не спростовують вищевказаного висновку суду та не можуть впливати на оцінку правильності оскаржуваного рішення відповідача № 350 від 25.10.2017р.

Також рішення судів в справі № 817/395/18 за участі позивача ОСОБА_5 до Мізоцької селищної ради не впливають на правильність вирішення розглядуваного спору, викладена в них правова оцінка не є обов`язковою під час розгляду цієї справи, а їх зміст не свідчить про наявність преюдиційних обставин в розрізі ч.6 ст.78 КАС України (Т.1, а.с.171-175, 206-210, 211-215).

Також докази реалізації рішення виконавчого комітету Мізоцької селищної ради від 04.07.1997р. «Про передачу земельних ділянок у приватну власність та постійне користування» позивач не представила.

Стосовно доводів апелянта про недотримання органом місцевого самоврядування процедури прийняття спірного рішення колегія суддів виходить з такого.

Третя особа ОСОБА_2 звернулась із заявою 04.08.2017р. про надання їй земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства розташованої у масиві АДРЕСА_1 (поблизу її квартири) (Т.1, а.с.97).

В цілях впорядкування та благоустрою земель комунальної власності Мізоцької селищної ради комісією з питань земельних природоохоронних ресурсів та вирішення земельних спорів, охорони навколишнього середовища, на засіданні земельної комісії від 04.10.2017р. розроблена пропозиція щодо поділу земельної ділянки в АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства між власниками квартир будинків АДРЕСА_1 і 28а, де максимально враховувалось побажання співвласників квартир згаданих житлових будинків (Т.1, а.с.101-102).

Всі власники квартир будинків АДРЕСА_1 і АДРЕСА_1 (6 квартир - 6 ділянок) погодилися з таким розподілом (під яким підписались згідно доданої схеми), окрім ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (Т.1, а.с.103).

Рішенням Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської обл. № 366 від 05.12.2017р. «Про затвердження схеми поділу земельних ділянок» затверджено схему поділу земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства між власниками квартир житлових будинку АДРЕСА_1 і АДРЕСА_1 , за рахунок земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення (Т.1, а.с.104-105).

З огляду на викладене, орган місцевого самоврядування вжив належних заходів для уникнення спірних питань між власниками квартир будинків АДРЕСА_1 і АДРЕСА_1 , затвердив відповідну схему поділу земельних ділянок, в рамках якої власники квартир могли реалізувати своє право на отримання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

Така поведінка відповідача свідчить про дотримання принципів «належного урядування».

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04 пп.70,71) суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Спірна земельна ділянка, яка відводилася третій особі для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності, була вільною від забудов, її відведення не вчиняло будь-яких перешкод щодо користування господарськими будівлями та спорудами, які розміщені на суміжній земельній ділянці, що перебуває з користуванні співвласників квартир житлових будинків АДРЕСА_1 та 28а.

Рішень щодо надання у користування чи передачі у власність зазначеної земельної ділянки відповідач не приймав.

Отже, будь-яких перешкод для прийняття спірного рішення у відповідача не було.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно ч.1 ст.46 Закону № 280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Частиною 1 ст. 47 Закону № 280/97-ВР визначено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

Згідно з ч.4 ст.47 Закону № 280/97-ВР постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою орган місцевого самоврядування приймає одне із рішень, визначених ч.7 ст.118 ЗК України. При цьому, зважаючи на норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», таке рішення приймається на пленарних засіданнях.

Вищевказані вимоги під час прийняття рішення № 350 від 25.10.2017р. «Про надання дозволу громадянам на складання проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства», у частині надання третій особі ОСОБА_2 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в межах населеного пункту за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення селищної ради площею 0,02 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , дотримані зі сторони відповідача; доказів протилежного під час судового розгляду не здобуто.

Стосовно решти доводів апелянта колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 не доведено належними доказами ту обставину, що діяльність переробного підприємства «Мізоч продукт», дії його керівництва мали будь-яке відношення до прийняття спірного рішення. У свою чергу, згідно листа Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської обл. № 02-21/749 від 05.12.2017р. ПП ОСОБА_7 не був та не є депутатом селищної ради (Т.1, а.с.110-112).

Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача залишені без задоволення.

Таким чином, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 .

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської обл. від 14.11.2023р. в адміністративній справі № 565/4257/17 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного судового рішення: 14.03.2025р.